19 План семінарського заняття №2

Тема:«Європейська філософська традиція від античності до нових часів».

І. Навчальні питання

1.1 Давньоіндійська та давньокитайська філософія про взаємовідношення "людина - світ".

1.2 Антична філософія Греції та Стародавнього Риму.

1.3 Філософія середньовічного суспільства.

1.4 Зміст епохи Відродження та його філософське вираження в ант­ропоцентризмі. Ідеї нової космології. Пантеїзм і геліоцентризм онто­логічного осмислення світу.

1.5 Нова спрямованість філософії епохи ранніх буржуазних револю­цій:

а/ методологія наукового пізнання; сенсуалізм та раціоналізм як протилежні шляхи пошуків абсолютного достовірного знання;

б/ проблеми буття; тлумачення поняття субстанції та її атрибу­тів;

в/ суб'єктивно-ідеалістичні теорії ХУШ ст. 1.6 Антитеологічна й критична спрямованість філософських і со­ціальних ідей Просвітництва. 1.7 Особливості механістично-натуралістичної та атеїстичної по­зицій французького матеріалізму ХУІІ1 ст.

ІІ. Реферати.

2.1 Давньоіндійська філософія і сучасність.

2.2 Гуманізм Відродження і сьогодення.

ІІІ. Література.

3.1. Обов’язкова:

-Філософія. Навчальний посібник. ( За ред. І.Ф. Надольного) К.: «Вікар», 2008.

- Щерба С.П., Тофтул М.Г. та ін. Філософія: короткий виклад. – Навч. посібник. – «Кондор». – 2003.

- Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I – II рівнів акредитації, 4-те видання. – Львів: «Магнолія 2006», 2008.

20

- Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник ( За ред. І.В. Бичка) К.: 1993.

3.2. Додаткова:

- Введение в философию: учебник для вузов в 2 ч. – М.: 1991.

- Мир философии. Книга для чтения. В 2 ч. – М.:1991.

- Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. – М.: 1988.

- Токарев С.А. Ранние формы религии. – М.:1990.

- Джанатова Л.С., Шпеко М.К. Навчально – методичний посібник з філософії. – Васильків:1996.

Методичні поради

Процес становлення та первісного розвитку філософії, що відбу­вався у трьох центрах стародавньої цивілізації: Індії, Китаї та Греції, характеризується разючим паралелізмом ряду філософських по­ложень.

При вивченні цієї теми особливу увагу рекомендується звернути на найдавніші пам’ятки індійської літератури - "Веди". В образній мові “Вед" відображений стародавній міфологічно-релігіозний світог­ляд, в якому вже на той час виникли деякі філософські уявлення про світ, людину, моральне життя. Завершують Веди Упанішади, які, влас­не, і являють собою їх філософську частину, яка виникла близько 1000 р. до н.е. Ведичні боги і обряди наділяються в Упанішадах новим філософським змістом.

Далі слід перейти до безпосереднього вивчення індійської філо­софії, яка розвивалась фактично в межах шести класичних систем: ве­данта, санкх`я, йога, ньяя, вайшешіка, міманса. При цьому потрібно мати на увазі, що ці напрями орієнтувались на авторитет "Вед", че­рез що вони відносились деякими авторами до ортодоксального напряму.

Водночас розвивався і неортодоксальний напрям. У цьому плані бажано ознайомитись з філософією чарвака, або локаята, а також з

джайнізмом і буддизмом /останній інколи відносять до ортодоксальної течії/.

21

Вивчаючи філософію стародавнього Китаю варто звернути увагу, на те, що виникнення її зафіксоване у стародавніх міфологічних текстах "п'ятикнижжя". Найбільш раннім текстом вважається "І дзінь" /книга перемін/, в якій подано класичний приклад дофілософського і філософ­ського розроблення субстанціально-генетичної тотожності природи. "Книга перемін" входить до так званого конфуціанського канону, який продовжував традиції стародавніх натурфілософських текстів, що ко­ристувалися загальною увагою. До цього канону належать "Щу цзін" /книга історії/, "Ші цзінь" /книга пісень/, "Лі цзінь" /книга ритуа­лу/ та "Чун цю" /книга літописів/.

Зокрема книга "Лунь кой" носила яскраво виражений етично-гума­ністичний характер. Головними поняттями цього комплексу стають бла­гопристойність людини, її гуманність, почуття відповідальності, вір­ність та відданість.

У книзі знайшли також вираження і специфічні риси китайської філософії: обожнення неба, землі та всієї природи.

Важливо з’ясувати для себе й інший філософський напрям - дао­сизм. На відміну від конфуціанства в даосизмі природа, космос і люди­на підпорядковуються не волі неба, а світовому закону "Дао". Даоси вчили, що існує підпорядкованість усієї життєдіяльності людини за­кону "Дао", неможливість діяти проти нього. "Дао" - це основа спільності людини і оточуючого її світу. Ці та інші уявлення даосів про всесвіт відображені у трактаті "Дао де цзінь" /вчення про дао і де/, написаному Лао-цзи.

Вивчаючи друге питання, важливо зрозуміти, що на відміну від філософії Давнього Сходу, західна філософія розглядала світ в йо­го русі від початкової нерозчленованості хаосу до чіткого виділен­ня його

22

елементів. Перші давньогрецькі філософи займалися пошуком першооснови світу. Зокрема, у Фалеса - це вода, у Анаксімандра - апейрон, у Анаксімена - повітря. Сама ж першооснова - у їхній уя­ві - являла собою не просто речовину, а щось таке, з чого виникає природа і всі живі істоти, які її населяють. Згодом Демокріт ство­рив і вчення про матеріальні неподільні частки - атоми, як основу світу. Атомарну природу, за Демокрітом, має також і простір, який складається із особливих атомів-амер.

Наприкінці У ст. до н.е., у період розквіту давньогрецької фі­лософії, виникає та набуває розвитку тенденція до дослідження людини. Зосередившись на розглядуваній проблемі, софіст Протагор висловив свою знамениту фразу «Людина є міра всіх речей». Лінію софістів у вирішенні цієї проблеми як головної теми філософських роздумів про­довжив Сократ. Він став першим в історії моралістом-просвітителем, який вибрав предметом своєї філософії саме моральне буття людини.

Далі можна перейти до вивчення поглядів Платона, який послідов­но та цілеспрямовано розвиває ідеалістичну філософію. Для пояснення буття Платон створив вчення про існування безтілесних форм речей, називаючи їх видами або ідеями, які,ототожнюються з буттям.

Освоюючи філософію Арістотеля, слід пам^’ятати, що Арістотель був енциклопедичним вченим, основоположником науки логіки і ряду галузей спеціального знання. У філософії Арістотель вирізняв: І/ тео­ретичну частину вчення про буття, його частини, причини і начала, 2/ практичну - про людську діяльність, 3/ поетичну - творчість.

Предмет науки, з його точки зору, є щось загальне, яке осягає­ться розумом. Уся природа сприймалася Арістотелем у вигляді послі­довних переходів від матерії до форми і навпаки. Однак у матерії він вбачав лише пасивне начало, а всю активність приписував формі, до якої зводив початок

23

руху і мету. Кінцевим джерелом будь-якого руху в Арістотеля є Бог -нерухомий першодвигун.

Далі слід перейти до ознайомлення з наступним періодом розвит­ку філософії.

У третьому питанні теми важливо звернути увагу на такі пробле­ми розвитку середньовікової філософії: особливості формування філо­софії цього історичного періоду; християнсько-середньовічна апологе­тика і патристика; схоластика, реалізм і номіналізм; сутність і іс­нування; віра і знання; воля та розум.

Особливістю середньовічної філософії є те, що вона виступила як синтез двох традицій: античності і християнського одкровення, 3 ог­ляду на це рекомендується уважно прочитати праці Августина - найвидатнішого філософа періоду патристики, який упровадив до системи вчень християнської філософії ряд ідей неоплатонізму. Його вчення умовно поділяють на три частини: проблеми філософські /онтологія, гносеологія/, теологічні, філософії історії. Онтологія Августина побудована навколо вчення про Бога як принципу буття і наближається до неоплатонізму. Однак Августин тлумачив неоплатонічні ідеї, виходя­чи не з об’єкта, а із суб’єкта. Буття Бога, на думку Августина, мож­на вивести безпосередньо із самодостовірності людського мислення.

Відмінною рисою мислення Августина була особлива увага до двох проблем: динаміки людської особистості та динаміки загальнолюдської історії. Чимало положень його теорії можна знайти у трактаті "Спо­відь" /див.’.Антология мировой философии. Т. І, Ч. I, -.К,: УМК ВО, 1991/. '

Пояснення догм віри ставило перед середньовічними філософами складні питання про відношення одиничного до загального. Залежно від способу їх вирішення філософія виробила ряд точок зору, основ­ним серед яких стали: номіналізм /Расцелін, Іоан Дунс Скотт;Оккам/ і реалізм /Ансельм Кантерберійський, Фома Аквінський/.

24

Схоласти виходили з тези про першість віри по відношенню до знань. Проте обговорення деяких релігійних догматів викликало потре­бу нової постановки філософських питань. У другій половині ХП ст. були перекладені на латину твори Арістотеля, які швидко по тому бу­ли визнані як філософська основа християнства. Синтез арістотелізму та католицької теології здійснив Фома Аквінський, Він намагався під­вести під теологічні принципи доводи логіки і здорового глузду. Оз­найомитись з поглядами Фоми Аквінського допоможе вивчення його праці ”Про суще та сутність” /див,: Антология мировой философии. Т, І, Ч. І, * К,: УМК ВО, 1991/.

Розвиток середньовічної філософії демонструє її цілковиту за­лежність від теології.

Розгляд філософії епохи Відродження та Нового часу слід починати із визначення суспільно-еконо­мічних та духовних особливостей двох епох - Відродження /ХУ-ХУІ ст./ та Нового часу /ХУП-ХУШ ст./ - надзвичайно важливих для розвитку пострелігійної культури Західної Європи. Епоха переходу від феодаль­ного суспільства до капіталізму і епоха економічного та політичного становлення буржуазії знайшли своє відбиття у гуманізмі та просвіт­ництві, раціоналізмі та сенсуалізмі, атеїзмі та механістично-нату­ралістичному розумінні людини та суспільства.

Розгляд провідних ідей таких представників гуманізму Відроджен­ня, як Е.Роттердамський /1466-1536 рр./, Т.Мор /1478-1535 рр./, Т.Кампанелла /1566-1639 рр./, М.Монтень /1533-1592 рр./, Н.Макіавеллі /1469-1527 рр./, Леонардо да Вінчі /1452-1519 рр./ та ін., дав підстави стверджувати, що визначальними рисами цієї епохи є повер­нення до цілісного світосприйняття,

25

характерного для античності та утворення ідеалу гармонійної людини, людини як мікрокосму.

З’ясовуючи особливості філософії Відродження, зверніть увагу на філософську систему М.Кузанського /І40І-І454/, в якій Бог, на відмі­ну від ортодоксальних християнських уявлень, присутній скрізь у сві­ті, "пронизує" собою усе буття, є самим життям світу /див.: Введе­ние в философию. Ч. І. - М.: Политиздат, 1969. - С. 142-144/.

Геліоцентризм знайшов найбільш яскравий вираз у вченні Дж.Бруно /1548-1600/, М.Коперника /1473-1543/ /див.: Введение в философию.

Ч. І. - М.: Политиздат, 1989. - С. 145-146/.

Процес формування нової буржуазної культури /ХУП-ХУШ ст./ супро­воджувався зміною світоглядних орієнтирів та способів мислення. Це знайшло своє специфічне відображення у розвитку філософії. Практич­но-гуманістичний характер ренесансної філософії відступає на другий план. Єдність людини та природи все виразніше поляризується на "су­б’єктивне" /людське/ і "об’єктивне" /природне/. У теоретичній дія­льності ра перший план висуваються механіка, математика та інші га­лузі природничого знання. Філософія за своєю формою, тематикою, ме­тодами тощо прагне будуватися за образом і подобою природознавства* Саме звідси беруть свої витоки механіцизм і своєрідний "математизм" філософії Нового часу. Устремління до філософського узагальнення та обгрунтування завдань, висунутих розвитком наукового знання, на пер­ший план ставлять питання методології та гносеології. Саме ця проб­лематика розподілила філософів Нового часу на сенсуалістів і емпіри­ків, з одного боку, і раціоналістів та інтуїтивістів - з іншого.

Визначивши раціоналізм та сенсуалізм як філософські напрями, слід спинитися на докладнішій характеристиці позицій видатних раціо­налістів - Р.Декарта /1596-1650/, В.Спінози /1632-1677/ та сенсуалі­стів /емпіриків/ - Ф.Бекона /І56І-І626/, Дк. Локка /1682-1704/. Роз­глядаючи це питання,

26

необхідно підкреслити, що перші не можуть бути категорично оцінені лише як ідеалісти, а другі - лише як матеріалісти* Поряд з ідеалістами Р.Декартом і Г.Лейбніцем /І646-І7І6/ на позиціях раціоналізму стоять матеріалісти Б.Спіноза та Т.Гоббс /1588-1679/, а поряд з матеріалістичним: емпіризмом і сенсуалізмом ф.Бекона, П.Га- сенді /1592-1655/, Дж.Локка утворюється побудована на принципах сен­суалізму суб’єктивно-ідеалістична система представника англійського консерватизму Джорджа Берклі /1685-1753/.

Філософська інтепретація буття /проблеми онтології/ у філософії Нового часу значною мірою визначалась тим, як той або інший філософ вирішував питання наукового знання. Так, саме спроби послідовно "об’єктивістськи" тлумачити реальність приводять у філософії Р.Декарта до розриву світу на дві зімкнені /принципово несполучені між собою/ зони - духовну та матеріалістичну. Для з’ясування дуалістичного вчення Р.Декарта про дві субстанції треб* ознайомитися з його пра­цею "Міркування про метод..*" /див*: Антология мировой философии.

Т. І. Ч. 2. - К. і УМК ВО, 1991. С. 62-67/.

Висуваючи програму подолання "дуалістичного бар’єру", Б.Спіноза розробляє вчення про єдину субстанцію з невід'ємно притаманними їй атрибутами: протяжністю та мисленням* Виводячи філософську думку з дуалістичної кризи, Б.Спіноза наголошує на моністичному принципі тлумачення світу і проводить послідовно матеріалістичну лінію у фор­мі пантеїзму /див*: Антология мировой философии* Т. І. Ч* 2* - К.і УМК ВО, 1991. - С* 52-67/.

І«Лейбніц, всупереч Спінозі, прагне максимально врахувати індивідуальність, унікальність реального існування. Ідея множинності субстанцій» викладена Г.Лейбніцем у праці "Монадологія"» дав можли­вість глибше осмислити проблему свободи та творчості.

27

Розгляд далі слід почати із загальної характеристики просвітництва як ідейного антифеодального руху буржуазії. Праг­нення до царства розуму, вимоги встановлення прогресивних суспіль­них порядків» віра в людину та прогрес - ось головні риси, притаман­ні усім представникам цієї філософії. Ідеї Вольтера /1694-1778/ щодо рівності людей та причин соціальної нерівності цікаво порівняти з позицією його молодшого сучасника Ж.Ж.Руссо /І7І2-І778/ /див.: Антология мировой философии. Т. І. Ч. 2. - К.: УШ ВО, І99І. - С. 152- 164/.

Далі необхідно з’ясува­ти, чому у філософії французьких матеріалістів одне з центральних місць посідає проблема людини. Матеріалістичне розв'язання цієї проблеми у працях Ж.О.Ламетрі /1709-1781/, Д.Дідро /І7ІЗ-І784/, К.А.Гельвеція /І7І5-І77І/ та П.А.Гольбаха /1723-1789/ протиставляєть­ся релігійно-філософській антропології. І хоча їх позиція відрізняє­ться значним механіцизмом, вони тлумачать людину не просто як меха­нізм, а як інструмент природи, здатний відчувати і мислити. Важливо також підкреслити, що спрямованість на матеріалістичне тлумачення суспільного життя привела французьких матеріалістів до соціального натуралізму.