Розділ 2. Підготовка ворогуючих сторін до військового зіткнення

Назрівало рішуче зіткнення між Північно-Східною Руссю та Золотою Ордою. Літописець так лаконічно охарактеризував час, що передував Куликовській битві: «А князю великому Дмитрию Московському бышеть розмирие с татары и с Мамаем» [1, с. 41]. Останній відчував, певно, що Московське князівство прагне якщо не повного скинення ординського iгa, то принаймні рішучого його ослаблення. Тому підготовка походу на Москву проводилася ординськими феодалами дуже скрупульозно. Адже йшлося не про звичайний грабіжницький, хай і великомасштабний, набіг, як це було, наприклад, з експедицією Бегича в 1378 p., а про вирішальне ослаблення Московського князівства і остаточне підкорення всієї Північно-Східної Русі.

Для здійснення цих заманливих планів Мамай збирав антимосковську коаліцію, до якої ввійшли Велике князівство Литовське, Рязанське князівство і генуезьке місто Кафа у Криму, докладав зусиль до розпалювання внутрішньополітичних суперечностей у стані Дмитрія Івановича [20, с. 50].

Ординці розпочали свій великий похід на Русь з Приазов’я. Враховуючи гіркі уроки минулого, Мамай не насмілився рушити безпосередньо на Москву, а зупинився табором ще на «ординській» території. Зупинку він намагався використати для з’ясування готовності московського великого князя до боротьби, визначення кількості і напряму руху його війська. Ординському воєначальникові потрібно було також узгодити дії з союзниками: Олегом рязанським і Ягайлом литовським. З цією метою Мамай обмінювався з ними гінцями. Йдучи на угоду з Мамаєм, Ягайло планував добитися одночасного послаблення Орди і Москви, що могло б полегшити реалізацію його особистих планів у східній частині європейського континенту. Аналогічної позиції дотримувався рязанський князь Олег, котрий силкувався об’єднати під своєю владою всі князівства Північно-Східної Русі, незважаючи на нещастя, які несли народові міжусобиці. Зраджуючи загальноруські інтереси, він полегшив наступ ординським військам [14, с. 287].

За свідченнями джерел, Мамай, Ягайло і Олег домовилися зібрати свої війська на берегах Оки на Семенів день, тобто 1 вересня. Склавши спільний план дій, Мамай відіслав посольство до московського великого князя Дмитрія з вимогою сплатити данину в розмірі, встановленому ханами Узбеком та Джанібеком: «Прося выхода, как было при цари Жанибеке, а не по своему докончанию».

Силкуючись залякати Дмитрія Івановича і змусити його до покори, ординські посли повідомляли, що Мамай «близ стояща в поле за Доном со многою силою». Не виключено, що правитель орди, знаючи могутність Московського князівства, не втрачав надії підкорити його дипломатичним шляхом [24, с. 308].

Одержавши звістку про перебування Мамая з величезними силами у гирлі Воронежа, Дмитрій Іванович почав енергійно готуватися до воєнних дій. Адже насувалася грізна, більш ніж стотисячна армія ординців, а з іншого боку загрожувало військо Ягайла, от-от мав виступити і рязанський князь.

Зустрівши посланців Мамая, московський князь уміло затягував переговори, намагаючись виграти дорогоцінний час для збирання сил. Між тим, основна частина його війська зібралася в Москві, інша вирушила до Коломни. Незабаром прибули загони князів Ольгердовичів з Чернігово-Сіверщини і Полоцької землі. Андрій Ольгердович, що перейшов на службу до московського великого князя незадовго перед зіткненням з Мамаєм, став полоцьким князем і його рать, до якої входили переважно воїни з території майбутньої Білорусії, брала участь у Куликовській битві. Військо його брата брянського і трубчевського князя Дмитра складалося з представників Чернігово-Сіверської землі. Відомого воєначальника князя Дмитра Боброка супроводжували загони з Волині.

Уряд Московського князівства, готуючись до вирішальної битви з ординцями, став на шлях скликання не лише феодального війська, а й масового народного ополчення («собираа всякиа человеки и воинство» [1, с. 15] ). Це дало змогу залучити до боротьби широкі маси як міст, так і сіл і перетворити її таким чином на загальнонародну.

На час виходу руських військ з Москви був детально розроблений і узгоджений між полководцями стратегічний план ведення війни [20, с. 56]. Руське командування прийняло сміливе й несподіване для Мамая рішений виступити назустріч ворогові і змусити його прийняти бій у невигідній місцевості та психологічно незвичній ситуації.

Враховувалась і та обставина, що кінноті Мамая необхідно буде шукати зручні броди для подолання річок як під час наступу, так і в разі відступу. Шлях до Москви монголо-татарам загороджувала Ока. Крім того, руським полководцям стало відомо, що в гирлі Оки до військ Мамая 1 вересня мали приєднатися воїни Олега і Ягайла. Дмитрій Іванович і його оточення прийняли єдино правильне за тих умов рішення не дозволити об’єднатися ворожим полчищам і розбити їх поодинці [21, с. 43].

12 серпня з трьох кремлівських воріт у Москві урочисто виступили руські війська і 18 серпня прибули до Коломни. Наступного дня Дмитрій Іванович провів їх огляд і розділив на полки, призначивши командирів. З Коломни руські сили підійшли до Оки, де в гирлі Лопасни 24 серпня до них влився великий загін бійців з північноруських князівств [23, с. 244]. Йдучи, територією Рязанського князівства, Дмитрій Іванович суворо наказав не чинити насильств його жителям: «Аще кто идеть по Рязанской земли, никто же не коснися ни єдиного власу» [1, с. 35].

Не досягши Дону, руські полки зупинилися в с. Чернова, де вранці 7 вересня на військовій раді вирішувалося головне питання: «Како битву устроить противу безбожних сил татар, на сей ли стороне Дона, или на ону страну Дона перевеземся?». Думки присутніх на раді розійшлись. Останнє слово залишилося за великим московським князем, котрий прийняв мудре рішення: дати бій на території не Рязанського князівства, а на «ординській» (за Доном починалося підвладне ординцям «Дике поле»). Вибір місця битви мав для руських не лише стратегічне, а й політичне значення. Того ж дня було наведено переправи, розшукано броди, і війська переправилися на поле Куликове. Під час переходу руських полків на правий берег Дону примчала сторожова засада, яка повідомила Дмитрія Івановича про наближення золотоординців.

З пам’яток Куликовського циклу довідуємося про розташування руських сил перед битвою. В центрі розмістився Великий або Великокнязівський полк, у передніх рядах якого майорів великокнязівський стяг. На чолі Великого полку стали Дмитрій Іванович і московський воєвода Вельямінов. З правого боку на уривистому, порослому лісом березі річки Нижній Дубняк був полк Правої руки під проводом князя Андрія Ольгердовича і воєводи Микули Васильовича. З лівого боку, біля річки Смолки, розташувався полк Лівої руки, очолюваний білозерськими і ярославськими князями. Перед Великим полком стояв Передовий полк, у голові якого були князі Дмитро і Володимир Всеволодовичі Друцькі. До його складу входили ополченці («сермяжная рать») і сторожовий загін Семена Меліка. Нарешті, в Зеленій діброві, між Смолкою і Доном, укрився Засадний полк, яким командували Дмитро Боброк Волинський і двоюрідний брат великого князя Володимир Андрійович. Резервом керував Дмитро Ольгердович [6, с. 45 − 46].

Зброя руських воїнів складалася тоді з луків і стріл, списів, мечів, шабель, коротких і довгих сокир. Як захисний обладунок, використовувалися металеві і дерев’яні щити (інколи пофарбовані в червоний колір), кольчуги, шоломи, наколінники. Металева кольчуга дорого коштувала і її міг носити лише багатий воїн, простий же ратник робив захисний одяг із шкіри (товсті шкіряні смуги зшивалися на зразок кольчуги).

Руське командування прагнуло якомога швидше почати битву, щоб не дати часу ворогам (Мамаєві, Олегу і Ягайлові) об’єднати сили [7, с. 51].

Орди Мамая наблизилися до Куликового поля в другій половині дня 7 вересня і почали готуватися до битви. Звичайно головнокомандуючий монголо-татарського війська особисто не брав участі в бою. Так сталося і під час Куликовської битви. Мамай стояв на узвишші, що мало назву Красний холм, де ще звечора розбили його намет, і керував бойовими діями за допомогою умовних знаків, що подавалися за його вказівкою: сигналів труб, ударів бубнів. Використовувались і різні світлові знаки. При собі Мамай тримав великий загін відбірних воїнів (резерв), який передбачалося кинути у бій у вирішальний момент.

Бойовий порядок ординського війська передбачав розташування в центрі загонів найманої піхоти, основним озброєнням якої були довгі списи. Воїни задніх рядів мали довші, ніж ті, що стояли попереду, списи. Ратник заднього ряду клав спис на плече переднього і так, ощетинившись тисячами вістер, піхота рушила назустріч руським. З лівого і правого боків від неї величезною лавиною спускалася з Красного холму ординська кіннота, озброєна кривими шаблями, мечами, луками, списами. Її бойовий порядок нагадував півмісяць [4, с. 300].

Таким чином, Дмитрій Донський, маючи досвід про недавні напади золото ординців на Русь наприкінці ХІVст. посилив консолідаційну політику, і коли він отримав звістку про наступ Мамая, був готовий дати відсіч. Затягуючи переговори з ним, Дмитрій розпочав збирати війська і відправився назустріч ворогам.