Стаття 9. Обрання (призначення) суддів

1. Судді Конституційного Суду України призначаються Президентом України, Верховною Радою України та з’їздом суддів України відповідно до Конституції України та Закону України “Про Конституційний Суд України”.

2. Судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстроково. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються на посаду судді строком на п’ять років Президентом України.

Порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України визначається Законом України “Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України”.

Стаття 10. Присяга судді

Вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає присягу такого змісту: "Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об’єктивним і справедливим”.

Присяга судді складається перед Президентом України.

54. Вимоги, що пред’являються до суддів, їх обов’язки

Стаття 5. Вимоги, що ставляться до судді

Суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

(Стаття 5 в редакції Закону N 2534-III від 21.06.2001)

Стаття 6. Обов’язки суддів

Судді зобов’язані:

- при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків; — додержувати вимог, передбачених статтею 5 цього Закону, службової дисципліни та розпорядку роботи суду;

- не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

- не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

55. Статус народних засідателів, вимоги, порядок їх залучення до виконання обов’язків у суді.

Народними засідателями є громадяни України, які у визначених процесуальним законом випадках вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя.

Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються всіма правами судді. Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду. До списку включаються в кількості, зазначеній у поданні голови суду, громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція цього суду, відповідають вимогам закону (ст. 66Закону України “Про судоустрій України) і дали згоду бути народ-ними засідателями.

Список народних засідателів місцевого військового суду за поданням голови цього суду затверджується начальником відповідного гарнізону. До списку включаються в кількості, зазначеній у поданні голови суду, військовослужбовці гарнізону, які відповідають вимогам, передбаченим законом.

Списки народних засідателів затверджуються на строк чотири роки і переглядаються в разі потреби, але не рідше як через два роки.

Список народних засідателів публікується у друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на території, де поширюється юрисдикція відповідного суду.

Не підлягають включенню у списки народних засідателів громадяни:

визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків народного засідателя;

щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;

депутати всіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді,прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.

Включена у список народних засідателів особа зобов’язана повідомити суд про обставини, що виключають можливість її участі у здійсненні правосуддя.

56. Статус присяжних, вимоги, порядок їх залучення до виконання обов’язків у суді

Присяжними визнаються громадяни України, які в передбачених процесуальним законом випадках залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Суд присяжних утворюється для розгляду по першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом.

Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київським та Севастопольським міськими головами. До складу комісії повинні входити уповноважені представники суду, органів юстиції та відповідної ради. У списки присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області тощо і відповідають вимогам ст. 69 Закону України “Про судоустрій України”. Список присяжних затверджується рішенням відповідної ради.

Списки присяжних апеляційних військових судів за поданням голів цих судів формуються з числа військовослужбовців, рекомендованих зборами військових частин та військових установ військових гарнізонів, розташованих на території, на яку поширюється юрисдикція апеляційного військового суду. Від кожного гарнізону у список присяжних включаються від п‘ятнадцяти до двадцяти військовослужбовців, які відповідають вимогам закону. Список присяжних апеляційного військового суду затверджується рішенням відповідної ради, на території якої розташований гарнізон. Списки присяжних затверджуються строком на чотири роки і переглядаються кожні два роки.

Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку.

Не можуть бути присяжними особи:

визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків присяжного;

щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;

депутати всіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів,адвокати, нотаріуси.

При вирішенні всіх питань, пов’язаних з розглядом справи і постановленням судового рішення, народні засідателі мають такі самі права, як і професійний суддя. Передбачені законом гарантії незалежності й недоторканності професійних суддів поширюються на народних засідателів і присяжних на час виконання ними обов’язків зі здійснення правосуддя.

57. Гарантії здійснення незалежності суддів

Суддя та залучені для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які реально здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді, судах загальної юрисдикції, військових судах, господарських судах, адміністративних судах.

Статус суддів - це сукупність прав та обов’язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їх повноважень, гарантій їх діяльності та відповідальності.

Статус суддів закріплений та гарантується Конституцією України, законами України “Про статус суддів”, “Про Конституційний Суд України”, “Про судоустрій України”.

Судді у своїй діяльності є незалежними, підкоряються лише законові і нікому не підзвітні. Держава охороняє незалежність суддів і забезпечує це особливим порядком їх обрання (призначення), зупинення їх повноважень та звільнення з посади;

характерною процедурою із присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченою виключно законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення; забороною під загрозою відповідальності втручатися у здійснення правосуддя; встановленням відповідальності за неповагу до суду чи судді; правом на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування на відміну від загальнодержавного процесу управління (ст. 14 ЗаконуУкраїни “Про статус суддів”).

58. Органи суддівського самовряд, їх завд та організ форми

Суддівське самоврядування – це самостійне колективне вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні професійними суддями.

До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та членів їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов’язані із здійсненням правосуддя.

Реалізація суддівського самоврядування пов’язана із правом суддів організовувати асоціації суддів та інші організації і вступати до них для захисту своїх інтересів, вдосконалення професійної підготовки та збереження своєї судової незалежності.

В нормативно – правових актах України вперше визначено органи суддівського самоврядування у Концепції судово – правової реформи України від 28 квітня 1992 р.

Подальший розвиток концепції суддівського самоврядування отримав закріплення в Законах України “ Про статус суддів “ та “ Про органи суддівського самоврядування”, де передбачалось утворення системи органів суддівського самоврядування для вираження інтересів суддів як носіїв судової влади. Саме самоврядування визначалось як одна з найважливіших гарантій незалежності суддів.

Завданням органів суддівського самоврядування є вирішення питань внутрішньої діяльності судів щодо:

1) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності судів, захист від втручання у їх діяльність;

2) участь у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально – технічного та іншого забезпечення судів та контроль за дотриманням встановлених нормативів вказаного забезпечення;

3) погодження призначених суддів на посади в судах загальної юрисдикції, призначення суддів Конституційного Суду України та суддів до складу Вищої ради юстиції і обрання до кваліфікаційних комісій суддів;

4) заохочення суддів та працівників апарату судів;

5) здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади.

Виконання завдань органів суддівського самоврядування, загальна спрямованість їх діяльності мають сприяти створенню належних організаційних, фінансових, кадрових, матеріально – технічних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання у їх діяльність, а також підвищувати високий рівень знань і професіоналізму суддів, дотримання норм професійної етики судді.

Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.

Суддівське самоврядування здійснюється через:

1) збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Апеляційного суду України, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України;

2) конференції суддів загальних місцевих та апеляційних судів АРК, областей, міст Києва та Севастополя;

3) конференцію військових судів;

4) конференції суддів спеціалізованих судів;

5) з’їзд суддів України.

59. Повноваження з’їзду суддів У

З’їзд суддів України – найвищий орган суддівського самоврядування, який через делегації, обрані конференціями суддів, зборами суддів Апеляційного Суду, Верховного Суду України та Конституційного Суду України представляє всіх суддів України.

Отже, з’їзд суддів України:

- заслуховує звіти Ради суддів України про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;

- заслуховує інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та голови Державної судової адміністрації України про їх діяльність, може висловлювати недовіру голові Державної судової адміністрації;

- призначає та звільняє суддів Конституційного Суду України відповідно до Конституції та закону

- призначає членів Вищої ради юстиції та приймає рішення про припинення їх повноважень відповідно до Конституції закону;

- обирає членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів;

- звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів державної влади та посадових осіб;

- визначає кількісний склад Ради суддів України та обирає Раду суддів України.

- Розглядає інші питання суддівського самоврядування.

З’їздом суддів України, затверджено такі важливі для суддівства документи, як

Кодекс професійної етики судді, Положення про Раду суддів України. Можуть прийматися й інші обов’язкові для професійних суддів документи.

Черговий з’їзд суддів України скликається не рідше як один раз на три роки. Як черговий так і позачерговий з’їзд суддів України скликається Радою суддів України, тільки у випадку позачергового з’їзду, Рада суддів України робить це на вимогу не менше як однієї третини конференцій суддів судів загальної юрисдикції, або на вимогу зборів суддів Верховного Суду України

Рада суддів приймає рішення про скликання чергового з’їзду, схвалює попередній перелік питань, що виносяться на обговорення з’їзду, та визначає дату , місце проведення з’їзду і норму представництва суддів.

У разі якщо Рада суддів Україна не скликає з’їзд суддів України на вимогу конференцій чи зборів суддів не скликає з’їзду суддів України, ініціатори скликання позачергового з’їзду утворюють організаційні комітети по скликанню з’їзду суддів України, що має повноваження Ради суддів України щодо скликання з’їзду. У цьому випадку організаційний комітет невідкладно публікує інформацію про його утворення в офіційних друкованих засобах масової інформації та призначає дату проведення позачергового з’їду суддів не раніше як через два місяці з дня утворення організаційного комітету.

Судді усіх судів повідомляються про дату проведення з’їзду суддів України та питання, що вносяться на його розгляд, не пізніше як за 30 днів до початку роботи з’їзду.

Ст. 114 Закону України “ Про судоустрій “ встановлює порядок обрання делегатів з’їзду суддів України та визначає органи суддівського самоврядування, до компетенції яких належить обрання делегатів з’їзду суддів України.

, З’їзд суддів є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше як дві третини від загальної кількості обраних делегатів

З’їзд суддів обирає шляхом відкритого голосування президію з’їзду у кількісному складі, який визначається рішенням з’їзду, Президія керує роботою з’їзду суддів України.

Рішення з’їзду суддів України приймаються більшістю голосів делегатів з’їзду , присутніх на засіданні, відкритим або таємним голосуванням..

Законом визначено, що рішення з питань призначення та звільнення суддів Конституційного Суду , призначення та припинення повноважень членів Вищої ради юстиції та обрання членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України приймаються з’їздом шляхом таємного голосування, а інші рішення можуть прийматися як відкритим голосування, так і таємним.

Рішення з’їзду суддів України публікуються У “ Віснику Верховного Суду України “, або в інших засобах масової інформації.

Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування щодо суддів всіх судів України у період між з’їздами суддів України. Рада суддів України обирається з’їздом суддів України у кількісному складі, визначеному рішенням зїзду. До складу Ради суддів України повинні бути обрані не менше як по одному представнику від суддів Апеляційного суду України, конференції суддів військових судів, конференцій суддів відповідних спеціалізованих судів, суддів Верховного Суду України, а також суддів Конституційного Суду

України. Представники суддів загальних місцевих та апеляційних судів повинні складати не менш як половину від загальної кількості членів Ради суддів України. Пропозиції щодо кандидатур до складу Ради суддів України можуть вносити делегації від конференцій чи зборів суддів, а також окремі делегати зїзду.

Рада суддів України:

- розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;

- розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та членів їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань;

- здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю Державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність;

- вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом;

- заслуховує звіти про роботу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у складі Комісії;

- звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- має право зупиняти рішення рад суддів, що не відповідають Конституції України та закону чи суперечать рішенням зїзду суддів України;

- приймає інші рішення з питань віднесених до її повноважень.

Рішення Ради суддів України є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування і можуть бути скасовані лише з’їздом суддів України.

60. Кваліфікаційні комісії суддів: завд, види, повноваження.

Кваліфікаційні комісії є постійно діючими органами в системі судоустрою України. У системі судоустрою України можна діють:

- кваліфікаційні комісії суддів загальної юрисдикції;

- кваліфікаційна комісія суддів вій2ськоивх судів;

- кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів

- Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

На сьогоднішній день утворено дев’ять окружних кваліфікаційних комісій суддів загальних судів, а кваліфікаційна комісія військових судів та кваліфікаційні комісії суддів спеціалізованих судів ( господарських, а в перспективі – адміністративних судів), а також Вища кваліфікаційна комісія суддів здійснюють свої повноваження в місті Києві.

Строк повноважень кваліфікаційних комісій становить три роки з дня їх утворення. Днем становить три роки з дня їх утворення. Днем утворення нової кваліфікаційної комісії є день її організаційного засідання по виборах голови, заступника утворення нової кваліфікаційної комісії є день її організаційного засідання по виборах голови, заступника і секретаря.

До кваліфікаційних комісій суддів входять 11 членів, які мають вищу юридичну освіту, а саме:

- шість судів, обраних до складу ККС ( кваліфікаційної комісії суддів ) конференціями відповідних судів;

- дві особи, від Міністерства юстиції України;

- дві особи, уповноважені відповідною обласною ( Київською міською) радою за місцем знаходження кваліфікаційної комісії суддів;

- одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі 13 членів, які мають вищу юридичну освіту. До її складу входять:

- сім суддів, обраних з’їздом судів України;

- дві особи, призначені Верховною Радою України;

- дві особи призначені Президентом України;

- одна особа від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- одна особа від Міністерства юстиції України.

Порядок формування ККС передбачено ст. 76 Закону “ Про судоустрій України”

До складу ККС та ВККС України не можуть бути обрані Голова ВСУ, голови вищих спеціалізованих судів, голови апеляційних судів, а також їх заступники, члени Вищої

ради юстиції. Верховна Рада України призначає членів ВККС постановою, Президент України – указом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – розпорядженням, Міністр юстиції – наказом.

ККС перевіряє відповідність кандидатів у судді вимогам, встановленим законом ( ст7 Закону “ Про судоустрій”, ст. 127 Конституції України).

За результатами кваліфікаційної атестації ККС дає висновок про підготовленість до судової роботи кандидата на посаду судді. Цей висновок надсилається до Вищої ради юстиції.

ККС дає висновок про можливість переведення судді з одного суду до іншого суду того самого рівня та спеціалізації в межах п’ятирічного строку. Щодо суддів, які обрані безстроково то їх переведення вирішується ВККС. Остання дає висновки щодо можливої рекомендації для обрання суддею безстроково тим суддям, строк повноважень яких закінчився.

ККС дає висновок про можливість звільнення з посади судді з підстав, визначених законом. Цей висновок подається до Вищої ради юстиції, яка готує відповідне подання Президенту України чи Верховній Раді України.

ККС припиняє перебування у відставці суддів місцевих судів.

Для забезпечення ефективності діяльності ККС наділені правом одержувати необхідну інформацію від голів судів, органів МВС, СБУ і прокуратури, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також громадян та їх об’єднань.

ККС працюють у формі засідань, які правомочні за умови присутності на них 2/3 від загального складу комісії, головує на засіданнях голова ККС. Засідання проводяться в міру необхідності, але не пізніше як у двомісячний термін після надходження до комісії відповідної заяви чи подання.

Рішення кваліфікаційної комісії можна оскаржити залежно від характеру питань, які нею розглядалися до різних органів. Наприклад рішення кваліфікаційної комісії суддів про припинення перебування у відставці оскаржується цим суддею до Вищої кваліфікаційної комісії суддів у місячний строк. Правом на оскарження наділені особи, стосовно яких прийнято рішення, та особа за поданням якої вирішувалось питання.

Вища кваліфікаційна комісія суддів за своїм статусом є постійно діючим органом в системі судоустрою України. ЇЇ повноваження полягають, зокрема у дачі висновків про можливість обрання на посаду суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Апеляційного Суду України, а також висновок про звільнення зазначених суддів з посади, який надсилається до Вищої ради юстиції.

Для дачі такого висновку ВККС перевіряє додержання кандидатом на посаду судді зазначених судів вимог, передбачених законом щодо їх статусу.

Вища кваліфікаційна комісія суддів проводить атестацію суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України і присвоює ім. Відповідні кваліфікаційні класи.

ВККС розглядає питання пов’язані із дисциплінарною відповідальністю суддів апеляційних судів.

ВККС розглядає скарги на рішення ( висновки) кваліфікаційних комісій суддів, зокрема , з питань кваліфікаційної атестації, з питань припинення відставки судді тощо.

Рішення ВККС в більшості випадків є остаточним та оскарженню не підлягає. Але є винятки, які стосуються рішень про кваліфікаційну атестацію суддів та дисциплінарної відповідальності і суддів.

Організаційне забезпечення діяльності ВККС та кваліфікаційних комісій спеціалізованих судів здійснюють секретаріати вказаних комісій, а організаційне забезпечення діяльності інших ККС покладено на відповідні територіальні управління Державної судової адміністрації.

Кваліфікаційна атестація та кваліфікаційні класи суддів.

ККС проводить кваліфікаційну атестацію суддів відповідних судів і присвоює їм кваліфікаційні класи ( не вище другого). Сутність кваліфікаційної атестації полягає в оцінці професійного рівня судді, кандидата на посаду судді, визначення ступеня їх

придатності та підготовленості до суддівської роботи, характеристиці їх фахових знань та ділових якостей. Здійснюється кваліфікаційна атестація шляхом присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу або винесення рекомендації для зайняття посади судді вперше або безстроково, в тому числі в суді вищого рівня.

Кваліфікаційна атестація судді проводиться протягом усього періоду його професійної діяльності.

Залежно від рівня професійних знань, посади, стажу та досвіду роботи встановлюється шість кваліфікаційних класів судді: вищий, перший, другий, третій, четвертий і п’ятий класи.

Кваліфікаційні класи присвоюються:

- суддям Верховного Суду України – вищий і перший кваліфікаційні класи;

- суддям вищих спеціалізованих судів – вищий, перший, другий кваліфікаційні класи;

- суддям апеляційних судів – перший, другий і третій кваліфікаційні класи;

- суддям місцевих судів – другий, третій, четвертий і п’ятий кваліфікаційні класи.

Особи призначені на посаду судді вперше проходять кваліфікаційну атестацію не пізніше шести місяців з дня призначення. Особам призначеним на посаду судді вперше, як правило присвоюється п’ятий кваліфікаційний клас. За суддею, який вийшов у відставку чи на пенсію зберігається присвоєний їм кваліфікаційний клас.

Для перебування судді у відповідному кваліфікаційному класі встановлені певні строки, які дають право на присвоєння наступного кваліфікаційного класу: У п’ятому і четвертому класах – три роки, у третьому і другому класах – п’ять років. Строк перебування судді у першому кваліфікаційному класі не обмежується.

Присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу відбувається послідовно з урахуванням мінімального строку перебування у відповідному класі, тобто кваліфікаційні класи присвоюються у порядку зростання почергово і з дотриманням відповідних строків перебування у попередньому кваліфікаційному класі. Однак залежно від професійного рівня судді, його моральних та ділових якостей, допускається дострокове присвоєння чергового кваліфікаційного класу, але не раніше як через два роки з дня останньої атестації або допускається підвищення кваліфікаційного класу без додержання їх послідовності, але не більш як на два кваліфікаційні класи.

Оскарження рішень з приводу питань атестації судді кваліфікаційної комісії суддів можна до Вищої кваліфікаційної комісії суддів у 15- денний термін з дня одержання копії рішення. Але у випадку порушення ВККС встановленого законом порядку розгляду питання про кваліфікаційну атестацію, її рішення може бути оскаржене до суду.

Кваліфікаційна атестація проводиться чергово або позачергово, у формі кваліфікаційного іспиту, кваліфікаційної співбесіди або повторного (додаткового) іспиту ( ст. 90-93 Закону “ Про судоустрій”).

61. Вища Рада Юстиції. Порядок форм, склад і повнов

І. Вища рада юстиції є колегіальним, незалежним органом, завданнями якого є:

1. формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі;

2. прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.

До складу Вищої ради юстиції входить двадцять членів, по три з яких призначає Верховна Рада України, Президент України, з’їзд судів України, з’їзд адвокатів України, з’їзд представників юридичних навчальних закладів та наукових установ; два члени призначаються всеукраїнською конференцією працівників прокуратури.

До складу Вищої ради юстиції за посадою входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Строк повноважень членів Вищої ради юстиції становить шість років.

На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендований громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років і не старший 65 років, який проживає в Україні не менше як десять останніх років, володіє державною мовою, має вищу юридичну освіту, та стаж роботи в галузі права не менше 10 років.

Члени Вищої ради юстиції призначаються Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади членів Вищої ради юстиції вносяться депутатськими групами та фракціями.

Призначеним на посаду члена Вищої ради юстиції вважається кандидат, який за результатами таємного голосування одержав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України.

Президент України видає указ про призначення членів Вищої ради юстиції.

Кандидати на посаду членів Вищої ради юстиції визначаються з’їздом суддів України, з’їздом адвокатів України, з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ з а пропозицією делегатів цих з’їздів відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з’їзду і включаються в бюлетень для прийняття рішення відповідним з’їздом шляхом таємного голосування.

Призначеним на посаду члена Вищої ради юстиції вважається кандидат, який за результатами таємного голосування отримав більшість голосів від числа обраних делегатів відповідно з’їзду суддів України, з’їзду адвокатів України , з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. У разі якщо голосування проводиться по кандидатурах, кількість яких перевищує квоту для призначення на посади членів Вищої ради юстиції, призначеними вважаються кандидати, які набрали більшість голосів щодо інших кандидатів.

За результатами голосування головуючим та секретарем відповідного з’їзду підписуються рішення про призначення членів Вищої ради юстиції.

Аналогічним є порядок обрання членів Вищої ради юстиції всеукраїнською конференцією працівників прокуратури.

З’їзди суддів, адвокатів, представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, всеукраїнська конференція працівників прокуратури з метою призначення членів Вищої ради юстиції проводяться не пізніше ніж за один місяць до закінчення повноважень відповідних членів Вищої ради юстиції.

Підстави припинення повноважень члена Вищої ради юстиції:

1) закінчення строку, на який його призначено;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

3) втрати ним громадянства України;

4) визнання його безвісно відсутнім або оголошення його померлим;

5) визнання його недієздатним або обмежено дієздатним, наявності не знятої або непогашеної судимості;

6) подання ним заяви про припинення повноважень за власним бажанням

7) неможливості виконувати свої обов’язки за станом здоров’я при наявності медичного висновку, підтвердженого судом;

8) порушення присяги або споєння аморального вчинку

9) звільнення з посади, із зайняттям якої він входить до складу Вищої ради юстиції;

10) його смерті.

Рішення про припинення повноважень члена Вищої ради юстиції приймає Вища рада юстиції, за винятком випадків порушення присяги або споєння аморального вчинку та випадків визнання його недієздатним або обмежено дієздатним наявності не знятої або непогашеної судимості. За цими підставами рішення про припинення повноважень члена Вищої ради юстиції приймає орган, який його призначив.

Призначення нового члена Вищої ради юстиції замість вибулого здійснюється не пізніше двох місяців з дня прийняття рішень про припинення повноважень попереднього члена Вищої ради юстиції.

Повноваження вищої ради юстиції:

1) вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади вперше або звільнення їх з посад;

2) розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів;

4) розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Для здійснення цих повноважень Вища рада юстиції вправі приймати такі акти6

1) подання про призначення суддів;

2) подання про звільнення суддів з посади;

3) рішення про порушення вимог щодо несумісності;

4) рішення про дисциплінарну відповідальність;

5) рішення по скарзі на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності;

6) рішення про увільнення члена Вищої ради юстиції у випадках передбачених законом.

Окрім того вища рада юстиції приймає ряд процедурних актів, пов’язаних із процедурними стадіями здійснення своїх повноважень.

Організація роботи Вищої ради юстиції по вирішенню питань, віднесених до її відання відбувається у формі засідань Вищої Ради юстиції.

62. Держ суд адміністрація, статус, система органів

Державна судова адміністрація - становить систему органів, що складається з Державної судової адміністрації України та територіальних управлінь державної судової адміністрації.

Необхідність створення цієї нової системи органі в системі судоустрою України, які займалися організаційним забезпеченням діяльності судів, без втручання у здійснення правосуддя і вилучення цих функцій у Міністерства юстиції України випливало з конституційних засад поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Оскільки Мін’юст, виконуючи передбачені положенням про нього положенням функції, мало елементи контролю за діяльністю судів та впливу на кар’єру і фінансове забезпечення суддів у поєднанні з обов’язком представництва в судах як сторони в окремих категоріях справ.

3.03.2003 року Указом Президента України затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України ( ДСА ), що є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

ДСА здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, крім Конституційного Суду України, Верховного Суду України та інших спеціалізованих судів, організаційне забезпечення яких здійснюється апаратами цих судів.

До основних завдань ДСА України та її територіальних управлінь, також належить забезпечення діяльності Академії суддів України, роботи з’їздів суддів України, діяльності Ради суддів, конференцій суддів, рад суддів, а також участь у межах своїх повноважень у формуванні судів загальної юрисдикції, розробленні пропозицій щодо вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів, здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів ( в тому числі у відставці ) та працівників апарату судів.

ДСА України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні управління державної судової адміністрації, які утворені в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.

Положенням про ДСА України передбачено можливість створення в центральному апараті наукової та науково-консультативної рад для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів.

ДСА має право для виконання для виконання покладених на неї завдань створювати в установленому законом порядку, підприємства, установи та організації, положення ( статути) про які затверджує Голова ДСА України.

Повноваження ДСА

- забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, Академії суддів України;

- вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

- вивчає кадрові питання апарат судів, прогнозує необхідну потребу у спеціалістах, здійснює через Міністерство юстиції України та інші органи замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;

- веде статистичний і персональний облік даних про кадри судів, готує матеріали щодо призначення, обрання та звільнення суддів;

- забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;

- організовує роботу по веденню судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства в судах загальної юрисдикції;

- готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до Закону;

- виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів у випадках передбачених Законом про судоустрій;

- здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів;

- забезпечує медичне обслуговування і санаторно-курортне лікування суддів та працівників апарату судів, вживає заходів щодо забезпечення їх благоустроєним житлом;

- забезпечує у взаємодії з органами суддівського самоврядування, судами та іншими правоохоронними органами незалежність, недоторканість і безпеку суддів;

- організовує та фінансує будівництво і ремонт будинків та приміщень судів, а також забезпечує їх технічне оснащення;

- організовує впровадження в судах комп’ютеризації для судочинства, діловодства та інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу;

- здійснює зв’язки з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав. З метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів;

- організовує діяльність служби судових розпорядників;

- разом з Радою суддів України визначає нормативи навантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах;

- здійснює інші повноваження, визначені законом.

Вирішуючи інші, спрямовані на створення умов для ефективного здійснення правосуддя , ДСА:

- організовує роботу зі створення бібліотек судів та забезпечує формування їх фондів;

- забезпечує виконання вимог законодавства щодо використання символів судової влади у приміщеннях судів та суддями під час здійснення судочинства;

- здійснює згідно із законодавством функції з управління об’єктами державної власності, що перебувають в її управлінні;

- організовує співробітництво з міжнародними організаціями з метою залучення і використання фінансової, технічної та гуманітарної допомоги для забезпечення діяльності судів, веде облік такої допомоги, узагальнює досвід із цього питання, аналізує ефективність її використання .тощо.

Виконуючи свої повноваження, ДСА відповідно до Положення має право:

- представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

- одержувати від голів судів та інших посадових осіб необхідну інформацію з кадрових питань, а також дані про навантаження у судах усіх рівнів;

- утворювати уразі потреби, за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади , в межах своєї компетенції експертні та робочі групи;

- одержувати безоплатно в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування необхідні інформацію, документи, матеріали;

- залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій ( за погодженням з їх керівниками ) для розгляду питань, що належать до її компетенції;

- скасовувати в межах своєї компетенції рішення територіальних управлінь ДСА України в разі їх невідповідності актам законодавства;

- скликати наради з питань, що належать до компетенції ДСА України.

IX. Голова державної судової адміністрації.

Голова ДСА призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України, в порядку встановленому для призначення керівників центральних органів виконавчої влади, за поданням Прем’єр Міністра України, погодженим з Радою суддів України. Голова ДСА може бути звільнений з посади також за рекомендацією зїзду суддів України.

Повноваження Голови ДСА передбачені у ст.127 Закону України “Про судоустрій “ та Положенням про Державну судову адміністрацію України.

Голова має першого заступника та заступників, які призначаються на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України, погодженим з Радою суддів України. Обов’язки заступників визначаються Головою ДСА України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції ДСА України, обговорення її найважливіших напрямів діяльності у ДСА утворюється колегія у складі Голови ДСА (голова колегії ), його першого заступника та заступників ( за посадою ), інших керівних працівників ДСА України. До складу колегії можуть входити представники наукових установ та інших організацій за їх згодою.

Члени колегії затверджуються та увільняються від обов’язків Кабінетом Міністрів України за поданням Голови ДСА України.

Рішення колегії проводяться у життя наказами Голови ДСА.

X. Територіальні управління ДСА є територіальними органами ДСА України.

Територіальне управління ДСА очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Головою ДСА за погодженням з Радою суддів України.

Ці територіальні управління утворені в АРК, областях, місті Києві та Севастополі.

Для прикладу, управління ДСА у місті Києві виконує завдання ДСА щодо місцевих судів у районах міста, господарського суду м. Києва, апеляційного суду міста Києва, Апеляційного суду України, а також конференцій суддів міста Києва, господарських судів України, рад суддів м. Києва та господарських судів України, кваліфікаційних комісій Київського округу та господарських судів.

Структуру і штатний розпис територіального управління ДСА затверджує Голова ДСА за поданням начальника відповідного територіального управління.

Територіальні управління ДСА здійснюють свою діяльність на основі положення про ДСА України, яке затверджується указом Президента України за поданням Прем’єр-міністра України, погодженим із Радою суддів України

63. Органи прокуратури, їх місце в системі органів держ влади

І. Роль і місце будь – якого державного органу визначається комплексом рис, ознак критеріїв:

1) призначенням органу державної влади;

2) функції ( напрями діяльності)

3) повноваження;

4) порядок формування та підпорядкованість;

5) система та структура органу та його складових.

Поряд із закріпленими функціями прокуратури у Конституції України існують так звані “ тимчасові” функції прокуратури, а саме нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів суб’єктами державного і суспільного життя. Тому факт збереження за прокуратурою названої функції та перелічених конституційних функцій залишив нерозв’язаною і проблему щодо місця прокуратури в системі органів державної влади. Цій проблемі слід дати правовий аналіз.

По-перше, органу законодавчої влади не властиво виконувати функцію слідства, представництва інтересів держави та громадянина у суді і підтримання державного обвинувачення.

По-друге, органу виконавчої влади не властиво виконання названих вище а також наглядових функцій.

По-третє, органу судової влади не властиво здійснювати наглядові функції та функцію досудового слідства.

Якщо колись прокуратура буде позбавлена функції нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів та функції досудового слідства, тоді, безумовно вона стане забезпечувально-судовим органом, тобто репрезентуватиме судову владу.

Органам прокуратури належить особливе місце в механізмі гарантій законності. Захищаючи права і свободи громадян, інтереси держави і суспільства органи прокуратури, керуючись у своїй діяльності законами, можуть зобов’язати від імені держави будь-якого керівника піднаглядного органу, організації чи установи усунути порушення законності, вжити заходів для попередження таких порушень у майбутньому, вимагати притягнути до відповідальності винних.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, органами, що виконують судові рішення у кримінальних справах, а також застосовують інші заходи примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - прокурори користуються широкими владними повноваженнями, які, власне розкривають суть прокурорсько-наглядової влади.

Здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням законів на території України, беручи участь у законодавчому процесі присутністю на засіданнях ВРУ та її органів, інформуючи депутатів про стан законності в державі тощо, органи прокуратури взаємодіють із законодавчою владою, сприяючи у виконанні її безпосередніх завдань.

Нагляд за додержанням законів КМУ, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, іншими органами державного та господарського управління й контролю, прокурор сприяє здійсненню й виконавчої влади в рамках закону.

Участь прокурора у здійсненні судочинства полягає у його праві реагувати на незаконні судові рішення, шляхом внесення відповідно апеляційного та касаційного подання, а це означає, що органи прокуратури допомагають судовій владі у забезпеченні правосуддя.

Отже, реалізуючи свої повноваження, органи прокуратури обслуговують усі три гілки влади.

64. Принципи діяльності та організації прокуратури

Принципи прокуратури – це керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в нормах права і якими узагальнюються відповідні прокурорсько – наглядові суспільні вища як відображення об’єктивної реальності та наявних у ній закономірностей.

Система принципів організації та діяльності прокуратури України:

1. Законність.

2. Принцип рівності у захисті прокуратурою прав та інтересів усіх суб’єктів незалежно від демографічних, антропологічних, соціальних та інших ознак, тобто принцип демократизму .

3. Гласність.

4. Публічність, тобто обов’язкове реагування наявними у прокуратури засобами на будь-які порушення закону, незалежно від суб’єктів їх вчинення.

5. Єдність і централізація прокуратури.

6. Єдино начальництво і колегіальність.

7. Незалежність органів прокуратури.

8. Принцип деполітизації.

9. Принцип заборони сумісництва у трудовій діяльності працівникам прокуратури.

Принципи поділяють:

1. За первинним джерелом закріплення:

А) Конституційні або загально правові ( законність, демократизм);

Б) Галузеві, тобто безпосередньо передбачені Законом України “Про прокуратуру” ( єдність і централізація органів прокуратури, єдино начальництво і колегіальність, незалежність прокуратури);

В) Міжгалузеві, тобто закріплені в різних НПА, що регламентують діяльність органів прокуратури ( гласність, публічність, деполітизація, принцип заборони сумісництва у трудовій діяльності працівникам прокуратури).

2. За напрямом правового регулювання або за метою:

А) Організаційні ( принцип централізації прокуратури);

Б) Функціональні ( демократизм, публічність, єдність прокурорської системи, єдиноначальність і колегіальність, принцип заборони сумісництва трудової діяльності, гласність).

В) Комплексні або змішані ( законність, незалежність, деполітизація).

Принцип законності ( ч. 2 ст. 6 Конституції України, ст. 3, ч1 ст. 4, п.5 ст5, ст.6 Закону про прокуратуру). Органи прокуратури здійснюють свою діяльність в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Це означає:

- відповідність законові приводів і підстав прокурорського нагляду;

- відповідність закону форм і методів та актів прокурорського нагляду;

- виконуючи наглядові та інші функції, неприпустимо діяти керуючись “ особистим оглядом” у застосуванні того чи іншого закону.

Принцип гласності закріплений у п. 5 ст. 6 Закону. Це функціональний, міжгалузевий принцип, згідно з яким органи прокуратури діють гласно, інформують органи влади та громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Для реалізації принципу гласності ч. 1 ст. 2 Закону передбачає щорічне інформування ВРУ Генеральним прокурором про стан законності та правопорядку в державі та про роботу, виконану для їх зміцнення.

Принцип демократизму означає захист прокуратурою прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом та здійснення своєї діяльності в інтересах народу України.

Принцип публічності. Прокуратура як державний публічний орган, виходячи з обов’язку, а не бажання окремих осіб чи організацій, завжди і неухильно повинна вживати всіх передбачених законом і можливих за конкретних умов, заходів щодо виявлення і своєчасного усунення порушень закону, хоч би від кого вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Принцип єдності прокурорського нагляду діє в усіх сферах і на всіх рівнях його організації. Відповідно до нього:

1) перед усіма прокурорами стоять спільні та єдині завдання щодо нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів усіма піднаглядними об’єктами та суб’єктами;

2) усі прокурори, незалежно від рівня ланки прокурорської системи, в якій вони перебувають, наділені, в основному, однаковими за характером повноваженнями.

3) Наявна єдність принципів в організації та діяльності всіх органів прокуратури;

4) Єдині засоби прокурорського нагляду та діяльності;

5) Єдине законодавство;

6) Єдине керівництво органами прокуратури.

Принцип централізації прокурорського нагляду означає, що підпорядкованість органів прокуратури відбувається тільки по вертикалі – кожен нижчий за рангом прокурор підпорядкований вищому, а всі прокурори Генеральному прокуророві України. Подвійного підпорядкування чи підпорядкування іншим органам державної влади чи місцевого самоврядування немає.

65. Функції прокуратури, їх хар-ка

ІІ. Прокуратура є державним правоохоронним органом, на який покладається завдання здійснення нагляду за дотриманням і правильним застосуванням законів в Україні.

Діяльність прокуратури, спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп та територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально – економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Основними функціями прокуратури відповідно до Конституції України та Закону “ Про прокуратуру є:

- підтримання державного обвинувачення в суді

- представництво інтересів громадянина або держави у суді у випадках , визначених законом;

- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно – розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

- нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах і застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеження особистої свободи громадян.

У Перехідних положеннях Конституції України та положеннях Закону України “ Про прокуратуру” вказується на ще дві нагляду за додержанням і застосуванням законів усіма органами, підприємствами, установами та громадянами і функцію досудового розслідування діянь, що містять ознаки злочину. У Конституції, вони закріплювалися у Перехідних положеннях як тимчасові. Однак реалії такі, що поки що потрібно зберегти ці функції. І невідомо на який час. Виділяється ще одна важлива функція пов’язана із досудовим розслідуванням діянь, що містять ознаки злочину – це координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі проти злочинності. Указом Президента України “ Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю” від 12.02.2000р.впроваджено на основі вже діючого Указу президента “ Про заходи щодо вдосконалення діяльності координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” від 30.05. 1994р.- основні напрями координації діяльності та закріплено роль прокурора як її організатора

Отже функції прокуратури - це зазначені в законі напрями або частини діяльності її органів, які визначаються соціально-державним призначенням прокуратури, характеризуються певним предметом і завданнями та здійснюються з використанням властивої цим органам компетенції.

Всі зазначені функції можна виділити за їх характером як

- наглядові

- не пов’язані із наглядом.

Всі вказані функції за напрямом їх прояву є зовнішніми. Водночас прокуратурі, як будь – якому державному органу, властива і внутрішня управлінсько – контрольна діяльність, а тому для забезпечення свого ефективного функціонування прокуратура виконує ще дві внутрішні функції: управлінську та контрольну.

Суть управлінської функції в системі органів прокуратури полягає у впливі вищестоящих прокурорів на нижчестоящі органи прокуратури. Формами управління органами прокуратури є:

- аналітична робота;

- взаємодія між структурними підрозділами апаратів та органами прокуратури всередині системи;

- безпосереднє керівництво.

Контроль за виконанням завдань органів прокуратури – важливий елемент системи гарантій законності в безпосередній діяльності прокурорів і слідчих, засіб дії на підвищення його результативності , персональної відповідальності, виявлення та усунення недоліків та обставин, які їм сприяють.

66. Ген прокурор У. Порядок його признач і звільнення, строк повнов

Генеральна прокуратура України є центральним органом системи прокуратури,що його очолює Генеральний прокурор України, який керує діяльністю всіх прокуратурі підпорядкованих закладів та забезпечує виконання завдань, покладених

Конституцією та Законом України “Про прокуратуру”.Відповідно до Конституції України він призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності, Верховна Рада може висловити недовіру Генеральному прокурору, що має наслідком його відставки з посади. Генеральний прокурор звільняється з посади також у разі:

закінчення строку на який його призначено;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

порушення вимог щодо несумісності;

набрання законних сил обвинувальним вироком щодо нього;

припинення його громадянства;

подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Строк повноважень Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів п’ять років.Генеральний прокурор України спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю, призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України, затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання, призначає за походженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим, призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів.

Відповідно до законодавства він визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів. Досить важливим є те, що він відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.Структуру Генеральної прокуратури становлять головні управління, управління та відділи. У Генеральній прокуратурі України, прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокуратурах утворюються колегії. Колегії в органах прокуратури є дорадчими органами, рішення яких реалізується наказами відповідних прокурорів. Колегія Генеральної прокуратури України утворюється у складі Генерального прокурора, його першого заступника, заступників прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим та деяких керівників апарату Генеральної прокуратури. Персональний склад колегії Генеральної прокуратури України затверджується наказом Генерального прокурора. Персональний склад колегії прокуратур обласного рівня затверджує Генеральний прокурор України за поданням відповідного прокурора. Система органів прокуратури може ефективно діяти лише за умови належної організації роботи. Організація роботи - це засоби, форми й методи реалізації завдань,що покладені на органи прокуратури, її рівень при здійсненні правоохоронної діяльності визначається науково обґрунтованими управлінськими рішеннями.

Головним в організації роботи є визначення основних напрямків роботи, належне планування, забезпечення дієвого контролю виконання, правильний добір і розстановка кадрів.

Результативність здійснення нагляду за виконанням законів визначається правильною організацією праці, вдосконаленням стилю і методів роботи прокурорів та слідчих усіх ланок прокурорської діяльності. В обстановці швидких змін державного,політичного, економічного та соціально - культурного життя країни органи прокуратури намагаються уникнути стереотипів у своїй діяльності, що склалися роками, а також займають активну позицію щодо порушень законності, напрацьовують адекватні заходи боротьби з правопорушеннями.Для працівників органів прокуратури характерна обізнаність щодо стану законності та правопорядку, висока професійна ерудиція і виконавча дисципліна, а стилю їх роботи притаманне прийняття обґрунтованих рішень, відкрите спілкування з громадянами, протистояння будь-яким місцевим та протиправним проявам.

Для ефективного виконання співробітниками прокуратури своїх обов’язків встановлено певну систему їх розподілу. Як правило, між співробітниками районної,міської ланки обов’язки розподіляються за галузевим принципом, коли на заступника чи помічника прокурора району покладаються виконання роботи, контроль та аналітична діяльність за одним з напрямків прокурорського нагляду (наприклад, нагляд за дізнанням в органах внутрішніх справ). Виконання службових обов’язків працівниками прокуратур вищого рівня організовано за зонально-предметним принципом, при якому прокурор управління чи відділу контролює діяльність однієї чи кількох підлеглих прокуратур і здійснює нагляд, аналізує роботу з окремого питання (наприклад, законність затримань і арештів) у межах своєї компетенції прокуратури відповідного рівня. При цьому враховуються теоретична підготовка і практичний досвід, індивідуальні нахили та здібності працівників.

Генеральна прокуратура України, орієнтуючи підлеглих прокурорів на підвищення дієвості прокурорського нагляду, намагається уникнути бюрократизму, вимагає виключити практику складання численних аналізів та узагальнень у районній, міській ланках органів прокуратури і спрямовує їх роботу на реальний вплив на етап боротьби зі злочинністю та зміцнення законності. За критерій оцінки правоохоронної діяльності органів прокуратури беруться повнота та своєчасність використання прокурорами наданих їм пошкоджень, принциповість і наполегливість в усуненні порушень законів, притягнення винних до відповідальності.

Планування роботи - одна з умов успішного виконання органами прокуратури завдань щодо здійснення нагляду за точним виконанням законів. Воно дає змогу правильно визначити напрям роботи, раціонально розподілити сили та максимально використати можливості із зміцнення законності та правопорядку. Прокурори вищого рівня можуть вносити зміни до планів роботи підлеглих прокуратур, а також забезпечують дієвий контроль за виконанням планових завдань.

Важливе місце в організації роботи органів прокуратури посідають питання обліку та звітності, внаслідок чого є можливість отримувати дані про стан злочинності в державі та заходи, що їх вживають різні органи державної влади. Згідно із законом Генеральна прокуратура України разом з Міністерством внутрішніх справ України та іншими заінтересованими міністерствами та відомствами за погодженням з Міністерством статистики розробляє систему та методику єдиного обліку і статистичної звітності про злочинність, розкриття і розслідування злочинів.

Здійснюючи конституційну функцію нагляду за неухильним додержанням законів органами, що проводять розшукову діяльність, дізнання та слідство, органи прокуратури виявляють і ставлять на облік приховані злочини, за допомогою системи статистичної звітності сприяють об’єктивній оцінці ефективності діяльності правоохоронних органів з розкриття злочинів та стану законності при їх розслідуванні.

На прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міських та районних і прирівняних до них прокурорів покладається персональна відповідальність за належне ведення статистики в органах прокуратури та її достовірність. Зрозуміло, що лише маючи точну інформацію про складні процеси у боротьбі зі злочинністю, можна вживати адекватних заходів законодавчого, організаційно-управлінського характеру. Окремим напрямом в організації роботи є забезпечення особистого прийому громадян усіх рівнів та розгляд заяв і звернень громадян, підтримання ділових зв’язків із засобами масової інформації. Органи прокуратури були й залишаються відкритими для спілкування з населенням, роз’яснюючи громадянам чинне законодавство як індивідуально при відвіданні ними прокуратури, так і через пресу, радіо і телебачення.

У разі коли громадянин звертається з приводу порушення прав, починають перевірку, за потреби вживають відповідних заходів щодо їх захисту. Порядок розгляду скарг, заяв та пропозицій громадян регулюється Законом України “Про звернення громадян”, кримінально-процесуальним законодавством та наказами Генерального прокурора України. У згаданому Законі (ст. 29) встановлено, що “нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян, здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами, відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень, вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності”. Ця норма Закону є важливою ще й тому, що законодавець уже після прийняття Конституції України поклав саме на прокуратуру певні повноваження щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів. Для їх виконання звичайно потрібні повноваження і саме ті, які здійснювала прокуратура в порядку “загального нагляду”, забезпечуючи охорону прав і свобод громадян. Таким чином, правоохоронна діяльність прокуратури, яка побудована на чіткій системі, має внутрішню організаційну логіку, підпорядкована закономірностям, що дають можливість адекватними формами і методами виявляти порушення закону та відповідно на них реагувати. Централізація органів прокуратури, вертикальне підпорядкування прокурорів нижчого рівня та незалежність їх від будь-якого місцевого впливу основою зміцнення законності, забезпечення демократичних принципів правової держави.

67. Повнов Ген прокурора У по керівництву органами прокуратури

Відповідно до ст. 15 Закону про прокуратуру Генеральний прокурор:

- спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

- призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

- затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

- призначає заступників прокурора АРК, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

- відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів ( отже, слідчих і спеціалістів нижчестоящих від Генеральної прокуратури прокуратур призначають на посади і звільняють ті прокурори, у підпорядкуванні яких ці слідчі та спеціалісти працюватимуть. Строк повноважень слідчих прокуратур законодавством не регламентується);

- відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.

- присвоює класні чини, а щодо присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2, 3-го класів – вносить подання Президентові України.

Вказівки Генерального прокурора з питань розслідування є обов’язковими для виконання всіма органами дізнання й досудового слідства.

Прокурори АРК, областей, м. Києва та Севастополя:

- призначають на посади та звільняють з посади працівників, крім тих, яких призначає Генеральний прокурор;

- за погодженням із Генеральним прокурором вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур, у межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати.

68. Колегії органів прокуратури

Стаття 18. Колегії органів прокуратури

Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури.

На засіданнях колегій можуть заслуховуватись повідомлення і пояснення керівників міністерств, відомств, органів державного управління, нагляду та контролю, підприємств, установ і організацій, їх об'єднань, інших посадових осіб з приводу порушень законодавства.

Рішення колегій доводяться до відома працівників органів прокуратури. В разі розбіжностей між прокурором і колегією він проводить в життя своє рішення, але зобов'язаний доповісти про це Генеральному прокурору України. Члени колегії можуть повідомити свою особисту думку Генеральному прокурору України, що може бути підставою для розгляду цих розбіжностей на колегії Генеральної прокуратури України.

69. Система органів прокуратури, їх хар-ка

ІІІ. Систему прокуратури України, відповідно до ст. 13 Закону України “ Про прокуратуру” складають:

- Генеральна прокуратура України;

- Прокуратури АРК, областей, м. Києва та Севастополя ( на правах обласних);

- Міські, районні, міжрайонні прокуратури;

- Військові, транспортні, природоохоронні прокуратури та прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах

Територіальні прокуратури – утворені відповідно до адміністративно – територіального поділу України. КУ кожній області діє обласна прокуратура.

Обласні та прирівняні до них прокуратури очолює прокурор, який має перших заступників і заступників. Структуру цих прокуратур утворюють управління й відділи, що здійснюють передбачені законом функції на обслуговування територій, а також контроль за діяльністю підлеглих прокуратур міст, районів, районів у містах тощо. У прокуратурах, починаючи з цього рівня, утворюються, як уже наголошувалося, колегії у складі прокурора ( голова), його заступників, інших керівних працівників.

Низовими ланками територіальних прокуратур є прокуратури міст, районів, районів у містах, міжрайонні прокуратури на правах районних ( компетенція яких поширюється на два райони або район і місто обласного підпорядкування).

У цих прокуратурах ( низової ланки), за умови значного обсягу роботи у прокурорів є заступники, старші помічники й помічники.

До спеціалізованих прокуратур належать:

- військові прокуратури;

- транспортні прокуратури ( на залізниці);

- природоохоронні;

- прокуратури з нагляду за виконанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах.

Військові прокуратури поділяються на такі, що прирівнюються до обласних, наприклад військові регіональні прокуратури та військова прокуратура ВМС, та до районних, наприклад військові гарнізонні прокуратури. Транспортні прокуратури діють здебільшого на правах районної прокуратури.

Органи військової прокуратури очолює заступник Генерального прокурора України – начальник Управління військових прокуратур.

На військові прокуратури покладено обов’язок за додержанням законів не тільки органами військового управління, військовими об’єднаннями, з’єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами ЗСУ, а також органами управління та посадовими особами державної охорони, СБУ та інших військових формувань, розташованих на території України.

Транспортні ( на залізниці ) прокуратури організовані відповідно до структури управління залізничним транспортом ( назва залізниці ). На них покладається обов’язок здійснювати свої функції залежно від додержання законів Міністерством транспорту України і підпорядкованими державними підприємствами, установами та організаціями.

Природоохоронні прокуратури створені з метою посилення нагляду за додержанням екологічного законодавства України.

Прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах здійснюють нагляд за законністю діяльності адміністрації виправних, виховних колоній, тюрем, колоній поселень, лікувально-оздоровчих установ кримінально-виконавчої системи. Хоч інколи ці функції можуть покладатися і на територіальні прокуратури – у випадках, коли на відповідних адміністративних одиницях не створено спеціалізовані прокуратури.

На прокуратури, що здійснюють нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, покладається, крім цього ще й обов’язок розслідувати злочини, вчинені особами. Що відбувають у цих установах покарання, а також працівниками цих закладів, скоєні під час виконання службових обов’язків.

У Генеральній прокуратурі та прокуратурі АРК є старші слідчі та слідчі в особливо важливих справах, а в прокуратурах обласного рівня та прирівняних до них можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі. У районних прокуратурах і прирівняних до них – старші слідчі та слідчі.

Слідчі прокуратури провадять досудове слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їх підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

70. Вимоги, які пред’являються до осіб, що признач на посади прокурорів і слідчих прокуратури. Порядок їх призначення і звільнення

VI. Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорсько-слідчих працівників.

Питання, пов’язані із заохоченнями та дисциплінарною відповідальністю працівників прокуратури, регламентується “ Дисциплінарним статутом прокуратури України “ , затвердженим постановою Верховної Ради України від 6.11.1991 року.

Заходи заохочення, що застосовуються до працівників прокуратури:

- подяка;

- грошова премія;

- подарунок;

- цінний подарунок;

- дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині;

- нагородження нагрудним знаком “ Почесний працівник прокуратури України “.

За особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути представлені до нагородження державними нагородами і присвоєння почесного звання “ Заслужений юрист України”, підвищення в класному чині Державного радника юстиції, що входить до компетенції Президента України.

Генеральний прокурор може застосовувати всі заходи заохочення, окрім вище зазначених, що застосовуються Президентом.

Прокурори АРК, областей і прирівняні до них, мають право заохотити працівника подякою, грошовою премією, подарунком.

Про застосування інших виді заохочення ці прокурори вносять подання Генеральному прокуророві України.

Подання про відзначення державними нагородами та присвоєння звання “ Заслужений юрист України” вносить Президентові Генеральний прокурор.

Дисциплінарні стягнення:

- догана;

- зниження у класному чині;

- зниження у посаді;

- позбавлення нагрудного знака “ Почесний працівник прокуратури України “;

- звільнення;

- звільнення з позбавленням класного чину.

Підстави притягнення працівників прокуратури до дисциплінарної відповідальності:

- невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;

- провину, яка ганьбить прокурорсько-слідчого працівника як працівника прокуратури.

Постановлення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства було допущено недбалість або несумлінність.

Генеральний прокурор має право застосовувати дисциплінарне стягнення в повному обсязі вказаного переліку, за винятком позбавлення або пониження у класному чині державного радника юстиції 1, 2, 3 –го класів, оскільки це можливо лише Указом Президента за поданням Генерального прокурора України.

Прокурори АРК, областей та прирівняні до них мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення:

- догану;

- зниження в посаді;

- звільнення ( крім зниження на посаді та звільнення працівників, які призначаються Генеральним прокурором України

За необхідності застосувати всі інші заходи дисциплінарного стягнення зазначені прокурори вносять подання Генеральному прокуророві.

Особи, нагороджені нагрудним знаком “ Почесний працівник прокуратури України “, можуть бути звільнені за попередньої згоди Генерального прокурора України.

Міські, районні та прирівняні до них вносять подання вищестоящому прокуророві про накладення дисциплінарного стягнення до підлеглих їм працівників.

Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості проступку та вини.

Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто зясувати обставини справи та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила.

У разі необхідності може бути призначено службову перевірку, строк якої не може перевищувати двох місяців.

Дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця від дня виявлення провини, не рахуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року від дня вчинення проступку.

За один і той же проступок може бути накладено лише одне стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ відповідного прокурора, який оголошується працівникові під розписку. Копія наказу додається до особової справи.

Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено працівником Генеральному прокуророві України місячний строк з дня ознайомлення з наказом. Рішення Генерального прокурора про накладення стягнення може бути оскаржене до Вищої ради юстиції України.

71. Система органів внутрішніх справ, їх місце серед інших держ органів

І. Органи внутрішніх справ – це правоохоронні органи державної виконавчої влади, підпорядковані МВС, що забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьбу зі злочинністю, захист прав і свобод людини і громадянина від протиправних від протиправних посягань, від протиправних посягань на власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави.

Для досягнення вказаних цілей на органи внутрішніх справ покладається вирішення таких основних завдань:

- забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів;

- попередження і припинення правопорушень;

- охорона і забезпечення громадської безпеки, громадського порядку, виявлення, розкриття і розслідування злочинів;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- охорона прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.

- охорона і оборона важливих державних об’єктів.

- боротьба з корупцією та організованою злочинністю.

Органи внутрішніх справ для ефективного виконання цих завдань можуть взаємодіяти з іншими органами ( прокуратурою, органами Міноборони, СБУ тощо).

Усі ці завдання обумовлені такими напрямами правоохоронної діяльності ОВС , по-перше, загальнодержавною концепцією боротьби зі злочинністю, у зв’язку з якою на ОВС покладено завдання реалізації державної політики у боротьбі зі злочинністю та охороні широкого кола суспільних відносин від протиправних посягань. По – друге, у цій правоохоронній діяльності акцент робиться на запобіжні заходи, а саме профілактичні та оперативно-розшукові заходи, щодо запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів. ОВС є органами, які проводять дізнання та досудове слідство у справах про злочини, розслідування яких на них покладено законом. Ще одним напрямком діяльності ОВС є забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також безпеки працівників суду та правоохоронних органів.

ОВС проводять паспортизацію населення, а також здійснюють паспортний контроль за іноземними громадянами та особами без громадянства, використовуючи накопичену інформацію. Тут можна виділити так званий обліковий характер діяльності ОВС, пов’язаний із формуванням інформаційних масивів про міграцію населення, розшук громадян та про об’єкти криміналістичної ідентифікації, а також про зберігання, придбання, використання зброї, придбання транспортних засобів тощо.

Функції ОВС – це основні напрямки діяльності ОВС, що обумовлені їх завданнями і забезпечують реалізацію цих завдань. Такі функції, за характером їх спрямованості, можна поділити на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх належить:

- Захисна функція;

- Адміністративна функція, пов’язана зі діяльність ОВС по організації та охоронні громадського порядку і громадської безпеки в рамках визначених законом повноважень

- Профілактична функція полягає в попередженні злочинів та інших правопорушень, виявленні та усуненні причин та умов, що їм сприяють,

- Оперативно-розшукова функція, яка здійснюється згідно з Законом про оперативно-розшукову діяльність.

- Кримінально-процесуальна функція.

- Виконавча функція ОВС, полягає у застосуванні до осіб адмінстягнень.

- Охоронна функція ОВС, полягає в охоронні на договірних засадах майна усіх видів власності юридичних і фізичних осіб.

- Контрольно-наглядова – здійснення органами внутрішніх справ на основі законодавства адміністративного нагляду за особами звільненими із місць позбавлення волі і здійснення інших наглядових повноважень.

Внутрішні функції:

Функція забезпечення, спрямована на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ, тобто матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення умов праці співробітників ОВС.

Функція загального керівництва забезпечує ефективність управління органами системи МВС у процесі виконання ними своїх завдань

Система органів внутрішніх справ складається з:

- Міністерства внутрішніх справ України – центрального органу управління;

- Головних управлінь; управлінь МВС в АРК, областях, м. Києві та Севастополі; управлінь, відділів Міністерства внутрішніх справ України на транспорті;

- Міських, районних управлінь і відділів, лінійних управлінь, відділів, відділень, пунктів;

- Підрозділів міліції на місцях;

- З’єднань, військових частин, підрозділів внутрішніх військ;

- Освітніх закладів, науково – дослідних установ, підприємств і установ забезпечення.

Система ОВС побудована за адміністративно-територіальним і функціональним принципами. Так, управління МВС в АРК, областях, м. Києві та Севастополі за першим принципом, а відділи МВС на транспорті – за другим. ( ЗУ від 10.01.2002 р.” Про загальну структуру і чисельність МВС України” ). З метою підвищення рівня роботи ОВС Указом Президента України “ Про утворення місцевої міліції “ від 22.01.2001 на базі дорожньо-патрульної служби ДАІ, патрульно—постової служби та служби дільничних інспекторів міліції в Україні, органами місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, погодженим з МВС України утворюється місцева міліція, підрозділи якої входять до складу управлінь ( відділів ) ОВС. Реалізація норм зазначеного Указу потребує вирішення багатьох питань, пов’язаних із закріпленням правового статусу місцевої міліції.

72. Міністерство внутр справ, його осн завд, струк, повнов

ІІ. Центральним органом виконавчої влади в системі органів внутрішніх справ є МВС України, діяльність якого регламентується відповідним Положенням про МВС України, затверджене Указом Президента України від 17.10. 2000 р. із наступними змінами і доповненнями. Основним завданням МВС згідно Положення є організація і координація діяльності ОВС щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки громадян.

Ще одна група завдань, покладених на МВС, пов’язана з організацією роботи ОВС, надання їм практичної допомоги та здійснення контролю за їх діяльністю.

Окрім цих, МВС виконує завдання пов’язані з боротьбою із злочинністю та іншими правопорушеннями, зокрема участь у розробці й реалізації державної політики у сфері боротьби зі злочинністю; забезпечення попередження, припинення, розкриття і розслідування злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили тощо.

МВС та підпорядковані йому органи мають широкі повноваження для виконання завдань правоохоронної діяльності. МВС, зокрема, має право одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій відомості, необхідні для виконання покладених на нього завдань. Жодне з міністерств, крім Міністерства фінансів та Міністерства статистики, таких повноважень немає.

На основі чинного законодавства МВС видає накази, самостійно організовуючи і контролюючи їх виконання, а у разі необхідності видає разом з іншими органами виконавчої влади та місцевими державними адміністраціями спільні акти.

Рішення МВС з питань безпеки дорожнього руху, пожежної безпеки, діяльності дозвільної системи, інших визначених чинним законодавством питань є обов’язковими для центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій.

Міністерство внутрішніх справ як керівний орган системи ОВС бере участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю, забезпечує на всіх рівнях запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, організує розшук осіб, які вчинили злочини, вживає заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.

МВС України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України.

Основні завдання МВС, для реалізації яких передбачені ряд повноважень:

- організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки ( наприклад повноваження щодо організації роботи ОВС, пов’язаної з охороною громадського порядку, запобігання адміністративним правопорушенням, їх припинення та забезпеченням провадження у справах про ці правопорушення, розгляд яких законом покладено на ці органи; здійснює у передбачених законодавством України, спеціальні захади щодо забезпечення безпеки працівників суду та правоохоронних органів організовує здійснення заходів щодо рятування людей, охорони їх безпеки, забезпечення громадського порядку, збереження майна в разі стихійного лиха, аварій пожеж, катастроф та щодо ліквідації їх наслідків; тощо) ;

- участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю;

забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень( організовує здійснення ОВС профілактичних і оперативно-розшукових заході в щодо запобігання злочинам, їх виявлення, припинення і розкриття, провадження дізнання і досудового слідства у справах про злочини, розслідування яких законом покладено на ці органи; виявляє розкриває і розслідує злочини що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю, наркобізнесом і злочинами у сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень, вносить центральним і місцевим органам виконавчої влади, підприємствам, установам і організаціям подання щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень, організовує проведення серед населення роз’яснювальної роботи з питань охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю);

- організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів ( забезпечує охорону дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України; забезпечує участь ОВС у межах їх повноважень у здійсненні заходів щодо охорони довкілля; забезпечує високу бойову і мобілізаційну готовність органів внутрішніх справ та внутрішніх військ, бере відповідно до законодавства участь у забезпеченні режиму воєнного або надзвичайного станув разі його введення на території України або в окремих місцевостях, тощо);

- забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства ;

- забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи( здійснює контроль за додержанням громадянами паспортних правил, правил в’їзду і виїзду перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства);

- організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху ( організовує роботу ДАІ, забезпечує реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, разом з іншими державними органами вживає заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху; контролює проведення іншими центральними органами виконавчої владиі транспортними організаціями роботи, спрямованої на запобігання ДТП);

- здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності ( організовує на договірних засадах охорону майна всіх форм власності, охороняє та обороняє особливо важливі державні об’єкти, разом із заінтересованими державними органами проводить роботу для підвищення надійності охорони цих об’єктів);

- визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги ( бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробленні на основі їх результатів державних програм боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку; організовує проведення усіх видів експертизи у кримінальних справах та криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечує в установленому порядку участь спеціалістів експертної служби у слідчих діях, організовує проведення на договірних засадах відповідних видів експертизи і досліджень на замовлення фізичних і юридичних осіб; організовує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, формує центральні довідково-інформаційні фонди, веде оперативно-пошуковий та криміналістичний облік, у межах своїх повноважень складає державну статистичну звітність; організовує в установленому порядку матеріально-технічне забезпечення діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ, установ і організацій що належать до сфери його управління, внутрішніх військ, контролює правильність використання ними матеріально-технічних ресурсів та коштів);

- зваб печення законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства ( розробляє і організовує виконання програм кадрового забезпечення ОВС та внутрішніх військ, вживає заходів до додержання дисципліни і законності у їх діяльності);

- підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу ( вживає заходів щодо реалізації співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання Українською стороною своїх зобов’язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (998/012), іншими міжнародними договорами України, адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, здійснює інші заходи щодо інтеграції України до Європейського Союзу).

Для виконання покладених на нього повноважень має ряд прав, зокрема одержувати від центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування підприємств, установ, організацій в установленому законом порядку інформацію, документи, матеріали необхідні для виконання ними своїх завдань; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів; перевіряти додержання центральними та місцевим и органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами правил безпеки дорожнього руху, дозвільної системи; залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій необхідні документи та інформацію, документи ( за погодженням з їх керівниками ) для розгляду питань, що належать до його компетенції. МВС у разі необхідності колективного вирішення питань вправі скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції.

МВС здійснює свої повноваження через:

- головні управління МВС в АРК, місті Києві та Київській області;

- управління МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті;

- районні, районні у містах, міські управління і відділи;

- підприємства, установи, організації, що належать до сфери його управління.

МВС очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади в установленому порядку Президент України

Міністр має перших заступників та заступників, які належать до числа керівників Міністерства та кількість яких визначається Президентом України. Перших заступників та заступників Міністра призначає на посади за поданням Прем’єр-міністра України і припиняє їх повноваження Президент України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції МВС України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра ( голова колегії ), його перших заступників та заступників за посадою, інших керівних працівників Міністерства, а також підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління МВС України. Рішення колегії проводяться вжиття наказами Міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямів діяльності органів внутрішніх справ, обговорення найважливіших програм та вирішення інших питань

У Міністерстві можуть утворюватися наукова рада, інші консультативні та дорадчі органи.

73. Міліція, її завд, структ, повнов

ІІІ. Міліція в Україні – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. До основних завдань міліції Закон України “ Про міліцію “ від 20.12.1990 року відносить:

- забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

- запобігання правопорушенням та їх припинення;

- охорона і забезпечення громадського порядку;

- виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- захист власності від злочинних посягань;

- виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень

- участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них обов’язків.

Принципи діяльності міліції: законність, гуманізм, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями та населенням. Слід звернути увагу що принцип соціальної справедливості виявляється в діяльності міліції у тому, що захищаються права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової і національної належності, громадянства, віку, мови і освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. А застосування адміністративних покарань чи інших заходів примусу з боку міліції вимагає врахування нею соціальної ролі людини у суспільстві її заслуг, різноманітних обставин її життя та тяжкості вчиненого правопорушення і заходу примусу.

Принцип взаємодії міліції з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням полягає у необхідності залучення громадськості з їхньої згоди до профілактичної та оперативно-розшукової діяльності міліції, де важливу роль відіграють трудові колективи. Примусове залучення громадян до співробітництва з міліцією забороняється.

До принципів діяльності і міліції Закон відносить принцип гласності, окрім заборони розголошення відомостей, що становлять державну або службову таємницю та принцип деполітизації, тобто у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов’язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних, громадських об’єднань.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури МВС і складається з таких підрозділів:

- кримінальної міліції ( Наказ МВС України “ Положення про кримінальну міліцію України” від 26.01.1997 року № 62, Наказ МВС України “ Положення про Головне управління карного розшуку МВС України “ від 25.05.1992 року № 287; Наказ МВС України “ Положення про державну службу боротьби з економічною злочинністю “ від 10.08.1993 року тощо ). Кримінальна міліція як правоохоронний орган та ОВС. ЇЇ діяльність спрямована на запобігання, припинення, розкриття тяжких злочинів, а також здійснення оперативно-розшукової діяльності у випадках, передбачених законодавством. До структури кримінальної міліції входять: підрозділи карного розшуку, Державна служба по боротьбі з економічною злочинністю, підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, діяльність експертно-криміналістичних підрозділів, кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Апарати кримінальної міліції є самостійними підрозділами, що входять до структури всіх ОВС по вертикалі – від центрального апарату МВС України, головних управлінь МВС України, Головних управлінь АРК, міста Києва та Київської області, управлінь МВС в областях, м. Севастополі і на транспорті і до підпорядкованих їм ОВС у районах, районах міст та на транспортних магістралях.

- міліції громадської безпеки ( Закон України “ Про дорожній рух” від 30.06.1993 року, Закон України “ Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі “ від 1.12.1994 року, Указ Президента України “ Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю “ від 21.07.1994 року, Наказ МВС України “ Інструкція по роботі дільничного інспектора міліції “ від 16.01.1992 року №22, Наказ МВС України “ Положення про Головне управління охорони громадського порядку МВС України “ від 18.09.1992 року, тощо). Діяльність міліції громадської безпеки спрямована на забезпечення особистої безпеки громадян, охорону громадського порядку та громадської безпеки, запобігання та припинення злочинів та адміністративних правопорушень, а також надання у межах своєї компетенції допомоги громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям, тощо

- транспортної міліції ( Наказ МВС України “ Положення про Головне управління Державної автомобільної інспекції МВС України “ від 30.05.1992 року № 322).

Система органів ДАІ МВС України включає в себе підрозділи дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, з пропаганди безпеки руху. ЇЇ очолює Головне управління ДАІ, яке є самостійним структурним підрозділом МВС. Основне завдання – забезпечення безпеки руху на всій території України. Основні напрямки діяльності: організація боротьби з аварійністю на автомобільному транспорті, державний нагляд за виконанням особами законодавчих актів, правил, нормативів, стандартів, які діють на автомобільному транспорті, контролює стан, будівництво, проектування, охорону, реконструкцію автошляхів; контролює стан та систему експлуатації транспортного парку шляхом реєстрації та обліку транспортних засобів, тощо.

- міліції охорони ( “ Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ “ затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 року № 615 ). Система служби охорони складається з Головного управління Державної служби охорони при МВС, управлінь ( відділів) Державної служби охорони при УВС АРК, ГУВС міста Києва, УВС областей та міста Севастополя, відділів Державної служби охорони при УВС, РВВС та навчальних закладів підготовки особового складу. Служба охорони діє на засадах самофінансування за рахунок коштів, одержаних за виконання договорів про забезпечення особистої безпеки і майна громадян та юридичних осіб.

- спеціальної міліції( Наказ МВС України “ Положення про підрозділ швидкого реагування “ Беркут “ від 31.08.1998 року № 636) Підрозділ “ Беркут” –це високомобілізований спеціальний загін, створений для боротьби із злочинністю, забезпеченням правопорядку під час проведення загальнодержавних, громадсько-політичних, спортивно-видовищних, культурно-масових, релігійних заходів, проведення спецоперацій, охорони громадського порядку. Для безпеки та захисту на договірних засадах цінних вантажів, грошових коштів, що перевозяться та інших видів власності юридичних осіб, громадян у місцях їх тимчасового перебування і забезпечення майнової безпеки українських та іноземних громадян, осіб без громадянства у січні 1993 року у структурі Державної служби охорони при МВС було створено спеціальні підрозділи міліції “ Титан”. Підрозділ швидкого реагування “Сокіл” – це спеціальні мобільні оперативні відділи, які входять до структури Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС та відповідних управлінь в усіх областях України. На нього покладається завдання з проведення анти терористичних операцій, ліквідації банд формувань, організованих злочинних угруповань тощо.

Права та обов’язки міліції ( ст.ст.10,11Завкону “ Про міліцію”). Всі обов’язки міліції можна умовно розділити на три групи: 1) обов’язки, пов’язані з охороною громадського порядку, охороною майна організацій і фізичних осіб, а також з охороною і захистом прав та свобод людини і громадянина. Наприклад це такі обов’язки міліції як: забезпечення безпеки дорожнього руху; надання відповідно до чинного законодавства дозволу на придбання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, збереження і використання яких передбачено спеціальними правилами; повідомляти відповідним державним органам і громадським об’єднанням про аварії, пожежі, катастрофи, стихійні лиха та інші надзвичайні ситуації; охорона на договірних засадах майна фізичних та юридичних осіб; виявляти і повідомляти установам охорони здоров’я про осіб, що становлять групу ризику захворювання на СНІД; забезпечувати безпеку осіб, узятих під захист у порядку, передбаченому чинним законодавством тощо.

2) обов’язки, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, а також процесуальні обов’язки міліції у провадженні по справах про адміністративні правопорушення та кримінальному процесі, розслідуванні злочинів. Зокрема, виявляти, припиняти і розкривати злочини, а також застосовувати з цією метою оперативно-розшукові заходи, передбачені законодавством; приймати і реєструвати заяви та повідомлення про злочини й адміністративні правопорушення; здійснювати досудову підготовку матеріалів відповідно до протокольної форми, проводити дізнання та досудове слідство в межах, передбачених законодавством; розшукувати осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання, слідства і суду; проводити криміналістичні дослідження; конвоювати і охороняти затриманих і узятих під варту осіб; здійснювати привід громадян у відповідні державні органи;

3). Контрольно-наглядові обов’язки та обов’язки у сфері профілактики правопорушень:

- виявляти причини та умови, які сприяють скоєнню правопорушень та вживати заходів до їх усунення;

- проводити профілактичної роботи серед осіб, схильних до здійснення правопорушень і здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі;

- участь у правовому вихованні населення;

- контроль за дотриманням громадянами і посадовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства;

- здійснення контролю за утриманням у належному технічному стані доріг, вулиць, площ тощо.

Права міліції також можна умовно поділити на три групи:

1) права міліції у сфері профілактики правопорушень, серед яких особливе місце займають права адміністративно-попереджувального характеру, до яких належать заходи примусового впливу, застосовувані з метою попередження можливих правопорушень і шкідливих для життя громадян, суспільства та держави наслідків;

2) права міліції у сфері реалізації запобіжних заходів, передбачених адміністративним та кримінально-процесуальним законодавством;

3) права процесуально-забезпечувального характеру, пов’язані із притягненням правопорушників до юридичної відповідальності

74. СБУ, її місце в системі павоохоронних органів. Завд та повнов

IV. Служба безпеки України – це державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. На СБУ законом покладено завдання захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб

До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Діяльність СБУ, її органів і співробітників грунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності пере народом України.

В оперативно-службовій діяльності СБУ дотримується принципів поєднання єдиноначальності та колегіальності, гласності та конспірації ( ст7 Закону “ Про СБУ” ). Ст. 6 Закону України “ Про СБУ” вказує і розкриває зміст ще одного принципу, а саме деполітизації СБУ, її органів та співробітників.

СБУ взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами та організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.

Громадяни України та їх об’єднання, інші особи сприяють законній діяльності СБУ на добровільних засадах.

V. Систему СБУ складають Центральне управління СБУ, підпорядковані йому регіональні органи, СБ АРК, органи військової контррозвідки, військові формування а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ.

Організаційна структура СБУ визначається Президентом України.

Центральне управління СБУ відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів СБУ. До складу входять апарат Голови СБУ та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв’язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші.

З метою ефективного виконання своїх завдань СБУ створюється її регіональні органи: обласні управління СБУ, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

Органи і підрозділи СБУ можуть створюватися на окремих державних стратегічних об’єктах і територіях, у військових формуваннях, виходячи з інтересів державної безпеки.

Органи військової контррозвідки створюються для контр розвідувального забезпечення ЗСУ і Прикордонних військ та інших військових формувань, дислокованих на території України.

Центральне управління СБУ видає в межах своїх повноважень накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов’язкові для виконання в системі СБУ. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження СБУ або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.

У межах своєї компетенції Центральне управління СБУ вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов’язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

Керівництво всією діяльністю СБУ здійснює Голова СБУ. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на СБУ. Голова СБУ призначається на посаду ВРУ за поданням Президента України.

У СБУ створюється колегіальний дорадчий орган – колегія, яка визначає шляхи виконання завдань СБУ, приймає рішення з основних питань і проблем оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами ( ст14 Закону “ Про СБУ”)

Кадри СБУ становлять: співробітники-військовослужбовці, працівники, які працюють за трудовим договором, а також військовослужбовці строкової військової служби

До органів СБУ приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими і моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я ефективно виконувати службові обов’язки.

Повноваження СБУ – це передбачені законом “ Про СБУ” її права та обов’язки ( ст. ст. 24, 25 Закону).

75. Органи досудового розслідування крим справ, їх поняття, види

Процес розслідування є предметом курсу кримінально-процесуального права та криміналістики. В полі зору предмета нашого курсу перебувають лише засади діяльності з розслідування злочинів уповноважених органів.

Органами, уповноваженими проводити розслідування злочинів, є органи слідства, органи дізнання та прокуратура.Органи слідства за законодавством уповноважені проводити досудове слідство у кримінальних справах. Посадовими особами, які конкретно і безпосередньо виконують цю функцію, є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, а у справах про державні злочині - слідчі органів безпеки. У справах про економічні злочини (приховування валютної виручки, ухилення від сплати податків, фіктивне банкрутство тощо) розслідують злочини слідчі податкової міліції.

Незалежно від відомчої належності слідчі органи керуються єдиним кримінально-процесуальним законодавством, мають однакові повноваження, єдиний процесуальний статус. Під час розслідування конкретної кримінальної справи їхні вказівки для інших учасників розслідування мають однакову юридичну силу. У кожному випадку виявлення ознак злочину слідчий зобов’язаний порушити кримінальну справу, організувати розкриття злочину, встановити винних осіб, захистити права та законні інтереси осіб, вжити заходів щодо усунення причин та умов вчинення злочину, відшкодування заподіяної шкоди. Для реалізації цих завдань слідчі органи наділені широкими повноваженнями.Вони приймають рішення з питань організації розслідування кримінальних справ як процесуальне незалежні особи, доручають органам дізнання провадження розшукових та слідчих дій, вимагають від оперативних підрозділів активної участі у розкритті злочину.

Слідчий не може виконувати водночас завдання, які суперечать суті правоохоронної діяльності. Так, він не може брати участі у розслідуванні справи, якщо є потерпілим, свідком, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; якщо він

брав участь у цій справі як спеціаліст, експерт, перекладач або якщо його родичі заінтересовані у результатах розслідування справи тощо. За наявності цих обставин слідчий повинен заявити прокуророві або безпосередньому керівникові самовідвід.

76. Органи дізнання, їх завд, система, статус, компетенція

Органи дізнання вказані у ст. 101 КПК. Серед них:

- міліція (виконує найбільший обсяг робіт з провадження дізнання);

- податкова міліція (у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки);

- органи безпеки (у справах, віднесених законом до їх відання);

- командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ (у справах, про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв’язку з виконанням службових обов’язків або в розташуванні частини, з’єднання, установи);

- митні органи (у справах про контрабанду);

- начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лі-кувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв (у справах про злочини, що порушують встановлений порядок несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ); - органи державного пожежного нагляду (у справах про пожежі і порушення протипожежних правил);

- органи охорони державного кордону (у справах про порушення державного кордону);

- капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.

Безумовно, для всіх перелічених органів провадження дізнання не є основним видом діяльності. Ці органи розслідують злочини лише у випадках, коли це є продовженням їх основної діяльності, тобто виконанням тих основних обов’язків, які визначені у законодавстві.

Особливості компетенції органів міліції, органів служби безпеки, митних органів та органів охорони державного кордону як органів дізнання полягають у тому, що вони можуть поєднувати проведення як процесуальних, так і оперативно-розшукових дій, узгоджуючи ці обидва напрями для виконання одного із завдань правоохоронної діяльності - боротьби зі злочинністю.

Дізнання та досудове слідство співвідносяться як певні етапи розслідування кримінальних справ. Вони мають деякі спільні риси. Уповноважені органи на обох етапах займаються розкриттям злочинів, викриттям або розшуком винних у вчиненні злочину осіб, а також діяльністю із запобігання злочинам; вирішуються типові процесуальні завдання, хоч і за різних категорій злочинів; загальним є предмет доказування; суб’єкти правоохоронної діяльності мають застосовувати однакові кримінально-процесуальні норми, правові наслідки для учасників розслідування як при дізнанні, так і при попередньому слідстві мають однакову силу.

Діяльність органів дізнання полягає у прийнятті, реєстрації, розгляді та перевірці заяв і повідомлень про злочини. Вони приймають рішення щодо порушення кримінальних справ за наявності ознак злочину й проваджують дізнання у справах про тяжкі злочини та злочини, які не є тяжкими; готують матеріали у протокольній формі, а також виконують окремі доручення слідчих.

Дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими правдиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила.

Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється. Проте органи дізнання вживають заходів до встановлення такої особи. У справах про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання проводиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

Дізнання у справах, у яких здійснюється провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, зменшує навантаження на слідчі органи, дає їм можливість зосередитись на розслідуванні небезпечних резонансних злочинах. Даний вид провадження відомий у кримінально-процесуальному праві як протокольна форма (див. гл. 35 КПК).

Основним органом, який проводить дізнання у більшій кількості категорій справ, є міліція. Міліція - складова частина органів внутрішніх справ України.У складі міліції за функціональним розподілом існують кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, державна автомобільна інспекція та податкова міліція. Серед основних обов’язків зазначених органів важливе місце посідає провадження у кримінальних справах.

Прокурор у межах своєї компетенції дізнання та досудового слідства. У разі потреби він може особисто проводити попереднє слідство або окремі слідчі дії у будь-якій справі. Він може підключитися до розслідування злочину на будь-якій стадії, давати вказівки слідчому, вимагати їх виконання. Вказівки прокурора з питань здійснення нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства є обов’язковими для них. При оскарженні слідчим отриманих вказівок вищестоящому прокуророві не може зупинити їх виконання, за винятком незгоди слідчого з найістотніших питань розслідування, а саме: з притягнення конкретної особи (групи осіб) як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину, про обсяг обвинувачення,направлення справи для віддання обвинуваченого до суду, а також про закриття справи. У таких випадках передбачено окремі процедури скасування вказівок прокурора вищестоящим прокурором або передачі кримінальної справи для розслідування іншому слідчому. Якщо ж прокурор розслідує кримінальну справу

Особисто, то на нього поширюються вимоги, властиві слідчим органам.

77. Органи досудового слідства, їх завд, система, статус, компетенція

Досудове слідство полягає у діяльності слідчих органів (слідчого) з пошуку,перевірки, дослідження, оцінки, використання встановлених фактів та доказів для захисту прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій.

Досудове слідство створює умови для належного розгляду та вирішення кримінальних справ у суді. Воно має сприяти таким чином здійсненню правосуддя. Помилки досудового слідства можуть спричинити судові помилки, тому матеріали досудового слідства підлягають ретельній і незалежній оцінці в суді. Термін досудового слідства становить два місяці з моменту порушення кримінальної справи. За цей період слідчий встановлює наявність або відсутність складу злочину; він має обґрунтувати та довести предмет доказування, встановити (разом з оперативними підрозділами) особу, яка вчинила злочин, скласти обвинувальний висновок та направити матеріали справи прокуророві для їх затвердження та передачі до суду. Слідчий приймає також рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, про закриття або зупинення провадження у справі. Термін досудового слідства може бути продовжений до трьох місяців(районним, міським або прирівняним до них прокурором), а в особливо складних справах - до шести місяців (прокурором Автономної Республіки Крим, прокуроромобласті, міста Києва, військовим прокурором округу або їх заступниками). На більший термін досудове слідство може продовжити Генеральний прокурор України або йогозаступники у виняткових випадках.

9.1. Поняття досудового розслідування і його форми Досудове (попереднє) розслідування — це одна із стадій кримі-нального процесу, сутність якої полягає в тому, що уповноважени-ми на те посадовими особами та органами держави у відповідних формах здійснюється суворо регламентована законом діяльність, спрямована на досягнення мети кримінального судочинства. Інши-ми словами, досудове розслідування — це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розк-риття злочинів, встановлення об’єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Юридичною підставою для провадження досудового розсліду-вання є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування як процесуальна діяльність має дві поєднані завдан-нями і процедурою форми — досудове слідство і дізнання. Досудове слідство є провідною і головною формою досудового розслідуван-ня, що здійснюється слідчими відповідних органів — прокуратури, МВС України, Служби безпеки України, податкової міліції. Дізнання

здійснюють органи дізнання, вичерпний перелік яких наведений уст. 101 КПК України, а фактично — призначеною начальником орга-ну дізнання особою (оперуповноваженим карного розшуку, інспекто-ром державної автоінспекції, офіцером — дізнавачем Збройних Сил,помічником капітана на судні) із затвердженням ним найважливіших процесуальних рішень у справі (про порушення, зупинення, закриття справи, передання справи для провадження досудового слідства тощо). На відміну від дізнавача слідчий при провадженні досудово-го слідства всі рішення про спрямування слідства і слідчих дій прий-має самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання.

Фактичні дані, одержані при розслідуванні в будь-якій з цих форм, мають однакову доказову силу при прийнятті процесуальних рішень судом.