- •1. Значення курсу "і у" та її державності у внз
- •2. Перші державні утворення на території України
- •3.Антська держава її роль в консолідації укр.Етносу.
- •4. Розселення східних словян у 7-9 ст., союзи племен.
- •5. Аналіз теорій виникнення Русі
- •6.Хрещення Русі та його історичне значення
- •7. Суспільно-політичний устрій Київської Русі та її історичне значення
- •8.Причини розпаду Київської Русі та її значення
- •9.Діяльність Романа Мстиславовича (1173-1205) та об'єднання Галичини і Волині.
- •10.Галицько-Волинського князівство – подовжувач традицій державності Київської Русі
- •11. Відновлення могутності Галицько-Волинської держави за Данила Галицького
- •12.Українські землі у складі Великого князівства Литовського
- •13.Люблінська унія та експансія Польщі на українські землі у другій пол. Хуі ст..
- •14.Берестейська унія 1596, її причини та наслідки.
- •15. Запорізька Січ – Християнська козацька республіки
- •16. Заснування Запорізької Січі. Роль козацтва в українській історії
- •17. Причини Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 рр.
- •18. Початок і хід національної війни.
- •19. Переяславська Рада та її місце в історичній долі українського народу.
- •20.Правобережний гетьман Петро Дорошенко і його боротьба за об'єднання України.
- •21. Причини поразок та історичне значення національно-визвольної війни українського народу 17 ст.
- •22. Промосковська політика і.Брюховецького івтрата Україною державного суверенітету
- •23.Гетьманування Івана Мазепи та його спроба звільнити Україну
- •24.Діяльність останніх гетьманів України для збереження української державності
- •25.Ліквідація царизмом автономного устрою України.
- •26. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства
- •27. Національне пробудження в Галичині, «Руська Трійця».
- •28. Валуєвський циркуляр (1863). Емський указ Олександра іі (1876) та їх наслідки для української державності.
- •33. Українська Народна Республіка доби Директорії
- •34. Повстання у Львові 1 листопада 1918 р. Перехід до Української Національної Ради. Проголошення зунр.
- •35. Державний устрій унр періоду унр періоду Директорії.
- •36. Політика «воєнного комунізму» окупаційної більшовицької влади в Україні 1919-1921р.Р.
- •37. Політичні процеси в Україні в кінці 20-х початку 30-х років та знищення української інтелектуальної еліти. Голодомор 1932-1933рр - геноцид українського народу.
- •38. Українізація: причини і наслідки.
- •39. Західноукраїнські землі в міжвоєнний період
- •40. Карпатська Україна
- •41. Початок другої світової війни. Окупація Червоною армією Західної України 1939-1941рр.
- •42. Проголошення оун Акту відновлення Української держави у Львові 30 червня 1941 р.
- •43. Фашистський окупаційний режим в Україні.
- •44. Створення і діяльність упа.
- •45. Радянський режим в Україні у повоєнні роки (1945-1953)
- •46. Початок лібералізації суспільного життя в Україні 50-60рр. Хх ст.
37. Політичні процеси в Україні в кінці 20-х початку 30-х років та знищення української інтелектуальної еліти. Голодомор 1932-1933рр - геноцид українського народу.
У 20-ті рр. складовою частиною національно-культурних процесів в Україні була політика українізації, що проводилася в роки НЕПу. «Українізація» - політика, спрямована на під
готовку партійно-державних кадрів української національності; облік національних факторів у формуванні партійного й державного апарату;
організація та відкриття українських дитячих садків, шкіл, технікумів, закладів культури (бібліотек, музеїв, театрів тощо); випуск українських газет, журналів, книг і підручників; глибоке вивчення української мови, літератури, історії, географії, права; відродження й розвиток національних традицій культури.
Політика «українізації» була складовою частиною політики «коренізацїі», яку запровадило партійне керівництво на підставі рішень XII з'їзду РКП(б) (квітень 1923 р.). Ця політика мала на меті зміцнити контроль партійного керівництва над національними околицями, розширити свій вплив на місцеве, зокрема українське, населення й керувати процесом національного відродження в Україні. Відповідно до декретів ВУЦВКу 1923 р. в Україні проголошувалася рівність мов і було вказано на необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови. Для проведення українізації було створено комісію на чолі з секретарем ЦК КП(б)У В. Затонським.
Від самого початку політика наштовхувалася на опір із боку русифікованої верхівки КП(б)У. У партійному керівництві виникла теорія «боротьби двох культур», яку обстоював Д. Лебідь. Відповідно до неї українська культура визнавалася селянською й відсталою, а тому мусила відійти в небуття. Але завдяки наркоматові освіти на чолі з О. Шумським і його помічниками М. Скрипником, Г. Гриньком, які були прихильниками національного відродження, українізація проходила успішно.
Українська Інтелігенція стала рушійною силою українізації. Активними прихильниками цієї політики були М. Грушевський.Д. Багалій, М. Куліш, М. Хвильовий, багато українських літераторів, композиторів, діячів культури й мистецтва. В українській літературі розгорнулася дискусія про місце України в складі СРСР, її історію та майбутнє.
З 1925 р. проводилася політика українізації партії й державних органів. Державні службовці повинні були складати екзамени з української мови. Частка українців у партії зросла, але переважно на нижчих іцаблях партійної ієрархії. У 1929 р. в УРСР велика частина шкіл і технікумів була українізована, у чому їм поступалися інститути. Тираж українських газет збільшився з 1924 по 1927 рр. у 5 разів, почався процес дерусифікації міст через масовий наплив до них українських селян. У Харкові з метою українізації в армії було створено Школу червоних старшин. Українізація створила сприятливі умови для розвитку національних меншин: у складі України було створено Молдавську Автономну Радянську Республіку.
У 1932-1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації - голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці радянської влади. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обгрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.
У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова «Про охорону соціалістичної власності», згідно з якою за «присвоєння» навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.
В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5-7 млн. люду. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.