Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
IDPZK_ShEVChENKO.rtf
Скачиваний:
15
Добавлен:
16.02.2016
Размер:
2.72 Mб
Скачать

Держава і право Стародавньої Греції

Джерелом для вивчення процесу становлення держави і пра­ва у Стародавній Греції є поеми Гомера “Іліада” і “Одіссея” (XI— IX ст.ст. до н.е.). З цих поем ми дізнаємось, що населення Греції поділялось на племена (філи), фратрії і роди (гене). Уже в ту героїчну епоху йшов процес об'єднання племен у невеликі народи. Головним заняттям населення було землеробство і ре­месло.

Потестарна організація стародавніх греків характеризується наявністю Ради старійшин (буле), Народних зборів і базилевса (вождя). Рада старійшин складалася із представників родової знаті. Вона вела переговори з іншими племенами, брала участь у родоплемінному суді. На народних зборах (збори воїнів) ви­рішувались питання війни і миру, про хід військових дій, про боротьбу з епідеміями і т.ін. Посада базилевса була виборною. Він був військовим начальником, верховним суддею і верхов­ним жерцем.

В гомерівському епосі вожді ще не виділились із загальної маси населення. Вони займаються землеробством (Одіссей, Нестор), а їх дружини ткацтвом. Проте процес майнового роз­шарування проходить досить інтенсивно: в поемах ми зустрі­чаємо наймитів (фети), жебраків (Іру стояв на порозі будинку Одіссея і просив подання у женихів Пенелопи), а також рабів. Інститут рабства починає тільки-но формуватися. Раби вико­нують роботу пастухів і слуг. Були раби (Евмей), які самі воло­діли рабами, мали свій будинок. Отже, іде процес класоутво-рення, а одночасно з ним і державного будівництва.

Афінська держава утворюється у результаті заміни потес-тарної організації державною. Цей процес завершується у VII— VI ст.ст. до н.е.

Першим кроком до утворення держави в Афінах були рефор­ми, проведені легендарним героєм Тезеєм. При ньому відбуло­ся злиття племен у народ, що призвело до утворення централь­ного правління. Народ було поділено на три групи: евпатридів (благородних), геоморів (землеробів) і деміургів (ремісників). Базилевса замінює архонт, який спочатку займає цю посаду довічно, а потім його почали обирати на десять років. З 683 р. до н.е. афіняни почали щороку обирати по дев'ять архонтів. На цю посаду обирали людей як за благородним походженням, так і за багатством. Племінна рада старійшин була витіснена Ареопагом (засідав на Ареєвому пагорбі), який складався із представників найбільш знатних і заможних сімей. Країну було поділено на невеликі територіальні округи (наукрії). Отже, з'я­вився поділ населення за територіальною ознакою, а також виник новий орган влади, що не був пов'язаний із родо-пле-мінною організацією. У 621 р. до н.е. в Афінах з'являється пи­сане право. Це були закони Драконта.

Процес майнового розшарування сприяв концентрації землі в руках небагатьох, а тому розвивається оренда. Якщо селянин не міг сплатити орендну плату, то його, а також членів його сім'ї (дітей) можна було продати в рабство. Стародавній грець­кий історик Плутарх пише, що у цей період “різка нерівність між заможними і бідними сягнула найвищого рівня, і держава була розхитана кризою, увесь народ був у боргах перед замож­ними”. Афінське суспільство знаходилось напередодні революції.

Архонт Солон (594 р. до н.е.), за словами Плутарха, “запро­понував скасувати усі тогочасні борги і заборонити забезпе­чення позики особистою кабалою”, тобто він пом'якшив роз-тлінюючий вплив лихварства в Афінах. Було проведено рефор­му боргового права, так звану “сісафіюо (дослівно — скинення тягара), усі співвітчизники були викуплені з рабства. Проте власність заможних осіб залишилась недоторканою. Солон, пише Плутарх, “розчарував заможних тим, що не провів пе­реділ землі, як того вони сподівались. І не зрівняв усіх за спо­собом життя”. Проте реформи Солона запобігли соціальному вибухові в Афінах.

Солон, бажаючи залишити усі вищі державні посади у руках заможних, здійснив поділ населення на розряди за майновим цензом. До першого розряду були віднесені усі ті, хто мав річний прибуток у 500 медимнів (1 медимн — 52,5 л сипучої речови­ни), до другого — 300 медимнів, до третього — 200 медимнів, а до четвертого — всю решту населення. Тільки громадяни пер­ших трьох розрядів мали право займати державні посади в Афінах, а посади архонтів і членів Ареопагу могли обіймати представники тільки першого розряду. Отже, ця реформа була новою поразкою родового ладу. Права і обов'язки громадян віднині почали вимірюватись їх майновим цензом.

Солон створив також новий орган державного управління — раду чотирьохсот, яка щорічно обиралась тільки із громадян перших трьох розрядів по 100 осіб від кожного племені (філи). Він створив також суд присяжних — геліею, куди обиралися громадяни всіх чотирьох розрядів.

Поділ населення за майновим цензом і відверте визнання переваг за заможними, сприяло подальшому зміцненню афін-ської держави, ліквідації залишків родового ладу. Проте Солон зберіг поділ афінського суспільства на чотири пле­мені (філи), і тим самим він до кінця не знищив залишків родо-племінної організації. Довершив реформи Солона Клісфен.

У 509 р. до н.е. Клісфен вводить територіальний поділ насе­лення Афін. Було створено десять територіальних філ; кожна філа була поділена на три частини (тритії), а тритії на деми на чолі з виборним демархом. Замість ради 400 він створив раду 500, яка складалася із представників десяти територіальних філ (по 50 від кожної філи). Клісфен запровадив і так званий ост­ракізм (суд черепків), коли народні збори могли вигнати із Афін на десять років тих громадян, які, на думку народу, набули надзвичайного впливу і могли загрожувати існуванню афін-ської демократії. Отже, реформа Клісфена повністю ліквідува­ла будь-яке значення родоплемінного поділу для державної організації. Клісфен запровадив колегію стратегів із 10 чоловік, які мали спеціальну компетенцію.

Афінська демократія проіснувала 150 років. У результаті по­разки Афін у Пелопоннеській війні (479—431 рр. до н.е.) де­мократичні органи було знищено. У 338 р. до н.е. афіняни за­знали поразки від військ Олександра Македонського, і Афіни, як самостійна держава, припинили своє існування.

Найважливішими органами державної влади Афін у період існування демократії були: Рада — буле, Народні збори — аго-ра та виборні посадові особи — стратеги, архонти та інші. У законодавстві і контролі за управлінням державою деяку участь брали судові органи: Ареопаг (до реформи 462 р. до н.е.) і ге-ліея.

Рада (буле) складалася із 500 булевтів, що обиралися по 50 чоловік від кожної територіальної філи з осіб не молодших ЗО років. Члени буле одержували жалування у розмірі 6 оболів (обол — 6 коп. золотом) щоденно. Вони займалися підготов­кою і обговоренням питань, що виносилися на розгляд Народ­них зборів; вирішували усі поточні питання, що стосувалися державного управління; виконували постанови Народних зборів, і завідували фінансами; приймали звіти посадових осіб; нагля­дали за флотом і кіннотою. За свою діяльність вони звітували перед Народними зборами.

Народні збори складалися із громадян Афін (тих, що наро­дилися від афінянина і афінянки) чоловічої статі і збиралися 40 разів на рік. За участь у першому засіданні Народних зборів держава платила по 9 оболів, а за всі наступні по 6 ободів. Народні збори були вищим законодавчим органом в Афінах, вони ж виконували функції державного управління та суду. На Народних зборах обирали вищих посадових осіб держа­ви.

Кожен учасник Народних зборів мав право запропонувати проект нового закону, проте якщо члени Народних зборів не приймали його, то автор ніс кримінальну відповідальність (ах до смертної кари).

Геліея — суд присяжних — мала право вето на законодавчі пропозиції Народних зборів. Вона здійснювала судові функції з політичних, релігійних та багатьох інших питань. При замі­щенні державних посад вона мала право відводу. Геліея розгля­дала скарги на рішення інших судових інстанцій.

Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним з найвпливові-ших органів державної влади, що контролював діяльність по­садових осіб та Народних зборів. Але після 462 р. до н.е. за ним було збережено головним чином функції судової установи. Аре­опаг складався із архонтів та колишніх архонтів, що зробили задовільний звіт про свою річну діяльність. Ареопаг розглядав справи про навмисне вбивство, нанесення ран чи пошкоджень з метою позбавлення життя, про підпали, отруєння, що закін­чилися смертю.

Колегія стратегів обиралася на Народних зборах. Її спеці­альною компетенцією було командування армією і флотом;

вона також займалась й іншими питаннями, що стосувалися як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Архонти займали­ся підготовкою питань для слухання в суді присяжних, скар­гами із сімейних проблем, наглядали за іноземцями, доповів-дали Народним зборам про протиріччя та прогалини в зако­нодавстві. ;

Формально всі громадяни Афін користувалися рівними пра­вами. Проте майнова нерівність вела і до політичної. Афіняни визнавали фізичну працю, за виключенням землеробської, не­гідною громадянина. Тому-то всі інші роботи виконували ме­теки — іноземці та раби.

Метеки мали право продавати, купувати, але не користува­лися політичними правами. Їх інтереси міг представляти тільки афінянин.

Інститут рабства в Афінах був досить розвиненим. Раба мож­на було продати, купити, віддати у найм. Вбивство раба забо­ронялось, але й не каралось. Разом з тим раби виконували полі­цейські функції під час роботи Народних зборів. Афіняни вва­жали ганебним для себе служити у поліції.

За типом Афіни були рабовласницькою державою, а за фор­мою правління — демократичною республікою. Проте демо­кратія в Афінах мала своєрідний характер. Справа в тім, що реальних свобод і прав окремо взятий громадянин Афін не мав. Афіняни боролись і вмирали за свободу. Але під свободою вони розуміли або незалежність свого міста-батьківщини, або його демократичне самоуправління. Це була свобода для держави, на яку не могли претендувати ні особа, ні меншість. Ця своєрідність свобод сприяла підриву міцності патріархальної сільської моральності, появі моралі нових торговельно-промис­лових груп населення. Нова мораль, носіями якої були софісти, розтлінювала старі звичаї, побут, вірування. У моральній пус­тоті стало легше жити, насолоджуватись життям без перешкод з боку застарілих норм. Моральний занепад сприяв підриву підвалин демократії.

Діяльність вищих державних органів влади Афін сприяла їх економічному занепаду. Справа в тім, що розорені землероби, які були громадянами Афін, користувалися широкими соціаль­ними гарантіями. Вони одержували від держави, компенсацію за свої втрати як натурою, так і грошима. За участь в засіданні судових органів, в роботі Народних зборів афіняни одержували платню. Коли та або інша особа попадала до суду, то їй краще було бути бідною, ніж заможною, бо члени суду завжди вдава­лися до конфіскації майна. Афіняни вважали, що багатство призначено для того, щоб його жертвувати громадянам. Тому-то заможні завжди оплачували розваги народу, споряджали ко­раблі і т.ін. Це називалося нести літургію.

Соціальні гарантії для бідних стали важким тягарем для дер­жави, для заможних людей. Такі гарантії сприяли розквіту античної культура, але згубили античну економіку, а вимоги “хліба і видовищ” стали надійною зброєю у політиці тиранів. Ринок товарів з'явився, але ринок робочої сили так і не виник. Гро­мадяни Афін, прирівнявши права громадянина до права корм­ління, не допускали в країну чужоземців та іногородніх, а тому ця держава, невелика за розміром і чисельністю населення, врешті решт була завойована.

Своєрідність афінської демократії відбилася на правовій сис­темі. Основним джерелом права в Афінах був закон, система­тизовані зводи законів — закони Драконта (VII ст. до н.е.), закони Солона, звичай, а геліея керувалась і своїм переконан­ням, створюючи нову норму права.

З часів Солона власник майна мав безумовне право розпо­ряджатися своєю землею, тваринами, рабами, реманентом та іншими речами в усіх дозволених законом формах. Крадіжка майна, як правило, каралась смертною карою. Окрім приват­ної власності, існувала також власність держави (рудники, по-містя і т.ін.), а також громадські землі філ та демів.

Приватна власність і державна власність на землю були орга­нічно пов'язані. Вважалось, що приватна власність на землю походить від державної, а державна існує у формі приватне!. Тому архонти посідаючи посаду, заявляли про збереження за громадянами належного їм майна.

Зобов'язання, що мали юридичний характер, тобто врегульо­вані правом, а значить, пов'язані з можливим примусом зобо­в'язаної особи діяти чи утримуватись від діяльності, виникали із: а) договорів, що укладалися сторонами; б) деліктів-право­порушень, у результаті яких певна особа або особи зазнавали матеріальних або інших збитків. Основна маса договорів укла­далась у письмовій формі. Засобом забезпечення був заклад, завдаток, доручення.

Заклад був звичайним засобом забезпечення кредитора за позичені у нього гроші. Предметом закладу були як рухомі, так і нерухомі речі боржника.

Завдаток гарантував обидві сторони, що укладали угоду, від можливого її розірвання. В останньому випадку той, хто дав завдаток, втрачав його, а той, хто взяв його, повинен був по­вернути завдаток у подвійному розмірі.

Існували такі види договорів: купівля-продаж, договір май­нового і особистого найму, договір позики, договори товариства (ними оформлялось спільне користування загальним май­ном двох або декількох осіб).

Жінка в афінському суспільстві перебувала у приниженому стані. Вона не користувалася ні політичними, ні громадянськи­ми правами, була позбавлена права від свого імені укладати юри­дичні акти, в тому числі й укладання шлюбного договору. Це була справа її батька, а за його відсутності — старшого брата. Законним представником інтересів одруженої жінки був її чо­ловік. Він же мав підшукати своїй розлученій дружині нового чоловіка. Батько мав право позбавляти своїх дітей спадщини.

Існувала свобода заповіту. За наявності синів дочки спад­коємницями не були, проте брати повинні були дати сестрам на посаг.

У кримінальному праві залишки кривавої помсти збереглись у праві чоловіка вбити заскоченого на місці злочину коханця дружини, у праві громадянина здійснити самосуд над вбивцею, що самовільно повернувся із добровільного вигнання; пере­житки минулої епохи простежуються й у праві чоловіка при­миритись із спокусником своєї дружини, якщо той погодиться сплатити штраф. Така ж угода була можливою між вбивцею та родичами вбитого.

Серед державних злочинів на першому місці знаходилась зра­да, за яку карали смертною карою із конфіскацією майна. Той, хто вбивав зрадника, звільнявся від покарання. Особливе місце серед державних злочинів посідали: наклеп, за який карали смертною карою, і лжесвідчення у суді. Найпоширенішими карами за державні злочини були смертна кара, конфіскація майна, вигнання, а також позбавлення громадянства.

Найпоширенішими злочинами проти релігії, за які карали смертною карою, були: розголошення таємниці містерії (особ­ливих релігійних таємниць, що проводились щорічно), образа богів, критика релігії і т.ін.

У справах про вбивство суворо розрізняли навмисне вбив­ство, за яке застосовували смертну кару, і ненавмисне, необе­режне, випадкове, за яке злочинця виганяли з держави. Афін­ському кримінальному праву були відомі і такі поняття, як за­мах і підготовка до нього, підбурювання, співучасть.

Розгляду справи у суді передувало слідство. Звинувачувач і звинувачуваний користувалися однаковими правами: могли свідчити, вимагати допиту свідків, подавати докази. Судді-присяжні вирішували спочатку питання: винна чи невинна особа у вчиненні злочину, а потім, якщо відповідь була ствердною, шляхом таємного голосування визначали кару.

На противагу демократичним Афінам, Спарга була аристо­кратичною республікою. Від первісної епохи тут збереглись На­родні збори. Рака старійшин і два царі.

Держава Спарга виникла на півострові Пелопоннес у резуль­таті об'єднання дорійських і ахейських племен (XII—XI ст.ст. до н.е.). Завойоване населення як Лаконіки, так і Месінії було перетворено у державних (громадських) рабів-ілотів, які зай­малися землеробством. Ремесла і торгівля були заняттям не­повноправних періеків. Головним заняттям спартіатів була військова справа. До цієї справи спартіатів готували з дитин­ства. Ось як описує процес виховання спартіатів Плутарх: “У сім років хлопчиків відбирали від батьків і, об'єднавши дітей у невеликі загони, виховували спільно, привчаючи до суворої дисципліни. Діти повинні були самі собі діставати харчі і дро­ва. Все, що вони приносили, було краденим... Їм доводилось не тільки таємно викрадати продукти, але й навіть інколи на­падати на сторожів і силою віднімати необхідне. Того, хто по­падався, нещадно били канчуком як поганого, нездібного зло­дія і змушували голодувати”.

Верховним власником землі у Спаргі була держава. Повно­правні громадяни мали у користуванні однакові ділянки землі, що передавались у спадщину. Цю землю обробляли ілоти, які мали також свій земельний наділ. Ілоти платили і податі у ви­гляді половини врожаю.

Законами легендарного Лікурга спартіатам заборонялось жити у розкоші. Тому, наприклад, покрівля будинку робилась тільки за допомогою сокири, а двері — пилки. Заборонено було золоті і срібні гроші, випускали тільки залізні, величиною завбільшки з колесо, що сприяло ліквідації хабарництва і майже ліквідува­ло товарно-грошовий обіг.

У сім'ї збереглось багато пережитків від родового ладу: мож­на було мати декільком братам одну дружину; можна було мати дві дружини. Укладення шлюбу і розлучення були вільними.

Спартою управляли такі органи влади: два царі (архагети), Рада старійшин — герусія. Народні збори — алела, ефори.

Функції царів (архагетів) обмежувались військовими, релі­гійними та деякими судовими справами. Вони ж стежили за

54

розподілом земельних ділянок. Царі весь час перебували під наглядом ефорів, які через кожні вісім років ворожили і вияс­няли за розташуванням зірок, чи можуть царі і далі царювати, чи їх потрібно вбити.

Герусія — Рада старійшин — складалася із 28 геронтів, віком не молодших 60 років, і двох царів. За словами Плутарха, Лікург, створюючи герусію, встановив “міцний порядок і устрій, ос­кільки завжди 28 геронтів приєднувались до царів, щоб проти­стояти демократії і, навпаки, підтримували народ, щоб не вста­новилась тиранія... Якщо народ обере кривий шлях, нехай ста­рійшини й архагети не беруть участі у цьому, тобто не затвер­джують і, взагалі, відкидають його і розпускають народ, оскіль­ки він перекручує і переробляє пропозицію всупереч благу”. Геронти посідали свої місця довічно і ні перед ким не відпові­дали за свої дії. Герусія готувала законопроекти; як судовий орган — розглядала кримінальні справи.

Народні збори — апела — складалися із громадян Спарти у віці не молодших ЗО років. Виступати на зборах, пропонувати законопроекти або кандидатів на посади могли тільки посадові особи. Рядові учасники зборів брали участь тільки у виборах:

криком або розходились у різні боки. Народні збори були і судовим органом у випадку зміщення посадових осіб.

Вирішальну роль у державних справах відігравала колегія ефорів з п'яти чоловік, що обиралися на Народних зборах на один рік. Ефори скликали герусію, Народні збори і пропонува­ли їм порядок денний. Вони керували всією внутрішньою і зов­нішньою політикою, стежили за дотриманням законів, відда­вали до суду громадян і посадових осіб, розглядали цивільні спори. Звітували ефори тільки перед своїми наступниками.

В Спарті склалося своєрідне рабовласницьке суспільство, що зберігало пережитки родоплемінних відносин. Уся земля була поділена на 9000 наділів і їх не можна було відчужувати. Зе­мельні наділи успадковували тільки старші сини, а решта мог­ли одержати тільки виморочні наділи. Якщо таких не було, то вони переходили до гіпомейонів (принижених) і втрачали пра­во на участь у народних зборах. Тому кількість гіпомейонів постійно зростала, а спартіатів зменшувалась.

Окрім спартіатів існували періеки, які, живучи в неродючих районах, посідали проміжне між спартіатами та ілотами місце. Вони були особисто вільними і правоздатними, але не користувалися політичними правами. Головним їх заняттям були ре­месла і торгівля. Вони повинні були відбувати і військову службу.

Ілоти — це уярмлене населення Месінії, вони були власністю держави. Ілоти обробляли землю спартіагів, вели своє власне господарство і вільно розпоряджалися частиною свого врожаю. Вони залучались до військової служби. Щорічно спартіати ого­лошували криптії — війну ілотам, масово їх вбиваючи.

Перемога Спарти над Афінами у Пелопоннеській війні при­звела у IV—III ст.ст. до н.е. до певних змін у суспільному житгі. У законодавчому порядку було дозволено дарування і заповіт будинків, землі та інших речей. Проте кількість спаргіатів змен­шилася з 8000 до 700 чоловік. У 146 р. до н.е. Спарта потрапляє під панування Риму.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]