1.Предмет і завдання курсу «Історія української культури».Предметом курсу є вивчення зародження та розвитку в українських землях всіх форм культури. Від найдавніших часів до сьогодення та прогнозування їх на майбутнє. Розвиток культури України має певні закономірності, етапи, а основне наша культура є самобутньою європейською культурою однією із найдавніших серед світових культур. Одночасно культура України це не тільки культура українців. На наших землях проживало і проживають на сьогоднішній день багато інших народів, які внесли і вносять важливий вклад у розвиток української культури. Тобто, культура України складається із культур різних народів. Одночасно необхідно пам’ятати, що культура України розвивалась в тісному зв’язку як з європейською культурою так і з світовою, впливаючи на цей розвиток і одночасно вбираючи в себе все краще із цих культур.

2.Культура, природа, суспільство: їх взаємозв’язок.

Щоб уреальнити розвиток людства, вихідна єдність людини і природи мала впасти. Однак, загострення суперечностей між культурою і природою завжди супроводжувалося й посиленням їхньої взаємодії, адже людина в певній мірі перепліталась із природнім циклами й метаморфозами. Це особливо помітно в період аграрної культури: з одного боку,людина з самого початку свого існування активно діюча істота, з іншого вона ще не одірвана від природних умов свого існування. Серед умов здійснення виробничої діяльності переважав природний елемент. Коли людина на природу форми впливу,то використовувала при цьому слова, ритуали, символи та магічні дії. Такий світогляд породжував не тільки містичні уявлення про всесвіт,а й тотелістичні віруваня. Згодом були поширені принципи, що орієнтувалися на оволодіння природою «Природа в цілому,яка для того, щоб людина оволоділа нею,підкорила її собі». Тут закріплюються дуалізм природи й культури, що віддаляє природу від людини. Найбільша втрата від зруйнованої гармонії з природою- втрата самої культури. Чим людина активніше порушує своїми діями міру природніх процесів,тим більше вона загрожує своєму існуванню в природі. Тільки безперервний діалог «природа – культура» може бути основою стабільності існування людини, суспільства,а отже, і самої культури.

3.Функції культури.Світоглядна функція – синтезує в цілому і завершену форму всю сукупність духовних цінностей людини – пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінювальних, вольових. Комунікативна – її суть зводиться до зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів спілкування між людьми. Аксіологічна – виступає засобом цілісної орієнтації людини. Адаптаційна дає можливість кожному індивідууму, який включає в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих у суспільстві оцінок і форм поведінки. Пізнавальна полягає в ознайомленні людини із знаннями, необхідними для володіння силами природи і пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу. Виховна пристосовує людину до певного природного та соціального середовища, виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Інформаційна дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також пристроєм, що запам’ятовує цю інформацію. В зміст нормативної функції входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки. Гуманістична розглядає культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності. Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.

4.Поняття світової, національної, етнічної культури, їх взаємозв’язок.Національна культура народжується з конкретно-історичних особливостей життя народу. Нація самостійно визначає свій культурний розвиток, але при цьому слід враховувати надзвичайно важливий фактор – світову культуру, що впливає на цей розвиток, адже національну культуру можна розглядати як закономірну сходинку в розвитку світової культури і необхідний вклад в загальнолюдську цивілізацію. Національна культура може розвиватись не тільки в неповторній, унікальній формі, а й як частина світової культури. Своє майбутнє кожен народ пов’язує з національною культурою, що є для нього гарантом життя і інтеграції в загальносвітову культуру. У чистому вигляді культури взагалі не існує. Світова культура являє собою своєрідну піраміду в основі якої знаходиться культура окремої особистості, а на вершині національна культура. Кожний народ має свій тип культури. Однак цей процес є безперервний, бо розрив у розвитку культури, її знищення означає знищення даного народу. Щоб визначитись із поняттям національної культури, необхідно її відмежувати від народної або етнічної культури. Народна культура – вища культурна система, яка включає до себе кращі зразки народної культури і одночасно створену конкретними авторами. Всі національні культури є рівноправними і всі мають право на свій розвиток. Культура окремої особистості створюється зусиллями цієї особистості. Можна володіти величезними культурними багатствами, можна мати значні знання про культуру і одночасно бути низькокультурними.

5.Поняття «культура». Структура, складові частини та форми існування культури.Вивчення «культури» не є простим процесом, причина в тому, що на сьогоднішній день нема єдиноприйнятого визначення, що таке «культура». Підраховано,що їх уже понад 500. Причина в тому, що культура закріплює у предметній формі людську свідомість, яка у кожної людини інша. Слід розрізняти термін «культура» від «феномену культури». Термін «культура» походить від латинського терміну «культус» - що означає землеробська праця, обробіток грунту. У 1 ст. до нашої ери відомий римський оратор Марк Ціцерон у своїй праці «Тускуланські бесіди» вперше почав вживати цей термін для означення рівня освіченості, вихованості людини. Ціцерон обґрунтовував це тим, що ці якості у людини так важко формувати, як і обробляти землю. З того часу у цьому розумінні слова, термін «культура» входить у всі європейські мови в тому числі і в Українську. За змістом культура поділяється на художню – це всі види мистецтва, освіта, книгодрукування, література. Науково-технічну – це науково-технічна інформаційна освіта, всі досягнення науки. Побутову культуру, вона охоплює всі форми культури вироблені на виробництві і в побуті. Одночасно вся культура всі її прояви поділяються на дві велику частини. Перша – матеріальна культура, вона охоплює всі предметні носії культури та всю діяльність людини по їх виготовленню. Зокрема, сюди входить все матеріальне, створене людиною для свого проживання. Крім того, опрацьовані людиною явища природи, які нею використовуються.

Друга частина – духовна культура. Вона є першою і головною, і включає в себе релігію, виховання, освіченість, духовність, моральність і т.д. Матеріальна і духовна культури нерозривно зв’язані між собою. Вони становлять єдине ціле, формуючи світ культури, який творить виключно людина, як навколо себе, так і в собі. Одночасно культура може існувати у формі інших систем. Наприклад, українська культура може поділятись і за своїми носіями(молодіжна культура, студентська, жіноча і т. д.)Таким чином виходячи з вище сказаного можна сформувати більш-менш об’єктивне визначення, що таке культура. Культура – це сукупність всіх матеріальних та духовних цінностей вироблених людством за його історію, а також сам процес створення і розподілу цих цінностей.

6.Класифікація (типологія) культури. Культурний регіон. Під «типологією» в сучасній науковій літературі розуміють метод розчленування систем досліджуваних об’єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі. В історії світової культури можна чітко простежити такі основні типи систем культурного розвитку: а)часовий,до якого належать певні системи культурних епох, які послідовно змінюють одна одну; б)історико-культурний, який включає національні, зональні та регіональні системи культур, що діють на широкому географічному просторі одна біля одної. Поняття «культурний регіон» означає своєрідну єдність етнічних і національних духовних характеристик, що проявляє себе у схожості традицій, стійкості генетичних і контактних культурних зв’язків, близькості релігійно-філософських та етико-естетичних світоглядних принципів. Найголовнішою у сучасній культурі є така класифікація культурних регіонів: 1)європейський; 2)далекосхідний; 3)індійський; 4)арабо-мусульманський; 5)тропічно-африканський; 6)латиноамериканський.

7.Культура населення України в епоху палеоліту.На окрему увагу заслуговують мистецькі здобутки пізньопалеолітичної епохи. Яскравим прикладом художньої творчості людини цієї доби можна назвати наскельні зображення, кам’яна могила у запорізькій обл., зображення мамонтів та інших представників фауни пізнього палеоліту на скелях, окремих каменях, стелях і стінах печер тісно пов’язані з первісною мисливською магією. Образотворче мистецтво цього періоду позначене рисами умовності та абстрактності. Яскравим прикладом є схематизовані жіночі статуетки виготовлені з бивня мамонта. Найдавніші свідчення музичної культури людства знаходяться на території України. Це залишки чотирьох кістяних флейт знайдених на стоянках Подніпров’я, профіль людини, що співає на лопатці мамонта із стоянки на Волині. Знайдений у Мізино набір з 16 музичних інструментів виготовлених із кісток мамонта увійшов в історію культури під назвою оркестр кам’яного віку. В оркестр входять розписані червоною охрою кістки мамонта, що використовувались, як ударні музині інструменти і шумовий браслет – атрибут ритуальних танців.

8.Трипільська культура.Пам’ятки трипільської культури виявлено в лісостеповій зоні на просторах від Пруту і Дунаю і до Дніпра. Трипільська культура датується 4-3 тис. до н.е. Її особливості поселення зводяться на відкритих місцях без оборонних споруд, житло споруджувалось по колу, одне біля одного, середина залишалась порожньою, хати будувались каркасні, проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини,розміри будівель становили 100-140 м., стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилось на кімнати. Помешкання опалювалося піччю. Населення налічувало близько 500-600 осіб. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам’ятки – це був час матріархату. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хлборобні громади з колективною власністю на худобу. На середньому етапі 1ст. розвитку племен трипільської культури розміри поселень значно побільшали. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство, скотарства. Хоча трипільці й почали вживати металеві вироби, їхні знаряддя праці загалом носили неолітичний характер. Дуже поширювалось виготовлення керамічних виробів побутового призначення. Характерна їх ознака – яскравий декоративний розпис. Характер господарської діяльності трипільців зумовив подальший розвиток територіальних зв’язків, відбитих у формах соціального життя. На основі територіальних общин формувалась ієрархічна структура родів, виділялись найзнатніші з них на чолі з визнаними главами патріархами. Близько 2000р. до н.е. трипільська культура почала занепадати. Її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском численніших і войовничіших на думку вчених, індоєвропейських народів.