Психологічні аспекти формування, розвитку, корекції резервних можливостей працівника

Розвиток і корекція особистості працівника — пріоритетне завдання психології

Множинність параметрів взаємопов'язаних макрохарактеристик праців­ника, який одночасно є індивідом, особистістю, суб'єктом праці, індиві­дуальністю, зумовлює потребу застосовувати цілісну психотехнологію формування, розвитку та корекції особистості. Це пов'язано з професіо­нальним характером вимог до цілісної стратегії праці та життя людсько­го. Реалізація такого підходу визначає продуктивну взаємозалежність сформованості творчого потенціалу, результатів праці та життєвої ком­фортності кожного без винятку.

Такий підхід і його реалізація ґрунтується на тому, що кожен пра­цівник є суб'єктом свого життя і вибраної ним праці, конкретної професій­ної діяльності, повсякденного спілкування, особистого розвитку та сукуп­ного результату життєдіяльності. Суб'єкт розуміють тут не як ідеал до­сягнутого, а як активного творця, який постійно прямує до ідеалу. Таке просування зумовлено інтересами людини, його бажаного оточення, ко­лективу та суспільства в цілому. Саме так найкраще задовольняють його потреби. На відміну від різних концепцій (наукової організації праці, ергономі­ки, теорії управління та ін.), які нормативно фіксують прості та складні системи — професійні, технічні, соціальні — оптимальні способи органі­зації, акмеологічний підхід, використовуючи продуктивний досвід цих концепцій і власні рішення, у центрі досліджень має саме суб'єкта. Най­важливіше завдання — допомога в надходженні та досягненні суб'єктом оптимального способу організації і цілеспрямованого функціонування як суб'єкта праці, який формується в рамках життєвої стратегії, а не пере­творення його в розхідний матеріал цієї праці і знеособлення об'єкта управ­ління.

У межах цього підходу пропонують деякі проективні методики, техні­ки, прийоми, які є складовими компонентами цілісної технології, психо­логічного супроводження праці та життя працівників, які звернулися за допомогою до психолога. Весь інструментарій, що пропонують, випробу­ваний і успішно застосовують для формування, розвитку та корекції най-значиміших якостей суб'єкта праці.

Найважливішим компонентом розвиваючої технології є активне акмеолого-психологічне консультування. Його особливість полягає в гармоній­ності включення в цілісну технологію соціально-психологічного супрово­ду життя і праці працівників. Суть цього консультування — не тільки (виробити та довести до клієнта спеціальні рекомендації зі зміни певних його характеристик, які спрямовані на зниження дії психологічних фак­торів, що утруднюють нормальне функціонування, а й надання допомоги не тільки в "лабораторних умовах", а також у процесі повсякденного вклю­чення в життєві та діяльнісні заміри.

Акмеолого-психологічне консультування не закінчується видачею ре­комендацій, а допускає спільне вироблення різних стратегій життя та праці, надання допомоги в опануванні ними як в потенційно психотрав-муючих ситуаціях, так і в повсякденних умовах. Орієнтованість клієнта полягає у визначенні його творчого потенціалу, в наданні йому допомоги на шляху до власних життєвих вершин. Критерії, які використовує психо­лог, і поняття, якими він оперує, гуманні за своєю суттю. Вони не залежать від теоретичної орієнтації, суб'єктивізму, кон'юнктури, яку нав'язують.

Головні критеріальні зміни — це активне життя і його сенс, корисність суспільству, яку досягають на підставі продуктивного поняття, визнання неповторності та самобутньої індивідуальності людини.

Під час консультування психолог вирішує багато завдань, які пов'яза­ні з розробленням рекомендацій морально-етичного, діяльнісно-поведінкового та безпосередньо психологічного характеру. Він орієнтує працівників на широку гаму соціально-психологічних проблем життя і праці.

Великий вклад у справу оздоровлення мікроклімату у сім'ях, колекти­вах вносить індивідуальне консультування осіб, які звернулись до психо­лога, щоб позитивно вирішити конфліктні ситуації, складні життєві проб­леми, набути психологічних знань і навичок. Важливе завдання психоло­га — виявити працівників, які мають відхилення від нормального процесу соціально-психологічної адаптації. Його професійний обов'язок — навча­ти тих, хто звернувся за допомогою, самостійно використовувати методи контролю та саморегуляції психоемоційного стану.

Сутність психопрофілактики полягає у формуванні психолого-педагогічними методами умов для успішного процесу соціально-психологічної адап­тації працівників, попередження розвитку девіантної поведінки, а також для попередження невротичних і психотичних розладів у осіб групи ризи­ку, у підвищенні психологічної толерантності (несприйняття) до психотравмуючих факторів у різних стресових ситуаціях, поліпшення соціаль­но-психологічного клімату у сім'ї, колективі, інших об'єднаннях.

У цій роботі можна виділити два важливі напрями. Перший полягає у про­філактиці психотравмуючих факторів, які постійно супроводжують лю­дину в її житті та праці (зміна обставин, умов життя та праці, виконання нестандартних соціальних ролей, екстремальні ситуації, виснаження пси­хічних ресурсів). Другий полягає в психологічній профілактиці можли­вих відхилень у групі ризику, які прогнозують під час психодіагностики.

Завдання психопрофілактики на індивідуальному рівні — створити психологічні умови, які недопускають неадекватного реагування праців­ників, у яких яскраво виражені особистісні акцентуації. Варто викори­стати результати вивчення цього питання за методикою К. Леонгарда. Вирішення цього завдання полегшує соціально-психологічну адаптацію як до умов праці, так і до різних життєвих ситуацій, які мають комуніка­тивні труднощі.

На груповому рівні психопрофілактика значно допомагає оздоровлен­ню сімейних відносин, згуртуванню колективу, встановлення етичних взаємовідносин, попередженню конфліктів (міжособистісних і взаємодії працівника з групою; керівника з персоналом, того, хто навчається, з тим, що навчає). Профілактичні заходи допомагають об'єднати членів колек­тиву у боротьбі з негативними особистостями, у розвитку самокритичності й утвердженні високоморальних взаємовідносин, укріплення правопоряд­ку. Психопрофілактика допомагає удосконалити стиль професійної діяль­ності персоналу. Засвоєння психологічно вивірених норм міжособистісного спілкування дає змогу формувати позитивні відносини всіх членів колективу до загальних і групових цінностей, послідовно виробляти вміння до­лати труднощі, психологічні бар'єри і прямувати до вершин у праці та реалізації життєвої стратегії.

Найскладнішою й актуальною ділянкою праці психолога є психокорек­ція, яку проводять під час психологічного консультування, виявленні відхилення від функціональної норми в поведінці індивідуального або групового клієнта. Через суттєві відмінності у характеристиках групової та індивідуальної психології виділяють індивідуальну та групову психо­корекцію. Під час корективної дії створюються умови виникнення емоцій­но насичених ситуацій, у момент яких і можуть бути досягнуті психокорекційні цілі.

Можна виділити два напрями індивідуальної корекції. Перший — це комплекс індивідуальних заходів з підсилення регулюючих функцій пси­хіки, розвитку емоційного самоконтролю та самоуправління, зміцнення самовладання. Другий — нормативно-цілісна корекція — полягає у вне­сенні відповідних напрямів в індивідуально-особистісну систему норм і ета­лонів поведінки, відповідно до яких працівник вносить корективи у вико­нання своїх життєвих і діяльнісних функцій.

У межах першого напряму з метою поліпшення психічної саморегу­ляції працівника треба підсилити зворотний зв'язок. Для цього найчасті­ше використовують спокійні ділові бесіди. Під час таких бесід психолог обговорює з працівником його конкретні вчинки, дії, ситуації. Така бесі­да неефективна, якщо той, хто проводить її, безапеляційно викладе свій погляд на вчинок замість того, щоб спонукати працівника самостійно осмис­лити зроблене.

На пізнавальні компоненти саморегуляції недостатньо впливу. Багато вчинків мають афективний емоційний характер і формуються з неадек­ватного ситуативного реагування. Корекція в такому випадку полягає в роз­витку так званих контролюючих емоцій — радості, сорому, а також у фор­муванні адекватної реакції на різні зовнішні впливи з боку керівника або колеги, члена сім'ї або випадкового ініціатора конфліктної ситуації. На практиці доведено, що лише у цьому випадку може виникнути позитив­ний емоційний контакт як необхідна умова саме контролюючих емоцій, а не їхній антипод — реакції стримування, гніву, агресивності, вандаліз­му, хуліганства.

У межах другого напряму об'єктами корекційної роботи є здебільшого нормативні комплекси, які зумовлюють відмову від підкорення спільним принципам, мети, завданням. Така відмова виражається у різних формах — від прихованого внутрішнього опору до явного конфлікту в колективі, сім'ї, у стосунках з навколишніми. У цій ситуації працівник виявляє почуття і навіть дії протесту проти регламентації, як і статус в соціумі. Часто ці регламентації сприймають як необґрунтовану втрату свободи, що призводить до поганих звичок, нездорових пристрастей (агресивність, пиятика, куріння, наркоманія та ін.).

Методи групової психокорекції спрямовані на розвиток комунікатив­них здібностей клієнта, їх рефлексивних навиків (уміння аналізувати поведінку і стан членів групи і свою власну, ситуацію і себе в ній), уміння адекватно сприймати себе і навколишніх. При цьому виробляють і коре­гують норми особистісної поведінки та міжособистісної взаємодії, а також розвивається здатність гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудо­вуватися у різних умовах, різних групах.

Групову психокорекцію проводять як із спеціально підібраними для цієї мети групами, так і з реальними колективами, сім'ями. У таких гру­пах успішно вирішують завдання групової згуртованості, поліпшення в них соціально-психологічного клімату, оптимізації взаємозв'язків, розвитку професійної компетентності та ін.

Як основні методи психокорекції використовують соціально-психо­логічні тренінги, рольові ігри, групові дискусії. Нижче опишемо техно­логії деяких із них. Наприклад, психологу пропонують гру-дослідження "Конкурент". її виникнення зумовлене потребою у виробленні й удос­коналенні методів, форм, навиків усвідомленої побудови діяльності і по­ведінки працівника в нових, а часто й екстремальних для нього ситуаціях партнерської або конкурентної взаємодії. Це привело до створення ігор, які можна назвати психологічними іграми-дослідженнями.

Суть гри полягає в тому, щоб дати змогу в безпосередній, емоційній, особистісно-значимій формі виявити здатність входження в контакт з реаль­ним опонентом для досягнення особистого успіху. В цій наближеній до реальної ситуації-грі була створена можливість реалізації відносин, які розраховані на безпосередню співпрацю опонентів. Успіх одного з опонентів може бути забезпечений тільки тоді, коли взаємодіють обоє.

Психологічне поле розгортання взаємодії — необхідність, крім лідер­ських якостей (здатність організовувати людей, у тому числі контролюва­ти поведінку своїх опонентів і керувати ними), реалізовувати здатність до продуктивної інтелектуальної зосередженості і давати продуктивні інте­лектуальні результати в екстремальній ситуації (дефіцит часу, емоційна напруженість, можливий ризик програшу у випадку довгих роздумів, у пошуку істинних відповідей).

Виграш у грі забезпечують безпосереднім реальним міркуванням опо­нентів. Саме вони визначають ситуацію виграшу або програму один одно­го. Коли працівник впевнений у тому, що саме його дії привели до пози­тивного результату спільної діяльності, то ця впевненість не дає йому реального права отримувати відповідні дивіденди. Гра має поліфонічний характер. Кожен гравець одночасно повинен вирішувати зразу декілька завдань, які мають двоплановість. Перший план (назвемо його зовнішнім) — це власне вирішення ділового завдання, виявлення інтелектуальних і організаційних здібностей. Гравець стає суб'єктом діяльності. Паралельно розвивається план внутрішній, де учас­ник гри має справу з самим собою як особистістю.

Йдеться про його здатність до саморозвитку. Той, хто грає, знає, що основна мета гри — навчання. У зв'язку з цим його внутрішнє завдання полягає в тому, щоб одночасно з виконанням зовнішнього плану тримати в голові план свого власного навчання у запропонованій ситуації, тобто виявляти та розвивати здатність до контролю і корекції свого власного стану. Тобто здатність аналізувати своє мислення, свої вчинки в процесі мислення та ігрової діяльності. Мова йде про оперативну корекцію своїх дій.

План внутрішнього саморозвитку особистості в процесі ігрових дій не менш важливий, ніж зовнішній. З одного боку, той, хто веде гру, — спо­стерігач — бачить актуальний рівень розвитку його учасників, з іншого, гра, як розвиваюча, дає йому змогу бачити здібності навчання, самороз­витку, самовміння. Необхідною умовою реалізації цього ігрового потен­ціалу є повна свобода дій гравця в рамках декількох правил: свобода ви­бору партнерів і конкурентів, свобода вибору стратегій і засобів досягнен­ня мети, свобода бути активним або пасивним. Умовне покарання за програш не є сильним стимулом до виявлення активності. Активність по­роджується внутрішньою потребою в лідерстві, досягненні мети.

Потреба досягнення мети в цьому випадку реалізується в одній із най­складніших сфер людської діяльності — управлінні, лідерстві — в умовах постійної необхідності перехоплення управління. Свобода дій учасників і неструктурованість рольових відносин породжують у кожну одиницю часу необхідність постійного підтвердження свого лідерства, успішності своїх управлінських дій.

Умовою свободи дій є первинний стан ентропії спільності, в якій пере­буває працівник. Інакше кажучи, хаос емоційних і соціальних зв'язків між людьми. Керівник, лідер — це ті, хто своїми діями долають хаос. Вони повинні постійно доводити свою інтелектуальну здатність до структурування ситуації. Водночас перехоплення управління — це завжди руйнування попередньої управлінської моделі (побудованої іншим ліде­ром), тобто знову повернення до хаосу, створення загрозливої ситуації для цієї групи, що, звісно, породжує напруженість у відносинах. На цьому етапі виникає ще одна вимога до психологічної підготовки лідера, управ­лінця, керівника, який йде на перехоплення управління, — здатність до руйнівної дії.

При перехопленні управління (руйнівній дії) важливою умовою успіш­ності є уміння лідера допомогти учасникам групи побачити можливість майбутнього структурування ситуації. Це може бути зроблено доброзич­ливим спокійним емоційним тоном (перехоплюючи управління) або логіч­ним обґрунтуванням (з використанням емоційного тиску) того, що істин­не рішення є зовсім в іншій площині відносних конкретних інтелектуаль­них пошуків. У будь-якому випадку, перехоплюючи управління, його автор ніби просить кредит довіри.

Ще один психологічний феномен, з яким доведеться зіткнутися при проведенні гри, — феномен ідіосинкрезійного кредиту, який дає потенцій­ну можливість лідерові порушувати групові норми, в тому числі і ті, які сам запропонував (нав'язав) групі. Порушуються норми, які не можна порушувати рядовим членам групи. Група приймає таку поведінку ліде­ра, тому що лише через порушення визначеного порядку можна створити дещо нове, що може бути сприятливим для подальшого розвитку групи та групових відносин, для досягнення групових цілей.

Хід гри. Зорієнтована на описі параметрів і розробленні умов гри. У вступній частині учасникам гри пропонують теоретичний матеріал про потребу реалізації двох потенціалів — інтелектуального та організаційно­го. Пояснюють необхідність здатності вибудовувати відносини співпраці з конкурентами, оскільки це є реальним відображенням дійсності.

Рівень теоретичного вступу визначає ведучий відповідно до здатності аудиторії сприймати цю інформацію. Група ділиться на декілька мікро-груп — від чотирьох до шести. У групах вибирають лідерів (цілком можли­во, що це формальний вибір, для цієї процедури не треба пропонувати дуже багато часу, достатньо декількох секунд). Потім пояснюють правила.

Треба виконати декілька завдань (їх може бути 10—15). Умови кожно­го завдання викладено на декількох картках і його вирішення можливе у тому випадку, якщо картки зібрані разом і розташовані у відповідному порядку. Завдання беруть здебільшого із інтелектуальних тестів: тест за­міру інтелекту Айзенка, КОТ, Амтхауера та інші досить прості інтелекту­альні тести. Водночас завдання різні за рівнем складності. Є досить прості завдання (наприклад, анаграми) і досить складні (наприклад, логічні лан­цюги).

Виконати завдання можна тільки маніпулюючи картками, переклада­ючи їх доти, доки не буде знайдено правильне рішення. Картки одного завдання мають різний колір або помітно марковані (найкраще кольором і цифрами).

Картки розкладають у конверти (пізніше вручають лідерам груп) так, щоб у кожному конверті була хоча б одна картка кожного завдання. Так досягають рівновагу шансів груп. Крім того, в кожний конверт кладуть такий набір карток одного завдання, який допоможе мікрогрупі (команді) виконати це завдання на місці. Це дає змогу адаптуватися до такої діяльно­сті: учасники повинні здогадатися, що так само треба буде збирати картки, які є в інших конвертах, тобто в інших команд, за схожим малюнком або схожим кольором букв. Подальші дії лідерів не інструктують. Вони мо­жуть досить довго готуватися разом зі своєю командою, не допускаючи у своє коло учасників інших команд, розбираючи зміст конверта і викону­ючи завдання, продумуючи стратегію діяльності. При поганій підготовці групи такої роботи не відбувається.

Картки дуже швидко розподіляють між учасниками групи. Кожен по­винен одержати дві — три картки, тоді входить у поле гри (яке не обме­жується — це може бути весь простір, в якому є команди), вступає у кон­такт зі своїми конкурентами, тобто представниками інших груп, шукає схожі картки і намагається реалізувати свої шанси.

Кожна картка дає шанс отримати як мінімум два бали: один — інте­лектуальний, інший — організаційний.

Інтелектуальний бал дають тому учасникові, який перший запропонує правильну відповідь.

Організаційний бал дають людині, яка виявила себе організаційним лідером групи конкурентів, які виконали це завдання, тобто учасник вів координаційну роботу під час виконання цього завдання. Пропонують жорсткі правила. До посередника підходить тільки один учасник коман­ди і розмовляє з ним тільки він. Саме ця людина виступає в ролі лідера-організатора й отримує організаційний бал.

Уявімо, що хтось із учасників команди намагається протестувати і ви­суває себе як єдиного організаційного лідера. У цьому випадку посеред­ник має справу з продовженням боротьби за перехоплення управління. Тоді два учасники (перший — оскільки не забезпечив собі реального лідер­ства, другий — порушує статус-кво рольових відносин) отримують по штрафному організаційному балу.

Якщо людина, яка пред'являє право на інтелектуальне лідерство, дає неправильні відповіді, отримує один штрафний інтелектуальний бал. Отож, виникає ще одна стресова ситуація, яка пов'язана з мотивацією неуспіху.

Всі бали заносять у таблицю, яка відображає назву кожної команди, інтелектуальні бали — позитивні та штрафні, організаційні — позитивні та штрафні. Таблицю заповнюють персонально: записують імена інтелек­туальних і організаційних лідерів у графах позитивних результатів і гра­фах штрафних балів.

З самого початку час гри не обмежують. Після того як команди одер­жать пакети, починають діяти: можуть продовжувати радитися, можуть розійтися і залучати учасників команд-конкурентів.

Загалом процес гри виглядає досить хаотичним, кожної хвилини зби­раються групи, розходяться, знову сходяться. Гравець, який має карттси від двох — трьох завдань, тримає їх при собі і бере участь у виконанні одного завдання, тоді як його намагаються втягнути в інші групи. У полі вільної конкуренції виконують основне завдання — отримати лідерські дивіденди. Якщо записати гру на відеокамеру, то після її завершення та підведення формальних підсумків можна проаналізувати отриманий ма­теріал. Кожен учасник матиме змогу побачити свої ефективні та неефек­тивні способи поведінки, простежити за діями інших. Відеоогляд з погля­ду навчального моменту є найефективнішим засобом аналізу й узагаль­нення одержаного досвіду.

Якщо протягом 10—20 хв. у руках учасників є ще картки з невикона­ним завданням, то ведучий попереджує, що до кінця гри залишилося декілька хвилин. Подібна стресова ситуація загострює напруженість відно­син і дій учасників гри. Повідомлення про лідерство тієї чи іншої коман­ди слугує тій самій задачі. Отже, ведучий стає активнодіючим подразни­ком, спільним учасником гри. До нього звертаються у спірних питаннях. Позиція ведучого залишається незмінною: при некоректному ставленні гравців один до одного і спробі використати ведучого як арбітра, карає штрафними балами обох, навіть трьох або чотирьох зачинателів і продов­жувачів конфліктної ситуації.

Запроваджується ще один параметр цієї гри — здатність до незалеж­них автономних дій під час вирішення проблемних ситуацій.

Гра припиняється тоді, коли виконано всі завдання, або після закін­чення визначеного терміну. Групи розташовують по місцях, у таблицях підраховують суму штрафних і нагородних балів, за їхньою різницею визначають команду, яка перемогла. Після того як вгамуються зовнішні емоції радості та суму, учасникам гри пропонують розглянувши те, що відбулося з погляду ефективності або неефективності дій. Дуже важливо побачити ті реальні форми і способи дій, які допомогли команді-переможцю досягти успіху. Що робили ті, хто отримав найбільшу кількість балів, як вони діяли, як вступали в контакт, що їм допомогло реально викону­вати лідерські дії, досягнути того, щоб їхнє лідерство не спричинило сумнівів у присутніх. Саме цей фактор найчастіше є вирішальним під час підведення підсумків.

Цікавими є дії протилежних сторін, тобто тих, які уступили і, програ­ючи, віддали свої дивіденди, реально зароблені бали. Коли, на якому етапі відбувся відступ, на якому етапі той чи інший учасник переставав вияв­ляти активність, наполегливість, а часом і необхідну агресивність для отримання виграшних балів? Чим вони керувалися, якщо уступали, коли реально усвідомлювали своє право на отримання балів? Чи це є внутріш­ньою особистісною установкою або ситуативною розгубленістю, втомою, відсутністю досвіду взаємодії у складних, проблемних, конфліктних взає­мостосунках? У будь-якому випадку учасник гри повинен усвідомити це і зрозуміти, з чого реально складається ситуація його успіху або неуспіху. Завдання ведучого в процесі аналізу гри — заохочувати учасників до активних рефлексивних дій, водночас дати особистий захист людині, яка відчуває себе в програші, або учасникові, який змушений захищатися від нападу інших, від звинувачень у некоректності, грубості, нетактовності, особливо якщо він формальний переможець (за балами). Йдеться про формальний, тому що збереження доброзичливих відносин не є тільки гуманістичною установкою. Збереження доброзичливих відносин — це збереження потенціалу подальшої взаємодії з майбутніми партнерами в професійній діяльності, оскільки навчальна діяльність — це лише змодельована професіональна діяльність.

Далі варто розглянути можливі варіанти змін у правилах гри. Вони можуть бути зумовлені ситуативними моментами в роботі з тими або інши­ми групами. Наприклад, для підсилення ігрового емоційного напружено­го потенціалу гри можна ввести момент відчуження груп: пропонують не декілька секунд, а три або п'ять хвилин на обговорення. У цей час мікрогрупи вибирають назву лідера, його захисника, навіть обирають девіз, підкреслюючи свою автономність, агресивність щодо інших груп.

Інші варіанти правил або змін під час гри залишаються на розгляд ведучого.

Розглянемо ще один підхід сучасних психологічних технологій. Цей підхід спрямований на розкриття, реалізацію та розвиток індивідуалізації працівника, оптимізацію його взаємовідносин з іншими людьми. Сучасна психологія володіє досить широким спектром психотехнологій, які засто­совують у навчальному процесі.

У Києві є спеціалізований інститут розвиваючих психотехнологій, який очолює І. В. Легкодух. Мета роботи цього інституту — використати вітчиз­няні та закордонні психотехнології для розкриття індивідуальності люди­ни, проведення психокорекційної допомоги, а також допомоги внутріш­ньому розвитку груп і організаційних структур.

Основою для інституту є міжнародна програма психологічного розвит­ку дорослих людей "Особистість і людські відносини" (РКН).

Міжнародна навчально-дослідницька програма психологічного розвит­ку дорослих людей "Особистість і людські відносини" РКН.

Програма спрямована на допомогу саморозвитку людини і розкриття її неповторної інивідуальності, усвідомлення цінності своєї особистості, ліку­вання психологічних травм минулого, які перешкоджають виявити вро­джені задатки (обдарованість), звільнення її творчого потенціалу, станов­лення її самостійним і відповідальним господарем власного життя, за­своєнні ціннісного досвіду людства і свого життєвого призначення, а також на допомогу внутрішньому розвитку груп: організаційних структур, щоб створити сприятливі умови для росту залучених до них осіб. Нині ця програма є унікальним інструментом інтегрального відтворен­ня особистісного та соціально-значимого досвіду сучасної гуманістичної психології, психотерапії та психопедагогіки. Методика спрямованого психо­аналізу в поєднанні з тестовим методичним забезпеченням допомагає вве­сти цей досвід безпосередньо в тканину особистісного досвіду тих, кого навчають.

Загальнодоступна мова навчальних посібників і коментарів ведучого дає змогу донести цей досвід до будь-якої людини незалежно від рівня освіти, соціального становища, ступеня підготовки, виду діяльності, а та­кож ідеологічної й релігійної належності.

До загальнопедагогічної частини програми входить низка тематичних навчальних курсів (близько ЗО), які розбито на чотири цикли: "Самоусві­домлення", "Життя в групах", "Психологічна співдія", "Сім'я та вихо­вання".

Курси проводять у групах до 20 осіб протягом шести днів по 7 годин. Після навчального курсу учасники мають змогу продовжувати роботу в так званих групах супроводу, які збираються один раз на місяць.

Роботу за програмою "Особистість і людські відносини", яку розпочали у Франції 20 років тому, проводять у багатьох країнах світу, на всіх кон­тинентах (Україна — співробітники Західного відділення Інституту осо­бистості і людських відносин СІЛА Мей і Вінсент Хілі, з 1991 р. кожної весни та осені в Києві — перша у Східній Європі). В Києві постійно пра­цюють вісім груп супроводу, в яких беруть участь близько 70 осіб.

Ввідний навчальний курс "Хто Я" проводить Мей Хілі (США).

Мета. Цей навчальний курс розрахований на те, щоб допомогти Вам виявити стійке ядро своєї особистості. Виявивши це стійке ядро, яке люди називають своїм "їством", або своєю "суттю", Ви знайдете надійну основу для подальшого росту, бо Ваша суть є зосередженням можливостей роз­витку.

Навчальний курс розрахований на те, щоб допомогти Вам досліджува­ти найважливіші елементи своєї особистості та характеру, їх взаємодії.

Чіткіше усвідомлюючи можливості розвитку своєї особистості та меха­нізм її функціонування, Ви зможете краще розпоряджатися своїм життям.

У першій частині курсу досліджують шість найважливіших елементів особистості, які впливають на поведінку. Вивчають їх як психологічні реалії, тобто як об'єкти безпосереднього сприйняття:

а) власний образ себе — існуючі у нас уявлення про себе;

б) образ інших людей — оскільки вони є в нас;

в) власну сутність, або свою суть — стійке ядро нашої особистості;

г) власне "Я" — психологічну інсталяцію, яка відповідальна за прий­няття рішень;

ґ) власну сприйнятливість — особливості нашого реагування на те, що

зараз відбувається; д) власне тіло — оскільки воно слугує джерелом наших сил.

У другій частині розглядають висхідні психологічні установки та пра­вила прийняття рішень, які допомагають розвитку особистості.

Методика. Роботу проводять у малій групі впродовж шести днів по 7 го­дин. Робота ґрунтується на методі керованого самоаналізу, який дає змо­гу учасникам досліджувати відповідні психологічні реалії на матеріалі особистісного досвіду.

Учасникам роздають методичні матеріали, які є ключем до пояснення їх особистісного досвіду, який досліджують під час навчального курсу. На всіх курсах навчальної програми кожен працівник навчає сам себе. На­вчальний курс — це час, який присвячений роботі над собою, а не просто засвоєнню готового знання. Навчальним матеріалом є досвід, який треба пережити, відкриваючи себе для себе. Ось чому цей навчальний процес називається процесом самопізнання, саморозвитку.

Інститут пропонує програму інтенсивної психологічної підготовки для спеціалістів у галузі освіти.

Прикладні психотехнології: тренування особистісної діалогічності.

Програма відеокурсу спрямована на розвиток психологічної здатності вступати у відносини розвиваючого діалогу з самим собою, іншими людь­ми, оточенням. Допомагають:

а) підвищити свою ефективність у різних ситуаціях взаємодії з людьми;

б) навчити краще слухати, відчувати та розуміти інших людей і відпо­відно продуктивніше будувати власну поведінку;

в) опанувати технології вирішення міжособистісних протиріч і конф­ліктів;

г) розширити діапазон практичних вмінь конструктивної взаємодії в умо­вах бесіди, дискусій, зборів, публічних виступів, переговорів у відно­синах "керівник—працівник", "керівник—група працівників" та інших;

ґ) розвивати вміння надавати психологічну допомогу та підтримку тим, хто її потребує;

д) виробити вміння протистояти спробам інших людей маніпулювати Вашим станом і поведінкою;

є) розвивати здатність особистими зусиллями допомагати продуктив­ному ходу взаємодії між людьми, збагачувати свій арсенал знань, умінь і навиків, які потрібні для створення атмосфери співпраці та співтворчості в групах і колективах (навчальних, виробничих, сімей­них та ін.; є) ознайомитися з деякими принципами організації "спільнот, що са­монавчаються";

ж) оптимізувати взаємовідносини з самим собою;

з) навчитися краще орієнтуватися у власному внутрішньому світі (своїх станах, потребах, можливостях, зонах особистих труднощів та ін.);

и) одержати досвід вирішення внутрішніх особистісних протиріч і конф­ліктів, гармонізації внутрішнього світу;

і) збільшити діапазон засобів самовираження;

ї) навчитися бути відкритим новому досвіду;

й) відкрити доступ до своїх потенційних можливостей, які не застосо­вувались, і навчитися особистими зусиллями спонукати їх до роз­витку;

к) розвивати здатність до самовизначення та цілетворення в умовах підвищеної міри невизначеності та ризику;

л) опанувати деякі стратегії досягнення успіху;

м) просунутися в усвідомленні феномена "особистий вибір — особиста відповідальність — особиста свобода";

н) отримати навички взаємодії зі своїми глибинними психологічними структурами, що дає змогу вирішувати ширший спектр проблем (особистісний ріст, підвищення стійкості до стресів, профілактика дистресів, вироблення оптимальних форм поведінки в складних життєвих ситуаціях, підвищення творчого потенціалу та ін.).

Пройшовши курс навчання, Ви збільшите діапазон своїх можливостей, підвищите свою практичну компетентність у галузі людських відносин, розвинете здатність створювати середовище, яке може розвиватися (для самих себе і тих, хто контактує з Вами).

Навчання відбувається у середовищі, яке створюється вчинками і відно­синами членів навчальної групи (10—15 осіб), а також ігровим моделю­ванням значущих ситуацій взаємодії, рольовими іграми, груповими дис­кусіями, психотехнічними вправами; використовують відеотехніку та інші засоби інтенсифікації зворотного зв'язку; використовують вправи та ме­тодики, які розроблені в рамках гештальттерапії та психосинтезу; підви­щує ефективність спілкування і прийняття рішень. Для підвищення взаємо­розуміння можуть бути використані прийоми, які розробили в рамках НЛП-підходу. Реалізація цих прийомів у процесуальному плані повинна утворювати три етапи: 1) приєднання; 2) закріплення; 3) ведення.