SELECTION_last_file

321

У зв’язку зі значним зростанням попиту на молоду баранину проводять роботу з метою підвищення живої маси тварин в окремих лініях тонкорунних порід, а також передбачають створення м'ясо-вовнистих типів овець і кросбредів, в яких виробництво баранини складає 35-45 кг на матку за рік.

До актуальних напрямів селекції у вівчарстві відносять створення асканійського багатоплідного каракулю. Унікальність цієї роботи полягає в тому, що досягається висока плодючість маток за збереження основних характеристик смушок каракульських овець. Багатоплідний каракуль, зважаючи на високу ціну смушка, може бути одним із резервів створення конкурентоспроможної галузі вівчарства.

Залежно від напряму продуктивності овець перспективними вважають такі селекційні програми:

Вовнисто-м'ясне тонкорунне вівчарство.

Для ефективного і стабільного розвитку вовнисто-м'ясного тонкорунного вівчарства України відповідно до вимог світового ринку і кращих традицій культури вівчарства в провідних аграрних країнах під час селекції овець асканійської породи слід використовувати всі можливості світового генофонду для поліпшення вовнистої і м'ясної продуктивності мериносів. Враховуючи попередній досвід ефективного використання імпортних баранів-плідників у стаді овець племзаводу "Червоний чабан", планується створити в цьому господарстві репродуктор австралійських мериносів. Передбачається створення невеликих пошукових груп у стадах племзаводів "Червоний чабан" і "Асканія-Нова", до яких можуть спеціально добирати кілька тварин (3-5 голів) напівтонкорунних довгововнистих і короткововнистих м'ясних порід овець імпортного та вітчизняного походження. Це дозволить для поліпшення овець асканійської породи одержувати і широко використовувати унікальних баранів-плідників за комплексним поєднанням високоякісної мериносової вовни і відмінних показників м'ясної продуктивності.

322

На перспективу в племзаводах породи прекос передбачено зберегти близьку до сьогоднішньої породну структуру, збільшити до 95-98% чисельність овець харківського внутрішньопородного типу в породі прекос. Це зумовлено тим, що мериносова вовна і зараз має необмежений попит і вищу реалізаційну ціну. Надалі домінуючим буде чистопорідне розведення з використанням вітчизняного селекційного матеріалу.

Загальний напрям селекційної роботи має бути зорієнтований на створення нових ліній і заводських типів із високою інтенсивністю росту до 12-15- місячного віку та високою плодючістю вівцематок.

Смушкове вівчарство.

З метою прискорення розвитку смушкового вівчарства та його інтенсифікації необхідно забезпечити збільшення чисельності та поліпшення якісного складу каракульських і сокільських вівцематок за рахунок поліпшення організації відтворення стада, належного вирощування ремонтних ярок, збільшення вівцематок у структурі стада до 70-75 відсотків.

Завдання товарних господарств − виробництво смушків високої якості, а також вовни, ягнятини, молодої баранини, молока за найменших витрат коштів і праці.

Основним методом розведення в цих господарствах є поглинальне схрещування вівцематок місцевих популяцій з асканійськими багатоплідними каракульськими баранами або іншими високопродуктивними плідниками.

На поголів'ї необхідно застосовувати класний (груповий) підбір із максимальним використанням баранів-поліпшувачів, проводити парування маток і бонітування ягнят.

Племінна робота в товарних господарствах зводиться до:

−бонітування ягнят;

−щорічного ремонту стада баранів-плідників за рахунок придбаних

уплемзаводах і племрепродукторах;

−обліку якості смушків і результатів ягніння;

323

− забезпечення повноцінної годівлі і належного утримання овець. Для збільшення виробництва сірого каракулю можливе застосування

однорідного за забарвленням підбору. Сірих ягнят оцінюють за життєздатністю, нежиттєздатні тварини підлягають забою на смушки. Крім того, для збільшення виробництва смушків сірого забарвлення та розмноження сірих овець у товарних стадах широко використовують різнорідне за забарвленням спаровування сірих баранів із чорними вівцематками.

Інша проблема зумовлена кон’юнктурою хутрових аукціонів. У зв’язку з великим попитом населення на різноманітні хутряні вироби почали створювати колекційно-селекційні отари високоякісного кольорового каракулю. Планують використовувати методи біотехнології для створення генотипів овець, адаптованих до несприятливих кліматичних умов. Генноінженерними методами також планують створення групи овець із кольоровим забарвленням вовни.

Основним напрямом селекції овець на перспективу залишається підвищення вовнистої продуктивності мериносових овець, зокрема збільшення настригів чистої вовни та покращання її якості. У цьому напрямі продовжують селекційну роботу з удосконалення таврійського типу овець в асканійській тонкорунній породі та створення на його базі нової таврійської породи овець, що має високі якості і світлий колір жиропоту.

Серед нових напрямів генетики і селекції овець слід виділити створення генотипів тварин, що мають підвищену стійкість тонкорунного волокна проти механічного розриву. Тому, найближчими десятиріччями, особлива увага приділятиметься вивченню генетичної природи товщини волокон і їх міцності.

5.3. Селекційні ознаки і методи визначення

Істинну величину вовнистої продуктивності характеризує настриг чистої вовни. Пряма селекція за цією ознакою трудомістка, тому зазвичай

324

враховують настриг немитої вовни. Високі фенотипні (r = 0,81-0,99) і генотипні (r = 0,6-0,7) кореляції вказують на можливість використовувати показник настригу немитої вовни в селекції для прогнозування настригу чистої вовни. Оскільки крім власне вовни в руні міститься багато компонентів, то для оцінювання маси чистого руна визначають вихід чистої вовни. Під виходом чистої вовни (ВЧВ) розуміють відношення маси кондиційно чистої вовни (КЧВ) (формула 5.1) до маси немитої вовни (НВ), вираженої у відсотках:

Кондиційно чистою вовною вважають чисту вовну, одержану внаслідок миття в гарячому мильно-содовому розчині або в органічних розчинниках і доведену до встановлених стандартом норм залишкових невовнистих компонентів і вологи: мінеральні домішки – 1%, рослинні – 1%, залишковий жир — 1% і волога – 17% за масою.

На настриг впливає також площа шерстного покриву, яка залежить від величини тварини і складчастості шкіри. Між настригом вовни і масою тіла існує позитивна кореляція. Це пов'язано з тим, що більші тварини мають велику поверхню тіла, що продукує вовну. Проте вовнова продуктивність підвищується не прямо пропорційно величині маси тіла. Приріст кількості вовни поступово сповільнюється, і у найбільших тварин, із розрахунку на 1 кг маси, її менше ніж у середніх і дрібних тварин. Крім того, великі вівці споживають більше корму, найвищий коефіцієнт вовнистості зазвичай характерний для дрібних тварин, тому добір за коефіцієнтом вовнистості може призвести до зворотної селекції за масою тіла.

Довжина вовни — селекційна ознака, що позитивно корелює з настригом вовни. За повноцінної годівлі і оптимальних умов утримання овець довжина вовни досягає максимальної величини до однорічного віку, потім до трьохчотирьох років майже не змінюється. У подальшому збільшення вовни в довжину протягом року проходить порівняно рівномірно, але після 5-6 років

− зменшується. Довжина вовни вимірюється лінійкою за ДЕСТ 17435-72.

325

Природну довжину вовни і пуху вимірюють за висотою не розтягнутого штапелю на бочку безпосередньо за лопаткою. Довжину вовни тонкорунних і напівтонкорунних овець визначають протягом 12-місячного росту із точністю до 5 мм.

Іншою селекційною ознакою є товщина вовни або середній діаметр волокон. Товщина вовни збільшується до 3-5 років, потім зменшується. Барани генетично не відрізняються від маток за товщиною вовни, проте через особливості добору, менші фізіологічні навантаження і краще утримання та годівлю, їх вовна буває на 2-4 мкм товстішою ніж у маток. Товщину вовни визначають шляхом вимірювання діаметра волокон за ДЕСТ 21645-76. Для визначення товщини вовни потрібні мікроскоп-ланометр із збільшенням 500× і розподілом шкали 2 мкм або мікроскоп із збільшенням 400× і розподілом шкали окуляр-мікрометра не більше 4 мкм. Найбільшу цінність мають тварини з однаковою довжиною вовни на основних ділянках руна.

Густину вовни тварин оцінюють суб'єктивно на дотик і за величиною шкіряного пробору. Результати суб'єктивного оцінювання мають низьку повторюваність. Більш точним є гістологічний метод визначення густини вовни, але він трудомісткий. Останнім часом набув розповсюдження розрахунково-ваговий метод. Встановлено, що у мериносових овець середня густина вовни складає 60-75 волокон, у напівтонкорунних і багатьох грубововнистих порід – 20-40 волокон на 1 мм2 шкіри.

Вирівняність вовни є показником її однорідності за товщиною і довжиною волокон у штапелі і на різних частинах тулуба (за руном) − на боці, спині, стегні. Ступінь вирівняності вимірюється різницею між середніми товщинами волокон вовни на боці й стегні (в середній точці лінії, яка з’єднує маклок зі скакальним суглобом). Враховується також наявність огрубілих волокон на шкіряних складках шиї, тулуба, а також модуляції − песига, кемпа, окремі огрубілі волокна у штапелі. Розрізняють вовну не вирівняну, якщо різниця товщини волокон на боці і стегні більша 2 якостей (понад 4 мкм), зрівняну — різниця складає 1 якість (від 2 до 4 мкм) і добре

326

зрівняну — у випадку, якщо відмінність товщини вовни на боці і стегні менша 1 якості (менше 2 мкм).

Важливою селекційною ознакою є оброслість тулуба, ніг і голови. Покращання оброслості тулуба, особливо спини, – великий резерв підвищення настригу вовни. З іншого боку, підвищена оброслість ніг і лицьової частини голови є небажаною, оскільки задає тваринам незручності, а також корелює з деякими небажаними ознаками. Оброслість оцінюють у балах шляхом огляду овець.

Удеяких випадках самостійне селекційне значення можуть мати такі ознаки як колір і якість жиропоту, звивистість вовни.

Якість жиропоту за невисокого його вмісту у вовні — важлива умова збереження технологічних властивостей руна. Зайва кількість жиропоту не сприяє збереженню якості руна, але підвищує витрати кормів на утворення вовнистого жиру, знижує вихід чистої вовни, а у багатьох випадках може негативно впливати на міцність, колір і інші властивості волокна. Важлива ознака якості жиропоту під час бонітування — його колір. Розрізняють наступні градації кольору жиропоту в руні: білий (вапняно-білий), яскравокремовий (перлинно-білий), кремовий, темно-кремовий, блідо-жовтий, жовтий, темно-жовтий, зелений. У разі добору овець перевага надається білому і близькому до білого забарвленню жиропоту.

5.4. Популяційно-генетичні параметри селекційних ознак овець

Уовець, як і у інших видів тварин, окремі ознаки відносять до так

званих альтернативних – якісних, а інші − до кількісних. До якісних можна віднести колір шерстного покриву, наявність рогів чи їх відсутність (комолість) і т.ін. Кількісні ознаки – це жива маса, скоростиглість, настриг вовни та її компоненти (довжина, діаметр волокон, їх густина) та ін.

За полігенної спадковості та складного характеру взаємозв'язку генів не можливо виділити ефект окремих генів, що впливають на розвиток основних господарсько корисних ознак у овець. Для характеристики популяції за

327

такими ознаками використовують селекційно-генетичні параметри, які дають змогу встановити вплив спадкових факторів і середовища на мінливість кількісних ознак у популяції.

5.4.1. Успадковуваність і повторюваність селекційних ознак овець

Методи генетико-статистичного аналізу дозволяють об’єктивно оцінити для кожного стада і окремих ліній частку генетичної мінливості, визначається величиною коефіцієнта успадковуваності (h2). Чим вище значення коефіцієнта, тим з більшою достовірністю добір за фенотипом гарантує отримання від кращих батьків кращих потомків.

Накопичилось багато даних, що характеризують спадковість основних ознак вовнистої та м’ясної продуктивності у тонкорунних і напівтонкорунних овець (табл. 5.1).

Під час розведення овець породи австралійський меринос, яку характеризують високим ступенем консолідованої спадковості за вовновими якостями, добір за цією ознакою з високою достовірністю здійснюють на основі фенотипного оцінювання без перевірки батьків за якістю потомків.

Рівень успадковуванності залежить також від умов життя, в яких відбувається вирощування і розвиток тварин. Коливання рівня годівлі й утримання позначають певним чином у поколіннях на мінливості ознак. Одні з них сприяють розвитку продуктивності, інші, навпаки, пригнічують її. Ознака краще проявляється у середовищі, більш сприятливому для його розвитку. Якщо навколишнє середовище несприятливе для нормальної життєдіяльності тварин, то мінливість генотипів за продуктивними особливостями у повному обсязі не виявиться.

328

Основні закономірності успадковуваності селекційних ознак овець

Жива маса овець має не тільки господарське, але і біологічне значення. Великі тварини краще резервують поживні речовини в організмі, вони відрізняються кращим здоров'ям, міцнішою конституцією. Ця ознака зумовлена спадковими особливостями і умовами середовища, особливо рівнем годівлі.

У межах кожної породи і стада спостерігають значну мінливість за величиною тварин. Коефіцієнт успадковуваності маси за даними багатьох авторів рівний 0,20—0,40, що вказує на можливість успішної селекції за цією ознакою.

Із кількісних ознак у овець найвища – успадковуванність маси руна. Це складна ознака, основні компоненти якої: довжина волокна, його товщина, а також густина волокон на одиницю площі шкіри.

Довжина вовни — важлива біологічна ознака, яка визначає її фізикотехнологічні особливості. Збільшення довжини вовни на 1 см забезпечує збільшення настригу на 14-15 відсотків. Через негативну кореляцію між довжиною і густиною вовни дуже важко одночасно покращувати обидві ці ознаки.

Довжина вовни — спадково зумовлена ознака. У тонкорунних порід коефіцієнт успадковування довжини вовни знаходиться у межах 0,21…0,74. Це говорить про те, що добір тварин за довжиною вовни може бути ефективним.

329

Негативний вплив неповноцінної годівлі на довжину вовни значно менший ніж на живу масу. Це пояснюється тим, що загальна фенотипна мінливість довжини вовни обумовлюється, здебільшого, генетичною природою, ніж фенотипна мінливість живої маси.

Товщина вовни − ознака, що визначає її фізико-технологічні властивості. Коефіцієнти успадковуваності товщини вовни для мериносових овець коливаються у межах 0,3-0,5. За таких показників успадковуваності селекція за товщиною вовни у оптимальних умовах годівлі та утримання може бути достатньо ефективною.

Густина вовни – один із головних чинників, що зумовлюють вовнову продуктивність овець. У сучасних мериносових овець густина у середньому складає 60-75 вовнинок на 1 мм2. Коефіцієнт успадковуваності густини вовни досягає 0,4, досить високий і перевищує рівень коефіцієнтів за іншими ознаками. У основних тонкорунних порід овець співвідношення вторинних фолікулів до первинних знаходиться у межах 12-20, а коефіцієнт його успадковуваності досягає 0,6.

Об'єктивний показник вовнистої продуктивності − величина настригу. Проте величина настригу схильна до меншої мінливості під впливом зовнішніх чинників, ніж жива маса тварини, і здебільшого визначається спадковістю. Найбільший вплив на рівень вовнистої продуктивності має годівля тварини, у разі недостатнього її рівня настриг може знижуватися до 30%, він залежить також від віку тварини.

Для визначення ступеня стійкості ознаки в онтогенезі тварин використовують коефіцієнт повторюваності. Суть повторюваності полягає у тому, що одні ознаки досить стійко зберігають рангове положення в умовах зовнішнього середовища, що змінюється, інші дуже помітно реагують на ці зміни. Проте, у меншому обсязі реагують на умови, що змінились, ті з них, які характеризуються вищою генетичною обумовленістю. Такі ознаки мають і вищу повторюваність.

330

Показник повторюваності має велике практичне значення для селекційної практики, оскільки може ефективно використовуватися для племінного добору тварин у ранньому віці. Його можна використовувати для визначення генетичної різноманітності в популяції і як міру верхньої межі успадковуваності.

Повторюваність маси тіла під час народження і відлучення коливається в межах 0,21-0,27. Порівняно високі коефіцієнти повторюваності маси тіла одержують під час їх визначення, починаючи з 4-місячного віку. Тому добір за живою масою може бути достатньо ефективним, якщо для цього використовувати показники зростання тварини за перший рік життя, а для попереднього добору − в більш ранньому віці. Добір за настригом вовни може бути більш ефективним під час другого стриження. Це пояснюється різною тривалістю зростання вовни до першої стрижки, у зв'язку з різними термінами ягніння.

За постійних оптимальних умов, в яких зазвичай знаходяться бараниплідники, коефіцієнти повторюваності за окремими ознаками досягають 0,9, їх можна ефективно використовувати для прогнозування племінного добору під час селекції овець.

5.4.2. Взаємозв’язок між селекційними ознаками Генотипні і фенотипні кореляції.

У селекційній практиці знання закону співвідносної мінливості та вміння його використовувати мають велике значення. Ігнорування ж цього закону може призвести до небажаних наслідків. Наприклад, однобічний добір електоральних овець на тонку вовну, а мазаєвських овець на довге і тонке волокно з великою кількістю жиропоту без урахування міцності конституції тварин, призвів до ослаблення конституції і масової загибелі цих овець.

Для удосконалення конкретної ознаки найбільш ефективним є прямий відбір за нею, але до того ж повинні завжди враховуватися кореляції з іншими показниками. Навіть за вузької спеціалізації порід добір має бути