Держава і право франків

Держави, що утворилися на території Римської імперії, були дофеодальними. Вони характеризуються одночасним існуван­ням у них в тих або інших формах трьох укладів — первісного, рабовласницького і феодального.

Первісний уклад перебував у стані занепаду, але його значен­ня, особливо у початковий період дофеодального розвитку, все ще важливе. У деяких частинах дофеодальної держави продов­жували існувати родоплемінні відносини, що вже перебували у стані розпаду.

У дофеодальній державі продовжують існувати рабовласники і раби. Зародження феодальних відносин веде до виникнення класу феодалів і феодальне залежного населення. Проте ос­новна маса населення, особливо з початку існування дофео­дальної держави, складається з вільних. З розвитком феодаль­ного укладу рабовласники вливаються у клас феодалів. Стосов­но ж рабів і вільних селян, то вони переходять у ряди залежно­го населення.

У політичному ладі дофеодальної держави збереглися деякі риси родоплемінних союзів. Дофеодальна держава являла со­бою з'єднання ряду земель, що перебували на різних стадіях суспільно-економічного розвитку. Глава дофеодальної держа­ви був переважно військовим вождем. Його адміністративні і судові повноваження були обмежені. Протягом тривалого часу у такій державі зберігається інститут виборної королівської вла­ди. Діяльність глави держави спрямовувалась радою, що скла­далася із представників родоплемінної знаті і найближчих дру­жинників. У дофеодальній державі існували у різних формах народні збори. Припинення їх діяльності здійснювалось, як правило, уже у феодальний період.

Феодалізм є суспільно-економічною формацією, що замінює рабовласницьку. Головною і домінуючою галуззю феодальної економіки є сільське господарство. Тому панівним класом у феодальному суспільстві є клас, який зосереджує у своїх руках право власності на землю — клас землевласників. Визначаль­ними ознаками феодалізму є: панування натурального госпо­дарства, наділення безпосереднього виробника засобами ви­робництва взагалі і землею зокрема, особиста залежність селя­нина від землевласника.

Феодальному способові виробництва властиві низький стан техніки, незначний розподіл праці, слабкий розвиток обміну, а також поєднання сільськогосподарського виробництва з до­машнім ремеслом.

Феодальний порядок характеризується злиттям поняття влас­ності з верховною владою (суверенітетом): власник землі має всі або частину прав, сукупність яких складає суверенітет, який у даний час належить державі. Територія поділена на володін­ня, які називають по-різному (сеньйорії — у Франції, менор — в Англії). У кожному з них править свій сеньйор, лорд, якому підкоряється населення його володіння. На користь цього ж володільця (а не короля) населення відбуває різного роду по­винності. Основною формою повинностей є феодальна рента, яка складається із трьох видів: відробітної ренти (панщини), продуктової ренти (або натурального оброку) і грошової ренти (грошового оброку).

Феодальні власники (сеньйори, лорди) залежать не тільки вщ короля, але й один від одного. Така залежність наступає тому, що кожен землеволоділець одержував своє володіння від іншо­го, а тому залежав від останнього.

Отже, феодальний порядок характеризується ієрархічною структурою, яка зв'язувала панівний клас у єдине ціле, забез­печуючи йому можливість панування над селянами, до яких, з виникненням міст, приєднуються також дрібні ремісники.

Як і всякий суспільний лад, феодалізм пройшов у своєму роз­витку декілька етапів. В історії феодальної держави у Європі чергувались такі його головні форми: 1) ранньофеодальна мо­нархія, яка характеризується тим, що органами, які направля­ють діяльність феодального монарха, є феодальна курія і з'їзди феодалів; 2) станово-представницька монархія, за якої влада монарха обмежується станово-представницькою установою;