5. З усієї різноманітності індивідуальних вкх можна виділити такі типи ставлення до хвороби:

а) нормальне – відповідне станові хворого та інформації про хворобу;

б) зневажливе – хворий недооцінює серйозність хвороби, нехтує режимом і лікуванням, безпідставно оптимістичний щодо прогнозу;

в) заперечуюче – хворий відганяє будь-які думки про хворобу, уникає лікарів. Сюди відноситься дисимуляція.

г) нозофобне – сильний страх хвороби, неодноразово обстежується у різних лікарів;

д) іпохондричне – підозра чи впевненість в наявності важкого захворювання (може поєднуватись з униканням обстеження – “все одно правду не скажуть”)

е) нозофільне - пов’язане з певним заспокоєнням і приємними переживаннями (відпочинок, піклування членів сім’ї);

ж) утилітарне – вищий прояв нозофільної реакції, може мати різне мотивування (отримання співчуття, уваги; вихід із неприємної ситуації – військова служба, ненависна робота тощо; отримання матеріального зиску – пенсія, страховка тощо).

З утилітарно метою деякі пацієнти можуть вдаватись до свідомого чи менш свідомого перебільшення існуючих симптомів (агравація) або до штучного продукування симптомів неіснуючої хвороби (симуляція). Протилежна до симуляції дисимуляція – це приховування хвороби та її ознак.(зустрічається при “соціально несприятливих” хворобах – психіатричних, венеричних, а також, коли хвороба перешкоджає досягненню важливої мети).

Реакції на хворобу можуть бути психологічно адекватними переживаннями факту хвороби, а також патологічними, такими, що заважають якісному одужанню. З метою діагностики типів ставлення до хвороби та інших, пов’язаних із хворобою, особистісних відносин у хворих на хронічні соматичні хвороби було розроблено Особистісний Опитувальник Бехтерівського інституту (ЛОБИ; 1980), за допомогою якого можуть бути діагностовано наступні типи ставлення до хвороби:

● Гармонійний: відрізняється тверезою оцінкою свого стану без перебільшень чи недооцінки його. Прагнення активно допомагати в досягненні успіху лікування, небажання обтяжувати інших турботами догляду за собою. У разі незадовільного прогнозу для одужання - переключення інтересів на аспекти життя, які лишилися доступними.

• Тривожний – постійне занепокоєння щодо несприятливого перебігу хвороби, можливих ускладнень, неефективності чи навіть небезпечності лікування, пошуки інформації про хворобу, дослухаються до думки спеціалістів, безперервно шукають авторитетів. Настрій здебільшого пригніченй внаслідок тривожної налаштованості.

● Іпохондричний - усі інтереси відходять вбік, особа занурюється у хворобу. Повне зосередження на суб’єктивних неприємностях і хворобливих відчуттях, прагнення постійно розповідати про це. Перебільшення хворобливої дійсності, пошук несуттєвих хвороб. Перебільшення побічної дії препаратів. Одночасне прагнення лікуватися і зневіра в успіхові, вимога ретельного обстеження і страх шкоди, болісності процедур.

• Меланхолійний – пригніченість хворобою, невіра у видужання, можливість покращення, ефект лікування. Активні депресивні висловлювання аж до суїцидальних думок. Песимістичний погляд на усе довкола. Невіра в успіх лікування навіть за сприятливих об’єктивних даних.

● Апатичний - повна байдужість до своєї долі, кінцевого наслідку хвороби, лікування. Пасивна підпорядкованість процедурам і лікуванню. Втрата зацікавленості до життя і всього, що хвилювало.

● Неврастенічний - переважає «дратівлива слабкість» зі спалахами дратівливості на першого-ліпшого, особливо при болях, неприємних відчуттях, невдачах лікування. Нерідко усе закінчується сльозами і каяттям. Нестерпність хворобливих відчуттів, нездатність чекати полегшення. Потім – розкаяння за нестриманість.

● Психастенічний (обсесивно-фобічний) – Тривожна помисловість стосовно переважно не реальних, а уявних ускладнень хвороби і лікування, невдач у особистому і професійному житті через хворобу. Уявні небезпеки хвилюють більше, ніж реальні. Захистом від тривоги стають прикмети і ритуали.

• Сенситивний - надмірна стурбованість можливим негативним враженням, яке можуть справити на оточуючих відомості про його хворобу. Побоювання, що його будуть уникати, вважати неповноцінним, зверхньо ставитися, розпускати плітки. Побоювання стати тягарем для рідних через хворобу.

● Егоцентричний (істеричний) - «втеча у хворобу». Демонстрування близьким і оточуючим своїх страждань і переживань з метою цілком заволодіти їх увагою. Вимога виключної турботи - усі мають відкинути все. Розмови оточуючих швидко переводяться «на себе». Інші люди, які теж потребують турботи, оцінюються лише як «конкуренти». Постійне бажання довести іншим свою винятковість стосовно хвороби.

● Ейфоричний – недоречне піднесення настрою, іноді награне. Зневага, легковажне ставлення до хвороби і лікування. Сподівання на те, що «все минеться само собою». Прагнення отримати від життя усе, незважаючи на хворобу. Легкість порушення режиму, навіть якщо це може мати серйозні наслідки.

● Анозогнозичний – активне невизнання хвороби та її наслідків, заперечення неявних проявів хвороби, приписування їх якимось випадковим обставинам. Відмова від обстеження і лікування, бажання обійтись «своїми силами». поблажливо - безпечне ставлення до хворобливих симптомів, можливого негативного прогнозу щодо одужання, порушення режиму лікування, відмова від обстежень, терапії.

● Ергопатичний – «Втеча від хвороби у роботу». Незважаючи на тяжкість хвороби і потерпання, наявне надцінне ставлення до роботи, прагнення продовжувати її. Вибіркове ставлення до обстеження, лікування, терапевтичного режиму, зумовлене прагненням будь-якою ціною зберегти професійний статус і можливість активної праці. Часто зривають курс лікування.

• Паранойяльний – впевненість в тому, що хвороба є результатом чийогось злого наміру. Крайня підозріливість до ліків, процедур, намагання приписати побічні дії або ускладнення халатності чи навіть злочинним намірам лікарів і персоналу. Звинувачення і вимоги покарання винних.