3. Об’єкт, предмет, методологія і значення теорії систем

Загальна теорія систем, запропонована Л. фон Берталанфі в 30-і роки XX ст., базується на ідеї визнання ізоморфізму законів, чинників функціо­нуванням системних об'єктів.

Загальна теорія систем (ЗТС) – це спеціально-наукова і логіко-методологіча концепція дослідження об'єктів, що є системами.

Предметом досліджень у рамках цієї теорії є:

а) будова різних типів і рівнів систем;

б) основні принципи й закономірності поведінки систем;

в) функ­ціо­нування і розвиток систем.

Виходячи з діалектичного методу, ЗТС – це така наука, за допомогою якої можна було би робити: 1) узагальнення; 2) передбачення; 3) давати пояснення; 4) ставити нові питання; 5) виправляти помилки; 6) проводити чіткі зв'язки з найважливішими науковими теоріями і принципами; 7) здійснювати інтеграцію, економну «упаковку» накопичених знань на спільній для науки мові тощо.

Методологія теорії систем ґрунтується на універсальних філософ­ських категоріях і постулатах й аналітичних можливостях математики.

Фундаментальним є емпіричний метод.

Він подає нам світ таким, яким ми його виявляємо - досліджуємо різні системи, що існують в ньому (фізичні, геологічні, ботанічні, зоологічні, екологічні тощо), а потім робимо висновки про виявлені закономірності (індуктивний метод).

Альтернативним є метод, за яким спочатку розглядають всю сукуп­ність реальних систем, поступово звужуючи об’єкт дослідження до раціональної осяжної межі (дедуктивний метод).

Проте експеримен­тування з поняттями на манівці має не більше шансів на успіх, ніж безсистемне експериментування з біотичним об’єктами тощо.

Тому системний підхід передбачає традиційне поєднання індуктивного і дедуктивного методів.

Один із основоположників ЗТС Л. фон Берталанфі вважав, що з теорією систем мають частково спільні цілі або методи наступні наукові дисципліни:

• кібернетика, що має в основі принцип зворотного зв'язку;

• теорія інформації, яка вводить поняття інформації як деякої вимірюваної кількості і що розвиває прин­ципи передачі інформації;

• теорія ігор, яка аналізує в рамках особливого математичного апарату раціональну конкуренцію двох або більше протилежних сил із метою досягнення максимального виграшу й мінімального програшу;

• теорія ухвалення рішень, яка аналізує раціо­наль­ний вибір у людських спільнотах;

• топологія, що включає неметричні області, такі, як теорія мереж і теорія графів;

• факторний аналіз, тобто процедури виділення чинників у багатозмінних явищах в психології й інших наукових областях;

• загальна теорія систем (у вузькому сенсі), яка намагається вивести із загальних визначень поняття «система», ряд понять, властивих для організованих цілісностей, таких, як взаємодія, сума, механізація, централізація, конкуренція, фінальність тощо, і що застосовує їх до конкретних явищ.

Також існує корелят теорії систем у прикладній науці, яку інколи називають наукою про системи, або системною наукою (англ. Systems Science). Цей напрям найтісніше пов'язаний із автоматикою. У прикладній науці про системи виділяють наступні галузі: системотехніка (англ. Systems Engineering), тобто наукове планування, проектування, оцінку і конструювання систем «людина-машина»; дослідження операцій (англ. Operations research), тобто наукове управління реальними системами людей, машин, матеріалів, грошей тощо; інженерна психологія (англ. Human Engineering) та ін. Отже, розвиток методів системного аналізу переважно пов’язаний із розвитком складових частин загальної теорії систем.

Л. фон Берталанфі у своєму критичному огляді загальної теорії систем (1962) одну із п’яти причин її виникнення формулює наступним чином: «… існує наполеглива потреба в поширенні засобів науки на ті сфери, які виходять за рамки фізики і мають специфічні риси біологічних, психологічних і соціальних явищ. … Мають бути побудовані нові понятійні моделі. … (оскільки – П.Г.) фізика – це лише одна модель, що має справу із певними аспектами реальності. … Вона явно не охоплює всі аспекти світу і … специфічні проблеми в біології. … Вірогідно, необхідне введення інших моделей, які мають справу з явищами, що знаходяться поза компетенцією фізики».

Отже, безсумнівним є вагоме теоретичне і практичне значення загальної теорії систем для різних (наукових, виробничих, суспільних, духовних) сфер людської діяльності.