Статті калькуляції собівартості

1. Сировина і матеріали - включають витрати на сировину і матеріали, на виробництво продукції. Розраховуються по нормах витрати на одиницю продукції і цінах придбання.

2. Зворотні відходи (віднімаються) - це відходи матеріалів, які утворилися в процесі виробництва продукції, але які можуть бути або використані самім підприємством, або реалізовані на сторону. Розраховуються по нормах утворення відходів і цінах можливої реалізації.

3. Покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій - включають вартість готових виробів і напівфабрикатів що придбавалися для укомплектовування продукції, що випускалася. Розраховуються по нормах витрат на одиницю продукції і цінах придбання.

4. Паливо і енергія на технологічні цілі - витрати на паливо і енергію які витрачаються безпосередньо в процесі виробництва продукції. Розраховуються по нормах витрат на одиницю продукції і цінах придбання.

5. Основна заробітна плата виробничих робітників.

6. Додаткова заробітна плата виробничих робітників.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати на утримання і експлуатацію устаткування - включає наступні витрати: амортизація виробничого устаткування, витрати на поточний ремонт виробничого устаткування, оплату праці з відрахуваннями робітників, обслуговуючих устаткування, вартість допоміжних матеріалів, необхідних для нормальної роботи устаткування і др. Витрати по цій статті розподіляються між собівартістю різних видів продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників.

9. Загальновиробничі витрати - витрати пов'язані з організацією і управлінням виробництва у виробничому підрозділі підприємства (цеху). Включають:

- оплату праці з відрахуваннями працівників апарату управління цеху;

- амортизацію і витрати на поточний ремонт основних виробничих фондів загальноцехового призначення;

- витрати на заходи по охороні праці і протипожежну безпеку;

- інші.

Витрати по цій статті розподіляються між собівартістю різних видів продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників.

10. Загальногосподарські витрати - витрати пов'язані з організацією і управлінням виробництва на підприємстві в цілому. Включають:

- оплату праці з відрахуваннями працівників апарату управління підприємством;

- амортизацію і витрати на поточний ремонт основних виробничих фондів загальнозаводського призначення;

- орендна плата;

- витрати, пов'язані з оплатою службових відряджень;

- витрати, пов'язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;

- податки, збори, обов'язкові платежі, які видносятьсяі на собівартість продукції;

- інші витрати загальнозаводського призначення.

Витрати по цій статті розподіляються між собівартістю різних видів продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників.

11. Інші виробничі витрати - витрати на гарантійний ремонт або обслуговування продукції та ін.

Витрати по цій статті розподіляються між собівартістю різних видів продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників.

12. Позавиробничі (комерційні) витрати - витрати пов'язані з реалізацією продукції (витрати на вивчення ринку, на рекламу, на тару, транспортування та ін.). Витрати по цій статті розподіляються між собівартістю різних видів продукції пропорційно виробничій собівартості.

Статті витрат, що входять до складу калькуляції підрозділяють на прості і комплексні. Прості складаються з одного економічного елементу (сировина і матеріали, заробітна плата.). Комплексні статті включають декілька елементів витрат і можуть бути розкладені на прості складові (загальновиробничі, загальногосподарські витрати.).

До чинників, що забезпечують зниження собівартості, відносяться:

- економія усіх видів ресурсів, викорастанних у виробництві, - трудових і матеріальних;

- підвищення продуктивності праці;

- зниження втрат від браку і простоїв;

- поліпшення використання основних виробничих фондів;

- застосування новітних технологиий;

- скорочення витрат зі збуту продукції: - зміна структури виробничої програми через асортиментні зрушення; скорочення витрат на управління і інші чинники.

4. Методи калькуляції собівартості.

Відомі декілька методів обліку витрат і калькуляції собівартості

1. Нормативний. Метод, в основі якого лежать розрахунки на основі нормативних витрат (Норма - гранична величина витрати певного ресурсу в абсолютному вираженні, необхідного для виробництва конкретної продукції. Величина витрат встановлюється відповідно до технологічного процесу виготовлення такої продукції. На підставі норм витрат, діючих на початок місяця, складається нормативна калькуляція собівартості виробів) Застосування нормативного методу базується на дотриманні певної послідовності бухгалтерських дій: 1) на основі діючих норм і кошторисів витрат складається попередня калькуляція по виробах; 2) протягом певного періоду (місяця) нормативна собівартість коригується з урахуванням змін; 3) виниклі протягом місяця зміні і виявлені відхилення від нормативної собівартості враховуються окремо; 4) визначаються причини відхилень; 5) на підставі фактичних витрат визначається фактична собівартість продукції.

Нормативні калькуляції можуть складатися: 1) на усі види виробів, що випускаються підприємством; при цьому витрати на матеріали розшифровуються по видах матеріалів; 2) на кожен технологічний варіант виготовлення окремих видів виробів; 3) на вузли, складальні з'єднання або комплект деталей.

2. Позаказний. Метод, вживаний на підприємствах, де виробничі витрати враховуються по окремих замовленнях на виріб або роботу. Ґрунтується на кількості часі, необхідному для виконання кожного окремого замовлення, і не залежить від дати початку і закінчення звітного періоду. Об'єкт обліку і калькуляції - виробниче замовлення, оформлене договором між замовником і виробником, на підставі якого відкривається замовлення (одноразове, річне). Для групи однакових виробів собівартість визначається діленням загальної суми витрат на кількість виробів. Собівартість одиничного замовлення визначається як сума фактично понесених витрат на виконання цього замовлення.

3. Післяопераційний. Роздільна калькуляція витрат по кожній роботі, що проводиться, технологічній операції. Різновид попередільного методу калькуляції.

4. Попартіоний. Метод, при якому об'єктом калькуляції є партія однорідних виробів. Різновид позаказного методу калькуляції.

5. Попередільний. (Переділ - окрема закінчена фаза обробки сировини (окрім останньої), в результаті якої підприємство отримує не кінцевий продукт переробки, а напівфабрикат власного виробництва). Метод, вживаний на підприємствах, де початковий матеріал в процесі виробництва проходить ряд переділів, фаз, або де з одних початкових матеріалів в одному технологічному процесі отримують різні види продукції. Буває двох видів: напівфабрикат і бесполуфабрикатный. При варіанті напівфабрикату обчислюється собівартість продукції по кожному переділу, що складається з кожного попереднього переділу і витрат по цьому переділу. Собівартість продукції останнього переділу являється також і собівартістю готової продукції. При бесполуфабрикатном варіанті витрати враховуються окремо по кожному переділу, без приєднання витрат попереднього переділу до кожного наступного переділу. Таким чином собівартість готової продукції обчислюється тільки на стадії останнього переділу шляхом підсумовування витрат, понесених на усіх переділах.

6. Попроцессный. Метод, при якому усі витрати, понесені в звітному періоді, збираються по окремих підрозділах. Є різновидом післяопераційного методу і бесполуфабрикатного попередельного. Тобто облік витрат наступних стадій виробництва здійснюється без включення виробничих витрат попередніх процесів, а собівартість продукції визначається підсумовуванням витрат, понесених на кожній стадії її виробництва, в кожному окремо взятому підрозділі, для кожного з яких відкривається окремий рахунок обліку незавершеного виробництва. У свою чергу, собівартість одиниці продукції визначається діленням загальної суми виробничих витрат, понесених в окремих підрозділах за певний проміжок часу (звітний період), на кількість одиниць продукції, вироблених протягом цього періоду.

7. Простій. Інша назва - метод прямого рахунку. Застосовується на підприємствах, що випускають однорідну продукцію або на підприємствах з обмеженою номенклатурою продукції і відсутністю незавершеного виробництва (чи там, де НЗП трохи). Собівартість одиниці продукції визначається діленням накопичених за період витрат на кількість випущеної продукції.