КОЧЕРГАН

3. Розмежування повноважень між центральними та регіональними органами влади й органами місцевого самоврядування на законодавчій основі.

4. Запровадження нової системи міжбюджетних відносин, створення самодостатніх територіальних громад.

А. Філіпенко акцентує на тому, що центральною ланкою, покликаною забезпечити перелом у прискоренні соціально-економічного розвитку регіонів, є передання на місця, як це уже здійснено в окремих областях, усіх повноважень з управління державними підприємствами та державними корпоративними правами, а також передання в комунальну власність низки об'єктів державної власності й установ соціально-культурної сфери.

Вчений наголошує, що буде розширюватись практика надання регіонам інвестиційних субсидій, формування там ареалів і зон економічного зростання, фінансово-промислових груп, технополісів і технопарків, науково-виробничих кластерів, міжрегіональних та міжнародних коопераційних систем. Отже, йдеться про створення інноваційних форм продуктивних сил, які сприятимуть їх подальшому розвитку.

На думку А. Філіпенка, другою важливою складовою механізму реалізації державної регіональної політики є підвищення дієздатності влади на всіх її рівнях. Не можна не погодитися з ним у тому, що наявність

Згодом нормативно-правове поле регіональної політики України розширилося внаслідок низки нових нормативно-законодавчих актів, найважливішими з-поміж яких були:

1. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 29 липня 2002 р. № 274 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку".

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 621 "Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету".

3. Стратегія економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2016рр. (схвалена Указом Президента України від 28 квітня 2004 р. №493/2004).

4. Закон України "Про стимулювання розвитку регіонів" від 8 вересня 2005 р. № 2850-ІУ.

5. Постанова від 21 липня 2006 р. № 1001 "Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року".

Хоча державна регіональна економічна політика в Україні мала б ґрунтуватися на низці названих нормативно-законодавчих актів і положень Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вона залишається неефективною і такою, що гальмує ринкові перетворення.

На думку дослідника А. Філіпенка, вагомою причиною повільного здійснення ринкових перетворень у країні, незадовільного розв'язання гострих соціально-економічних проблем є відсутність системної, збалансованої державної регіональної політики. Він вважає, що розгортання регіональної політики в сучасних умовах доцільно здійснювати за такими головними напрямами:

1. Радикальне підвищення економічної активності регіонів, значно повніше й ефективніше залучення їхнього потенціалу для розв'язання місцевих і загальнодержавних проблем.

2. Різке посилення дієздатності органів влади усіх рівнів, спроможних проводити ефективну державну регіональну політику, кваліфіковано й своєчасно вирішувати весь комплекс державотворних питань.

3. Розмежування повноважень між центральними та регіональними органами влади й органами місцевого самоврядування на законодавчій основі.

4. Запровадження нової системи міжбюджетних відносин, створення самодостатніх територіальних громад.

А. Філіпенко акцентує на тому, що центральною ланкою, покликаною забезпечити перелом у прискоренні соціально-економічного розвитку регіонів, є передання на місця, як це уже здійснено в окремих областях, усіх повноважень з управління державними підприємствами та державними корпоративними правами, а також передання в комунальну власність низки об'єктів державної власності й установ соціально-культурної сфери.

Вчений наголошує, що буде розширюватись практика надання регіонам інвестиційних субсидій, формування там ареалів і зон економічного зростання, фінансово-промислових груп, технополісів і технопарків, науково-виробничих кластерів, міжрегіональних та міжнародних коопераційних систем. Отже, йдеться про створення інноваційних форм продуктивних сил, які сприятимуть їх подальшому розвитку.

На думку А. Філіпенка, другою важливою складовою механізму реалізації державної регіональної політики є підвищення дієздатності влади на всіх її рівнях. Не можна не погодитися з ним у тому, що наявність найдосконаліших програм за умов слабкості влади перетворює їх на декларації про наміри, які не мають практичного втілення. Очевидно" що в цьому контексті важливо переглянути повноваження і функції всіх без винятку владних структур. При цьому важливо створити таку адміністративну систему на місцях, яка б дала змогу швидко реагувати на потреби населення, реалізовувати місцеві економічні проекти, давати імпульс економічним ініціативам. Адміністративну опіку варто замінити контрольним наглядом, як це відбувається в країнах Західної Європи.

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики, згідно з нормативно-законодавчим полем України, повинен забезпечити:

- активізацію господарської діяльності у регіонах на основі впровадження нових виробничих відносин і поліпшення використання природно-ресурсного й економічного потенціалу;

- створення умов для посилення спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузей господарства і залучення інвестиційних коштів, у тому числі іноземного капіталу в райони, що мають для цього найсприятливіші умови;

- ліквідацію локальних екологічних кризових ситуацій в окремих регіонах і створення сприятливих умов для життєдіяльності населення України.

На жаль, такого забезпечення немає. По суті, наявний механізм реалізації державної регіональної економічної політики не виконує повною мірою покладених на нього функцій, оскільки у нього залишаються недієвими окремі ланки чи елементи.

Механізм державного регулювання розвитку регіонів повинен містити такі складові елементи, які повинні функціонувати на повну потужність:

- законодавча база;

- бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів державою;

- подальший розвиток таких методів і форм державного впливу, як прогнозування та програмування, зокрема розроблення Й реалізація державних регіональних програм, а також прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративних територій;

- створення і розвиток в окремих регіонах спеціальних (вільних) економічних зон;

- розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Ключовими елементами механізму регіонального розвитку повинні стати принципи формування й розподілу фінансових ресурсів між державним і місцевими бюджетами. Визначення оптимальних пропорцій значною мірою залежатиме від чіткого розмежування функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування.

Необхідно також удосконалювати податкову систему на місцевому рівні, що здійснюватиметься через встановлення стабільних норм (ставок) податкових надходжень до місцевих бюджетів і підготовки пропозицій стосовно розширення прав місцевих органів виконавчої влади, формування та використання місцевих податків і зборів.

Повинні широко застосовуватися й такі економічні методи, як пряме державне інвестування і надання субсидій, створення регіональних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, державне пільгове кредитування й оподаткування, преференції, використання позабюджетних коштів і под.

З централізованих джерел повинні насамперед фінансуватися витрати на нове будівництво, великі реконструктивні роботи в базових галузях промисловості, агропромисловому і військово-промисловому комплексах, у тому числі будівництво важливих природоохоронних об'єктів, а також витрати на прискорений розвиток галузей господарства в окремих регіонах, спроможних у стислі терміни забезпечити стабільне надходження валютних коштів і збільшення випуску товарів народного споживання. Державна допомога має надаватися для реконверсії та структурної перебудови депресивних регіонів, розвитку дрібнотоварного виробництва у регіонах з відносно низьким рівнем промислового потенціалу й надлишком трудових ресурсів, а також гірським та іншим районам зі складними природно-географічними й екологічними умовами.

Безумовно, держава повинна і надалі здійснювати загальнодержавні програми, що передбачають розв'язання важливих регіональних проблем, зокрема:

- забезпечення соціальних гарантій для громадян усіх регіонів;

- фінансування будівництва та функціонування об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я;

- надання цілеспрямованої фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.

Реалізація державних регіональних програм, які дадуть змогу узгоджувати територіальні й галузеві інтереси, стане важливим засобом регулювання розвитку економіки регіонів.

Регулювання розвитку економіки регіонів здійснюватиметься також за допомогою довгострокових, середньо-строкових прогнозів і програм економічного та соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та цільових комплексних програм розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Звичайно, регіональну політику варто розглядати як необхідну і надзвичайно важливу складову загальнодержавної політики, частину стратегії соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу України. Від досконалості регіональної політики залежить розв'язання таких надзвичайно важливих загальнодержавних проблем, як розбудова державності, створення єдиного соціально-економічного простору України, побудова ефективно функціонуючого національного господарського комплексу, досягнення повноцінного розвитку регіонів, інтеграція національного господарського комплексу України з іншими аналогічними комплексами в міжнародному соціально-економічному просторі тощо.

Від виваженої регіональної політики залежить і реалізація стратегії соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу.

Стратегія соціально-економічного розвитку національного господарського комплексу - це ідея, мета цього соціально-економічного розвитку, яка полягає у поліпшенні умов життєдіяльності населення водночас із забезпеченням прав і свободи кожної людини, та набір принципів і положень, орієнтованих на досягнення конкретних соціально-економічних результатів у найближчій і віддаленішій перспективі.

У незалежній Україні адміністративна область розглядається як одиниця регіональної політики на всіх ієрархічних рівнях управління. Однак такий підхід не дає змоги по-справжньому розв'язувати регіональні проблеми, котрі торкаються відразу кількох областей.

У межах стратегії соціально-економічного розвитку господарського національного комплексу повинні бути визначені стратегії соціально-економічного розвитку соціально-економічних районів, а в їх складі - стратегії розвитку областей. Це означає, що, по-перше, між соціально-економічними районами, а також між окремими областями повинні бути визначені не лише структурні співвідношення, а й взаємозв'язки, що допоможе досягти максимальної територіальної інтеграції України, забезпечити умови для підтримки місцевих перетворень унаслідок використання внутрішніх потенціалів усіх регіонів. По-друге, повинні бути розв'язані питання взаємовідносин регіонів із центром. Дотепер немає загальноприйнятого погляду ні на перше, ні на друге питання. Отже, в наш час відсутня загальновизнана стратегія регіональної політики.

У науковій літературі неодноразово акцентувалося на тому, що національна стратегія розвитку України повинна передбачати розв'язання трьох таких надзвичайно важливих проблем:

1. Розбудова державності й формування національного господарського комплексу України.

2. Розроблення ефективної внутрішньодержавної геостратегії, тобто визначення шляхів повноцінного розвитку регіонів України.

3. Інтеграція національного господарського комплексу України з національними комплексами сусідніх держав і світовою економікою.

Основними принципами, на яких повинна ґрунтуватися стратегія розвитку кожного соціально-економічного району, є:

- трансформація структур господарських комплексів соціально-економічних районів з метою досягнення відповідності їх потенціалам їх території;

- інтеграція господарських комплексів економічних районів у єдиний національний господарський комплекс України;

- послідовне поліпшення екологічної ситуації в регіонах;

- зменшення соціальної напруги у суспільстві;

- формування якісно нових взаємовідносин між державою і регіонами на взаємовигідних умовах.

Названі принципи надзвичайно важливі. Безсумнівно, в кожному з регіонів вони повинні реалізуватись з урахуванням конкретних особливостей. Є проблеми координації роботи центральних органів державної влади, уряду України й обласних державних адміністрацій у сфері розроблення та реалізації державної регіональної економічної політики. Зазначимо, що виважена регіональна політика України може стати одним із засобів інтеграції країни в Європейську і Світову співдружність країн.

Розроблення стратеги розвитку національного господарського комплексу України, а в Ті межах розроблення стратегій розвитку соціально-економічних районів вимагає значних за обсягом наукових досліджень, які можуть здійснюватися в процесі виконання і реалізації державних програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Регіональна політика в Україні залежить від політики Європейського Союзу, зокрема від реалізації ініціативних регіональних програм ЄС. Ініціативні регіональні програми ЄС - програми регіонального розвитку, які ЄС реалізує за власною ініціативою (тобто незалежно від національних урядів). Об'єктами цих програм є проблеми певних типів регіонів. Так, програма URBANIZATION передбачає економічне та соціальне перетворення (конверсію) кризових міст, селищ і міських ареалів з метою забезпечення сталого розвитку; програма LEADER - розвиток сільської місцевості на основі місцевих ініціатив; програма EQUAL - транснаціональну співпрацю, спрямовану на реалізацію нових засобів боротьби з усіма видами дискримінації та нерівності на ринку праці; INTERREG - транснаціональне, прикордонне і міжрегіональне співробітництво, спрямоване на стимулювання збалансованого та гармонійного розвитку європейського простору.

Отже, доходимо висновку, що ефективність регіональної політики залежить від прийнятої на загальнодержавному рівні схеми районування, дієвості механізму реалізації регіональної політики, врахування особливостей сучасних глобалізаційних процесів. Саме тому не можна зупинятися на досягнутому. Потрібно продовжувати пошуки шляхів постійного вдосконалення регіональної політики, що стане запорукою впевненого поступу до побудови ефективного суспільства.