Етапи становлення і розвитку економічної думки в суспільстві.

Витоки економічної науки слід шукати в навчаннях мислителів країн Сходу, Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. Ксенофонт (430-354 рр.. до н. е.) і Арістотель (384-322 рр.. До н. Е.) вперше вводять до наукового обігу термін "економія", що означає мистецтво ведення господарства. Аристотель поділяв два терміни: "економіка" (природна господарська діяльність, пов'язана з виробництвом продуктів) і " хремастика " (мистецтво наживати багатство, робити гроші).

На підставі багатосторонніх наукових досліджень визначено, що по­літична економія як самостійна наука сформувалася в XVII-XVIII ст.

Економічна теорія сформувалася як наука в період становлення капіталізму, зародження первісного капіталу і насамперед у сфері торгівлі. На вимоги розвитку торгівлі економічна наука відгукується появою меркантилізму - першого напряму політичної економії. Вчення меркантилістів зводиться до визначення джерела походження багатства. Джерело багатства вони виводили тільки з торгівлі та сфери обігу. Саме багатство ототожнювали з грошима. Звідси і назва "меркантильний" - грошовий.

Вчення Вільяма Петті (1623-1686) є перехідним містком від меркантилістів до класичної політичної економії. Його заслуга в тому, що він вперше оголосив джерелом багатства працю і землю.

Новий напрямок у розвитку політичної економії представлено фізіократами, які з'явилися виразниками інтересів землевласників. Головним представником цього напряму був Франсуа Кене (1694-1774). Фізіократи піддали різкій критиці погляди меркантилістів, започат­кували підхід, згідно з яким економічна політика має спрямовуватися не на заохочення торгівлі й нагромадження грошей, а на створення переду­мов для розвитку виробництва. Обмеженість його вчення в тому, що джерелом багатства вважався працю тільки в землеробстві.

Подальший розвиток економічна наука отримала в працях представників класичної школи: Адама Сміта (1729-1790) і Давида Рікардо (1772-1783). А. Сміт у книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1777 р) систематизував всю суму накопичених на той час економічних знань, створив вчення про суспільний поділі праці, розкрив механізм вільного ринку, який назвав "невидимою рукою". Давид Рікардо продовжив розробку теорії А. Сміта в роботі "Початки політичної економії та оподаткування" (1809-1817). Він показав, що єдиним джерелом вартості є праця робітника, яке і лежить в основі доходів різних класів (заробітної плати, прибутку, відсотка, ренти).

Спираючись на вищі досягнення класичної політичної економії, К. Маркс (1818-1883) розкрив закони розвитку капіталізму, його внутрішнє джерело саморуху - протиріччя; створив вчення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі; вчення про додаткової вартості; показав історично приходить характер капіталізму як формації.

Видатний економіст сучасності П. Самуельсон виділяє в історії економічної думки лише три імені: А. Сміта, К. Маркса, Дж.М. Кейнса, яких він характеризує як інтелектуальних гігантів.