Механізми взаємовпливу (основні засоби впливу в процесі спілкування)

група належності– це реальна група, членом якої є людина.

V. За рівнем розвитку:

1. колектив;

2. просоціальна асоціація;

3. дифузна група;

4. асоціальна асоціація;

5. корпорація.

2.Колектив як вища форма розвитку групи

За рівнем розвитку виділяють певні види груп, враховуючи при цьому два види параметрів:

1. соціальна цінність цілей даної групи;

2. ступінь опосередкованості міжособистісних стосунків у групі змістом та цінностями спільної діяльності учасників групи.

1. Колектив– це група, яка має максимальну соціальну цінність своїх цілей та максимальну опосередкованість міжособистісних стосунків змістом спільної діяльності.

2. Просоціальна асоціація – це група з максимально соціально цінними цілями, але мінімальним ступенем опосередкування міжособистісних стосунків спільною діяльністю, оскільки така діяльність ще не сформована (дружня компанія).

3. Дифузна група – це група, у якій відсутня спільна діяльність, а тому ні спільних стосунків така група не має (група пасажирів в автобусі).

4. Асоціальна асоціація – це група, цілі якої мають асоціальний характер, тобто суперечать цілям суспільства, а міжособистісні стосунки мінімальною мірою опосередковуються спільною діяльністю (група підлітків-хуліганів).

5. Корпорація – це група з максимально вираженими анти суспільними та реакційними цілями і максимальною опосередкованістю міжособистісних стосунків змістом спільної (мафія).

Отже, колектив – це вища форма розвитку групи, у якій міжособистісні стосунки її учасників визначаються цілями, змістом та цінностями спільної діяльності.

Феномени колективу

Феномени колективу – це ті характеристики, які притаманні лише колективу і відрізняють його від усіх інших груп.

1. Колективістське самовизначення.

2. Колективістська ідентифікація.

3. Згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність.

4. Адекватність покладання відповідальності за успіхи і невдачі спільної діяльності.

У зарубіжній психології при дослідженні малих груп, які мають характер дифузних груп були виявлені явища конформізму та нонконформізму. Явище конформізму означає, що певна частина членів групи під тиском групи змінює свою позицію на точку зору, яка прийнята більшістю членів групи, тобто не обстоює, не захищає власну позицію. У інших членів групи було виявлено явище нонконформізму, тобто відкрите протиставлення власно точки зору позиції більшості членів групи. Вітчизняні психологи вирішили експериментально дослідити явище конформізму та нонконформізму в колективі. При цьому вони висунули гіпотезу, що в колективі виникає своєрідна якість колективності, яка суттєво відрізняється від нонконформізму і конформізму. Дослідження проводилось методом підставної групи. В процесі такого дослідження було виявлено, що в умовах вирішення членами колективу завдань, які не стосуються їх життєвих цінностей та цілей і змісту спільної діяльності поведінка членів колективу не відрізняється від поведінки членів дифузної групи, тобто і тут спостерігається явище конформізму і нонконформізму. Коли проводили дослідження членів колективу за допомогою того ж методу підставної групи стосовно заходів, які безпосередньо стосувались цілей і змісту спільної діяльності колективу, життєвих цінностей ленів колективу, було виявлено нову якість. яка притаманна учасникам колективу. Так якість назвали колективістським самовизначенням.

Колективістське самовизначення – це здатність членів колективу вибірково реагувати на будь-які впливи з позиції, цілей, ідеалів, принципів, завдань спільної діяльності колективу. Це означає, що члени колективу були здатні захищати певну точку зору, навіть тоді, коли така позиція не підтримувалась більшістю членів колективу при умові, що дана точка зору об’єктивно сприяла згуртуванню колективу і відповідала змісту його спільної діяльності. Конформіст – людина, яка слідкує за групою. Нонконформіст – її цілі протистоять цілям групи, настоює на своєму, на своїх цілях.

3.Диференціація в групах і колективах

У групах та колективах встановлюються певні системи міжособистісних стосунків, де кожний член групи займає своє місце у системі стосунків і це місце свідчить про його значення для групи, тобто про його статус у групі.

Диференціація у групах і колективах виявляється в існуванні двох основних систем міжособистісних стосунків членів групи:

1. соціометричної системи міжособистісних стосунків;

2. референтометричної системи міжособистісних стосунків.

По психології розроблені спеціальні методи для дослідження цих систем стосунків:

1. соціометрія;

2. референтометрія.

Соціометрія була розроблена американським вченим Морено для вивчення міжособистісних стосунків на рівні емоційних переваг, тобто на рівні симпатій та антипатій. Соціометрична процедура починається з постановки питання: С ким би ти хотів ...? (піти в похід, відсвяткувати день народження). При обмеженій кількості виборів. На основі відповідей обстежуваних будується спеціальна таблиця. Яка називається соціометричною матрицею, де вказується кількість виборів і взаємовиборів. Крім табличного способу обробки результатів у соціометрії використовується графічний спосіб у вигляді побудови соціограми або карти групової диференціації. Така соціограма являє собою чотири концентричні кола у межах кожного з яких графічно зображаються номери тих обстежуваних, які обрали відповідну кількість виборів.

Соціометричне система взаємостосунків являє собою поверховий шар таких стосунків, тільки на рівні симпатій та антипатій. Це означає, що за допомогою соціометрії не вдається виявити глибинні особливості міжособистісних стосунків у групі, тобто ті стосунки, які виявляються соціометрією не задіяні у спільній діяльності членів групи.

Структура міжособистісних стосунків на рівні симпатій не є спільною і за допомогою соціометрії не вдається виявити причини зміни такої структури. За допомогою не вдається виявити мотиви виборів.

Референтометрія вивчає референтометричну систему міжособистісних стосунків, яка виявляє собою більш глибинний шар таких стосунків. Це означає, що за допомогою референтометрії виявляються міжособистісні стосунки на основі ціннісного фактору, тобто ці стосунки опосередковуються цілями, завданнями та змістом спільної діяльності. За допомогою референтометрії виявляється референтна група або референтне коло спілкування, тобто група людей, думки, цінності та ідеали якої є найбільш значущими для певної людини і тому вона орієнтується на цінності такої групи, використовуючи їх як еталон для порівняння та оцінки поведінки особистості інших людей і власної поведінки та особистості.

Сутність референтометрії полягає у тому, що обстежуваному дають можливість ознайомитись з думкою кожного учасника групи з приводу певних значущих об’єктів і при цьому різко обмежують кількість вибору тих осіб, з чиєю думкою людина має змогу ознайомитись. Референтометрія за зовнішніми характеристиками проводиться як соціометрія, тобто задається питання для вибору, будується референтометрична матриця та референтограма. За допомогою соціометрії, референтометрії та додаткових методик вдається виявити лідера групи.

Лідер – це той член групи, за яким всіма іншими членами групи визначається право приймати відповідальні рішення, які стосуються інтересів всіх учасників групи і які визначають напрямок та характер спільної діяльності.

4.Інтеграція у групах і колективах

Інтеграція, тобто об’єднання членів колективу здійснюється за допомогою відповідних феноменів колективу.

1. Колективістська ідентифікаціяозначає застосування кожним членом групи одних і тих же моральних норм у ставленні до себе та до інших членів групи. Це означає, що кожен член колективу ставиться до себе як до інших і до інших, як до себе, тобто використовує одні і ті ж моральні норми. Колективістська ідентифікація експериментально вивчалась я к феномен співчуття, як співучасті.

2. Згуртованість як ціннісно-орієнтаційнна єдністьозначає спів падання поглядів, установок, суджень членів колективу щодо об’єктів (цілей, ідеалів, принципів, завдань), які є важливими і значущими для змісту спільної діяльності. Це не означає, що всі члени колективу повиннім ати схожі погляди на всі сторони їхнього життя, мати однакові інтереси та захоплення. Ціннісно-орієтаційна єдність означає спів падання поглядів членів колективу щодо ділових та моральних норм спільної діяльності, щодо цілей та змісту цієї діяльності.

3. Адекватність покладання відповідальності за успіхи і невдачі спільної діяльності означає, що у колективі внесок кожного учасника у спільну справу, не залежно від результатів цієї справи оцінюється правильно, об’єктивно, тобто адекватно. У групах, які є не колективами, кожний член групи намагається приписати собі заслуги при успіху спільної справи і перекласти відповідальність на інших при невдачі справи.

4. У колективі виникає психологічна сумісність як узгодженість темпераментів та характерів.

5.Формування колективу та колективізму

Колектив є спільністю, де створюються найсприятливіші умови для формування особистості учня. Сімейний колектив, навчально-виховний колектив у школі, трудові колективи, в які після закінчення середньої освіти входять юнаки та дівчата – це те соціальне середовище, в якому відбувається становлення особистості та її розвиток, формується така риса, як колективізм, що передбачає вміння жити і працювати в колективі.

Для розвитку колективізму потрібно організовувати всі види діяльності школярів, щоб вони мали колективний характер. Ігрова, трудова, учбова та інші види діяльності повинні бути організовані таким чином, щоб завжди і в усьому формувати колективістські принципи, зміцнювати і розвивати дружню підтримку, взаємодопомогу, враховувати вміння до співробітництва. Результати спільної праці не можуть не залежати від якості роботи кожної конкретної людини.

Для згуртування учнівського колективу дуже важливим є спільні переживання дітей в процесі різних колективних справ. Колективні емоційні переживання, які супроводжують різну суспільно0корисну діяльність учнів, сприяють формуванню колективу, згуртовують учнів.

У середній школі з метою розвитку колективізму, здатності до співробітництва, використовуються групові форми учбової діяльності, коли клас поділяється на групи і кожна група виконує певне завдання, підпорядковане загальній меті уроку. Завдяки груповій роботі, яка протікає в атмосфері спільної узгодженої взаємодії учнів і передбачає обмін продуктами діяльності і тим самим виникнення взаємин взаємозалежності і взаємоконтролю, процес учіння цих умовах може набути риси справжньої колективності. Спілкування з ровесниками, яке є важливим фактором розвитку особистості школяра і яке виявляється , як правило, за межами учіння при традиційній формі навчання, при застосуванні групових форм навчання стає її атрибутом, а продукти праці на уроці – безпосереднім предметом спілкування.

Колективізм дітей формується і під впливом сімейного виховання, коли сім’я має спільну для всіх її членів соціальну ціну та особистісно значиму діяльність, котра могла б опосередковувати внутрішньо сімейні взаємини. Однією з найбільш показових рис колективістських взаємин взагалі, а в сімї зокрема – справедливість при покладанні відповідальності за успіх чи невдачу у спільній діяльності. Це не лише ознака сприятливого психологічного клімату, але й умова сумісності членів сімейного колективу.

Тема: Психологія особистості

1. Поняття про особистість. Сучасні теорії особистості.

2. Структура особистості.

3. Активність особистості та її життєва позиція.

4. Спрямованість особистості як система мотивів її поведінки.

5. Самосвідомість особистості.

6. Самооцінка та рівень домагань особистості.

7. Психологічний захист особистості.

8. Формування особистості.

1. Поняття про особистість. Сучасні теорії особистості.

Індивід – це термін, який означає родову приналежність людини, тобто сказати про людину – індивід означає, що ця істота потенційно людина. Це означає, що народжуючись, немовля по спадковості отримує природні передумови, які дозволяють йому оволодіти пізніше людськими якостями та властивостями:

• будова тіла немовляти, яка дозволить йому оволодіти прямоходінням;

• структура мозку, яка виступить основою для розвитку інтелекту;

• будова мовленнєвого апарату, яка дозволить оволодіти мовленням;

• будова руки, яка дозволить оволодіти різними видами діяльності.

Людську істоту позначають терміном «індивід» на відміну від тварин, яких називають особинами.

Особистість – це системна соціальна якість індивіда, яка набувається цим індивідом під впливом предметної діяльності і спілкування з іншими людьми і у цій якості відображається рівень представленості індивідів суспільних взаємин. Поняття індивід та особистість знаходяться у нерозривній єдності, але не є тотожними.

Про тотожність цих понять свідчить:

1. існування індивідів, які не стали особистістю;

2. існування особистості, яка не має свого реального носія індивіда (літературні герої). Таку особистість називають квазіособистістю. Індивідуальність – це поєднання психологічних особливостей людини, які ставлять її своєрідність та відрізняють від інших людей. Індивідуальність людини виявляється в рисах її темпераменту, характеру, у звичках, провідних інтересах, здібностях та індивідуальному стилі діяльності..

Немає двох людей з однаковим поєднанням рис індивідуальності, тобто особистість кожної людини самобутна і неповторна у своїй індивідуальності.

Поняття «особистість» та «індивідуальність» знаходяться нерозривній єдності, оскільки індивідуальність виступає однією із сторін особистості проте, ці поняття не є тотожними. Риси індивідуальності стають особистісними лише тоді, коли вони включаються у спілкування і спільну діяльність, які є дуже важливими для спільностей, членом яких є така людина. У зв’язку з цим педагог повинен здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня, спрямований на врахування індивідуально-психологічних особливостей цього учня в навчально-виховному процесі. Проте індивідуальний підхід є лише частковим проявом більш загального особистісного підходу, коли педагог враховує також міжособистісні стосунки та характеристику тих соціальних груп, в які включений учень.