
- •Передмова
- •СІМ’Я ТА ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ
- •ПОНЯТТЯ СІМ’Ї ТА ШЛЮБУ
- •СІМ’Я ТА ЇЇ МІСЦЕ У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ
- •ФУНКЦІЇ СІМ’Ї
- •ГОСТИННІСТЬ ЯК СКЛАДОВА КУЛЬТУРИ СІМ’Ї
- •МЕТА, ЗАВДАННЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ «ДІТИ УКРАЇНИ» ТА РОЛЬ СІМ’Ї В ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ
- •ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ
- •УМОВИ ЖИТТЯ СІМЕЙ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЗДОРОВ’Я І НАРОДЖУВАНІСТЬ
- •ЗАКОНОДАВЧА БАЗА ЩОДО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ДОРОСЛИХ І ДІТЕЙ В УКРАЇНІ
- •ПЛАНУВАННЯ СІМ’Ї
- •ПРОБЛЕМИ ВІЛ-інфекції/СНІДу В СВІТІ ТА УКРАЇНІ
- •АЛКОГОЛІЗМ
- •НАРКОМАНІЯ
- •ПАЛІННЯ ТЮТЮНУ
- •ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ПРОФІЛАКТИКИ ШКІДЛИВИХ ЗВИЧОК МОЛОДІ
- •ОСНОВИ ГІГІЄНИ
- •ДОМАШНЯ АПТЕЧКА
- •ОСНОВИ АНАТОМІЇ ТА ФІЗІОЛОГІЇ ЛЮДИНИ
- •НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНАХ ТА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ
- •Список рекомендованої літератури до розділу І
- •ОСНОВИ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН
- •МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВІДНОСИНИ
- •КОНФЛІКТ У СІМ’Ї
- •ЧОЛОВІЧА ТА ЖІНОЧА ГІДНІСТЬ
- •ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї
- •МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ
- •НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В РОДИНІ
- •ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ
- •СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ
- •ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ Й ОРГАНІЗАЦІЯ ВІЛЬНОГО ЧАСУ
- •Список рекомендованої літератури до розділу ІІ
- •ОРГАНІЗАЦІЯ ДОМАШНЬОГО ГОСПОДАРСТВА
- •ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ОБЛАДНАННЯ СУЧАСНОГО ЖИТЛА
- •ОСОБЛИВОСТІ ОБЛАДНАННЯ СУЧАСНОЇ КВАРТИРИ
- •ЗНАЧЕННЯ КОЛЬОРУ В ОЗДОБЛЕННІ ЖИТЛА
- •ОСОБЛИВОСТІ ОБЛАДНАННЯ САДИБНОГО БУДИНКУ
- •ОЗДОБЛЕННЯ КВАРТИРИ. МЕБЛІ ТА ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ
- •ОЗДОБЛЕННЯ ЖИТЛА ДЕКОРАТИВНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ
- •ОЗЕЛЕНЕННЯ ЖИТЛА. ВИДИ ОСВІТЛЕННЯ КВАРТИРИ
- •ПРИБИРАННЯ ПРИМІЩЕНЬ
- •ДОГЛЯД ЗА МЕБЛЯМИ
- •ДЕЩО З ІСТОРІЇ ПРАННЯ БІЛИЗНИ ТА ОДЯГУ
- •ПРАЛЬНА МАШИНА
- •СУЧАСНІ МИЙНІ ЗАСОБИ
- •ПРАННЯ БІЛИЗНИ
- •ДОГЛЯД ЗА ОДЯГОМ ТА ВЗУТТЯМ
- •РЕМОНТ ОДЯГУ ТА БІЛИЗНИ
- •КУХНЯ ТА ОБЛАДНАННЯ ЇЇ
- •ЕЛЕКТРОПОБУТОВА ТЕХНІКА. ВИДИ КУХОННОГО ЕЛЕКТРООБЛАДНАННЯ ТА ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ
- •ПОСУД
- •ЕКОНОМІКА ДОМАШНЬОГО ГОСПОДАРСТВА
- •ВИДИ ПРИБУТКІВ: ТРУДОВІ ТА ПРИБУТКИ ВІД ВЛАСНОСТІ
- •ОСНОВНІ ГРУПИ ВИТРАТ: ОБОВ’ЯЗКОВІ ВИТРАТИ НА ПРОДОВОЛЬЧІ І НЕПРОДОВОЛЬЧІ ТОВАРИ ТА КУЛЬТУРНО-ПОБУТОВІ ПОСЛУГИ
- •ІНШІ ДЖЕРЕЛА ОСОБИСТИХ ПРИБУТКІВ ГРОМАДЯН
- •ВИДИ ПОСЛУГ
- •КРЕДИТИ ТА ПОЗИКИ
- •ВИТРАТИ В БЮДЖЕТІ СІМ’Ї ТА ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ
- •ВИДИ ПОДАТКІВ
- •СТРАХУВАННЯ
- •ІНФОРМАЦІЯ ПРО ТОВАР. ЕТИКЕТКА
- •ЯК ПРАВИЛЬНО КУПУВАТИ. ОБМІН ТОВАРУ
- •ОБМІН ТОВАРУ
- •НАДАННЯ ПОСЛУГ
- •Список рекомендованої літератури до розділу ІІІ
- •ПСИХОЛОГІЯ І ПСИХОГІГІЄНА СПІЛКУВАННЯ
- •АНАТОМІЯ ДІАЛОГУ
- •ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ
- •ПСИХОЛОГІЧНІ ВІДМІННОСТІ СТАТІ
- •ТЕМПЕРАМЕНТ І ЙОГО ЗОВНІШНІ ПРОЯВИ
- •НАСИЛЬСТВО: ЯК ЙОГО УНИКАТИ
- •Список рекомендованої літератури до розділу VІ
- •КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ
- •КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ
- •МИСТЕЦТВО СЛУХАННЯ
- •КУЛЬТУРНІСТЬ ТА КУЛЬТУРА ПОВЕДІНКИ В ПРОЦЕСІ КОМУНІКАЦІЇ (ЕТИКЕТ СПІЛКУВАННЯ)
- •ПРАВИЛА ХОРОШОГО ТОНУ
- •ЕТИКЕТ І ПРОТОКОЛ
- •ОФІЦІЙНЕ І НЕОФІЦІЙНЕ У СПІЛКУВАННІ
- •ВПЛИВ СОЦІУМУ НА ХАРАКТЕР СПІЛКУВАННЯ ЛЮДЕЙ
- •СТИЛЬ І МЕТОД У СПІЛКУВАННІ
- •РЕГУЛЯЦІЯ УПРАВЛІННЯ І СПІЛКУВАННЯ
- •ДИСКУСІЯ ТА ФОРМИ ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
- •МАЙСТЕРНІСТЬ ВИСТУПУ
- •ТЕХНІКА СПІЛКУВАННЯ
- •НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ
- •СПІЛКУВАННЯ У РОДИНІ
- •МИСТЕЦТВО ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ
- •КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ І КОНФЛІКТ
- •Список рекомендованої літератури до розділу VIІ

Основи сімейних відносин
2.9. НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В РОДИНІ
Родинно-сімейне виховання дітей українського народу завжди гармоній- но поєднувалось з національним вихованням та повагою до прав та свобод народностей, що жили і живуть в Україні. Це забезпечується самою приро- дою, або ж менталітетом, української родини, яка ніколи не була агресивною до інших народів, проте й не допускала зверхності щодо себе, приниження національної гідності й честі. Так звана інтернаціональна ідея, що сповіду- валася понад сім десятиліть державними органами, агресивна шовіністична політика зі сходу, яка також не заперечувалась ні компартійними, ні дер- жавними владами України, призвели до значних втрат українським наро- дом найкращих духовних якостей, реформації національної свідомості українців. Саме тому сьогодні як для української родини, так і для всієї освіт- ньо-виховної системи найважливішим завданням є формування особистіс- них якостей громадянина України, які включають у себе національну само- свідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.
Найвища мета виховання дітей у родині — забезпечити високий рівень освіченості й свідомості громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки й культури, врахування національно-територіальних особливостей України здійснювати соціально- економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найваж- ливіші ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємин людей, об- стоювати і боронити права, гідність і честь своєї Вітчизни.
Національне виховання є чинником цілісного формування особистості, відбиває систему поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, поклика- них формувати світогляд і ціннісні орієнтації молоді. Воно найповніше від- повідає потребам відродження України й однаковою мірою стосується як українців, так і представників інших народів, що проживають в Україні. Принцип етнізації виховного процесу передбачає надання широких можли- востей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, традицій, зви- чаїв, мови, культури, формування національної свідомості й гідності.
За всю історію виду гомо сапієнс змінилося близько 1600 поколінь. Під поколінням, як правило, розуміють інтервал між середнім віком батьків та їхніх дітей. Давньогрецький учений Геродот — «батько історії» — зазначав, що «триста людських поколінь становлять десять тисяч років, тому що три покоління утворюють століття». Це й становить три покоління.
Сучасні дослідники українського етносу С. Макарчук і С. Турій збільшу- ють кількість поколінь у століття до чотирьох і наголошують: «Усяка крапля іноетнічної крові через кілька десятків поколінь розходиться по жилах всьо- го народу. Кожна сучасна людина лише по часовій глибині 20 поколінь (близько 500 років) теоретично має 1 048 576 предків»1. І це за умови, як за- значає Л.Залізняк, що «народ (етнос, нація) — людська спільнота, яка відріз-
1 Макарчук С., Турій С. Український етнос. — Львів, 1990. — С. 17.
125

Р о з д і л ІІ
няється від інших власною самосвідомістю, окремою етнічною територією (батьківщиною), своєрідною мовою, культурою, характером, специфічними формами господарського життя». Отже, ми справді споріднений народ за своїм походженням, мовою, культурою, психологією, темпераментом, харак- тером, способом життя.
Наука доводить, що виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. «Національне виховання, — писала українська гро- мадська, культурно-освітня діячка, педагог Софія Русова (1856 – 1940), — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а отже, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в ді- тях пошану до інших народів...»
Батьки мають обов’язково замислитися, хто ми, українці, якого коріння. Чому частина українців, як ті манкурти, втратили історичну пам’ять, мову, а з ними й національний патріотизм і що треба робити, щоб повернути їх, сформувавши національну самосвідомість у своїх дітей?
Організовуючи і здійснюючи виховання дітей у сім’ї, батьки мають усві- домлювати, що в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну національно-державну форму вираження і спрямоване на формування громадянина конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. Німецька система виховання виховує німця, францу- зька — француза, японська — японця, російська — росіянина, українська система виховання має виховувати не малороса, а українця.
Ми можемо і повинні перебороти в собі неповноцінність. Ніхто: ні француз, ні японець, ні росіянин — не прийде вчити нас національної гор- дості.
Видатний педагог К. Ушинський стверджував, що «загальної системи ви- ховання для всіх народів не існує не тільки на практиці, й у теорії. У кожно- го народу своя особлива національна система виховання... Як не можна жи- ти за взірцем іншого народу..., точно так само не можна виховувати за чу- жою педагогічною системою. Кожному народові призначено відігравати в історії свою особливу роль. І якщо він забув цю роль, то повинен піти зі сце- ни: він більше не потрібен... Народ без народності — тіло без душі... Вихо- вання, якщо воно не хоче бути безсилим, має бути народним. Почуття на- родності таке сильне в кожному, що при загальній загибелі всього святого і благородного воно гине останнім».
Правильно організоване національне виховання формує повноцінну ці- лісну особистість, індивідуальність, яка високо цінує свою громадянську, національну гідність, совість і честь.
Національне виховання — це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій ви- ховній мудрості, духовності, національне виховання є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання.
Національна система виховання — це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, покликаних фор- мувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді.
126

Основи сімейних відносин
Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури наро- ду, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина Украї- ни, які передбачають національну свідомість, розвинену духовність, мораль- ну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту; досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національ- ної належності особистих рис громадян української держави.
«Педагогічна система кожної історичної епохи, — зазначає академік М. Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний, уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховному ідеалі»1.
Ідеал — це уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя. Він об’єднує ціннісні орієн- тації, життєві принципи і плани, рівень прагнень, задуми і вчинки у цілісну лінію життєвої поведінки людини. Формування його залежить від вихован- ня, умов життя і діяльності, від особливостей її власного досвіду. Залежно від сфер життєдіяльності формуються суспільні, політичні, національні, ес- тетичні ідеали особистості.
Найбільш глибоко ідеал національного виховання розкрито у працях українського педагога Григорія Ващенка (1878 – 1967) («Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва», «Тіловиховання як засіб виховання волі й ха- рактеру» та ін.). Основу його ідеалу національного виховання становлять загальнолюдські (моральний закон творення добра, боротьби зі злом, по- шук правди, справедливості тощо) й національні цінності, які стали ду- ховним надбанням народу. Носієм загальнолюдських цінностей, на його думку, є християнська релігія, яка орієнтує людину на служіння вищому ідеалу.
Оскільки людина народжується і живе в конкретному національному се- редовищі, що вирізняється серед інших своєю мовою, культурою, звичаями, вона проймається розумінням особливостей свого народу, етносу, нації. Тому ідеал національного виховання, за Г. Ващенком, повинен ґрунтуватися на служінні своїй нації.
В основу національного виховання в сім’ї має бути покладено формуван- ня основних компонентів духовного світу дитини як майбутньої особистості, серед яких слід вирізнити національну психологію, національний характер і національну мораль. Cамобутність української національної психології зу- мовлена матеріальними чинниками, культурно-історичними обставинами (особливостями природи, території, економіки, культури тощо), природними особливостями українців (анатомічними, фізіологічними, генетичними та ін.).
Батьки, вчителі, вихователі мають помічати і розвивати в кожній дитині національно-психологічний характер. Недооцінка, нехтування всім багатст- вом, різноманітністю якостей, відтінків національної психології (темпом і
1 Стельмахович М.Г. Теорія й практика українського національного виховання. — Івано- Франківськ, 1996. — С. 50.
127

Р о з д і л ІІ
способом мислення, перебігом емоцій і почуттів, особливостями мовлення тощо) збіднює психічне життя дитини, звужує світосприймання, спотворює оригінальне світобачення.
Психологія українця — це психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності Батьківщи- ни — України. Це психологія людини, яка вічно захищала сама себе, свою матеріальну і духовну спадщину, падала в нерівному бою, піднімалася, пе- ремагала і в години політичної незалежності України сягала вершин світо- вої цивілізації. Історично відповідальна місія батьків — знати національну психологію і формувати її в кожній дитині.
Національний характер українців формувався протягом віків. Вічний пошук правди, гостинність і щедрість, ласкавість і доброзичливість, пісен- ність і музичність, працьовитість і талановитість, ніжність і глибокий лі- ризм, волелюбство і душевне багатство — лише деякі типові якості відомого в цивілізованому світі українського національного характеру. Історична мі- сія батьків — не руйнувати національного характеру, а всіляко його підтри- мувати, зберігати і розвивати.
Національна система виховання забезпечує глибоке осмислення кожною ди- тиною народних моральних та етичних положень. Народна виховна мудрість стверджує, що у всіх справах і вчинках найголовнішим є моральний аспект.
У процесі відродження й утворення національної системи виховання від- новлюються принципи, норми народної моралі, яка за своєю суттю є загаль- нолюдською.
Одним з провідних принципів національного виховання в сім’ї має стати принцип культуровідповідності, який у педагогічній науці досконало обґрун- тував А. Дістервег: «Кожна людина знаходить при своєму народженні на світ своє оточення, свій народ, серед якого їй призначено жити і принаймні виховуватися вже на певному ступені культури.., яка повинна розглядатись як спадок, залишений предками».
Природовідповідним і культуровідповідним А. Дістервег вважав вихо- вання: індивідуальне, національне, загальнолюдське. Важливі положення про національне виховання сформулював письменник Микола Євшан (1889 – 1920). Він зазначив, що «українська національна ідея має увійти в основу виховання українських поколінь».
Найважливішою громадською рисою особистості є сформованість націо- нальної свідомості, патріотичних почуттів до рідної землі, свого народу, готовності до праці в ім’я України. Дійовим засобом відродження нації є фо- рмування в людини національної гідності й гордості за свою Батьківщину, відмова від почуття національної меншовартості, національної неповноцін- ності, що формувалося віками.
Комплексу меншовартості, який нам прищеплювали століттями, на жаль, так важко позбутися і сьогодні. Прикро, що цей комплекс дається взнаки і серед політичної еліти, і на побутовому рівні. Найбільше він виявляється у ставленні до мови, спричинюючи зникнення мовного середовища. Йдеться про українців з діда-прадіда, які соромляться говорити рідною мовою.
Якщо раніше наші діти мали хоч якісь ідеали, соціальні орієнтири, нехай навіть штучні, надумані, і могли зіставляти з ними власні вчинки, то тепер
128