4 курс мед. ф-т

(медична психологія)

Лекція № 2

Тема: Особистість і хвороба. Внутрішня картина хвороби.

План:

1. Особистість. Визначення, структура особистості

2. Впливи соматичного розладу на психіку.

3. Внутрішня картина хвороби та її складові.

4. Чинники, що впливають на переживання хвороби.

5. Типи ставлення до хвороби.

6. Переживання хвороби в часі.

7. Переживання важкої невиліковної хвороби.

8. Особливості внутрішньої картини хвороби при різних захворюваннях

Одним із постулатів медицини є принцип "лікувати не хворобу, а хворого". Хвороба впливає не лише на органи людини, але також на особистість хворого.

1. Особистість - це відносно стійка система суспільно значущих рис, що характеризує індивіда як члена певного суспільства. Це особа, яка володіє свідомістю і самосвідомістю, індивідуально-психологічними особливостями, та активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до своїх вимог. Якості особистості включають рівень вольової регуляції поведінки, вживання моральних установок, світогляду, схильностей і суспільних інтересів при виборі системи вчинків.

Особистість у суспільних науках розглядається як особлива якість людини, що її вона набуває соціокультурному середовищі у процесі сумісної діяльності та спілкування.

Особистість в широкому сенсі визначається як ансамбль психічної організації людського індивіда.

Особистість у вузькому значенні - рівень «інтегральної індивідуальності», на якому здійснюються головні життєві вибори, приймаються рішення. Це індивідуальна сукупність властивостей людини (інтелектуальних, емоційних, вольових, морально-етичних та ін.), особливостей її психічних процесів, що утворюють стійку єдність та детерміновані соціальним середовищем. Основу особистості як носія свідомості та активної соціальної істоти складають здібності, темперамент та характер, особливості перебігу інших психічних процесів, сукупність почуттів та мотивів діяльності, що переважають, світосприйняття, наявність моральних установок та ін.

Формування особистості починається від народження, є складним, супере­чливим і продовжується протягом усього життя в міру засвоєння соціального досвіду: засобів і знарядь виробництва, духовної культури, засобів чуттєвого пізнання, абстрактного мислення і т. ін. Життєвий шлях особистості поєд­нує унікальну біографічну і історичну складові її розвитку, спирається на до­свід попереднього покоління і здійснюється за певними умовними етапами, які складені з подій, водночас автономних і взаємо­пов'язаних.

Структура особистості

Структура особистості, що була запропонована К.К.Платоновим, відображає складність її формування (сполучення біологічних та соціально-психологічних властивостей) у сукупності різних характеристик особистості:

1) біологічно зумовлені якості (задатки, темперамент, патологічні зміни особистості);

2) соціально зумовлені якості (духовні потреби, спрямованість, моральні якості);

3) якості особистості, зумовлені досвідом (знання, навички, вміння, звички);

4) якості, зумовлені індивідуальними особливостями психічних процесів (тип пам'яті, ступінь емоційно-моторної стійкості).

Окремі риси особистості нестійкі і змінюються залежно від умов життя, виховання, хвороби. Тож, структура особистості є динаміч­ною і має 3 головні складові:

І. Спрямованість особистості - стійка система цілей (мотивів), які свідо­мо досягаються в активній діяльності. Базується на потребах, інтересах, пере­конаннях, ідеалах, світоглядах, які є факторами спрямованості особистості. 4.

Спрямованість - це система спонук і ціннісних орієнтацій, яка визначає вибіркове відношення та активну поведінку людини, тобто спрямованість, по суті, стійка система мотивів, які орієнтують життєдіяльність особистості.

Залежно від сфери виявлення домінуючої спонуки, розрізняють:

- морально - етичну спрямованість особистості;

- професійну спрямованість особистості:

- побутову спрямованість особистості.

Мотиви - спонукальна сила дій і вчинків людини.

Інтереси є формою прояву пізнавальних потреб, вони виражаються в особливому ставленні особистості до певних предметів і явищ реального світу і в бажанні пізнати їх.

Інтереси розрізняють:

а) за змістом - характеризуються тими об'єктами , на які вони спрямовані (інтерес до музики, фізики, футболу і т.д.);

б) за глибиною, коли глибокий інтерес охоплює всю сферу особистості і означає бажання ґрунтовно вивчити чи пізнати об'єкт у всіх деталях, тонкощах і проявах, а поверховий інтерес проявляється лише в загальному знайомстві з тим чи іншим предметом або явищем;

в) за стійкістю:

- стійкі інтереси зберігаються тривалий час, вони відіграють істотну роль у житті людини і є важливим компонентом спрямованості особистості;

- нестійкі швидко виникають і так само швидко зникають.

Світогляд - система узагальнених поглядів на об'єктивний світ і місце людини у ньому, це глибока й обгрунтована віра людини в принципи та ідеали, якими вона керується в своєму житті.

Потреби - стан необхідності в об'єктах (у будь-чому) для існування і розвитку. Виділяють біологічні (органічні), особисті (психологічні) і над-особистісні (суспільні) потреби. Потреби складають внутрішню основу особисто­сті. Зовнішні прояви потреб у діях і вчинках складають риси характеру. На основі потреб виникає потяг здійснити волевиявлення, вчинок. Потреби бувають:

Фізіологічні (спраги, голоду, сон, активність );

Потреби безпеки (захист від болю, страждань, руйнації, невпорядкова­ності);

Потреби у соціальних зв'язках (потреба у соціальному включенні, на-лежності до групи, любові і довірі);

Потреби самоповаги (досягнень, схвалення, визнання, прийнятті себе, в позитивній самооцінці);

Потреби самоактуалізації (реалізації власних потенціалів, розумінні смислу життя);

Цікавість - бажання активно пізнати певне явище, цілеспрямована увага до конкретного предмету.

Ідеал - висока мета свідомих активних прагнень особистості (моральна, естетична та ін.). Ідеал - модель, яка є еталоном в усіх проявах життєдіяльності людини і є основним стимулом її самовдосконалення та формування

Переконання - усвідомлена потреба діяти у межах своєї системи цінностей. Сукупність переконань зветься сві­тоглядом (цілісна система поглядів на природу, суспільство, власну суть).

Спрямованість особи назовні на оточуючих людей, предмети і події зветь­ся екстравертованістю. Спрямованість на себе - інтравертованість. Бі­льшість людей поєднують в собі обидва варіанти з деякою перевагою одного.

Типовий екстраверт товариський, комунікабельний, не любить усамітне­ної роботи. Прагне до яскравих вражень, ризику, діє під впливом моменту. Дієвий, схильний до агресії, буває нестриманим, ненадійним у спілкуванні через поверхневі стосунки. Успішно працює у стресових умовах, добре ви­тримує негативні зовнішні впливи, біль, екстремальні температури, шум, ви­конує завдання з високою швидкістю, навіть коли збільшується кількість по­милок. Погано працює в умовах монотонії. Краще запам'ятовує матеріал і легше видобуває його з пам'яті. Екстравертованість залежить від сили і рухли­вості нервових процесів і є одним з показників стресовитривалості.

Типовий інтроверт - схильний до самоти, більше читає книги, ніж спілку­ється з людьми. Свої дії планує заздалегідь, не імпульсивний. Уникає силь­них впливів, прагне спокійного, упорядкованого життя. Контролює свої емо­ції, не агресивний, інколи песимістичний, великого значення надає мораль­ним та естетичним нормам. Добре працює у спокійних, монотонних умовах, краще виконує завдання на уважність, надає великого значення безпомилко­вості за рахунок зниження швидкості роботи; має вищі показники довготри­валої пам'яті. У нього низькі чуттєві і больові пороги, а тому погана витерплюваність болю і сильнодіючих зовнішніх факторів. Інтроверсія пов'язується зі слабкістю ЦНС і відрізняється нижчою стресовитривалістю за екстраверсію.