2 Соматичне захворювання може впливати на нервові функції та психіку у кілька способів:

А) безпосередня дія на нервову систему патологічного агенту: інфекції, лихоманки, метаболічних змін, токсичних речовин;

Б) рефлекторні реакції, наприклад, зміни кровопостачання чи м’язового тонусу;

В) патологічні імпульси від інтерорецепторів (тиск, напруження, біль, тощо);

Г) вторинні розлади, насамперед, емоційні, підсилені усвідомленням хвороби та її можливих наслідків.

Більш узагальнено впливи соматичного захворювання на психіку можна об’єднати у два шляхи: власне соматогенний вплив (А-В) і психогенний (Г), що базується на суб’єктивному переживанні пацієнтом хвороби та її наслідків.

3. Таке суб’єктивне переживання пацієнтом своєї хвороби називається внутрішньою, або аутопластичною, картиною хвороби (Гольдшейдер, Лурія) і часто недооцінюється медичними працівниками, націленими переважно на пошук об’єктивних симптомів хвороби. ВКХ має такі сторони:

А) сенситивну (вплив локальних болів за законом розповсюдження імпульсів з більш периферійних до центральних відділів нервової системи);

Б) емоційну (страх, тривога, відчай, надія, тобто емоційні переживання);

В) волеву (зусилля подолати хворобу, подбати про обстеження і лікування);

Г) раціональну і інформативну (інформованість про хворобу, її оцінка).

В дійсності усі ці аспекти є тісно переплетені між собою в різних комбінаціях (напр., різкий біль викликає емоційну реакцію страху; раціональне пояснення хворим недоцільності хірургічного втручання насправді диктується страхом тощо). Слід зазначити, що традиційне негативне уявлення про хворобу останнім часом поступилось місцем амбівалентному ставленню, тобто в суб’єктивному переживанні хвороби може бути присутньою і позитивна сторона, пов’язана з певними пільгами, які надає хвороба (аж до “замкнутого психосоматичного кола” підтримування патологічного симптому). Тема здоров’я, хвороб, медичного обстеження і лікування стала останніми десятиріччями дуже популярною, з’явились так звані “престижні” хвороби, розмови в товаристві про хвороби більше не є неприпустимими. Це дає підстави говорити про таке соціальне явище як культ хвороби.

4. Особливості внутрішньої картини хвороби обумовлені наступними групами факторів:

1. Характер хвороби: гостра чи хронічна, чи є сильні болі, порушення рухливості, неприємні косметичні симптоми, “соціальна несприятливість” хвороби, яка допомога потрібна тощо.

2. Обставини, за яких відбувається хвороба:

а) проблеми і невпевненість, що приносить хвороба (“хто подбає про мою сім’ю”, “чи залишать за мною місце роботи”, “чи говорить лікар правду” тощо);

б) середовище, в котрому розвивається хвороба: наприклад, в гармонійному домашньому середовищі хвороба переживається більш сприятливо, ніж в умовах лікарні, особливо, в незвичній обстановці, напр., за кордоном;

в) причина хвороби: якщо хвороба сталась з вини самого хворого, він більш налаштований на якнайшвидше її подолання (особливо вірно щодо травм).

3. Преморбідна особистість:

а) вік. В дитячому віці на перший план виходять сенситивна і емоційна сторони ВКХ, в старості – страх залишитись на самоті, страх смерті, в середньому віці більше значення набуває раціональна складова ВКХ (побоювання щодо наслідків хвороби);

б) ступінь загальної чутливості до безпосередніх факторів (біль, шум, обстановка лікарні тощо);

в) тип емоційної реактивності (темперамент) – слід зазначити, що зовнішні прояви, і особливо, словесне вираження, не завжди відповідають дійсному емоційному станові хворого;

г) характер і шкала цінностей;

д) медична свідомість та обізнаність, особистий досвід. Джерелами медичної обізнаності і загальної медичної культури є виховання в дитинстві, медико-санітарна просвіта.