1.3. Суб’єктний склад та зміст договору управління майном.

Сторонами договору управління майном, а значить і суб'єктами договірного (зобов'язального) правовідношення, що виникає на його підставі, є установник управління — кредитор, і управитель (боржник), а у випадках, передбачених договором, — третя особа — вигодонабувач.

Сторони договору слід характеризувати з установника управлін­ня. У ЦК України вміщено загальні вимоги щодо цієї особи (ст. 1032 ЦК України).

Установником управління завжди є власник майна. Винятки що­до кола осіб, які можуть бути установниками управління, не пе­редбачені у нормах, присвячених договору управління. Аналіз ци­вільного законодавства дозволяє зробити висновок, що ними не мо­жуть бути фізичні особи, які не мають повної цивільної дієздатності (малолітні особи віком до 14 років; неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, за винятком емансипації неповнолітніх осіб).

Управління може встановлюватися щодо будь-якої форми влас­ності — державної, комунальної, приватної (фізичних та юридич­них осіб).

Не допускається звернення стягнення "на майно, передане в управління за боргами установника управління, крім випадків його банкрутства або звернення стягнення заставодержателя, на майно, обтяжене заставою. У разі банкрутства установника договір управ­ління цим майном припиняється.

Первісний установник управління — власник переданого майна може бути у певних випадках замінений іншою особою. Наприклад, у разі смерті установника і, спадкування, його майна спадкоємцями за законом або за заповітом. Але існує важлива норма, згідно з якою перехід права власності на майно, що є. предметом договору управ­ління від установника управління до іншої особи не має наслідком припинення договору управління майном, за винятком, коли право власності на майно переходить через звернення на нього стягнення (п. 6 ст. 1032 ЦК України).

Безумовно, це суттєва гарантія того, що управління майном не при­пиниться безпідставно і не буде спричинено шкоди його суб'єктам.

Управління майном — це один із видів підприємницької дія­льності, оскільки спрямоване на отримання прибутку. У зв'язку з цим управителем може бути як фізична, так і юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1033 ЦК України).

І це не безпідставно, оскільки управління чужим майном пе­редбачає певні професійні знання у сфері бізнесу. Підприємець від­повідає і при відсутності вини, крім випадків непереборної сили, а непідприємець відповідає лише за вину.

Цілком закономірним і доцільним є закріплення у нормах ЦК України положення, згідно з яким майно не може передаватися в управління органу державної влади, органу влади Автономної Рес­публіки Крим, органу місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом (п. 2 ст. 1033):

Управитель має особисто виконувати покладені на нього обов'яз­ки з управління майном. Але у деяких випадках, чітко визначених законом, йому дозволяється передати свої повноваження іншій особі (замісникові) (ст. 1041 ЦК України). Замісник вчиняє від імені упра­вителя дії, необхідні для управління майном. Така передача дозволя­ється у разі, коли управитель уповноважений на це договором управ­ління майном або примушений до цього обставинами для забезпечен­ня інтересів, установника управління або вигодонабувача та не має при цьому можливості отримати вказівки, установника управління в розумний строк.

Управитель відповідає. за дії обраного ним замісника як за свої власні.

Вигодонабувачем може бути будь-яка особа, крім управителя май­ном. Вигодонабувач призначається установником управління май­ном, про що необхідно вказати в договорі.

У разі, якщо установник управління майном сам не бажає отри­мувати всі вигоди від майна, переданого в управління, він має право зазначити у договорі особу, яка здобуватиме ці вигоди. Такий дого­вір вважається договором на користь третьої особи (ст. 636 ЦК України).

Відповідно до закону (ст. 636 ЦК України) вказані договірні правовідносини не створюють обов'язків для третіх осіб, а лише права. Виконання договору на користь третьої особи може вимага­ти як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачене виконання, якщо інше не встановлено договором чи законом або не випливає із суті договору.

Предметом договору управління майном є ті майнові блага, що переходять в управління і з приводу яких у суб'єктів виникають ци­вільні права та обов'язки.

До складу предметів управління майном належать підприємства як єдині майнові комплекси, окремі об'єкти, що належать до не­рухомого майна, цінні папери, майнові права та інше майно. Само­стійним предметом управління майном не можуть бути грошові ко­шти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошо­вими коштами прямо встановлено законом (ст. 1030 ЦК України).

Однією з основних вимог щодо предмета управління майном є не­обхідність його відокремлення від іншого майна установника управління і від майна управителя. З цією метою майно, передане в упра­вління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі і що­до нього має вестися окремий облік (ст.1030 ЦК України).

У ЦК України детально зазначені істотні умови договору управ­ління майном, тобто такі умови, щодо яких сторони обов'язково мають досягнути згоди, інакше договір вважатиметься неукладеним. Істотними умовами цього договору є:

1) перелік майна, що передається в управління. Договір управ­ління майном буде вважатися неукладеним, якщо сторони не домо­вляться про предмет договору;

2) розмір і форма плати за управління майном. Договір управлін­ня майном є оплатним, і вказана умова характерна для оплатних договорів.

Надто важливим є строк договору, але законодавець не відносить його до істотних умов. Це є не зовсім виправданим, оскільки така умова дозволяє відмежувати договір управління майном від догово­ру з відчуженням майна у власність. Управитель може здійснювати свої повноваження лише певний строк, передбачений у договорі.

У ЦК України передбачено, що у разі, якщо сторони не визначи­ли строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років (ст. 1036 ЦК України).

Зміст договірного правовідношення з управління майном склада­ють права та обов'язки його суб'єктів. Традиційно зміст правовідно­шення поділяють на юридичний і фактичний.

Юридичний зміст — це суб'єктивні юридичні права та обов'яз­ки, а фактичний — це конкретні дії суб'єктів з реалізації суб'єкти­вних прав та обов'язків.

Фактичний зміст — це один з аспектів (варіантів) реалізації суб'єктивного права.

Суб'єктивне право одного суб'єкта забезпечується кореспондую­чим йому обов'язком, і це проявляється у договірному відношенні, проте вказані права є взаємними у правовідношенні управління майном і їх треба чітко визначити.

Власник має право передати своє майно в управління іншій особі без переходу до неї права власності. Вступаючи у таке правовідно­шення, власник майна стає установником управління. У зв'язку з тим, що договір довірчого управління майном є реальним догово­ром, установник управління має право не передавати своє майно в управління навіть після підписання-договору і ніхто не може при­мусити його до виконання такої передачі. Договір управління май­ном до моменту фактичної передачі речі не діє. Для підтвердження передачі треба, щоб сторони склали відповідний документ (акт приймання-передачі), про який у ЦК України не згадується.

Установник управління має право при укладенні договору вказа­ти, що отримувати всі вигоди буде, третя особа (вигодонабувач).

Якщо установник вказує себе як вигодонабувача, він залишає за собою суб'єктивне право на отримання доходів від управління май­ном.

Установник управління має право здійснювати контроль за дія­льністю управителя без втручання у його справи, пов'язані з управ­лінням. З метою контролю він має право отримувати звіти управи­теля в установлені договором строки.

Усі доходи від майна мають бути передані установнику або вказа­ному ним вигодонабувачу, тобто установник має право на всі доходи та інші вигоди від використання об'єкта управління.

Установник управління має право у будь-який час відмовитися від договору за умови сплати управителю певної плати.

У зв'язку з тим, що договір управління майном встановлюється на певний строк, установник має право витребувати своє майно, як­що управитель не віддає його добровільно.

Обов'язки установника полягають у такому. Він, зокрема, зобо­в'язаний сплатити управителю плату, передбачену договором, а та­кож відшкодувати необхідні витрати, зроблені ним у зв'язку з упра­влінням майном (ст. 1042 ЦК України).

У разі, якщо майно, яке передається в управління, обтяжене за­ставою, установник зобов'язаний попередити управителя про наяв­ність застави (ст. 1039 ЦК України). При непопередженні управи­тель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим май­ном.

Вигодонабувач має аналогічні, що й установник, права та обо­в'язки, якщо договір укладений не на користь установника, а на ко­ристь третьої особи — вигодонабувача. Вигодонабувач також має право у будь-який час відмовитися від отримання вигоди за догово­ром. У цьому разі договір управління припиняється, якщо інше не зазначено у ньому.

Управитель має такі права:

1) з метою забезпечення стабільності управління майном — ви­магати усунення будь-яких порушень його прав на майно, що перебуває в його управлінні (п. 2 ст. 1037); тобто скористатися способа­ми захисту права власності і законного володіння (ст. 396 ЦК Укра­їни).

Ця вказівка на можливість застосування у тому числі й речових позовів (віндикаційного та негаторного), що є основними речовими способами захисту права власності, надає змогу стверджувати про наявність речово-правових елементів у правовідношенні з довірчого управління: ніхто не має права порушувати володіння управителя, у тому числі власник, крім випадків, передбачених законом чи до­говором (ст. 396 ЦК України).

2) право на плату — таке положення є цілком виправданим. За­інтересованість управителя у наданні якісних послуг з управління майном ґрунтується, як правило, на оплатності таких дій.

3) право на відшкодування необхідних витрат, яких він зазнав при управлінні майном. Відрахувати вказану суму "він має право безпосередньо з доходів від використання майна за умов, якщо це прямо передбачено договором.

Управитель зобов'язаний:

1) здійснювати управління майном відповідно до умов договору;

2) управляти майном особисто, крім випадків, коли передача управління іншій особі зумовлена договором або, цього вимагають інтереси установника управління чи вигодонабувача у разі немож­ливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління (статті 1038, 1041 ЦК України);

3) отримати згоду установника управління на відчуження майна, переданого в управління, або укладання щодо нього договору заста­ви (ст. 1037 ЦК України).

Управитель майна зобов'язаний інформувати своїх контрагентів про те, що він є не власником майна, а лише управителем. Якщо та­кої вказівки немає, у тих правочинах щодо майна, що вчиняються у письмовій формі, управитель зобов'язується перед третіми особами особисто (ст. 1038 ЦК України).