46 План семінарського заняття №7

Тема: «Свідомість: генезис і сутність».

І.Навчальні питання.

1.1 Вирішення проблеми свідомості в історії філософії.

1.2 Походження і розвиток свідомості.

1.3 Сутність і структура свідомості.

1.4 Пізнання, знання, свідомість.

ІІ. Реферати (доповіді, повідомлення)

2.1 Реферат: «Роль праці у формуванні та розвитку свідомості».

ІІІ. Література.

3.1. Обов’язкова:

-Філософія. Навчальний посібник. ( За ред. І.Ф. Надольного) К.: «Вікар», 2008.

- Щерба С.П., Тофтул М.Г. та ін. Філософія: короткий виклад. – Навч. посібник. – «Кондор». – 2003.

- Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I – II рівнів акредитації, 4-те видання. – Львів: «Магнолія 2006», 2008.

- Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник ( За ред. І.В. Бичка) К.: 1993.

3.2. Додаткова:

- Введение в философию: учебник для вузов в 2 ч. – М.: 1991.

- Мир философии. Книга для чтения. В 2 ч. – М.:1991.

- Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. – М.: 1988.

- Токарев С.А. Ранние формы религии. – М.:1990.

- Джанатова Л.С., Шпеко М.К. Навчально – методичний посібник з філософії. – Васильків:1996.

Методичні поради

Проблема свідомості завжди привертала увагу філософів. Аналіз вчення про свідомість дозволяв глибше засвоїти означену проблему.

Під час розгляду першого питання слід звернути увагу на те» що зміст цих вчень стосується основоположних принципів філософських поглядів і досліджень того або іншого філософа, тих або інших філо­софських напрямів.

Рекомендується проаналізувати ідеалістичні, дуалістичні та матеріалістичні концепції свідомості, вказати на відмінності у розумінні свідомості, які існують між об’єктивно-ідеалістичними і суб’єктивно-

47

ідеалістичними вченнями, наівно-матеріалістичними, механістичними і вульгарно-матеріалі стичними уявленнями.

Зверніть увагу на те, що усі ідеалістичні вчення про свідомість абсолютизують, тобто перебільшують значення відносної самостійності і активності людської свідомості, а домарксівські матеріалісти пере­більшують об’єктивно існуючу залежність свідомості від безпосередніх матеріальних компонентів її функціонування /мозок, людське тіло, ві­дображуваний об’єкт та ін./.

Вивчення в другому питанні генезису свідомості слід розпочати, виходячи з принципу матеріальної єдності світу, універсальності ма­теріальної взаємодії, які супроводжуються певними змінами у предмет­них утвореннях. Такі перетворення виступають у вигляді "сліду", який фіксує особливості предмета, що впливає на явища, яке зумовило появу відображення. При цьому відображення слід розуміти не лише як зовнішню реакцію матеріальної системи на вплив іззовні, а й як здатність матерії мати таку властивість.

В якісно різноманітних формах відображення виступає у неживій природі, у світлі рослин, тварин і людини. Будучи загальною властиві­стю матерії, відображення на рівні живої матерії, життя досягає ви­сокого ступеня розвитку.

Елементарною та вихідною формою відображення, яка властива усім живим органам, є подразливість, яка реалізується за принципом зворот­ного зв’язку.

На більш високому рівні еволюції живого виникав якісно нова влас­тивість - чуттєвість як здатність відображати окремі властивості речей у формі відчуттів.

Відносини людини та людського суспільства в процесі трудової дія­льності і спілкування зумовили виникнення специфічні людської форми відображення у формах свідомості та самосвідомості.

48

Слід всебічно вникнути у соціально-практичну і культурно-історич­ну сутність свідомості. Зміст свідомості у кінцевому рахунку детермі­нується людською діяльністю, ідеальною програмою якої вона є.

До суттєвих рис свідомості належать:

1/ універсальність і об’єктивність відображення;

2/ цілепокладаючий і творчий її характер;

З/ рефлексивність.

У четвертому питанні слід з’ясувати передусім процес усвідомлен­ня людиною предметного світу, явищ і процесів у ньому. Для цього не­обхідно розглянути роль знань у формуванні свідомості.

Знання є наслідок пізнання реальності та дійсності, тобто актив­ного, діяльного ставлення людини до навколишнього світу.

Діяльність людини вельми багатогранна і багатопланова. Значною мірою вона визначається знаннями, якими вона володіє. Знання можуть бути донауковими, життєвими, художніми та науковими. Зводити пізнава­льну діяльність лише до наукового пізнання неправомірно.

Визнаючи за людським інтелектом право на помилку, ми робимо лише перший крок на шляху переосмислення поняття знання взагалі. Чи можна, слідуючи традиційній логіці, вважати знанням лише виражені в мові по­няття, судження та умовиводи, які підлягають бінарній істинісній оцінці? Чи є формою знання моральна норма, художній образ, релігійний символ, філософська проблема? Чи мав рацію Арістотель, який вважав знанням не лише наукову інформацію, а й віру, думку, досвід? Чи за­слуговує назви "знання” спростована наукова теорія? Нарешті, як бу­ти з неусвідомлюваним і несвідомим змістом людських уявлень, з піз­навальними передумовами, з навичками мислити, з тим, що Кант називав "апріорними формами чуттєвості та розсудку"? На поставлені запитання слід дати відповіді при вивченні останнього питання.