4.Спілкування як міжособистісна взаємодія. Основні засоби впливу у процесі спілкування.

Інтерактивна сторона спілкування – це спілкування як міжособова взаємодія. Інтерактивна сторона спілкування підкреслює аспекти, пов’язані з безпосередньою організацією спільної діяльності людей, їхньою взаємодією. В процесі діяльності для її учасників важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільної діяльності. При цьому регуляція дій здійснюється не окремими учасниками діяльності, а самою групою. Поняття «взаємодія» фіксує увагу не на акті комунікації, а на акті організації спільних дій, що створює можливість для спільної діяльності групи. Отже, інтерактивна сторона спілкування характеризується такими діями людей, які створюють реальну ситуацію взаємодії. Його найважливіша характеристика – спільне сприйняття та реалізація рішення.

Спільна діяльність і спілкування протікають в умовах соціального контролю, який здійснюється на основі соціальних норм – прийнятих у суспільстві зразків поведінки, які регламентують взаємодію і взаємини людей.

Суспільство вироблює як соціальні норми специфічну систему зразків поведінки, які прийняті суспільством, схвалюються, розвиваються та очікуються від кожного хто знаходиться у відповідній ситуації. Їхнє порушення включає механізми соціального контролю (несхвалення, осуд, покарання), які забезпечують корекцію поведінки, що відхиляється від норми.

Орієнтування на соціальні норми дозволяє людині співвідносити форми своєї поведінки з еталонами, відбирати потрібні, соціально схвалювані і відкидати неприйнятні, скеровувати і регулювати свої відносини з іншими людьми. Засвоєні норми використовуються людьми як критерії за допомогою яких здійснюється порівняння їх власної і чужої поведінки.

Соціальний контроль в процесах взаємодії здійснюється у відповідності з репертуаром ролей, які виконуються людьми в процесі спілкування. У психології під роллю розуміється нормативно схвалюваний зразок поведінки, який очікується оточуючими від кожного, хто займає дану соціальну позицію (за посадою, віковими чи статевими характеристиками, положенням у сімї тощо). Людина виступає у ролі вчителя чи учня, лікаря чи хворого, дорослого чи дитини, керівника чи підлеглого, матері чи батька, чоловіка чи жінки, гостя чи господаря. При цьому кожна роль повинна відповідати чітко визначеним вимогам і певним очікуванням оточуючих.

Одна і таж людина, як правило, виконує різні ролі входячи в різні ситуації спілкування. Наприклад, будучи за своєю службовою роллю директором, людина, захворівши, виконує всі вказівки лікаря, опиняючись в ролі хворого; разом з тим у домашній обстановці він зберігає роль слухняного сина своєї старенької матері; приймаючи друзів, він гостинний господар тощо. Множина рольових позицій нерідко породжує їхнє зіткнення – рольові конфлікти.

Взаємодія людей, які виконують різні ролі, регулюються рольовими очікуваннями. Хоче чи не хоче людина, але оточуючі очікують від неї поведінки, яка відповідає певному зразку. Те як роль виконується підлягає соціальному контролю, а обов’язково отримує суспільну оцінку, і значне відхилення від зразка засуджується. Це означає, що необхідною умовою успішності процесу спілкування є відповідність поведінки людей, які взаємодіють між собою, очікуванням один одного.

Кожна людина, вступаючи в спілкування, більш чи менш точно приписує людям, які спілкуються з нею певні очікування, щодо її поведінки, слів та вчинків. Здатність і вміння людини безпомилково точно приписувати іншим очікування того, що вони готові від цієї людини почути чи в ній побачити, називається тактом.

Це твердження, проте, не означає, що тактовна людина завжди і у всіх випадках повинна слідувати цим очікуванням. Якщо виникає ситуація, у якій принципи переконання людини вступають у різку суперечність з тим, що від неї, як вона розуміє очікують оточуючі, вона, проявляючи принциповість, може і не турбуватись про те, наскільки тактовною є її поведінка в даному випадку.

Проте, у повсякденних життєвих ситуаціях помилкове приписування очікувань іншим людям чи їхнє ігнорування є нетактовністю. Нетактовність – це деструкція очікувань в процесі спілкування, яка порушує взаємодію партнерів у спілкуванні та іноді створює конфліктні ситуації. Прикладом нетактовної поведінки є поведінка людини, яка на досить формальне питання при зустрічі двох знайомих: «Як справи?» - починає докладно розповідь про здоров’я всіх близьких, про незначні події останніх днів. У цьому прикладі нетактовна поведінка не приводить до серйозних негативних наслідків, однак у ряді випадків порушення вимог такту веде до дуже серйозних проблем. Це особливо стосується проявів нетактовності у педагогічному спілкуванні.