11.2.6. Формування обмежень у використанні земель і земельних сервітутів

Одночасно з розробленням пропозицій щодо організації викорис­тання і охорони земель, удосконалення землеволодінь і землекористувань у межах території сільської ради враховують і встановлюють обмеження і сервітути у використанні земель, які є нормальним ме­ханізмом регулювання земельних відносин і без яких важко або не­можливо поєднати інтереси власників землі, земельних часток (паїв) з суспільними інтересами.

Крім прав, визначених Земельним кодексам України з викорис­тання і розпорядження земельними ділянками, власники земель­них ділянок, землекористувачі й орендарі зобов'язані, відповідно до цільового призначення, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, здійснювати заходи з охорони земель, не допуска­ти забруднення, деградацію і погіршення родючості ґрунтів.

Водночас права власників землі і землекористувачів можуть бу­ти обмежені через обтяження земельних ділянок певними умовами і зобов'язаннями.

Обмеження прав на землю підлягають державній реєстрації і зберігаються у разі переходу земельної ділянки до іншої особи.

Перелік визначених обмежень у використанні землі та встановле­них земельних сервітутів для землекористувачів, землі яких впоряд­ковуються, та їх правовий режим наведено в табл. 11.12 і 11.13.

Таблиця 11.12. Склад і зміст обмежень у зонах з особливим режимом використання земель

111.2.7. Економічне оцінювання ефективності проектних рішень впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових

Для оцінювання ефективності формування землекористування сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств роз­робляють схеми сівозмін. їх розроблення ґрунтується на типах і під­типах землекористування. Особливості землеустрою на екологоландшафтній основі полягають в узгодженні агроландшафтних ма­сивів за підтипами землекористування з елементами організації території (сівозмін, пасовищезмін, сіножатезмін, полів, робочих ді­лянок тощо) і визначення на цій основі способів використання і охо­рони земель.

Відомо, що стабілізувальна функція ландшафту підсилюється системою землеробства та її головною ланкою — сівозмінами. Вони мають відповідати таким вимогам:

• давати нетоварну рослинну масу, здатну компенсувати втрати органічної речовини із ґрунту;

• складатися із культур, які мають фітомеліоративні властивос­ті, здатні в поєднанні з технічними способами поліпшити фізичні властивості ґрунтів;

• бути у максимально доцільному ступені насиченими рослинами-азотофікаторами;

♦ формувати в цілому конкурентоспроможне землеробство.

Такі сівозміни сприяють зниженню доз внесення мінеральних добрив, а органічні добрива можуть бути спрямовані на розширене

відтворення органічної речовини в ґрунті і підвищення його родю­чості. У цьому разі середньостабілізувальна сівозміна стає матри­цею для формування ґрунтозахисної системи землеробства, основ­ною ланкою еколого-ландшафтної організації території.

Зважаючи на сформовані масиви інвестиційно привабливих ти­пів землекористування, запропоновано такі сівозміни (табл. 11.14):