Нейролінгвістичне програмування на службі актуалізації резервних можливостей працівника

До пріоритетних напрямів роботи психолога належить розвиток як власної здатності, так і здатності працівників ефективно спілкуватися в різ­них життєвих і ділових ситуаціях. Уміння психолога грамотно спілкува­тися є складною проблемою для багатьох працівників незалежно від віку, статі та життєвого досвіду. Тому розвиток творчого мислення, опануван­ня методологічним і практичним інструментарієм ефективного спілкуван­ня і взаємодії, вміння керувати як собою, так і іншими людьми є пріори­тетними завданнями психолога.

Одна з сучасних галузей прикладної психології — нейролінгвістичне програмування (НЛП) — ґрунтується на усвідомленні того, що більшу частину свого досвіду працівник отримує з власного сприймання навко­лишньої дійсності. У житті й у будь-якому виді діяльності на психофізіо­логічному рівні людина систематично відчуває труднощі перед виконан­ням гранично простих завдань. Якщо людина опанувала методи НЛП, то, використовуючи відповідні прийоми і способи, у складній ситуації почу­ває себе досить вільно.

Технології, розроблені на основі НЛП, допомагають вивчати внутрішній мисленнєвий процес конкретного працівника.

Людина народжується, живе, вмирає у світі, який вона не в стані до кінця зрозуміти, дослідити й усвідомити. Вона приречена жити серед таєм­ниць і загадок. Можливо, найважливішою таємницею є вона сама. Розви­ток цивілізації сприяє інформованості людини про навколишній світ, проте найперше дає змогу пізнати свою сутність. У вирішенні цього питання психологові допоможе психотехніка з використанням основ нейролінгвістичного програмування.

У чому ж виявляється привабливість НЛП? Чи здатний кожен психо­лог опанувати цей неординарний метод? Зробимо невеликий екскурс в тео­рію НЛП, а також відповідні вправи, за допомогою яких можна вдоскона­лювати працівників, розвиваючи резерви психіки.

Нейролінгвістичне програмування — сучасний напрям прикладної пси­хології. Він допомагає проводити ефективну комунікацію, викликаючи бажані зміни у людині. Словосполучення "нейролінгвістичне програму­вання" розшифровують так: нейро (гр. — жила, нерв) — частина складних слів, які вказують на відношення до нервової системи; лінгвісти­ка — наука про мову, її будову та функціонування; програмування — процес підготовки багатоетапних завдань для подаль­шого їх вирішення.

НЛП — це створення багатомірної моделі структури та функції людського досвіду. Основа НЛП — мовний (вербальний) вплив психолога на працівника, щоб створити нові, раціональніші програми поведінки та дії. Ці програми закріплюються у мозку людини на нейронному рівні і є основою її нового досвіду. Психокорекція такого типу — це психокорекція образу (імаго — від англ. іта§е — "образ") за допомогою слова. Тому така корекція роз­шифровується як корекція образу і нейролінгвістичне програмування (НЛП). Загалом, це корекція словом.

НЛП — це процес прискореного навчання і переучування, відкидання небажаних стереотипів поведінки. Особливістю НЛП є те, що на клієнта не впливають, йому нічого не нав'язують. Просто пропонують вибір (ба­жаний для нього) програми, засвоєння її, закріплення на рівні стратегій роботи вищої нервової діяльності та подальше використання в повсякден­ному житті. Клієнт може (і повинен) доповнити відповідну програму свої­ми образами.

Базове допущення НЛП зводиться до незмінних постулатів. Для того щоб працювати в цій системі та досягти ефективного результату, треба приймати ці постулати на віру, не корегувати їх, не виправляти, не дода­вати нічого від себе. Або не працювати в цій системі взагалі.

Карта — це не територія. Об'єкт — не образ. Цей образний постулат дає співвідношення особистого суб'єктивного образу світу та самого світу у всіх його виявленнях. Прийнявши постулат про те, що особисте бачення світу — це ще не сам світ, можна працювати в системі НЛП. Корекція НЛП не ставить перед собою мету зміни території (переповнення зовніш­нього світу). Завдання НЛП — виправити карту (образ), пристосувати її до території. Більшість проблем, які мають люди: конфлікти, стреси, фрустрації, кризи, неврози, фобії — продукт невідповідності карти і тери­торії. Перше завдання психолога НЛП — переконати партнера, що йдеть­ся про різні речі і цілеспрямованій дії відповідає карта, а не територія. Відповідно до цього, партнер повинен дійти до переконання, що всі про­блеми, які він має у спілкуванні з іншими людьми, закладені, передусім, у ньому, а не в навколишніх (у карті, а не в території). Для того щоб гар­монізувати ці відносини, треба виявити невідповідність карти та території, виправити карту.

Свідомість і тіло — це частина тієї самої системи. Весь життєвий досвід закодований у нервовій системі людини. Все, що вкладається про­тягом всього людського життя в знання, уміння, навики, здібності та досвід людини, не зникає безслідно. Те, що називається людською пам'яттю, має блоки оперативного користування і довготривалого зберігання. Вміння, навички і досвід, які не задіяні в повсякденній практиці, відкладають у довготривалу пам'яті. Здебільшого людина не має до них ключа досту­пу, не знає його (до неусвідомленого досвіду). Часто свідомість, раціоналізуючи всі способи поведінки людини, заважає тому, щоб використати людську психіку в повному обсязі. Однак в екстремальних ситуаціях людина може раптово пригадати, зуміти зробити те, що раніше їй було не під силу. В цих екстремальних ситуаціях свідомість не блокує підсві­домість, відкриває їй дорогу вільного виявлення.

Суб'єктивний досвід складається з візуальних образів, звуків, почут­тів, смакових відчуттів і запахів. Це прості складові досвіду. Проте саме на їхній основі формують складніші програми дій і поведінки.

Смисл спілкування будь-якої людини полягає в тій реакції, яку воно спричиняє. Можна говорити й про інші смисли спілкування: конкретний, змістовий, діловий. У НЛП спілкування розглядають як феномен, який зумовлює відповідні реакції у людей незалежно від того, на що спрямова­не спілкування.

У спілкуванні між людьми не буває труднощів, незгод, поразок. Усі результати — це тільки вираження зворотного зв'язку.

Будь-яка поведінка зорієнтована на вибір найкращого варіанта, який є на цей момент.

Будь-яка поведінка має позитивну інтенцію (намір, прагнення), бо адаптується до первинної території. Згідно з цим постулатом, людина, спілкуючись з іншими, представляє для решти свою територію, яку сама формує відповідно до власної карти. Спілкуючись із людьми з негативними намірами щодо себе, треба оцінювати упереджене розуміння ними влас­них цілей та цінностей. Щоб інтенція співбесідника була позитивною, треба позитивно формувати власну інтенцію (карту). Тоді намір буде сприйма­тися партнером по спілкуванню як дружня територія. Природно, що ця вимога має симетричний характер і належить до обох сторін комунікації.

Кожна людина має всі ресурси, які потрібні для досягнення своїх цілей.

Загальна територія — це дружнє, сповнене ресурсами середовище. Вступ до комунікації охоплює формулювання мети та досягнення рапорту.

Формулювання мети характеризує досягнення успіху, якщо виконано такі вимоги:

а) чітко сформульована мета, визначена в позитивних намірах і вияв­леннях у сенсорних категоріях (візуальних образах, звуках, відчут­тях);

б) поставити мету, яку можна практично досягнути;

в) мета потрібна як така і з своїми наслідками;

г) мета допускає процедури перевірки і різноманітність засобів для її досягнення.

• Людина не повинна ставити цілі для навколишніх. У контакті психо­лога та клієнта працівник сам повинен поставити перед собою мету. На бесіді з психологом він відповідає на такі запитання:

• Результат. Чого я хочу досягнути?

• Ознаки. Як я довідаюсь, що досягнув мети? Що я побачу, відчую? Що я можу зробити?

• Умови. Коли мені це треба?

• Засоби. Чого мені бракує, щоб досягнути мети?

• Обмеження. Чому я не досягнув цієї мети раніше?

• Наслідки. Що відбудеться, якщо я досягну мети? Що зміниться, якщо я досягну мети?

• Цінність. Чи вартує мета моїх зусиль?

• Рапорт. Специфічний термін психокорекційної практики. Він харак­теризує особливий тип відносин, які складаються між партнерами по спілкуванню: не тільки між ними, а й взагалі в будь-якій комуні­кації. Рапорт має такі характеристики.

Глибоке почуття взаємної довіри та легкості, яке допомагає комунікаторам добре контактувати один із одним, отже, ефективно виконувати задачі спілкування. Рапорт — попередня умова доброї комунікації та став­лення до співпраці.

Люди довідуються, коли вони перебувають у рапорті, проте не завжди можуть визначити, як вони до нього приходять, або що треба робити, якщо рівень рапорту змінюється.

Рапорт неможливий в умовах міжособового конфлікту. Рапорт розви­вається, коли людям вдається знайти спільну тему, спільні цінності, спільні форми вираження емоційних станів.

Перший крок до досягнення рапорту — підлапітовування до пози, же­сту, голосу, тону, темпу та ритму мови.

Ефект відсутності поведінки допускає зміну всього спектра або окре­мих аспектів експресивної та вербальної поведінки.

Хороший рапорт допомагає ефективно вести комунікацію, керувати спілкуванням за взаємним бажанням. Зміна експресивної поведінки "ве­дучого" (комуніканта) здебільшого приводить до зміни експресивної пове­дінки "відомого" (рецепієнта), стеження за комунікантом.

Для глибшого рапорту вимагається підлаштовування до інтересів, пе­реконань і цінностей іншої людини.

Щоб створити рапорт з іншою людиною, найперше треба бути в рапорті зі собою. Якщо у внутрішньому світі людини є конфлікт, то досягнути рапорту з іншими неможливо, бо надходитиме суперечлива інформація, сплутані послання. Специфікація результату — це важлива характеристика роботи пси­холога. Умови правильного формулювання результату зводять до таких умов:

Результат сформульований ствердно — означає те, що його треба фор­мулювати тими термінами, які хоче людина, а не тими, яких не хоче. Позитивна мета може бути виражена в позитивному результаті й обов'яз­ково сформулюватися у стверджувальній інтенції. Треба пам'ятати, що заперечення "ні" — не просто слово, що складається з двох букв, а відпо­відна психофізіологічна реакція. Використання негативного формулюван­ня результату обов'язково призводить до того, що надалі будуть великі ускладнення з подолання цього обмежено-деструктивного стану.

Результат повинен бути застосований до конкретної особи і контрольо­ваний. У відповіді на запитання: "Як би ви хотіли змінитися?" треба ак­центувати увагу на тому, до чого це має привести і за якими ознаками все це буде помітно.

Результат треба визначати у відповідному контексті. Варто отримати судження клієнта про те, що він побачить, почує, відчує, коли від досягне бажаного результату.

Результат треба визначати у відповідному контексті. Доцільно одержа­ти відповіді на запитання: коли, де, в яких умовах бажано досягнути ре­зультату. Для кожної ситуації треба отримати відповідні контекстуальні ключі, які подають конкретні ситуації використання.

Результат повинен супроводжуватися побічними позитивними продук­тами. Треба підтвердити, як бажаний результат вплине на життя клієнта. Вимагають простежити, щоб жодна з переваг (або вторинних вигод) ста­ну, які склалися, не було втрачено.

Кожен результат повинен мати відповідний масштаб узагальнень. Це просте правило визначає те, в якій галузі цей результат є бажаним, пози­тивним, який приносить задоволення.

Будь-який результат залежить від доступу до ресурсів (мобілізація волі, характеру, досвіду, знань тощо). У порядку специфікації результату на­лежить отримати відповідь: які ресурси потрібні людині для досягнення бажаного результату?

Треба визначити всі перепони, які заважають досягненню результату. Крім вказівок на ці перепони, треба запропонувати клієнту сформулюва­ти їх у категоріях сенсорного досвіду (в описах різних внутрішніх процент­них репрезентантах).

Специфікація мети завершується визначенням першого кроку (або пер­ших кроків). Для цього клієнтові пропонують визначити перший крок до досягнення бажаного результату, шляхи повернення назад, а також шля­хи альтернативного шляху з досягнення результату. У багатьох випадках специфікацію результату треба доповнити додатковим збором інформації, задаючи ключові запитання, які пов'язані з різними напрямами спостереження за клієнтом:

• Цінності. Що важливо в...?; Чому це важливо?

• Причини. Що спонукає вас? Що є причиною?

• Докази. Звідки ви знаєте, що...? Як ви можете доказати, що це вал треба?

• Уточнення. Що ви маєте на увазі під...? На що ви посилаєтесь? Чи можете ви навести мені приклад цього?

• Ефекти. Що це вам дає?

• Знаходження і дослідження перешкод. Що не дає вам...? Що трапить­ся, коли...? Що станеться, якщо все не...?

Нейрологічні види психотерапії допускають виявлення і класифікацію рівнів усвідомлення. Практично всім людям властива гранична генералі­зація (узагальнення) суджень про ставлення до світу. Генералізація вира­жається у судженнях типу: "Всі люди брешуть", "Кожна людина прагне тільки своєї вигоди", "Нікому немає справи до цих проблем" та ін.

Запрограмованість на генералізацію часто є підставою для багатьох самооцінок типу: "Мені нічого не вдається", "Мені не таланить", "Я такий нещасливий (нещаслива)" тощо.

Працюючи з пацієнтом, психолог найперше повинен звільнити його від генералізації, спонукаючи осмислено сприймати такі запитання:

а) хто є Я? — ідентифікація;

б) у що Я вірю? — цінності;

в) які мої можливості? — ресурси, стратегії;

г) що Я (звичайно) роблю? — специфічні види поведінки, стану, ситуації;

ґ) яке моє оточення? — середовище, територія.

Ці рівні відповідають: а) передбаченню і цілям; б) задачам; в) дозволу і мотивації; г) управлінню; ґ) діям; д) реакціям.

Згадані рівні підходять нервовій системі в цілому, імунній та ендокринній системам, вищим функціям головного мозку, пірамідальним і мозочковим утворенням, які відповідають за рухові системи, периферичні Н-системи, що, своєю чергою, відповідають за відчуття, рефлекторні реакції.

Щоб досягнути рапорту, треба оптимально використати всі нейрологічні рівні. Є декілька етапів, які дають змогу досягнути рапорту. До них нале­жать: вслуховування в повідомлення клієнта, дослідження почерків, рухів очей, знаходження ключів доступу у вербальних предикатах, калібровка сенсорних предикатів різної модальності.

Ознайомлення з практикою НЛП переконує в тому, що цей напрям є оригінальним способом вивчення пацієнта, управління ним. Нині його вва­жають найефективнішим. Основні висхідні положення НЛП визначають підхід до розуміння спо­собів і прийомів роботи працівника як нової моделі комунікації та поведін­ки. Людина володіє багатьма вхідними інформаційними каналами, за яки­ми знадходить інформація про навколишню дійсність. їх ще називають репрезентативні системи (репсистеми). З позиції цього підходу працівників розрізняють за своїми репсистемами. За характером домінуючої системи (модальності) подання інформації, репсистеми поділяється на:

а) візуальну (домінує зір);

б) аудіальну (домінує слух);

в) кінестезійну (домінує відчуття);

г) полімодальну (переважають узагальнені уявлення, процеси мислення).

Репсистему можна розглядати і як стан психіки, який виявляється у вербальній і невербальній поведінці. Зокрема:

1) візуальна (домінує зір) частіше говорять яскраво, далеко, дивитися, уявляти;

2) аудіальна — голосно, слухав, говорив;

3) кінестезійна — тепло, гаряче, відчуваю, переживаю;

4) полімодальна — думати, розуміти, вважати тощо.

Будь-яка робота з інформацією проходить багато обов'язкових стадій (виникнення, опрацювання, оцінювання). В НЛП виділяють три інфор­маційні системи активності людського мозку:

1) ведуча, яка відповідає за збір інформації;

2) резервна, що забезпечує виявлення інформації (візуальна, аудіаль­на, кінестезійна) свідомості;

3) референтна, яка звіряє одержаний результат з тим, що шукають (тоб­то аналізує інформацію).

Загалом процес вибору і прийняття рішення містить:

а) первинний збір інформації, який допускає збір інформації, розгляд самих можливостей, варіантів вибору з використанням візуального способу на етапі візуального сприймання;

б) обговорення через внутрішній діалог: що розглядають і співвідношен­ня цього діалогу з аналогічними запам'ятовуваними внутрішніми діа­логами, тобто варіантів вибору на етапі аудіального сприймання;

в) зіставлення того, що чуємо або проговорюємо "про себе", з відчуття­ми, які ці слова викликають, тобто варіанти вибору на етапі кінестезійного сприймання.

Ознаки поведінки, характерні для домінуючих способів сприймання подано в табл. 15.1:

Таблиця 15.1. Ознаки поведінки, які характерні для домінуючих способів сприймання

Ознаки поведінки	Способи сприймання
	візуальний	аудіальний	кінестезійний
Жести
Вище плечей	*
На рівні грудей		*
Нижче грудей			А
Дихання
Верхнє (ключичне)	*
Середнє (міжреберне)		*
Нижнє (діафрагмальне)			*
Голос
Високий	*
Середній		*
Низький			*
Положення очей*
Позиції 1, 2, 3, б	*
Позиції 4, 6, 9		*
Позиції 7, 8			А
Ключові слова
Дивитися, уявити	*
Слухати,говорити		*
Відчувати, переживати			*
Форма губ
Тонкі, вузькі	*
Різна		*
Пухкі, м'які			*
Поза
Пряма,випрямлена	*
Голова схилена вбік		•к
Викривлена, зігнута			*
Тип тіла і рухів
Тонкий або товстий, рухи сковані	*
Нестійкі рухи, стислі або вільні		*
Пухкий, рухи вільні, плавні			*
Категорія сатири
"Засуджуючий"	*
"Плутаник"		*
"Миротворець"			*

* Визначення пріорітетів аргументів, які відповідають власним модальностям, тим чи іншим зонам вибору і прийняття рішення, в яких перебуває співбесідник. Для наочності наведемо приклад. Один працівник каже іншому: "А ви знаєте (дивиться праворуч вгору)... я справді (дивиться праворуч вниз) відчуваю ревність". Зобразимо це схематично (рис. 15.1):

Візуальний образ (конструйований)

Візуальний образ (який пригадується)

Аудіальний образ (конструйований)

Аудіальний образ (який пригадується)

Рис. 15.1. Домінуючі способи сприймання

З наведеного прикладу видно, що у цього клієнта в результаті його діяль­ності склався притаманний тільки йому процес формування внутрішньо­го досвіду. Мабуть, цей працівник відчуває певні труднощі, оскільки у ньо­го тільки один варіант формування досвіду. Знаючи структуру, можна запропонувати йому іншу стратегію, яка допоможе змінити ставлення до висловленого та внесе корективи в який-небудь із ступенів. Наприклад, змінивши насиченість картини: понижуючи її, зменшуючи до плями, коли картина розмивається тощо.

Згадані стани реалізують природний цикл прийняття рішень, унікаль­ність якого виявляється як різниця величини відліку часу, який затрачу­ють у візуальній, аудіальній і кінестезійній зонах вибору, так і відміною послідовності виконання етапів рішення. Усе це легко визначити за ознака­ми, які властиві основним способам сприймання інформації (табл. 15.2).

Особливу увагу треба приділяти ознакам, які відображають факт звер­нення прийнятого рішення до всього досвіду або своєї уяви. Асиметрії доповнюють властивостями домінуючої репсистеми, про які свідчать відповідні позиції, які займають очі.

Якщо особистість звертається до власного досвіду, то, залежно від домі­нуючої модальності, очі людини займають такі позиції: а) 2, 3, 5 — коли

пригадуються візуальні образи; б) 6, 9 — коли відновлюється аудіальна інформація; в) 7, 8 — коли пригадуються кінетичні відчуття.

Таблиця 15.2. Ознаки, які властиві основним способам сприймання інфор­мації

Діалог працівника	Фіксація очей	Той, що говорить, будує всередині себе	Модальність	Ступінь
"Але ви знаєте"	Праворуч, вгору	Картинка	Візуальна	Ведуча система
"Я справді"	Праворуч, вниз	Почуття приємні	Кінестетична	Репрезента­тивна система
"Відчуваю ревність"	Ліворуч, вниз	Я кажу собі, що це нормаль­но, у мене немає на це ніяких підстав, але почуття ревнощів у мені вирує	Слухова	Референтна система

Якщо працівник звертається до власної уяви, то позиції, які займають очі, інші: а) 1 — коли поєднуються візуальні образи; б) 4 — коли конста­туються аудіальні повідомлення.

Вправа: а) запам'ятайте ознаки (див. табл. 15.2) і напрями погляду (див. рис. 15.1), які відповідають візуальному, аудіальному та кінестичному спо­собам обміну інформації; б) за домінуючим положенням очей виявіть у спо­стереженого працівника основну модальність конструкційних образів (візуальна або аудіальна); в) за напрямом погляду (див. рис. 15.1) та інших структурних ознак визначте тактику прийняття рішень.

Вказана вправа дозволяє отримати додаткові можливості для:

а) поглибленого взаєморозуміння, завдяки підвищенню рівня відповід­ності (адекватності) інформації, яка притаманна індивідуальним особ­ливостям партнерів;

б) підвищення продуктивності процесів пригадування й уяви з викори­станням принципу зворотного зв'язку, тобто через розташування очей, як у позиції пригадування, так і конструювання (самопрограмування);

в) якісного визначення змісту отриманої інформації, яку пригадуємо або вигадуємо (контролюємо);

г) ефективніше володіння голосом при переході з однієї тональності в іншу за принципом зворотного зв'язку, тобто розташування очей у позицію, яка відповідає низькому, середньому або високому тону голосу; ґ) визначення пріоритетів, які відповідають власним модальностям, тим чи іншим зонам вибору та прийняття рішення, в яких перебуває співбесідник.

Поняття взаєморозуміння підвищує ефективність спілкування та прий­няття рішення. Для підвищення взаєморозуміння можна використати прийоми, які були розроблені в рамках НЛП-підходу. Реалізація цих прийомів у процесуальному плані повинна утворювати три етапи: 1) при­єднання; 2) закріплення; 3) ведення.

На початковому етапі приєднання — використовують особливості ди­хання та пози. Досягнення синхронності свого дихання з диханням парт­нера, а також ідентичності поз, допомагає м'яко увійти в контакт. Іден­тичність поз є відправним пунктом у приєднанні або якщо поза свідчить про закритість, то тільки після її копіювання можна через деякий час перейти до пози, яка свідчить про відкритість до спілкування. Мета цього етапу — синхронність станів репсистем вас, вашої та вашого партнера по спілкуванню.

На етапі закріплення використовують відповідну міміку (адекватну асиметрії партнера), жести, голос і ключові слова, які розривають кон­такт у напрямі "підключення до комунікативного контексту партнера", забезпечуючи тим самим стійке спілкування з ним.

Етап ведення — це поступове переключення партнера з його власної програми на запропоновану. В цьому випадку основна увага зосереджена на зонах та прийнятті рішення, тобто на ведучих зонах обміну візуаль­ною, аудіальною та кінестезійною інформацією. Отже, реалізується син­хронний супровід процесу прийняття рішення та переключення партнера на виконання бажаної для вас програми.