депутата мандата. За президентом залишено право призначати та звільняти голів місцевих держадміністрацій. Значно збільшуються повноваження прем’єр-міністра. Відразу в сесійній залі проголосовані документи були підписані Президентом України Л. Кучмою. На цьому засіданні Верховна Рада України затвердила і новий склад ЦВК, який очолив Я. Давидович. Таким чином, політична криза в країні була розв’язана шляхом компромісу. Після цього масові акції на майдані Незалежності в Києві припинилися, але наметове містечко на Хрещатику продовжувало функціонувати. Перевибори 26 грудня 2004 р. показали такі результати: за В. Ющенка проголосувало 51,99 % виборців, які взяли участь у голосуванні, за В. Януковича – 44,21 %. Інавгурація нового Президента України В. Ющенка відбулася 23 січня 2005 р. Прем’єрміністром України 5 лютого 2005 р. було обрано Юлію Тимошенко.

3. Україна після “Помаранчевої революції”

23 січня 2005 року відбулася інавгурація Президента Віктора Ющенка, а 5 лютого переважною більшістю голосів Верховна Рада затвердила Юлію Тимошенко на посаді прем’єр-міністра. Нова політична еліта проголосила курс на демократичні перетворення та європейську інтеграцію. Основні завдання, що стояли перед новим керівництвом України після приходу до влади коаліції “Сили народу”, зводилися до:

1)визначення характеру найближчих дій у політиці та економіці;

2)вироблення програми реформ на найближчі роки;

3)вирішення кадрових питань;

4)виконання передвиборних обіцянок;

5)остаточного вирішення питання про проведення реприватизації чи відмови від цього процесу;

6)партійного будівництва та визначення майбутніх союзників на парламентських виборах 2006 р.;

7)налагодження ефективного керування країною (економіка, боротьба з корупцією, реформи в силових міністерствах, гарантія забезпечення цивільних свобод).

Перед силами опозиції стояли завдання збереження свого полі-

тичного й економічного впливів, визначення причин поразки на президентських виборах, пошук нових союзників і кадрова політика.

В. Ющенко прийшов до влади як лідер коаліції різних політичних сил і повинен був налагодити відносини, скеровані на співпрацю. Багато в чому це пояснюється тим, що навесні 2005 р. принцип підбору кадрів не відповідав тим обіцянкам, що були зроблені під час революції. На посади, що звільнялися, призначалися люди, яких підбирали

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

205

за принципом відданості, а не професіоналізму. Усього було заміщено до 18 000 державних службовців. Далеко не завжди вони відповідали тим вимогам, що треба було виконувати. Кожна з партій блоку одержувала певну кількість посад на всіх рівнях влади. Союзники “Нашої України” одержали досить високі посади в уряді, зокрема й у ключових міністерствах. Представник СПУ став міністром внутрішніх справ, представник “Батьківщини” очолив СБУ, лідер ПППУ А. Кінах став віце-прем’єром. Малі партії, що активно допомагали В. Ющенко, одержали більш скромні посади.

Швидко підсилювалися позиції Прем’єр-міністра Ю.Тимошенко. У парламенті фракція БЮТ збільшилася. До неї ввійшли не тільки прихильники “помаранчевих”, але і недавні супротивники. До складу партії “Батьківщина” ввійшла партія “Яблуко” М. Бродського. В. Ющенко, Ю. Тимошенко і В. Литвин постійно заявляли про те, що є союзниками, хоча було очевидно, що протиріч між ними досить багато.

У березні 2005 р. була утворена партія“Народний союз Наша Україна” (НСНУ), почесним головою якої став В. Ющенко. Це була явно пропрезидентська партія, що повинна була забезпечити перемогу на парламентських виборах 2006 р. і в умовах парламентської респуб-

ліки дозволити Президенту впливати на ситуацію в парламенті й в уряді. Серед найбільш впливових керівників партії стали А. Зінченко, Н. Мартиненко, Р. Безсмертний.

Соціалісти зайняли своєрідну позицію: їхні представники ввійшли до складу уряду, але О. Мороз критично відзивався про діяльність Кабінету Міністрів і збирався йти на вибори самостійно. З опозиційних партій найбільшою популярністю продовжувала користуватися “Партія регіонів”, меншою мірою – “Трудова Україна”, СДПУ(о), “Нова демократія”. Опозиція збирала сили після невдалих президентських виборів. Частина її лідерів потрапила в поле зору уваги прокуратури, проти них були висунуті обвинувачення.

Внутрішня та зовнішня політика Кабінету Міністрів Ю. Тимошенко

Із самого початку стало ясно, що в керівництві України немає абсолютної єдності, політики висловлюють різні точки зору з економічних питань. У перші місяці В. Ющенко більше займався зовнішньою політикою, а внутрішня виявилася в руках прем’єр-міністра. Юлія Тимошенко виявила себе як прихильниця активного втручання держави в економіку значної реприватизації. Спочатку йшлося про необхідність повернення в державну власність декількох тисяч підприємств. Ідея масової реприватизації викликала страх у можливих інвесторів

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

206

з Європи, Росії, США й інших країн. Цей страх призвів до того, що гігантського потоку іноземних інвестицій не було. Пізніше стали говорити про необхідність приватизації декількох десятків великих підприємств, що нібито незаконно потрапили в руки підприємців.

Була повернута в державну власність “Криворіжсталь”. Надалі реприватизація була припинена. Було оголошено про те, що повернення підприємств державі буде відбуватися тільки в рамках закону.

Уряд зайнявся боротьбою з контрабандою і наповненням Державного бюджету. Були збільшені видаткова і дохідна частини бюджету, підвищені пенсії, мінімальна зарплата, заробітна плата працівників бюджетних організацій. Представники Кабміну визнавали, що бюджет 2005 року є соціальним бюджетом. Наповнення бюджету супроводжувалося скасуванням пільг для тих підприємств, що їх мали, і ліквідацією усіх вільних економічних зон (ВЕЗ). Частина підприємців потрапила у досить складне становище. Темпи зростання економіки України сповільнювалися. Тут позначалися як об’єктивні причини(погіршення попиту на продукцію металургії на світових ринках і зростання цін на нафту, газ і нафтопродукти), так і дії Кабміну, якому не вдалося утримати низькі ціни на бензин і м’ясо(квітень-травень 2005 р.), спостерігалося зростання роздрібних цін на продукти харчування і продукцію легкої промисловості. Безумовно, уряд намагався домогтися підвищення добробуту громадян країни, але далеко не в усьому досяг успіху. Україна мала гостру потребу в чіткому та ясному плані перетворень і його швидкому здійсненні.

Для зовнішньої політики характерне прагнення в максимально короткий термін домогтися зближення з НАТО і Європейським Союзом і вступити в ці організації. У Західній Європі і США схвалили початок реформ в Україні, але ніяких конкретних термінів вступу не називали. Найближчим завданням у 2005 р. було вступ у ВТО(Всесвітня торгова організація). Україна виявила велику активність по налагодженню контактів з Молдовою, Грузією, Азербайджаном (ці три країни й Україна входять у міжнародну організацію ГУАМ). Україна висунула план врегулювання конфлікту в Наддністрянщині, що прийняла Молдова. Ефективно розвивалися відносини з Грузією, президенти двох країн постійно обмінюються візитами. Україна продовжила співробітництво в рамках СНД. Відносини з Російською Федерацією останнім часом трохи погіршилися, хоча залишаються коректними. Росія заявила про необхідність у 3 рази збільшити ціни на газ і допускати на свою територію тільки тих українських громадян, що мають закордонні паспорти.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

207