Тема 14. Економічна політика держави у відкритій економіці

1. Об’єктивні основи формування та розвитку світового господарства.

2. Механізм функціонування світового господарства.

3. Світові валютно-кредитні відносини.

4. Участь України у світовому поділі праці.

1. Об’єктивні основи формування та розвитку світового господарства.

Ефективність будь-якої економіки залежить не лише від результатів її внутрішнього функціонування, а й від участі у світових економічних процесах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Сучасне світове господарство – це сукупність національних економік окремих країн, які взаємозв’язані міжнародними економічними відносинами на основі міжнародного поділу праці.

Світове господарство історично сформувалося на межі XIX-XX століть. Його утворення розпочалося з міжнародної торгівлі, розвитку світових ринкових відносин. Саме товарно-грошові відносини зруйнували абсолютну (натуральну) відокремленість виробників і країн, зумовили широкий розвиток економічних зв’язків.

Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона має бути відкритою. У відкритій економіці суб’єкти господарювання беруть участь в економічних відносинах з іншими країнами. У закритій економіці відбувається замкнутий процес відтворення без виходу на міжнародні ринки.

Сучасне світове господарство характеризується:

• зростанням інтернаціоналізації економіки на основі поглиблення міжнародного поділу праці;

• створенням багатогранної системи міжнародних економічних відносин;

• формуванням міжнародних механізмів регулювання економічних взаємовідносин між країнами;

• розвитком міжнародної конкуренції.

Матеріальною основою світового господарства є поділ праці між різними країнами, який виходить за межі національних господарств, це – міжнародний (інтернаціональ­ний) поділ праці. Він означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів товарів відповідно до їх природно-кліматичних, історичних та економічних умов. Рівень участі країни у міжнародному поділі праці характеризує економічна квота (Е_к).

Основні форми міжнародного поділу праці:

• загальний поділ ґрунтується на галузевій спеціалізації окремих країн: сільське господарство, переробна галузь, видобуток нафти і газу;

• частковий поділ ґрунтується на спеціалізації з виробництва готових виробів: літаків, автомобілів, тракторів;

• одиничний поділ праці ґрунтується на подетальній спеціалізації: виробництво шарикопідшипників, шин, двигунів, акумуляторів.

Сучасний етап розвитку міжнародного поділу праці характеризується:

• розвитком спеціалізації та кооперування виробництва науковоємної продукції, прогресивних технологій;

• поглибленням спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформацій;

• інтернаціоналізацією сфери послуг, експорту-імпорту товарів та інформації.

Інтернаціоналізація економічних відносин означає подальший розвиток економічних зв’язків між країнами завдяки все більшій відкритості національних економік. Можна виділити дві основні форми інтернаціоналізації економіки:

• інтеграційна;

• транснаціональна.

Міжнародна економічна інтеграція – це правове оформлення процесу зближення та взаємопроникнення національних господарств, спрямованого на створення єдиного господарського механізму.

Вона має переважно регіональний характер і виявляється у таких формах:

• торговельна інтеграція країн-учасниць (створення зон вільної торгівлі);

• валютна-фінансова інтеграція (єдина валютна політика, сприяння переміщенню капіталів);

• створення єдиного економічного простору (усунення бар’єрів в економічних відносинах).

У Європі найбільшим інтегральним об’єднанням є Європейський союз, у який входять 25 країн. Його питома вага у світовій торгівлі становить більше 37 %.

Основними суб’єктами світогосподарських зв’язків є держави, транснаціональні корпорації і банки, регіональні об’єднання, міжнародні організації та інститути. Провідну роль у сучасному світовому господарстві відіграють інтернаціональні промислові та банківські корпорації.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – основні суб’єкти світогосподарських зв’язків. Вони здійснюють основну частину своїх операцій за межами країни, у країнах, де вони зареєстровані.

Транснаціональні банки (ТНБ) – крупні банки, які виконують посередницьку роль у міжнародному русі кредитного капіталу, здійснюють валютні операції.

Важливу роль у світогосподарських зв’язках виконують міжнародні організації та інститути, зокрема:

• спеціалізовані: комісія ООН з питань народонаселення, міжнародна організація праці тощо;

• галузеві: Міжнародне агентство з атомної енергії, конфедерація ООН з торгівлі і розвитку, Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК);

• міжнародні об’єднання підприємств: Міжнарод­ний союз людського страхування, Міжнародний союз автомобільного транспорту.

Економічна вигода, реалізація економічних інтересів, отримання найбільших доходів є основними причинами розвитку міжнародних економічних зв’язків. Економічно вигідним є продавати товари за міжнародними цінами на зовнішньому ринку, якщо внутрідержавні витрати нижчі за інтернаціональні, або купувати товари, якщо їх продукування в інших країнах обходиться дешевше, ніж у даній країні.

Світове господарство є єдиним організмом, поза яким не може нормально розвиватися жодна держава незалежно від стану економіки. Виникнення і розвиток світогосподарських зв’язків є об’єктивною необхідністю і закономірністю.

Сьогодні для світового господарства характерні такі тенденції:

• підвищення зовнішніх чинників у господарському розвитку окремих країн;

• глобалізація фінансових ринків, посилення взаємозалежності національних економік;

• розвиток регіональних інтеграційних процесів;

• зростання питомої ваги сфери послуг;

• розвиток світової ринкової інфраструктури (новітні засоби зв’язку, транспортна мережа, трубопровідна мережа, інформативна система).

Саме на базі світової інфраструктури далі розвивається світова економіка. Вона робить світові економічні відносини більш динамічними та ефективними, посилює взаємозв’язок світу.