2. Механізм функціонування світового господарства.

Система світових ринкових відносин функціонує і розвивається на основі загальних економічних законів, передусім законів вартості, економії суспільної праці, попиту та пропозиції, конкуренції. На світовому ринку можуть біти реалізовані тільки ті товари і послуги, які користуються попитом: дешеві і якісні.

Світовий ринок – це сукупність національних ринків, пов’язаних між собою стійкими формами товарно-грошових відносин.

Прагнення до економічної вигоди у зовнішньоекономічних стосунках зумовлюється дією закону економії суспільної праці, що спричиняє підвищення ефективності виробництва і прискорення НТП як внутрі кожної країни, так і світовому співтоваристві загалом. Основним критеріям еквівалентності та обміну на міжнародному ринку є рівень інтернаціональних витрат, які формуються як середні світові в результаті конкретної боротьби між різними державами та компаніями. Разом з тим рівень світових цін нерідко визначається на підставі домовленостей між окремими країнами. Але в основі таких цін завжди є інтернаціональні витрати виробництва. Слід підкреслити, що всі економічні відносини між окремими країнами визначається міждержавними угодами про торгівлю, науково-технічне і фінансово-кредитне співробітництво, форми розрахунків. Правовий механізм функціонування інтегрованих економічних об’єднань визначається урядами країн цих об’єднань. Організація ООН та інші світові економічні інститути діють на підставі власних статутів.

Сучасний світовий ринок має таку структуру:

Світовий ринок

Ринок капіталів

Ринок валюти

Ринок інформації

Ринок квот

Ринок товарів і послуг

Ринок природних ресурсів

Ринок робочої сили

Саме через міжнародні ринкові відносини реалізуються такі основні форми економічних стосунків: світова торгівля, міграція капіталу, міграція робочої сили, науково технічне співробітництво, обмін інформацією.

Світова торгівля товарами, послугами і ліцензіями – основна форма економічних відносин. Вона зростає швидше, ніж збільшується виробництво. За останні 50 років світова торгівля приростала щороку на 6 %, а ВНП – лише на 2 %. Понад 70 % світового товарообороту припадає на розвинені країни, 20% – на країни, що розвиваються, 10 % - на інші країни. Третину світового товарообігу складають машини й обладнання. Особливо швидкими темпами розвивається торгівля науковомісткою продукцією між розвиненими країнами. Поширюється торгівля товарами народного споживання, яка дає можливість країнам швидко ліквідувати дефіцит з окремих груп товарів і збалансувати національний ринок. У світовій торгівлі завжди втрачають країни, які торгують сировиною, оскільки на науковомістку продукцію на світовому ринку завжди ціни вищі, ніж на сировинні ресурси.

Для обґрунтування зовнішньої торгівлі використовуються такі протилежні доктрини як фритредерство (вільна торгівля) і протекціонізм (обмеження імпорту).

Загальний принцип полягає в тому що торгівля має бути вільно між усіма країнами. Але в окремі періоди економічного розвитку країни можуть обмежувати імпорт тих чи інших товарів з метою захисту вітчизняного виробництва, яке на певному етапі не спроможне конкурувати з розвинутими країнами. Наприклад, Україні належить обмежувати ввезення продовольства, значної кількості товарів споживчого характеру (меблі, телевізори, автомобілі), які продукуються вітчизняними виробниками.

Головні елементи зовнішньої торгівлі – експорт (продаж товарів за кордон), і імпорт (ввезення товарів у країну). Сума експорту та імпорту становить зовнішньоторговельний оборот. Торговельний баланс вважається позитивним, якщо експорт перевищує імпорт протягом року. У зовнішньоекономічних відносинах визначають також платіжний баланс, який являє собою співвідношення між валютними надходженнями в країну і платежами держави за кордон протягом певного часу

Міграція капіталу є типовою формою міжнародних відносин, яка із року в рік розвиваються. Капітал експортується у вигляді прямих інвестицій в економіку, портфельних інвестицій і позичкового капіталу. Через міжнародні інвестиції формується розгалужена мережа ТНК, створюються спільні підприємства. Так звані “портфельні інвестиції” здійснюються через купівлю іноземними фірмами акцій чи облігацій інших держав. Таким чином формується зарубіжне виробництво, “друга економіка” країни. Мета вивозу капіталу – отримання більшого прибутку.

Міжнародна міграція робочої сили – це об’єктивне переміщення працездатного населення з одних країн в інші з метою пошуку роботи й отримання вищої заробітної плати.

Основними причинами цього явища є надмірне безробіття в окремих країнах, різниця в національних рівнях заробітної плати тощо.

Основні форми міграції:

• безповоротна – зміна постійного місця проживання;

• тимчасова – зміна місця проживання на визначений час;

• сезонна – пошук сезонної роботи за межами своєї країни;

• маятникова – регулярні поїздки за кордон на роботу з обов’язковим поверненням у свою країну.

Розвинені країни, імпортуючи дешеву робочу силу, отримують високі прибутки, прискорюють свій розвиток. Не випадково вони стимулюють імпорт молодих кваліфікованих спеціалістів та науковців й обмежують в’їзд на свою територію непрацездатного населення.

Сьогодні міграція робочої сили дуже поширена з країн СНД у країни центральної та західної Європи і північної Америки. У свою чергу населення центральної Європи мігрує у західну Європу, Канаду і США. За неточними даними в пошуках роботи за кордоном знаходиться до 5 млн. українців, які переважно юридично не захищені і піддаються експлуатації. Практично міграційні процеси зупинити неможливо. Їх належить спрямовувати в договірне, правове поле.

Науково-технічний обмін є важливою формою сучасних світогосподарських зв’язків. Основними формами цього обміну є торгівля патентами, ліцензіями, секретами виробництва, обмін науково-технічними знаннями і діловими послугами. Важливе значення мають інженерно -конструкторські послуги при проектуванні та будівництві об’єктів за кордоном, консультації з питань менеджменту і маркетингу; надання інформаційних послуг через міжнародні комп’ютерні “банки даних”; послуги в галузі медицини, підготовки кадрів. Такі послуги можуть надаватися на комерційній основі, шляхом спонсорства, або з використанням коштів різних міжнародних фондів.