Застосування холоду

До лікувальних процедур шкіри належить застосуван­ня холоду. Місцеві холодові процедури викликають дію, протилежну дії тепла .

Протипоказання. Виснаження хворого. Хвороби, яким притаманні артеріальні спазми (облітеруючий ендартеріїт, хвороба Рейно). Підвищена чутливість до холоду. У хво­рих, що втратили чутливість шкіри (паралічі). У хворих з гострою затримкою сечі. При трофічних ураженнях шкіри. Холодові процедури слід обережно застосовувати у хво­рих, які перебувають у непритомному стані

Міхур а льодом

Міхур для льоду виготовляють з гуми. Він має пласку, круглу форму з отвором у центрі, що загвинчується корком з нарізкою. Лід має знаходитися у морозильнику у вигляді великої грудки

Перед застосуванням міхура лід дрібно розколюють для зручнішого розміщення у міхурі та щоб міхур був лег­шим і краще моделювався за формою тіла. Лід набирають у совок і на дві третини заповнюють ним міхур

З міхура витісняють повітря, надавивши на дно, щоб в отворі з'явився лід Отвір герметичне закривають корком Міхур насухо витирають рушником, обгортають його сухим рушником та прикладають до тіла хворого

Дітям та виснаженим хворим міхур з льодом слід під­вішувати на висоті 3—5 см від тіла.

Тримати міхур з льодом можна 1—2 год, але кожні 20— ЗО хв робити перерву на 10—15 хв. Необхідно слідкувати, щоб шкіра під міхуром не побіліла, щоб на ній не виникли пухирі. При необхідності тривалого тримання міхура з льо­дом (протягом доби) через 2—3 год лід треба поновлюва­ти. Місця розташування міхура з льодом .

Примочки (холодні компреси)

Правила накладання. Змочують у холодній (льодяній) воді велику марлеву серветку. Віджимають її і приклада­ють до хворого місця. Змінюють серветку кожні 2—3 хв, тому що вона швидко набуває температури тіла. Примоч­ки прикладають протягом 5 хв — 1 год.

 

Водолікування

Ванни — це водні процедури, які приймають з гігіє­нічною, лікувальною та профілактичною метою. Ванни є загальні, коли у воду занурюють усе тіло, і місцеві — коли занурюють частини тіла. Серед останніх слід виділити по­ловинні, коли вода покриває тіло до попереку; сидячі, або тазові, коли у воду опускають таз, нижню частину живота і верхню частину стегон; ручні — у воду занурюють кисть і передпліччя; ніжні — ступню та гомілку та ін. Перед початком прийняття хворим ванни медична сестра повинна перевіряти готовність ванної кімнати і ванни до проведення

Для кожного хворого має бути приготовлений комплект чистої білизни, мило та чиста мочалка, яку кип'ятять після кожного хворого. У медичної сестри у шафі повинен бути набір необхідних медикаментів для надання першої допомоги при погіршенні. стану хворого. При прийманні будь-якої ванни, гігієнічної чи лікувальної, хворого не можна залишати одного. Медична сестра повинна стежити за загальним ста­ном хворого, його шкірними покривами та пульсом. Якщо хворий зблід, з'явилося запаморочення або він утрачає сві­домість, необхідно за допомогою санітарки вивести хворого з ванни, витерти рушником, покласти на канапу з трохи піднятим ніжним кінцем, розтерти скроні і дати понюхати нашатирний спирт.. При болю в ділянці серця дають валідол і терміново викликають лікаря.

Для сидячої ванни користуються спеціальною посудиною з оцинкованого заліза або емальованою мискою. Сидячі ванни бувають теплі та гарячі (37—40 °С), тривалістю 10— 15—20 хв, або холодні (15—20 °С), тривалістю 3—5 хв. Для ніжної вашої можна взяти відро або виварку, для ручної — миску, або ночви. Є й спеціальні посудини для ніжних та ручних ванн. Температура ванни для рук та ніг — 40—45 °С, тривалість — 10—20 хв. У міру охолодження води підливають гарячу.

У механізмі дії ванни важливе значення має вплив на шкіру температурного, механічного і хімічного подразників. Залежно від температури води розрізняють ванни холодні (нижче 20 °С), прохолодні (до 33 "О, індиферентні (34— 36 °С), теплі (37—39 °С), гарячі (понад 40 °С). Тривалість ванн коливається від 3 до 30 хв.

Своїм температурним фактором ванни істотно впливають на тепловий обмін організму хворого. При цьому змінюються потовиділення і дихання, перерозподіл крові, подразнення чутливих нервових закінчень шкіри, що сприятливо впливає на роботу всіх органів та систем організму.

Прохолодні ванни готують таким чином: спочатку у ванну наливають воду температури 34—35 °С, а потім, додаючи холодну воду, знижують температуру води до необхідного рівня. Коли хворий знаходиться в такій ванні, верхню час­тину його тулуба розтирають рушником; тривалість ванни З—5 хв. Після ванни хворого витирають зігрітим прости­ралом, надягають сорочку, закутують теплою ковдрою і вкладають у ліжко.

Для приготування гарячої ванни до води температури 35—36 °С додають гарячу воду, доводячи температуру ванни до необхідного рівня. Після ванни хворого теж витирають рушником і тепло закутують. Під час ванни і після процедури уважно стежать за станом хворого, в першу чергу за пульсом. Гарячі ванни втомлюють хворого, спричиняють загальну слабкість, серцебиття, запаморочення голови і тому повинні бути короткочасними (5—10 хв). Якщо ці явища виникають під час процедури і стають обтяжливими для хворого, його виводять з ванни, голову й обличчя змочують холодною водою. Після гарячої ванни хворий повинен відпочити не менш як 30 хв. Якщо треба продовжити потовиділення, хворого закутують у тепле покривало, а щоб зупинити його, — призначають холодний душ або обливання. Призначають гарячі ванни при хронічних захворюваннях суглобів, захво­рюваннях периферичних нервів (радикуліт, поліневрит), по­рушеннях. обміну речовин (подагра), приступах ниркової кольки. Гарячі ванни не можна приймати при серцево-судинних захворюваннях, гіпертензії, схильності до крово­теч, кахексії тощо. Теплі ванни зменшують біль, знімають м'язове напруження, заспокоюють нервову систему, поліп­шують сон. Індиферентні ванни не мають значного впливу на організм, вони дають легкий тонізуючий і освіжаючий ефект. Механічна дія ванни полягає в стисненні грудної клітки, внаслідок чого зменшується кількість її дихальних рухів, а також здавленні черевної порожнини.

Хімічна дія ванни визначається характером лікарських засобів, які додають до води. За своїм складом вони можуть бути прісними, запашними, лікарськими, мінеральними та газовими. З лікувальною метою найчастіше використовують ванни з домішками газу (кисень, сірководень, радон, вуг­лекислота). Крім механічної та термічної дії мінеральні ван­ни - справляють ще хімічний вплив на шкіру пацієнта. Пухирці газів, покриваючи шкіру, подразнюють її, рефлек­торно спричиняють розширення капілярів, внаслідок чого шкіра червоніє і відбувається перерозподіл циркулюючої крові. Газові ванни сприятливо діють на серцево-судинну систему. Сірководневі та радонові ванни призначають при захворюваннях периферичної нервової системи, артритах, деяких захворюваннях шкіри та периферичних судин тощо. На курс лікування призначають 12—18 ванн щодня або через день, їхня тривалість 5—15 хв. Штучні мінеральні ванни готують шляхом насичення звичайної прісної води певним газом у визначеній концентрації.

Сірководневі ванни готують за принципом витіснення вільного сірководню із солей більш сильними кислотами. У ванну наливають 200 л води температури 35—37 °С, висипають 27 г двовуглекислої соди і розмішують дерев'яною палицею до повного розчинення, потім туди ж виливають 355 мл 12,'6 % розчину сульфіду натрію, а пізніше 110 мл технічної хлористоводневої кислоти, продовжуючи розмі­шувати палицею. Температуру води доводять до 36—37 °С, тривалість процедури 10—15 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через 1—2 дні.

Радонові ванни готують у спеціальному приміщенні з дотриманням правил техніки безпеки із розчину радону, який одержують із солей радію. Концентрований розчин радо­нової води з посудини через сифон виливають на дно ванни, попередньо наповненої водою температури 35—37 °С, і обе­режно перемішують. Концентрація радону 36—72—109,2 мКі при температурі 35—37 °С; тривалість ванни 10—15 хв. Курс лікування 12—15 ванн.

Кисневі ванни готують за 10 хв до прийняття процедури. В 200 л води висипають 100 г гідрокарбонату натрію, 5 мл 5 % розчину сульфату міді (мідний купорос) і 200 мл технічного пергідролю, ретельно перемішують і через 10 хв, коли відбудеться накопичення максимальної кількості пу­хирців кисню, хворому дозволяють прийняти ванну. Тем­пература води 35—37 °С, тривалість 10—15 хв. Курс ліку­вання 15—20 ванн, через день або щодня.

До цієї групи належать також «перлинні» ванни. Вони характеризуються виходом повітря, яке нагнітають компре­сором під тиском 1,5 атм через спеціальну решітку, що знаходиться на дні ванни. Повітря бурлить і переливається у воді ванни, як перли, спричиняючи додаткове механічне подразнення шкіри. Температура води 35—37 °С, тривалість 10—20 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Крім газових ванн у лікувальній практиці використовують воду з домішками спеціальних лікарських препаратів. Зок­рема, гірчичні ванни призначають як відволікаючий засіб при катарі верхніх дихальних шляхів, бронхітах, підвищенні артеріального тиску, а місцеві (ніжні) — при приступах бронхіальної астми. Для цього 100—250 г гірчиці розчиняють у 10 л води при температурі 38—40 °С. Одержаний розчин виливають у ванну, наповнену прісною водою необхідної температури, і розмішують. Загальну ванну приймають при температурі води 36— 38 °С, тривалістю 5—7 хв, а місцеві -г при температурі 39—40 °С, тривалістю 10—15 хв. Гірчичні ванни приймають на ніч, протипоказані вони при захворюваннях шкіри.

Скипидарні ванни застосовують при захворюваннях пери­феричних нервів (радикуліти, неврити), суглобів (поліар­трити, артрози), хронічних пневмоніях тощо. Для приготу­вання ванни користуються білою емульсією із саліцилової кислоти, подрібненого дитячого мила, скипидару і води. Саліцилову кислоту (0,75 г) і дитяче мило (10 г) заливають перевареною водою (550 мл), ретельно перемішують до одер­жання емульсії, яку охолоджують до 40—50 °С, і додають скипидар (500 г). На першу ванну беруть від 15 до 20 мл приготованої емульсії, а потім від процедури до процедури її кількість збільшують і доводять до 60—70 мл. Температура ванни 36—37 °С, тривалість 10—15 хв, курс лікування 10—15 ванн, через день.

Крохмальні ванни приймають при шкірних проявах ексу­дативного діатезу, вони зменшують зуд і підсушують шкіру. Картопляний крохмаль (100 г на відро води) розводять у холодній воді і виливають у ванну. Температура води 37—38 °С, тривалість ванни для дорослих ЗО—45 хв, для дітей — 8—10 хв. Після ванни необхідно прийняти душ. Курс ліку­вання 10—12 ванн, кожного дня або через день.

Шавлійові ванни призначають, коли треба втамувати біль при захворюваннях і наслідках травм периферичних нервів, наслідках травм опорно-рухового апарату, при хро­нічних запальних процесах жіночої статевої сфери, їх готують шляхом додавання до води рідкого або згущеного конденсату мускатної шавлії. У воду наливають 4—5 л рідкого або 200 г згущеного конденсату шавлії на 100 л води і перемішують. Температура води 35—37 °С, тривалість процедури 8— 15 хв. Курс лікування 12—18 ванн.

Хлористо-натрієві ванни (штучні) готують шляхом роз­чинення у воді на 200 л 5 кг кухонної (озерної або морської) солі, яку поміщають у мішок і кладуть під цівку гарячої води. Поступово температуру води доводять до 35—36 °С. Можна додати брикет хвої. Тривалість ванни 12—15 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Йодо-бромні ванни (штучні) готують, використовуючи розчини солей брому та йоду. В 1 л води розчиняють 100 г йодиду натрію і 250 г бромиду калію і зливають у темну посудину. Після цього у воді розчиняють 2 кг кухонної солі, куди додають 100 мл зазначеного розчину і заповнюють ванну водою температури 35—36 °С. Тривалість ванни 10— 12 хв. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Хвойні ванни показані при функціональних розладах нервової системи (неврози, дратливість, безсоння). Для їх приготування використовують рідкий сосновий екстракт — 2—3 мл на відро води — або порошок — 1—2 г на відро води. Тривалість ванни для дорослих 15—30 хв, для дітей 7—10 хв, температура води 36—37°С. Курс лікування 15—20 ванн, через день.