46. Інновації проведення семінарських занять у внз. Використання активних методів навчання

Кредитно-модульна система організації навчального процесу у сучасній вищій школі передбачає використання різних видів семінарських занять у поєднанні з активними методами навчання, особливо коли мова йде про викладання і навчання психології.

Кожний з видів семінарських занять поділяється, у свою чергу, на велику кількість різновидів залежно від їх завдань і змісту. Це:

1. Просемінари. У XVIII - XIX ст. вони існували під назвою попередніх семінарів для студентів І семестру. За сучасних умов у навчальних планах заняття під такою назвою відсутні, хоча широко застосовуються у педагогічній практиці окремих викладачів. Головне їх завдання: виробити у студента вміння виконувати різноманітні практичні роботи (навчитися працювати з книгою, першоджерелами, реферувати літературу, складати тези). Інакше кажучи, просемінари - це своєрідні практикуми, які проводяться на молодших курсах.

2. Семінари мають безліч різновидів, вибір яких зумовлюється багатьма чинниками - метою заняття і змістом навчального матеріалу, роком навчання (молодші курси, середні, старші), складом академічної групи, рівнем підготовки студентів і педагогічною майстерністю керівника семінару:

а) семінар запитань і відповідей (відповіді студентів оцінюються);

б) семінар — розгорнута бесіда. Дуже поширений у вищій школі, особливо на молодших та середніх курсах. Передбачає ґрунтовну підготовку студентів із питань, що розглядаються. Активізує аудиторію. Може доповнюватися фіксованими виступами;

в) семінар - коментоване читання. Проводиться найчастіше на молодших курсах;

г) семінар, що передбачає усні відповіді студентів із наступним їх обговоренням;

д) семінар-дискусія;

е) семінар, що передбачає обговорення письмових рефератів студентів на оцінку;

є) семінар - конференція. Проводиться у вигляді доповідей студентів, виступів опонентів, запитань до доповідачів, відповідей доповідачів на запитання;

ж) семінар - теоретична конференція в академічній групі або на потоці (4-6 годин). Тема семінару здебільшого не збігається з плановою, а формулюється як висновок важливої теми або розділу;

з) семінар - вирішення проблемних завдань. Проводиться з метою здобуття досвіду теоретичного мислення;

й) семінар — заняття на виробництві (на фабриці, заводі,

у школі тощо); і) семінар — прес-конференція. Кілька студентів готують доповіді з питань, передбачених планом семінару. Після виступу доповідача ставлять запитання, як це має місце на прес-конференціях; ї) семінар - «мозковий штурм». Проводиться за зразком запропонованого в 1953 р. американським психологом А. Озборном колективного методу вирішення складних, недостатньо розроблених питань науки й техніки, організаційних проблем та ін. Семінар може готуватися і проходити у формі «потоку ідей». Його мета - зініціювати максимум ідей для розв'язання проблеми.

Викладач формулює проблему у вигляді питання (можна вибрати її за участю або за бажанням студентів). Обговорення починається з виступу студента, який за 2-3 хвилини має запропонувати свій спосіб вирішення проблеми. Запропоновані ідеї обмірковуються усіма учасниками семінару не більше 5-ти хвилин. Потім виступає інший студент і пропонує іншу ідею або розвиває попередню. Аудиторія обмірковує його пропозиції. Кожен учасник семінару може висловлювати різні думки з даного питання. Семінар проходить в атмосфері доброзичливості. Протоколіст записує виступи без будь-яких оцінок. Потім розпочинається «сортування» ідей за певними критеріями (простота, складність рішення, адекватність проблемі). Експертиза ідей може відбуватись усно або письмово, цю роботу можна обмежити в часі.

3. Спецсемінари проводяться на старших курсах вузу (починаючи з п'ятого - шостого семестру). До читання спеціальних курсів залучаються відомі вчені, а також спеціалісти - працівники підприємств, наукових закладів та інших організацій.

4. Наукові студентські семінари за спеціалізацією. Кількість учасників семінару не повинна перевищувати 10- 15 чоловік. Результати роботи оцінюються викладачем або колективом.

47. Основні функції та принципи контролю і оцінки знань студентів

Необхідність контролю учбової роботи й оцінки знань студентів має об'єктивний характер. Тут діє закономірний зв'язок у ланцюгу: мета навчання - процес -результат — нова мета. Але для того, щоб педагогічно грамотно визначити нову мету, необхідно точно знати, що вже досягнуто внаслідок навчання. Контроль досягнутих результатів має низку функцій.

Перша функція контролю може бути визначена як навчаюча. Контроль сприяє поглибленню, розширенню, удосконаленню знань студентів. Нормальний розвиток навчального процесу передбачає зворотний зв'язок у двох його різновидах: «студент - викладач» і «студент - студент». Йдеться про так званий зовнішній і внутрішній зв'язок у навчанні.

Друга функція контролю - виявлення знань, умінь і навичок, а також ще існуючих у них прогалин - діагностична.

Третя функція контролю - вимірювання й оцінка знань і навичок студентів. Реалізація цієї функції надзвичайно складна, на практиці вона реалізується у виставленні оцінок студентам.

Четверта функція контролю - виховна, або функція стимулювання (виховання волі, характеру, дисципліни, навичок систематичної самостійної праці та ін.).

П'ята функція контролю - розвивальна. Контроль знань сприяє розвитку психічних процесів особистості - уваги, пам'яті, мислення, інтересів, пізнавальної активності, мовлення студентів.

Шоста функція контролю - прогностично-методична. Передусім вона стосується викладача, який отримує досить точні дані для оцінки своєї праці, результатів запровадження своєї методики викладання, шляхів подальшого вдосконалення навчання. Однак така функція стосується і студентів. Контроль допомагає їм прогнозувати свою навчальну та наукову роботу.

Принципи організації контролю і оцінки знань студентів

Принципи організації контролю й оцінки знань студентів визначаються метою навчально-виховного процессу у вузах, а також об'єктивними закономірностями педагогічного процесу в них. Назвемо основні принципи перевірки учбової роботи й оцінки знань студентів. Це насамперед:

1) принцип індивідуального характеру перевірки й оцінки знань студентів;

2) принцип систематичності перевірки й оцінки знань;

3) принцип тематичності;

4) принцип диференційованої оцінки успішності навчання студентів;

5) принцип єдності вимог викладачів до студентів;

6) принцип об'єктивності.

Принцип індивідуального характеру перевірки знань студентів передбачає індивідуальну роботу викладача з кожним студентом. В історії вітчизняної вищої школи мав місце короткочасний період роботи, коли знання студентів зовсім не перевірялися й не оцінювалися або оцінювалися на основі бригадного методу. В останньому випадку оцінка, яку діставав бригадир, автоматично виставлялася усім членам бригади. Цей досвід виявився невдалим.

Принцип систематичності перевірки й оцінки знань вимагає здійснення контролю протягом усього періоду навчання студента у вузі. З цією метою застосовуються різні види й методи контролю.

Принцип тематичності стосується усіх ланок перевірки й передбачає оцінку учбової діяльності студентів не тільки за її кінцевими результатами за семестр чи навчальний рік, а й за кожною темою чи найважливішими темами курсів, що вивчаються.

Принцип диференційованої оцінки успішності студентів передбачає здійснення її на основі визначення однакових рівнів засвоєння знань.

Принцип єдності вимог викладачів до студентів передбачає урахування кафедрами й викладачами діючих загальнодержавних стандартів із підготовки спеціалістів стосовно всіх студентів.

Принцип об'єктивності передбачає постійну увагу викладача до підтримання необхідного рівня підготовки майбутніх спеціалістів, до систематичного аналізу результатів міжсесійного контролю і показників успішності з метою своєчасного здійснення заходів для поліпшення організації і змісту навчально-виховного процесу, підвищення ефективності та якості аудиторних і самостійних занять студентів із метою запобігання (зменшення) відсіву їх із вузів.