5. Фінансування інноваційних проектів

Інноваційний проект — комплекс взаємопов'язаних заходів, розроблених з метою створення, виробництва та просування на ринок нових високотехнологічних продуктів за умов встановлених ресурсних обмежень.

Інноваційні проекти можуть бути промисловими, про­ектами дослідження і розвитку та організаційними.

Промислові проекти — проекти, які спрямовані на випуск та про­даж нових продуктів і пов'язані з будівництвом споруд, удоскона­ленням технологій, розширенням присутності на ринку та ін.

Проекти дослідження і розвитку — проекти, зосереджені на нау­ково-дослідній діяльності, розробленні програмних засобів опра­цювання інформації, нових матеріалів, конструкцій тощо.

Організаційні проекти — проекти, націлені на реформування системи управління, створення нового підрозділу організації, про­ведення науково-практичних конференцій і семінарів тощо.

Залежно від глибини охоплення етапів інноваційного процесу інноваційні проекти поділяють на повні і неповні.

Повний інноваційний проект. Охоплює всі етапи інно­ваційного процесу: від проведення фундаментальних до­сліджень до реалізації інноваційного продукту.

Неповні проекти. Передбачають виконання лише ок­ремих стадій інноваційного процесу. Неповні проекти поділяють на:

1. неповний інноваційний проект першого типу - охоплює перші етапи інноваційного процесу: від прове­дення фундаментальних досліджень до створення но­винки;

2. неповний інноваційний проект другого типу - охоплює завершальні етапи інноваційного процесу: промислове використання інноваційного продукту, наприк­лад через придбання ліцензії у його власника.

Фінансування наведених типів інноваційних проектів є різним за масштабами і джерелами. У проектах першого типу переважає частка бюджетних коштів, другого - ви­нятково приватні інвестиції (власні або запозичені).

Привабливість фінансування інноваційного проекту залежить від того, якою буде ціна капіталу, залученого у проект. Вона суттєво впливає на його комерційну ефективність, визначаючи нижню межу дохідності інноваційного проекту - норму прибутку на інновацію.

Ціна капіталу - відношення загальної суми платежів за викорис­тання фінансових ресурсів до загального обсягу цих ресурсів.

Для визначення величини прибутку, який може бути отриманий за інноваційним проектом, складають бізнес-план інноваційного проекту.

Бізнес-план — розгорнутий документ, що містить обґрунтування економічної доцільності підприємницького проекту на основі зі­ставлення ресурсів, необхідних для його реалізації, і очікуваної вигоди (прибутку).

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства

1. Техніка і технологія як складові техніко-технологічної бази підприємства

Потенційні можливості розвитку техніко-технологіч­ної бази підприємства через упровадження новітніх технологій визначаються передусім науково-технічним прог­ресом.

Науково-технічний прогрес (НТП) - безперервний взаємообумовлений процес розвитку науки і техніки, спрямований на ство­рення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів вироб­ництва і продукції.

Розрізняють еволюційні та революційні форми НТП. До еволюційних форм відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи техноло­гії їх виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у ме­жах одного і того самого покоління техніки, а до револю­ційних - зміну поколінь техніки і кінцевої продукції, принципово нові науково-технічні ідеї, завдяки яким здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки у передових галузях.

Технологія - спосіб пе­ретворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації тощо) на вихідні (продукти, послуги).

Важливою характе­ристикою сучасних технологій є їх здатність до мінливості.

Виділяють три типи технологій за рівнем їх мінливості:

1. стабільна технологія, яка практично залишається незмінною протягом усього життєвого циклу попиту;

2. плодотворна технологія, яка дає змогу модифікувати продукти, що випускають з її допомогою, постійно вдосконалюючи їх здатність задовольняти потреби;

3. мінлива технологія, за якої протягом життєвого циклу попиту на продукт для його виготовлення вико­ристовують нові базові технології.

Вибір типу технології залежить від сфери, у якій орга­нізація здійснює свою діяльність. Існують суттєві відмін­ності між виробничими технологіями і технологіями обс­луговування. Виробничі технології є фондомісткими, включають складні технічні системи спеціального призна­чення, а в основі технологій обслуговування - різноманіт­ні засоби комунікації, які є універсальними і переважно не вимагають спеціального технічного оснащення.

Як правило, сигналом до здійснення технологічних змін є зменшення обсягу продажу продукції і відповідно погіршення фінансових показників підприємства та показ­ників ефективності виробництва.

Невід'ємною частиною багатьох технологій, особливо виробничих, є обладнання (устаткування) - технічні засоби, за допомогою яких виконують технологічні опера­ції, внаслідок чого відбувається зміна фізичних чи хіміч­них характеристик вихідної сировини (напівфабрикатів), її фізичної форми, зовнішнього вигляду.

Характеристики обладнання, задіяного у певній тех­нології, впливають не лише на якість виконання відпо­відних операцій та продукції загалом, а й визначають здатність технології змінюватися. Так, спеціалізоване обладнання придатне для виконання лише тих техноло­гічних операцій, для яких воно і створювалося, а універ­сальне - гнучкіше, воно може виконувати значно біль­ше операцій. Спеціалізоване обладнання спрощує вико­нання операцій, забезпечуючи вищу продуктивність і вищу якість праці. Це робить його привабливим для зас­тосування у масовому виробництві, на спеціалізованих потокових лініях. Однак перехід на випуск нового про­дукту на таких лініях ускладнений, оскільки необхідно повністю чи частково замінювати обладнання або пере­налагоджувати його.