ЗАСОБИ ВПЛИВУ НА КРОВООБІГ

Загальні механізми дії засобів впливу на кровообіг

Шкіра виконує найважливіші функції в організмі, тому вона добре постачається кровоносними та лімфатичними судинами, нервами, містить багато рецепторів, за допомо­гою яких зв'язується з різними органами і тканинами че­рез центральну і вегетативну нервову систему.

Тому різні подразнюючі, теплові та холодові засоби, впливаючи на шкіру, можуть діяти на метаболізм та функ­ції різних тканин, органів, організм у цілому.

Подразнення периферичних нервових закінчень шкіри викликає рефлекторне розширення або звуження крово­носних судин (як артеріальних, так і венозних) не тільки у шкірі, а й у глибоко розташованих органах (легенях, головному мозку). Наприклад, гірчичник, прикладений на литки, відтягує кров з головного мозку.

У разі дії подразнюючих речовин, вакуума, тепла, хо­лоду виникає місцева гіперемія, підсилюється кровообіг у тканинах та органах, що сприяє підвищенню захисних функцій організму, розсмоктуванню запальних процесів, зменшенню спазмів, болю, покращанню метаболізму, сек­реторної та моторної функцій внутрішніх органів.

Тому ці процедури показані при різних запальних та спазматичних процесах, венозному застої, випотах різної етіології.

Гірчичники

Гірчичники застосовують при гострих запальних процесах верхніх дихальних шляхів, гострому бронхіті, плевриті, пнев­монії, гіпертензії, гіпертонічній хворобі. Крім цього, їх вико­ристовують як відволікаючий засіб для зменшення болю, а також як протизапальний засіб. Протипоказання: підвищена чутливість до гірчиці, захворювання шкіри, температура тіла вища ніж 38 °С, легенева кровотеча, злоякісні новоут­ворення.

Гірчичники являють собою, листки прямокутної форми розміром 8х12,5 см з щільного паперу, які з одного боку покриті тонким шаром сухої гірчиці. На кожному десятому гірчичнику зазначено термін придатності. Зберігають гір­чичники в сухому темному місці. При неправильному збе­ріганні гірчиця втрачає свої властивості. Придатний гір­чичник відрізняється від недоброякісного тим, що на ньому добре тримається гірчична маса, в сухому вигляді він не має неприємного запаху, а при змочуванні водою виділяє гострий специфічний запах гірчичної олії.

Гірчичники можна приготувати самому. Для цього беруть порівну порошку гірчиці і муки, змішують їх. В утворену суміш повільно вливають теплу воду (до 40 °С) і пере­мішують до утворення кашоподібної маси. Для утворення ефірно-гірчичної олії масу витримують протягом ЗО хв, потім її наносять тонким шаром (0,25—0,5 см) на тканину, зверху прикладають другою половиною тканини. Слід враховувати, що такі гірчичники міцніші, ніж фабричні.

Накладати гірчичники можна практично на всі ділянки тіла: при нежиті та головному болю — на потилицю, при гострому трахеїті — на верхню частину грудини, при брон­хітах і пневмоніях — між і під лопатками, при болі в серці — на ділянку серця, при гострих запальних процесах верхніх дихальних шляхів — на литкові м'язи .

Для постановки гірчичників необхідно підготувати: при­датні гірчичники, лоток з водою температури 40—45⁰С (при вищій температурі ефірно-гірчична олія руйнується); рушник, чисту серветку. Хворий займає зручне для нього положення. Гірчичники почергово змочують у теплій воді (40—45 °С) і накладають гірчичною масою на відповідні ділянки шкіри на 10—15 хв. Хворого накривають рушником, а зверху — ковдрою. При правильно поставленому гірчич­нику через деякий час з'являються пекучість та почервоніння шкіри. Маленьким дітям і хворим з підвищеною чутливістю шкіри між гірчичником і шкірою можна покласти зволожену марлю або цигарковий папір. Не можна накладати гірчичник на газету, оскільки при цьому гірчична олія безпосередньо не діє на шкіру. Після зняття гірчичників шкіру обмивають серветкою, змоченою теплою водою, щоб зняти залишки гірчичної маси, витирають насухо, а хворого укутують теп­лою ковдрою.

При гострих респіраторних запальних процесах призна­чають гірчичні ванни для ніг. Для їх приготування беруть 50 г сухої гірчиці на відро теплої води (температура 50 °С). Тривалість ванни — 20—ЗО хв. Після процедури ноги спо­ліскують теплою водою, витирають насухо, хворого укла­дають у ліжко. Суху гірчицю можна також насипати в шкарпетки. Внаслідок дії гірчиці на вологу шкіру виникає м'яке подразнення тканин.

БАНКИ

Банки являють собою скляні посудини з потовщеними краями і напівкруглим дном, об'ємом 30—60 мл. За рахунок створюваного в банці від'ємного тиску (вакуум) вони спри­чинюють приплив крові й лімфи до шкіри з підлеглих тканин і органів. Внаслідок розриву найдрібніших судин у товщі шкіри утворюються множинні крововиливи. Вилита кров розкладається, продукти її розпаду всмоктуються, в крово­носне русло надходять біологічно активні речовини. Це суп­роводжується підвищен­ням життєдіяльності орга­нів і тканин, розсмокту­ванням запальних явищ, зменшенням болю.

Показання: запальні процеси органів грудної клітки (пневмонія, бронхіт, плеврит), міжреберна не­вралгія, міозит, радику­літ.

Протипоказання: тубер­кульоз легень, легеневі кро­вотечі, різко підвищена чут­ливість шкіри, кахексія, висока температура тіла, загальне збудження з кор­чами, підвищена кровото­чивість тканин, злоякісні пухлини.

Для постановки банок необхідно підготувати: емальо­ваний лоток, банки, флакон з етиловим спиртом, вазелін, корнцанг або металевий стержень з нарізкою на кінці і накрученою на нього ватою, сірники, вату, рушник. Попередньо банки ретельно миють у гарячій воді, витирають насухо і перевіряють цілісність країв. Використо­вують від 10 до 20 банок.

Ставлять банки на рівну поверхню шкіри (на груди з правого боку, спину, поперекову ділянку). Не можна ставити банки на ділянку серця, грудини, хребетний стовп і молочні залози у жінок.

Хворого укладають у зручне для нього положення: при постановці банок на спину він лягає на живіт, голову повер­тає в сторону, руки обхоплюють подушку. Шкіра на місці постановки банок повинна бути чистою. Якщо вона покрита волоссям, то його виголюють. Потім шкіру обмива­ють теплою водою, витирають насухо і змащують вазеліном, щоб краї банки щільно прилягали до поверхні тіла. Лоток з усім необхідним ставлять на стілець біля ліжка хворого. На металевий стержень намотують вату, змочують в 70% спирті, злегка відтискають і запалюють. Банку тримають лівою рукою біля поверхні тіла, а правою швидким рухом вносять на мить запалений факел всередину банки, після чого її швидко прикладають до тіла. Полум'я має нагріти повітря в банці, не розпечуючи її країв, щоб не допустити опіку шкіри. За рахунок створеного вакууму в банку втя­гується шкіра, внаслідок чого банка щільно фіксується до тіла.

Наклавши необхідну кількість банок, перевіряють, чи добре вони держаться на шкірі, прикривають хворого руш­ником, а зверху — ковдрою і залишають лежати 10—15 хв. На місцях присмоктування банок внаслідок крововиливів у шкіру утворюються багряні плями. Іноді (особливо при на­бряку шкіри) на місці присмоктування банок утворюються пухирі, наповнені серозною або кров'янистою рідиною.

Щоб зняти банку, її однією рукою злегка нахиляють на бік, а пальцями другої руки з протилежного боку надавлюють на шкіру біля краю банки. При цьому утворюється щілина, в яку проникає повітря, і атмосферний тиск вирівнюється. Внаслідок цього присмоктування банки припиняється і вона відстає від тіла. Після зняття банки тампоном із вати вити­рають зі шкіри вазелін, місця крововиливів, у тому числі й пухирі, обробляють 70'% спиртом. Хворого накривають теплим покривалом і рекомендують полежати протягом 30— 40 хв. Частіше банки ставлять на ніч.

Останніми роками банки все рідше використовують як лікувальний засіб через можливість алергізації організму.