Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів -ви конавчої влади. Він призначається Верховною Радою України за згодою президента. Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки та культури, охорони природи, екологічної безпеки й природокористування (ст. 116).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент– Верховна Рада, яка складається із 450 депутатів, обраних на 5 років (розділ IV, ст. 75-76). Верховна Рада може вносити зміни до Конституції України, приймати закони, затверджувати Державний бюджет, розглядати і приймати рішення щодо програми діяльності Кабінету Міністрів України, усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) (ст. 85).

Правосуддя в Україні здійснюється лише судами (ст. 124). Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за такими принципами: територіальним та спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України (ст. 125).

Розділи IX і X присвячені територіальному устрою України і статусу Автономної Республіки Крим.

Розділ XI визначає конституційний статус місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (ст. 140).

У діючій Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна та правова держава. За формою правління Україна є республікою, державного устрою – унітарною, тобто єдиною, соборною державою. Система прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, відповідає міжнародним демократичним стандартам. Із прийняттям Конституції завершилося формування інститутів законодавчої, виконавчої і судової влади в Україні.

4. Зовнішня політика України

Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), у нормативноправовому акті Верховної Ради“Основні напрямки зовнішньої політики України” (1993 р.), у Конституції України (1996 р.). Це такі:

·невтручання у внутрішні справи інших держав, заємовигідне, рівноправне співробітництво з ними;

·відмова від участі у військових блоках;

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

193

·участь у процесі ядерного роззброєння (улітку 1996 р. Україна стала без’ядерною державою);

·визнання пріоритету міжнародного права;

·визнання існуючих у світі кордонів.

Після проголошення незалежності Україна активізувала свою зовнішньополітичну діяльність у міжнародних організаціях: ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, Всесвітній організації охорони здоров’я, Союзі електрозв’язку. Україна має п’ять постійних представництв у міжнародних організаціях, є членом більш як 40 міжнародних і міжурядових організацій. Міністр закордонних справ України Геннадій Удовенко був Головою Генеральної Асамблеї ООН. У 2000-2001 рр. Україна виконувала функції тимчасового члена Ради Безпеки ООН. У березні 2001 р. Україна головувала на засіданнях Ради Безпеки ООН.

9 листопада 1995 р. Україна стала членом Ради Європи і проводить політику подальшої інтеграції до Європи. Участь делегації України в засіданнях Парламентської Асамблеї Ради Європи(ПАРЄ) сприяє зміцненню демократії та правопорядку в Україні. Наприкінці січня 2001 р. в ПАРЄ відбулися слухання про свободу слова в Україні. Співпраця України з Організацією європейської безпеки і співробітництва дозволила нашій країні одержати гарантії безпеки, поваги до незалежності й суверенітету, територіальної цілісності з боку Росії, США, Великої Британії.

Улітку 1997 р. в Мадриді Україна підписала Хартію про особливе партнерство з Організацією Північноатлантичного Договору(НАТО). Як країна-співзасновник Ради Євроатлантичного партнерства й активний учасник програми “Партнерство заради миру” Україна поглиблює практичне співробітництво з НАТО(проведення спільних операцій і навчань під егідою Ради Безпеки ООН). Україна і країни НАТО проводять регулярні консультації з питань регіональної безпеки, запобігання конфліктам, здобуття військової освіти.

Важливим напрямком зовнішньополітичної активності України є налагодження відносин з Російською Федерацією. Принципові розходження між Україною та Росією криються в різних підходах до Співдружності Незалежних Держав(СНД) і до розширення НАТО на схід. Україна виступає проти перетворення СНД на наддержавну структуру зі своїми органами влади й управління. Україна виходить з того, що основні надії слід покладати на розширення співробітництва між державами на двосторонній основі, а СНД має сприяти насамперед вигідним торгово-економічним відносинам. У квітні 1994 р. Україна

приєдналася на правах асоційованого члена до Економічного Союзу

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

194

врамках СНД. Це дало можливість налагоджувати відносини, в яких Україна зацікавлена і які не суперечать її національним інтересам і чинному законодавству. З боку ж Російської Федерації простежується намагання перетворити СНД на структуру з наднаціональними повноваженнями. Україна вважає, що ставлення до Організації Північноатлантичного Договору, як і рішення щодо вступу до нього– це внутрішня справа кожної суверенної держави. Однак Україна виступає проти того, щоб на території країни розміщувалася ядерна зброя НАТО. Росія виступає проти вступу до цього альянсу країн, які свого часу знаходилися у сфері впливу СРСР. Проте у відносинах між Україною і Росією немає нездоланних труднощів. Важливе значення в розвитку двосторонніх відносин має досягнення домовленостей щодо розподілу Чорноморського флоту та підписання широкомасштабного Договорупро дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і Російською Федерацією. Його підписали в Києві 31 травня 1997 р. Президент України Л. Кучма та Президент Росії . БЄльцин. Сторони зобов’язалися будувати свої відносини без застосування сили, без економічних та інших засобів тиску, не укладати з третіми країнами будь-яких угод, спрямованих проти однієї із них. Договір підтвердив, що дві держави погодилися цивілізовано співіснувати, враховуючи власні інтереси й інтереси одна одної.

Перспективи розвитку відносин України та Росії вимагають створення нормативно-правової бази у фінансовій, податковій, банківській

імитній сферах. Наприкінці 1999 – на початку 2000 р. загострилася енергетична криза в Україні, пов’язана з роз’єднанням єдиної енергосистеми. Україна, маючи велику заборгованість перед Росією за отримані енергоносії, не могла повністю розрахуватися за них. У 2000-2001 рр. відбулися двосторонні переговори про подолання енергетичної кризи

вУкраїні. 12 лютого 2001 р. відбувся візит в Україну Президента Росії Володимира Путіна. У ході переговорів були досягнуті домовленості про постачання газу через територію України в Європу; про співробітництво в галузі електроенергетики, освоєння космічного простору (спільна діяльність у ракетобудуванні). Велися переговори про борги України за енергоносії. 16 лютого 2001 р. у Харкові міністри закордонних справ України, Росії та Молдови обговорювали питання митного врегулювання. 13-14 грудня 2001 р. у Харкові відбувся російськоукраїнський економічний бізнес-форум за участю В. Путіна й Л. Кучми, на якому було підписано угоду про добудову реакторів Рівненської та Хмельницької АЕС, співробітництво в сфері літакобудування, транзит російського газу через територію України, спрощення перетину кордонів для жителів Харківської та Бєлгородської областей, митного режиму

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

195

прикордонної торгівлі, охорону екології річки Сіверський Донець. Президент України Л. Кучма підкреслив, що Росія залишається стратегічним партнером на півночі. Саме тому 2002 р. був проголошений “роком України в Росії”, а 2003 р. – “роком Росії в Україні”. Протягом 2002 р. відбулося ряд зустрічей президентів України та Росії, на яких обговорювалися і вирішувалися різні економічні й політичні проблеми.

У 1996 р. на конференції міністрів закордонних справ в Австрії Україна стала членомЦентральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), куди входять країни – сусіди України – Польща, Словаччина, Білорусь, Румунія. Участь України в діяльності цієї організації створює можливості для розширення співробітництва в таких галузях, як транспорт, зв’язок, енергетика, навколишнє середовище та екологічна безпека, наука та технологія, сільське господарство, статистика, інформація, культура.

Досить активно розвивалися українсько-польські відносини. У січні 1997 р. відбувся візит Л. Кучми до Польщі й підписання Меморандуму про заходи щодо лібералізації двосторонньої торгівлі; у серпні 1998 р. Україну відвідав президент Польщі А. Кваснєвський.

В українсько-румунських відносинах існують певні територіальні проблеми (претензія Румунії на острови в Чорному морі), хоча 1997 р. президенти обох країн підписали Договір про дружбу, співробітництво і добросусідство.

До першочергових пріоритетів зовнішньої політики належить - та кож співробітництво зі США, яке поступово еволюціонує у напрямі виходу на рівень партнерських відносин. Поліпшенню американськоукраїнських відносин значною мірою сприяла реалізація Україною свого без’ядерного статусу. У січні 1994 р. в Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов’язувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування всі ядерні боєприпаси. Наприкінці цього ж року в Будапешті під час роботи ОБСЄ лідери України, Росії, США й Великої Британії підписали Меморандум про гарантії безпеки України.

11-12 травня 1995 р. відбувся офіційний візит Президента США Б. Клінтона до Києва. 19 вересня 1996 р. було проголошено створення Міждержавної комісії зі співробітництва між Україною та США. Її очолили Президент України Л. Кучма та віце-президент США А. Гор. Створення такої комісії сприяло взаємодії між країнами в сфері національної безпеки, зовнішньої політики, торгівлі та інвестицій. На початку червня 2000 р. відбувся візит Президента США Б. Клінтона в Україну. У ході переговорів порушувалося широке коло проблем – від європейської безпеки до охорони довкілля. Обговорювалися також питання

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

196

поглиблення інвестиційної та торговельної співпраці між країнами. Президент США повідомив, що США нададуть допомогу Україні в розвитку малого та середнього бізнесу. Досягнуто домовленості про зняття квот на комерційні дослідження космосу, що сприяло участі України в спільних проектах запуску космічних апаратів. Досягнуто домовленості про співпрацю України та США в ядерній енергетиці та питаннях безпеки на атомних станціях. Президент США підтримав участь України у створенні енергетичного коридору“Схід-Захід” від Каспійського регіону до світових ринків.

У травні 2002 р. Україна оголосила про свій європейській вибір, проте шлях у цьому напрямку не був легким. Для цього потрібні були реформи, які б забезпечили досягнення європейських стандартів розвитку. У липні 2002 р. відбувся саміт “Україна – ЄС”, де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого членства в ЄС. У ході роботи саміту зазначалося, що Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мають увійти до ЄС у2004 та 2007 рр. У 2003 р. Україна отримала статус “країни – сусіда ЄС”.

Щоб домогтися підтримки США, уряд України в 2003 р. направив до Кувейту, а згодом до Іраку, воєнний контингент. Проте ця зовнішньополітична акція в країні була сприйнята неоднозначно. Перебування українських військових у регіоні призвело до їх втягування у збройне протистояння між іракськими партизанами та окупаційними військами і, відповідно, до болючих втрат (загинуло 18 осіб).

Курс на інтеграцію України в Європейське співтовариство поєднується з участю в інтеграційних процесах зі східними країнами. У лютому 2003 р. керівники Росії, України, Білорусі, Казахстану уклали угоду про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП).

Крім європейської інтеграції та тісних відносин з Росією, основними пріоритетами зовнішньої політики України в другій половині 90-х років ХХ ст. були:

· економізація зовнішньої політики, тобто зовнішньополітичні зв’язки повинні підкріплюватися й економічним співробітництвом;

·розвиток зв’язків зі стратегічними партнерами;

·створення позитивного іміджу України;

·забезпечення диверсифікації постачання енергоносіїв;

·підтримка відносин зі світовим українством (українська діаспора);

·реалізація переваг геополітичного положення;

·важливим напрямком української зовнішньої політики була участь українських військових у миротворчих операціях ООН.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

197