58.Українська проза та поезія в літературі 19ст.

Розвиток прози в українській літературі 40—60-х років базувався як на освоєнні реалістичних засад і стильової традиції Г. Квітки-Основ'яненка та використанні художніх здобутків оповідних жанрів народної поезії, так і на основі нових естетичних вимог часу. В цей час у літературу приходить багато нових белетристів (переважно з різночинного середовища), утверджується в українській прозі романтизм і формується реалізм. Останній з кінця 50 — початку 60-х років починає завойовувати становище провідного літературного напряму. Ця епоха висунула таке світове явище, як Т. Шевченко, чия творчість стала могутнім фактором активізації української прози, розширення та радикалізації її проблематики, поглиблення соціально-викривального пафосу, народності. Розпочинається період розквіту прозових жанрів, які давали найбільші можливості для розвитку реалізму. Набуває значного Досвіду романтизм у творенні прозово-епічних жанрів. З'являються прозові твори П. Куліша, Марка Вовчка, А. Свидницького, О. Стороженка, І. Нечуя-Левицького, значної групи письменників, які гуртувалися навколо журналу «Основа», досягає високого рівня прозова творчість Ю. Федьковича, виходять у світ повісті, оповідання та новели інших авторів. Особливістю еволюції прозово-оповідних жанрів у цей період є естетичний синкретизм, вияви в романтичних структурах («Чорна рада» П. Куліша та ін.) сильних реалістичних ознак і збагачення реалізму здобутками романтизму, виступи одних і .тих же прозаїків і з реалістичними, і з романтичними творами (П. Куліш, Марко Вовчок, О. Стороженко), перехід від просвітительського реалізму до реалізму класичного. Основні колізії творів художньої прози відбивають проблему «людина і суспільство», боротьбу людини з низів за існування, проти гніту соціального й національного, трагедію нищення людини суспільною несправедливістю, страждання народу і процвітання привілейованих, панівних сил, а також посилення згубності останніх для розвитку суспільства. В українській прозі поглиблюється художнє осмислення історичних завдань українського народу у визволенні з-під соціального, національного, духовного уярмлення. На попередньому етапі розвитку художньої прози в центрі уваги були переважно родинно-побутові та окремі суспільні явища селянського життя. Реалістична проза охоплює значні масиви передреформеної й пореформеної дійсності, відображуючи передусім найістотніші тенденції і закономірності народного життя. Розробляючи історичну тематику, українські прозаїки спиралися на традиції народних історичних пісень і дум, творчість Шевченка й Гоголя.

59.Процеси українізації в 1920-х рр., їх наслідки для української культури. 20рр. в історії радянської України – це дуже суперечливий період розвитку. Справа в тому, що всі події, які відбувались в ці роки проходили під впливом т. з. нової економічної політики(НЕПу), яка проводилась більшовицькою партією. Ця політика з боку більшовиків була вимушеним кроком. Вона була зумовлена крахом політики на побудову комунізму, проводили більшовики зразу ж після захоплення влади і яка призвела до глибокої кризи економіки і фактично більшовицька партія могла реально втратити свою владу. Щоб врятуватись від катастрофи, як економічної так і політичної, більшовики були вимушені тимчасово відступити назад. Звідси з одного боку у цій сфері спостерігається певне послаблення контролю партії, однак з другого боку ці послаблення більшовицька партія допускала, поскільки вони не виходили за рамки партійного керівництва, а саме більшовики протягом 20-х рр.. у сфері культури дотримувались чіткої політики, а саме перебудова духовного культурного життя на принципах марксизму, насадження комуністичних ідеологій. Досвід громадянської війни підказував більшовикам, що радянська влада, яка була насаджена силою не буде мати результатів. Із цих причин більшовицька партія почала політику коренізації, яка на Україні була під назвою «українізація». Вона означала:підготовка кадрів із місцевого населення; залучення до більшовицької партії вихідців із місцевого населення; переведення на українську мову партійного державного діловодства; введення української мови у сферу освіти у сферу партійного і державного управління у сфері культурного масового життя. Ці заходи склали суть українізації, однак правляча більшовицька партія розглядала їх тільки під своїм контролем і в строгих рамках партійного керівництва. Процеси українізації відбувались в основному під контролем наркомату освіти, який протягом 20-30рр. очолювали щирі українські комуністи Грицько, Скрипник, Шумський, які вважали, що при збереженні радянської влади політика українізації повинна відродити пригноблене в минулому населення України і тому активно розвивали цю політику, за що розплатились своїм життям. Політика «українізації» наразилась на жорстокий опір з боку партійного керівництва, каральних та військових органів, але вона досягла в Україні значних результатів і зачепила всі сфери культури. В освіті основні проблеми були 2: її зросійщення – необхідно було переводити на українську мову всі навчальні заклади і вже на кінець 20-х р 20ст понад 80% середніх та початкових шкіл працювали на українській мові. У вищій школі цей показник наблизився до 50%. Розпочалась підготовка уже нових радянських спеціалістів. Культурно освітня робота тісно пов’язана з освітою, тому вона була взята під строгий контроль партій. Для цього було створено відповідний орган і починаючи з 20-х р почали активно створювати нові радянські установи:сільські будинки, хати-читальні, у бібліотеках відбулась масова чистка старої літератури. Основне завдання культурно освітньої роботи було насаджувати комуністичні ідеології. Під впливом українізації у літературі відбулось справжнє відродження. На зміну письменникам старого покоління приходить нове покоління і активно формують різні літературні організації. Найбільш відомі були неокласики – це Микола Зеров, Драй Хмара, Максим Рильський, Микола Хвильовий, який стояв на позиціях активного розвитку української культури, як незалежної від Москви європейської культури. Також у ці роки виходить фільм «Земля», який увійшов у 10 найкращих фільмів людства за всю історію. Українізація вийшла за межі України, такий розвиток подій стривожив Сталіна і його оточення і голодомор геноцид 1930р поклав край українізації.