1.3. Нормативно-правові засади регулювання відносин у сфері управління адміністративними витратами суб'єктів господарювання

Державне регулювання підприємництва має потребу в належному рівні правового забезпечення. В останні роки прийнята значна кількість нормативно-правових актів, що встановлюють правову основу державного регулювання підприємництва. Основний засіб, за допомогою якого держава здійснює регулювання в сфері підприємництва — це видання нормативно-правових актів, які регулюють діяльність підприємців

Нормативними актами, що регулюють господарську діяльність в Україні, є:

1. Конституція України. Конституцією регулюються питання господарської діяльності у статтях про власність, підприємництво, визначається компетенція органів державної влади, Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України.

2. Закони, що регулюють господарські відносини, поділяються на:

• закони, що регулюють загальні питання господарської діяльності (закони України «Про бюджетну систему України», «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» тощо);

• закони про окремі види господарської діяльності («Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про банки і банківську діяльність», «Про товарну біржу», «Про цінні папери і фондову біржу» та ін.);

• закони про окремі види і відносини в господарській діяльності. До них належать норма­тивні акти господарського законодавства, втіленні в господарському, бюджетному, повітряному, водному, земельному, лісовому та інших кодексах України [23, с. 21].

У системі господарського законодавства слід розрізняти законодавчі акти та підзаконні нормативні акти. До законодавчих актів належать нормативні акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. До підзаконних нормативних актів - укази та розпорядження Президента; постанови та розпорядження Кабінету Міністрів; господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів, відомств з господарської діяльності у вигляді наказів, інструкцій, положень; нормативні акти місцевих рад народних депутатів і місцевих адміністрацій.

Становлення законодавства у будь-якій державі, незалежно від її соціально-економічної орієнтації, розмірів території, чисельності населення, еконо­мічного і соціального рівнів розвитку тощо, відбувається з урахуванням відповідних законо­мірностей. Однією з таких є те, що Конституція у будь-якій державі є основою розвитку та вдоско­налення уже чинного законодавства, своєрідним фундаментом побудови правової системи, здійснення державно-правової реформи. У ст. 8 Конституції України міститься одне з важливих положень, зміст якого зводиться до наступного: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй» [23, c. 14]. Це важливо не лише як суто юридичне, а й як методологічне вихідне положення, яке слід враховувати у законотворчому процесі. Крім того, слід зазначити, що Конституція містить також норми, які передбачають необхідність прийняття конкретних законів. І сьогодні, реалізуючи відповідні норми Конституції, вже прийнято ряд нових законів, які прямо випливають із Конституції України [23, с. 75].

Важливе значення в умовах трансформації ринкових відносин в Україні має прийняття в 2003 році Господарського та Цивільного кодексів України, які набрали чинності 1 січня 2004 року [13, с. 48].

Так, Господарський Кодекс України (ГКУ) встановлює, відповідно до Конституції України, правові основи господарської діяльності або госпо­дарювання, які базуються на різноманітності господарювання різних форм власності, де предметом регулювання є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти госпо­дарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені госпо­дарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності [13, c. 36].

ГКУ встановлює, що умови, обсяг, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарських відносин визначаються законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку, які розробляються відповідно до Закону від 23 березня 2000 року «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [13, с. 53].

Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб’єктів господарській діяльності окремих категорій суб’єктів господарювання здійснюється відповідно до ГКУ та інших законів, зокрема Закону від 31 березня 2005 року «Про інноваційну діяльність». Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади державної регламентації інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки інноваційним шляхом. Згідно з ним державну підтримку одержують суб’єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні інноваційні проекти.

ГКУ передбачає і такий засіб регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання, як квотування, встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу (включаючи експорт та імпорт) певних товарів і послуг. ГКУ визначає й інші економічні важелі, які можуть застосовуватися державою з метою корегування функціонування ринкової економіки. До них належать дотації та інші засоби державної підтримки суб’єктів господарю­вання [5, с. 68].

Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди; перевезення вантажів. [68, с. 54].

З прийняттям 7 червня 1996 р. Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» на законодавчому рівні було запроваджено визначення поняття недобросовісної конкуренції: це будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Облік адміністративних витрат здійснюється на підставі Типових положень з планування, обліку і калькулювання продукції (робіт, послуг), затверджених постановами КМУ.

Основним документом, яким керуються при формуванні та оцінці адміністративних витрат на підприємстві, є «Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг)» і «Про порядок формування фінансових результатів», що враховуються при оподаткуванні прибутку [6, ст. 229].

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють адміністративні витрати, є:

• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України №381 від 31.12.1999 р. П(с)БО визначає методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності [44, ст.428].

• Податковий Кодекс України. Кодекс є головним законодавчим актом, що регулює усі податкові взаємини у суспільстві та застосовується до всіх податків і зборів. Податковий кодекс – документ, в якому необхідно оптимально поєднати функції фіскальні, від яких залежить життєдіяльність держави, і стимулювальні, зокрема зниження тіньової економіки.

Введений у дію з 1 січня 2011 р. Податковий кодекс України анулював усі раніше ухвалені закони щодо оподаткування. Для акліматизації влада виділяє один квартал – до 1 квітня 2011 р. За словами експертів, три місяці в країні діятиме дві системи законів про сплату податків. Податковий кодекс залишає стару спрощену систему оподаткування, унеможливлює юридичних осіб оптимізувати податки за рахунок приватних підприємців, а також зберігає рівновагу у відносинах з податковими чиновниками

З 1 січня 2000 року набрав чинності Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», який закріпив перехід підприємств і організацій України на систему бухгалтерського обліку і звітності, засновану на національних Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку[17, с. 68].

До основних видів нормативно-правового забезпечення обліку і контролю адміністративних витрат підприємств варто відносити: Закони України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про державну контрольно-ревізійну службу», «Про аудиторську діяльність», «Про державну податкову службу України»; Укази Президента України; постанови і рішення Кабінету Міністрів України; накази, постанови, розпорядження, листи, роз’яснення міністерств та відомств; П(С)БО 9 «Запаси» (в частині списання запасів на витрати виробництва), 16 «Витрати», 18 «Будівельні контракти», 31 «Фінансові витрати», Кодекси України (Податковий, Бюджетний, Господарський, Цивільний, про адміністративні правопорушення, законів про працю тощо); методичні рекомендації з формування собівартості перевезень, вказівки, інструкції, положення; наказ про облікову політику підприємства; графіки документообігу і т.д [17, с. 26].

Витрати підприємства регламентуються П(С)БО 16 «Витрати». Витрати відображаються у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань [44, с. 68]. Витратами звітного періоду визначаються або зменшення активів, або збільшення забов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визначаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Якщо витрати неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, то такі витрати відображають у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забеспечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами. Суттєвою відмінністю обліку доходів та витрат відповідно до національних стандартів є те, що згортання доходів і витрат не зволяється [44, с. 24].

Крім того, процеси формування та оцінки адміністративних витрат регламентують нормативні акти, відображені у табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Нормативні акти, які регулюють адміністративні витрати

№	Документ	Короткий зміст	Особливості використання
1	2	3	4
1.	Конституція України Прийнятий ВР України від 28.06.96 №30 [29, с 7].	Основний закон України про регулювання правові засади підприємства	Загальні положення, що регулюють діяльність підприємства, його правові засади
2.	Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні. Закон України від 26.01.93 р. №2939-XII. [25, с 17].	Визначає статус даної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності	Організація проведення ревізії на підприємстві
3.	Закон України Про оплату праці. від 25.03.95 р. [23, с 170].	Нормативне визначення зарплати і регулювання її оплати	Облік та контроль додержанням законодавчих положень з оплати праці
4	Про бухгалтерський облік та фінансову звітність: Закон України від 16.07 99 р. №996-XIV. [23, с 140].	Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Організація бухгалтерського обліку на підприємстві.	Регламентує організацію обліку витрат та відображення результатів обліку у фінансовій звітності
5	Господарський кодекс України від 16.01.2003р. №436 IV [14, с 56].	Зміст і форма звіту про фінансові результати, а також загальні вимоги до розкриття його статей	Відповідність господарської діяльності підприємства чинному законодавству
6	Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» від28.10.99 р. №1706 [51, с. 17].	Засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності	Для організації обліку операцій з запасами підприємства
7	Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» від 28.10.98р. № 1706 [51, с. 19].	Встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації	Для організації обліку операцій, пов'язаних з витратами підприємства.

Основою законодавства, що регулює діяльність підприємств, є система загальних (статусних) та спеціальних законів, які визначають правове становище даних підприємств. Наприклад, до загальних коди­фікованих законодавчих актів належать Госпо­дарський та Цивільний кодекс України. Дані нормативно-правові акти класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Крім загальних законів, до статусних належать закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. До них входять закони: «Про господарські товариства», «Про інвестиційну діяльність» та ін.

Таким чином, можемо дійти висновку, що специфічного законодавства, спрямованого на регулювання відносин у сфері формування саме адміністартвиних витрат, на сьогодні в Україні не розроблено, тому зазначені відносини регулюються загальногосподарським законодавством.