Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника»

Інститут філології

Кафедра української мови

Курсова на тему:

«Методика викладання Олександра Довженка в 11 класі »

Курсова

студентки групи У(З) – 41

Матішак Надії Василівни

Науковий керівник,

Доцент кафедри українсь -

кої літератури:

Процюк Л. Б .

Івано – Франківськ - 2012

Зміст

Вступ………………………………………………………………………3

Розділ ӏ.Вивчення життєвого і творчого шляху О. Довженка. Специфіка викладання………………………............................................................4

Розділ ӏӏ.’’Зачарована Десна” – казка генія про власне дитинство. Проблематика твору. Характери. Поетика Довженка автобіографічної повісті……………………………………………….................................8

2.1. Краса людини і природи у повісті ”Зачарована Десна”

О. Довженка……………………………………………………………...11

2.2. Образ людини – трудівника в повісті ”Зачарована

Десна”…………………………………………………………………....13

Розділ ӏӏӏ.Аналіз кіноповісті Довженка ”Україна в огні”……………....15

3.1.Засудження війни у кіноповісті……………………………………..23

3.2. Сила народного духу у повісті ”Україна в огні”………………….25

Висновки………………………………………………………………....27

Додатки…………………………………………...……………………...28

Список використаної літератури……………………………………….29

Вступ

Актуальність теми дослідження:” Довженко всього прагнув, все хотів осягнути, випробувати у житті. Починав художній шлях художником – карикатуристом, пізніше став всесвітньовідомим майстром кіно, драматургом, письменником, а міг би мабуть, стати й конструктором,

творцем садів як Симиренко.

Складалося враження, що творча сила Довженка не має меж. Мислячий, вічно неспокійний, він жив інтенсивним,

до краю напруженим духовним життям. Бував спокійним зовні, але внутрішньо, здається, ніколи.

По – моєму, не було такого виду мистецтва або галузі

людського знання, що не торкнулась б його допитлива,

весь час вируюча душа…

Впередзорецья! – ось хто він був у мистецтві”.[1;c.7-8]

Незважаючи на велику кількість дослідницької та мемуарної літератури, присвяченої О. П. Довженку, можна відзначити, що педагогічна діяльність митця відзначена лише частково і охоплює лише сорокові – п’ядесяті роки.

У дослідженнях У. Корнієнка, У. Рачука, С. Плачинди,

М. Куценка, О. Мусієнко, Д. Шлапака, Р. Корогодського,

С. Тримбача та інших досить грунтовно і різнобічно вивчене життя і творчість О. П. Довженка.

Метою дослідження є осмислення й комплексний аналіз творчого доробку, а також методика викладання Довженка в 11 класі. Визначення ролі культурної спадщини митця для розвитку української культури.

Задля реалізації поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:

-дослідити культурологічний контекст під впливом якого

формувалась творчість митця;

-проаналізувати методику викладання творчості Довженка

в 11 класі;

-охарактиризувати ”Зачаровану Десну” , її проблематику,

характери;

-аналізувати кіноповість Довженка ”Україна в огні”.

Об’єктом дослідження є творчий шлях Довженка,

його твори, які вивчаються в 11 класі.

Предметом дослідження – методика викладання

О. Довженка в 11 класі.

Розділ Ι. Життєвий і творчий шлях О.Довженка.

«Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм», — так говорив про себе Олександр Петрович Довженко, помиляючись по суті, можливо, вперше в житті. Історія розсудила по-своєму: він належить вічності, а його надбання - світовій культурі. А він — невід'ємна частка могутньої світової культури, світосяйний геній українського народу.[30;c.246]

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. у селі Сосниця на Чернігівщині. За переказами, його предки прибули у цей край з Полтавщини. Офіційні документи засвідчують, що рід Довженків був великий. Дід Семен — з останніх українських чумаків. У батьків майбутнього письменника — Петра Семеновича й Одарки Єрмолаївни — було 14 дітей, але дванадцятеро з них одне за одним померли. Залишилися тільки Сашко й Поліна. У згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон».[30;222]

Довженко любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».[30;223]

Син ріс слухняним і працьовитим, допомагав батькам, багато читав. Формування характеру майбутнього письменника і кінорежисера відбувалось під впливом чарівної української природи: мальовнича Десна і «казкова сіножать»[16; c.14] на ній назавжди викарбувалися в пам'яті митця.

Вчився Довженко у Сосницькій початковій школі, а згодом — у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником. Хлопець зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя, як тоді йому здавалось, йшло у двох вимірах — реальному й уявному.

У 1911 р. Олександр Довженко вступив до Глухівського учительського інституту, а з 1914 по 1917 pp. Довженко працює викладачем вищої школи у Житомирі. Він плекав надію стати художником, тому брав приватні уроки. Одружився з учителькою Варварою Семенівною Криловою. З 1917 по 1919 pp. вчителює й навчається у Київському комерційному інституті.

У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі. У роки німецької і польської окупації був у складі 3-го полку армії УHP, працював у Житомирській губнаросвіті секретарем і завідувачем відділу мистецтв, згодом — комісаром театру імені Тараса Шевченка.

Починаючи з 1920 р. Довженко — в лавах більшовицької партії. А з 1921 по 1923 pp. перебуває на дипломатичній роботі завідувача загальним відділом при українському посольстві у Варшаві, у Берліні перебував на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР. Тут він вступив до приватної художньої майстерні професора Еккеля й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва. До Києва Довженко приїжджає з наміром вчителювати і продовжувати навчання. Стає студентом природничого факультету університету і водночас слухачем Академії мистецтв.

3 1923 р. переїхав до Харкова й незабаром став відомим як художник - ілюстратор газети «Вісті ВУЦВК», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та ВАПЛІТЕ.

У 1925 р. в сім'ї Довженка сталася біда — захворіла дружина, Варвара. У неї був туберкульоз кісток і вона вже не могла пересуватися самотужки. На всіх її надіях було поставлено хрест, і на родинному щасті з Довженком — теж. Добре знаючи чоловіка, Варвара розуміла, що під час вибору на перший план він поставить своє покликання. Тож, за традиційною версією, Варвара благородно відпустила свого чоловіка, щоб не бути йому тягарем, не перешкоджати поступові у світле й велике майбутнє. Впродовж 1926-1933 pp. Олександр Довженко працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. Одеська кінофабрика на той час була основною в республіці з випуску українських кінофільмів. Там з'явилися й перші фільми молодого кіномитця — кінокомедії «Вася -реформатор» та «Ягідка кохання». Керівництво кінофабрики обидва фільми забракувало, але режисер Довженко не впав у відчай, а продовжив творчі пошуки. У цей період на Одеській кінофабриці Олександр Петрович познайомився з молодою кіноактрисою Юлією Солнцевою.

З 1929 р. Довженко працює на Київській кінофабриці, викладає на режисерському курсі у Київському кіноінституті.

У 1930 р. О. Довженко зняв картину «Земля», яка принесла митцю світову славу. Разом зі своїм оператором Д. Демуцьким він виїхав за кордон. Відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію.

На екранах країни і за кордоном виходять його німі фільми — «Сумка дипкур'єра», «Звенигора», «Арсенал». Фахівці досі дивуються талантові кіно - майстра, який, знімаючи «Звенигору», зумів вмістити на 1799-ти метрах кіноплівки мало не всю історію України!

У 30-х pp. Олександр Довженко вже був всесвітньо визнаним самобутнім кінорежисером, основоположником поетичного кіно, митцем світового рівня. Його високо оцінив Чарлі Чаплін, назвавши єдиним в слов'янському світі великим митцем, мислителем і поетом.

«Землею» Довженко завоював цілий світ, але до США тодішня влада його не пустила. Успіх був колосальний, саме за те партідеологи й підрізали творчі крила майстра. В пресі стали з'являтися розгромні статті на фільми вже всесвітньо відомого кінорежисера. Наприклад, «Известия» опублікували фейлетон Дем'яна Бедного, в якому той назвав «Землю» «куркульською кінокартиною». Це був ніби удар в спину. Геніальний митець відразу посивів і постарів. «Я хотів був умерти»,[16; c.372] — визнавав Довженко. Незабаром фільм зовсім заборонили. Згодом між Довженком і Бєдним відбулися незвичайні зустрічі. Дем'ян Бедний розкаявся у своїй критиці...

У 1932 р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм», де почав працювати з 1933 р. У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна...

У 1939 р. вийшов на екрани «Щорс». Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна...

Але настало розчарування митця у високих комуністичних ідеалах, похитнулася навіть фанатична віра у Сталіна, якого Довженко в жодному зі своїх фільмів так і не показав. Наступні фільми за його кіноповістями («Повість полум'яних літ», «Поема про море », « Зачарована Десна» ) були поставлені у Москві вже після його смерті дружиною митця. Виняток — «Україна в огні» і ще два фільми — «Битва за нашу Радянську Україну» і «Перемога на Правобережній Україні».

Упродовж 1941-1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись!», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943р.). Цей твір був Сталіном заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.

Війна внесла свої жорстокі корективи в долю художника, він був змушений виїхати в Ашхабад, хоча рвався на фронт. На початку 1942-го приїхав до Воронежа, де містився штаб Південно-Західного фронту.

У 1943 р. фронт зупинився на кордоні України. Полковника Довженка часто можна було бачити серед бійців. Він був на передовій під Харковом, Києвом. У селі Померках читав кіноповість «Україна в огні» Хрущову. Той схвально відгукнувся про твір, але невдовзі різко змінив свою думку, оскільки генсеку Сталіну він не сподобався.

31 Січня 1945 р. Довженко записав: «Сьогодні роковини моєї смерті... Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягара неправди й зла...»[16;c.9]

Після війни Довженкові як «затятому націоналісту»[16; c.346,382,551] не дозволяли жити в Україні. Проти його повернення було партійне керівництво України.

За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після кіноповісті «Україна в огні».

Упродовж 1949-1956 pp. на кіностудії «Мосфільм» Довженко пише кіноповість «Мічурін», знімає документальний фільм «Країна рідна», робить начерки епопеї «Золоті ворота» і, як професор, читає лекції у Всесоюзному державному інституті кінематографії. Він написав кіносценарій «Прощай, Америко», ряд статей з кіномистецтва, закінчував кіноповість «Антарктида».

У 50-х pp. розпочинається будівництво Каховської ГЕС, і письменник, задумавши фільм про цю подію, їде до Каховки, спостерігає за ходом робіт, спілкується з інженерами, вченими, збирає матеріал.

У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована « Зачарована Десна ». У цей час була завершена й «Поема про море».

У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада 1956 р. Олександр Довженко раптово помер.

Дружина митця Юлія Солнцева, яка була його другом і помічником, завершила і відтворила на екрані те, що було задумом Олександра Довженка. «Зачарована Десна», «Повість полум'яних літ», «Поема про море» .

Незадовго до своєї смерті Довженко просив у влади дозволу поховати його в Києві, але йому відмовили. Після смерті чоловіка Юлія Солнцева знову звернулась до влади з проханням про поховання Олександра Петровича в Україні, але й це звернення залишилось без відповіді.

Грошей на похорон не було. На ощадній книжці Довженка зберігалось усього 32 рублі, ховали його за державний кошт.

Попрощатись із великим митцем в Москві, в Будинку літераторів, прийшли Б. Ліванов, Б. Андреев, Д. Шостакович. Довженко лежав на старовинній українській плахті, наряджений у вишивану білу сорочку. В залі була й група українських письменників, яка поклала до ніг великого земляка сніп жита, українську землю, яблуко...

Довженко похований на Новодівичому кладовищі, де на його могилі встановлений пам'ятник роботи скульптора Віри Мухіної.

Розділ ΙΙ. «Зачарована Десна» - казка генія про власне дитинство. Проблематика та автобіографічність твору. Характери.

Шедевром творчості Довженка є «Зачарована Десна». У преамбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання, тим, що він давно сумував за рідною землю і своїм дитинством.

Задум написати твір виник у Довженка ще в роки Другої світової війни. Про це він говорить у листах до рідних, у «Щоденнику», маючи намір видати таку книжку, яка була розрадою для людей. Про свій намір письменник уже чітко заявляє 30 березня 1948 р. Проте «Зачарована Десна» з'явилася лише в 1955 р., за рік до його смерті.

Кіноповість «Зачарована Десна» — твір новаторський за художньою формою та за постановкою і розв'язанням проблем. Автор намагається дослідити, які основні фактори формування людської особистості, у чому духовне джерело справжнього таланту, яка роль праці в житті людини. Новаторським цей твір можна назвати ще й тому, що Довженко висвітлює глибокі філософські категорії, серед яких: шляхи народу й людини до щастя, прекрасне й потворне в житті, покликання, сутність людини, її можливості, добро і зло, життя і смерть.

«Зачарована Десна» — автобіографічний твір, спогади письменника про дитинство, перші кроки пізнання життя, про перші дитячі радощі, і і чари перших захоплень дитячих, про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря.

Спогади ці час од часу переростають в авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи» ,[30;c.223] інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим — багатство їхніх душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак.

Автор переконливо довів, що дитинство — найщасливіший і водночас найвирішальніший час в житті кожного. Те, якою зросте людина, залежить від багатьох факторів, які впливають на неї в перші роки життя, коли формуються її смаки, принципи та переконання. Отже, із «Зачарованої Десни» ми можемо дізнатися не лише про дитячі роки Довженка, а й про дитинство тисяч селянських дітей, що зростали в радості навпіл із горем та печаллю.

Оповідач у творі — сам письменник, який виступає у двох образах: як автор і як герой кіноповісті — маленький Сашко. Відповідно й розповідь має двоплановий характер. Перший план — це своєрідне поетичне відтворення світу в дитячій свідомості (письменник зосереджується на внутрішньому світові хлопчика), другий — філософські роздуми зрілої людини-митця про сенс людського буття, роль дитинства у формуванні особистості. Саме в роздумах найбільше розкривається літературна особистість автора. Письменник прагне показати межу між добром і злом, красивим і потворним, велич духовних можливостей простої людини і тягар трагічних випробувань, що випадає на її долю.

Письменник прекрасно знав народний побут, звичаї, духовний світ селянина, його психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна енциклопедія сільського життя України кінця XIX — початку XX століть.

Темою кіноповісті «Зачарована Десна» є спогади письменника про своє дитинство, про кровний зв'язок з народом і рідною землею.

Митець закликає любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що дав тобі твій народ, що робить людину духовно багатою та щасливою, не забувати про свої корені, бути гідним сином своїх батьків, свого народу — така ідея кіноповісті.

У публіцистичному відступі звучить гнівний осуд фашизму, війни.

Якщо брати в широкому плані, то прочитується й ідея вічності життя, вічності людського роду й народу, який пройшов через страхітливі випробування далекого й не дуже далекого минулого.

Особливістю кіноповісті «Зачарована Десна» можна вважати відсутність чіткого сюжету, однак це не перешкоджає читати твір з неослабною увагою.

Для втілення художнього задуму автор звертався до випробуваних часом джерел — фольклору і класичної літератури. Письменник запозичує з фольклору принцип «нанизування мотивів, використання ліричних і публіцистичних відступів, традиційних зачинів і закінчень, обрамлення, поетичної антитези і зіставлення, ретардацій» [30; c.259]

Композиція кіноповісті «Зачарована Десна» являє собою органічне поєднання ліричних і філософських роздумів літнього Довженка з романтичним, чистим поглядом малого Сашка.

У творі можна виділити окремі новели («Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи»), ліричній публіцистичні відступи. Але твір є цілісним: це суцільний потік думок, спогадів, що напливають одні на одні, та зображення умов, в яких формувався світогляд майбутнього митця (побут, оточення).

Особливості композиції «Зачарованої Десни» зумовлені ще й жанром твору — кіноповість. Звідси й фрагментарність, швидка зміна «кадрів», планів, яка не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої тонкого гумору авторської сповіді.

У кіноповісті «Зачарована Десна» зображено народні, виразно національні характери. Твір пройнятий народним гумором, глибоким ліризмом, письменник по-філософськи осмислює духовні джерела свого народу.

Через призму спогадів маленького Сашка постають і спогади про повінь, коли батько Сашка безкорисливо рятував людей від повені, і його син допомагав гребти так, що було «жарко од труда і весело».[16; c.39]

Ніжності маленький Сашко вчився у матері. Проводжаючи його з батьком та дідом на косовицю, вона зозулею « кувала розлуку ».[16; c.45 ]

Здавалось, що вся народна мудрість і доброта була зібрана в дідові Семенові. Хлопчикові подобалося, як, показавши дорогу незнайомому подорожньому, дід хвилинку мовчав, а потім зітхав і казав: «Добра людина поїхала, дай їй бог здоров'я».[16; c.18]

Дід був прекрасним оповідачем: заворожував онуків своїми казками. У прадіда Тараса «голос... був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти і добро».[16; c.30]

Філософськи осмислюючи свої дитячі роки, О. П. Довженко переконує читача, що саме в дитинстві криються джерела становлення кожної особистості. А сам письменник завдяки чарівній Десні і рідним людям впродовж усього життя «не втрачав щастя бачити. .. зорі навіть у буденних калюжах на життєвих дорогах».[16; c.62]