20. Механізм відображувальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки

Проблема розвитку психіки має три аспекти вивчення: 1) виникнення і розвиток психіки в тваринному світі; 2) виникнення і розвиток людської свідомості; 3) розвиток психіки в онтогенезі людини, тобто починаючи з народження і до кінця життя. Розвиток — це рух від простих форм і структур до вищих, більш складних. Досліджуючи природу матерії, вчені-матеріалісти вивчають різні форми руху матерії. Всім її видам, починаючи з неживої, неорганічної і закінчуючи найвищою складною матерією — людським мозком, властива якість відображення, тобто здатність реагувати на впливи. Форми відображення залежать від форм існування матерії. У неживій природі відображення може проявитися у вигляді механічної, фізичної чи хімічної взаємодії тіл або ре- човин (сонячний промінь і поверхня води, хвиля і камінь тощо). Біологічна форма відображення проявляється в активності (зовнішньої і внутрішньої) на прямі впливи, які самі по собі позитивно чи негативно впливають на організм. Отже, з виникненням життя відображення стає якісно іншим. У неживій природі об’єкт залишається пасивним щодо впливів, а в живій природі живі істоти проявляють активність.

25.Вихідним для розуміння природи психічного розвитку є співвідношення в людині природного і соціального, вродженого й набутого.

Від народження людина отримує організм з його анатомо-фізіологічною структурою, яка включає морфологічні й фізіологічні властивості та закономірності їх дозрівання, стать, нервову систему, вроджені індивідуальні ознаки. Дитина, на відміну від тварини, народжується з мінімальною кількістю вроджених рефлексів, але з багатим потенціалом прижиттєвого їх розвитку у процесі взаємодії з соціальним середовищем.

Таким чином, для цілісного процесу психічного розвитку природна основа, зумовлена генотипом, виступає передумовою, своєрідним фундаментом, спираючись на який виникають психічні новоутворення при визначальному впливі соціального середовища.

Умови психічного розвитку поділяють на зовнішні й внутрішні.

Зовнішні - фактори природного і суспільного середовища, що діють на психічний розвиток дитини через внутрішні умови (С. Л. Рубінштейн). Соціальне середовище є джерелом психічного розвитку. У ньому вирізняють три компоненти:

1) макросередовище: суспільство, його соціально-економічна і політична система;

2) мезосередовище - національно-культурні та соціально-демографічні особливості місця проживання дитини;

3) мікросередовище - безпосереднє оточення, близькі дорослі, сім'я.

Внутрішні умови психічного розвитку дитини - це її психічні особливості (розвиток свідомості, досвід, освіта, мотивація).

Зовнішні та внутрішні умови розвитку особистості тісно взаємопов'язані, їх взаємодія має якісні відмінності на кожному віковому етапі.

Взаємодія зовнішніх та внутрішніх умов має дві основних форми. По-перше, як взаємопереходи інтеріоризації та екстеріоризації.

По-друге, як виникнення та розв'язання суперечностей. Так, досвід сприймання й розуміння оточуючого "дорослого" світу відтворюється дошкільниками у сюжетно-рольових іграх. У школі учні засвоюють основи наук: відбувається інтеріоризація знань, накопичених людством, які знаходять використання у подальшій трудовій діяльності індивіда (екстеріоризація).

26. Свідомість - це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов у трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.

Свідомість - це інтегральний момент психічних процесів. У психічній діяльності немає окремих психічних актів, усі вони взаємопов'язані, але при цьому кожен зберігає свою специфіку. Завдяки свідомості людина пристосовується до навколишнього світу. Об'єктом усвідомлення є те, що потребує певної регуляції нашої поведінки, наших дій з урахуванням реальності.

Свідомість людини виявляється в її діяльності. Справа і слово людей є виявом їхньої свідомості. Свідомість у різні моменти життя особи і за різних обставин неоднакова. Про це ми говоримо, характеризуючи вчинки і стани людей. Окремі дії оцінюються як високо свідомі, в інших такої якості немає.

Про низький рівень свідомості говорять тоді, коли людина недостатньо усвідомлює обставини, за яких вона діє, і своє ставлення до них.

Високий рівень свідомості характеризується тим, що людина розкриває суттєві необхідні зв'язки, керуючись віддаленою і суспільно значущою метою та певними мотивами, і відповідно планує, організує й регулює свої дії.

Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого. Усвідомлюються мета діяльності, шляхи досягнення мети, частково мотиви, а ось способи виконання часто автоматизуються. Ходіння, мовлення, письмо, читання, рахування - це максимально організована автоматична психічна діяльність. Спочатку ці акти здійснюються в результаті діяльності свідомості, а в подальшому автоматизуються, звільняючи свідомість для подальшого, більш досконалого пристосування до навколишнього світу.

Не усвідомлюються також так звані субцептивні реакції, які викликаються підпороговими подразниками, деякі мотиви діяльності та поведінки, потяги, патологічні явища типу галюцинацій, марень.

Прикладом переходу свідомого в несвідоме є сон. Розрізняють три різновиди сну: добовий сон, позбавлення якого призводить до руйнування нервових клітин, сон, який виникає під дією однорідного подразника (наприклад, під час монотонної лекції) і сон-звичка.

Сон - це особливий стан кори головного мозку, який супроводжується складними біохімічними перетвореннями.

Уві сні люди бачать сновидіння. Сновидіння - це своєрідний стан свідомості того, хто спить, який характеризується появою більш чи менш яскравих уявлень.

Перехід від сну до активного неспання - це перехід від несвідомої психічної діяльності до свідомої (і навпаки). Таким чином, психічна діяльність людини являє собою єдність свідомого і несвідомого.

27. Ментальність - це притаманний певній нації варіант світосприймання, поведінки, який реалізується на спільній мовній, культурній і морально-етичній основі (Г. Півторак).

Ментальність поряд з наукою, мистецтвом, міфологією та релігією є однією з форм суспільної свідомості. Вона жодним чином не закріплена в матеріалізованих продуктах, а має надсвідомий характер. Національний менталітет є продуктом певної культури і водночас, персоніфікуючи її, - носієм, продовжувачем культурних традицій і норм поведінки в наступних поколіннях.

"Душа" українського народу формувалася впродовж багатьох століть існування в контексті землеробської культури, яка народжувала в етнічній свідомості пращурів українського люду архетип ласкавої, лагідної неньки-землі, її поетичне бачення, що зумовлювало обрядовість народного життя. Це й спричинилося до формування основних рис української ментальності.

Антеїзм. Термін "антеїзм" походить від імені давньогрецького міфічного персонажа Антея, який черпав свою життєву силу в постійному зв'язку з матір'ю-землею.

"Екзистенціально-межове" світовідчуття. Вчені розуміють під цим терміном гостроемоційне переживання сьогодення, життєлюбність, поетичне, лірично-пісенне сприймання природного й соціального оточення, пріоритет "серця" над "головою".

Індивідуалізм зумовлений проживанням в малих соціальних групах.

Соціопсихологічний і політичний конформізм. В історичному становленні української психіки особливу роль відіграє геополітична ситуація.

Розрізняють два типи української ментальності: землеробський і козацький. Перший тип хронологічно давніший: його глибинні корені сягають прадавньої індоєвропейської культури; другий сформувався в епоху середньовіччя на ґрунті оригінального етносоціального утворення - козацтва. В першому пріоритет у свідомості належить жінці - Берегині, матері, в другому - чоловікові, сильному, мужньому, незалежному мандрівнику, воїну. Зіткнення цих двох типів ментальності сформувало такі риси національного характеру українців, як надзвичайно високе почуття трагічного і співпереживання людським стражданням.

28. Відчуття є відображенням у мозку людини окремих властивостей, якостей предметів та явищ об'єктивної дійсності внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуття.

Вивчення розвитку пізнавальної діяльності в еволюції тваринного світу (у філогенезі) і у дитини (в онтогенезі) показує, що відчуття є первинною формою орієнтування організму в навколишньому середовищі.

Не випадково в слові "чутливість" закладена характеристика пізнавальної функції відчуттів, і слова"відчуття" і "почуття" (переживання) мають однаковий корінь.

Органічні відчуття перебувають у співвідношенні з об'єктами зовнішнього світу, викликають бажання, вони є джерелом вольового імпульсу. Рухи і дії, спрямовані на досягнення мети, регулюються відчуттями, які необхідні для побудови дії. Таким чином, відчуття забезпечують життєдіяльність людини.

Відчуття, сприймання і уявлення є як у тварини, так і в людини, але вони не тотожні. Праця і мова в процесі антропогенезу (походження людини) сформували специфічно людські відчуття, сприймання та уявлення. Вони відрізняються від подібних образів у тварин за змістом (людина відображає соціальні умови життя суспільства, предмети, створені в процесі праці, і через них природу, на яку вона активно діє); за фізіологічними механізмами (відчуття, сприймання і уявлення людини виникають у взаємодії образу і слова в специфічно людській першій сигнальній системі); за роллю в процесі пізнання (у деяких тварин це вища форма орієнтування, у людини - лише початковий ступінь пізнання).

Другий ступінь пізнання - абстрактно-теоретичне мислення - характерний тільки для людини. Мислення базується на чуттєвому пізнанні, спирається на образи, але оперує не образами, а поняттями, зміст яких склався в результаті трудової діяльності, а також культури багатьох поколінь людей.

Відчуття не є єдиною формою відображення світу. Більш високі форми чуттєвого пізнання, сприймання та уявлення, не можуть бути зведені до суми або комбінації відчуттів. Кожна із форм відображення має своєрідність, але без відчуттів, як початкової форми відображення, неможливе існування будь-якої пізнавальної діяльності. Відчуття є джерелом наших знань про світ і про нас самих.

29. Відчуття - процес чуттєвого пізнання. В процесі діяльності, на практиці людина здобуває перші чуттєві знання про навколишні предмети, їх якості та властивості, про власне тіло. Фізіологічно ці знання забезпечуються діяльністю першої сигнальної системи, а тому чуттєві форми відображення спільні для людини і тварини.

Відчуття є як у тварини, так і у людини, але вони не тотожні. Праця і мова в процесі антропогенезу (походження людини) сформували специфічно людські відчуття, сприймання та уявлення. Вони відрізняються від подібних образів у тварин за змістом (людина відображає соціальні умови життя суспільства, предмети, створені в процесі праці, і через них природу, на яку вона активно діє); за фізіологічними механізмами (відчуття людини виникають у взаємодії образу і слова в специфічно людській другій сигнальній системі); за роллю в процесі пізнання (у деяких тварин це вища форма орієнтування, у людини-лише початковий ступінь пізнання).

Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Кожний аналізатор складається з 3-х частин (Рис. 2.1.1.):

1) периферійний відділ, або рецептор (від лат. "приймач");

2) чутливі нерви (аферентні, провідникові шляхи);

3) мозковий (центральний відділ).

Аналізатор - анатомо-фізіологічний апарат, спеціалізований для прийому впливів певних подразників із зовнішнього та внутрішнього середовища і переробки цих відчуттів

Дія подразника на рецептор викликає нервовий імпульс, який певними нервовими шляхами передається до кіркових клітин аналізатора. Відповідна ж реакція передається по іншому (руховому) нерву. Мозкова частина - вищий відділ аналізатора. Саме тут і виникає відчуття.

Всі відділи аналізатора працюють як єдине ціле. Органічні порушення будь-якої частини аналізатора - периферійної, провідникової чи центральної-спричинюють сліпоту, глухоту або втрату нюху, смаку, залежно від того, який аналізатор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналізатора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла чи звуку існує.

Чутливість, тобто здатність мати відчуття, в елементарних проявах вроджена і є безумовно-рефлекторною. Дитина, яка щойно з'явилася на світ, уже реагує на зорові, звукові та деякі інші подразники. Але все багатство людських відчуттів є результатом розвитку й виховання. Фізіологічні механізми високої чутливості до звуків рідної мови, до гами різнокольорових та музичних тонів формуються і розвиваються за життя шляхом утворення нових нервових зв'язків. Отже, діяльність аналізатора є умовно - рефлекторною.

30. Класифікація відчуттів відбувається за кількома ознаками:

1. За наявністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, який викликає відчуття, виділяють дистантні і контактні відчуття. Зір, слух, нюх відносяться до дистантних. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в навколишньому середовищі. Смакові, больові, тактильні відчуття - контактні.

2. За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:

а) екстероцептивні (від лат. - зовнішній) - відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;

б) інтероцептивні (від лат. - всередині) - рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать органічні відчуття;

в) пропріоцептивні (від лат. - власний) - рецептори розташовані в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

У межах кожної з цих груп відчуття поділяють на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників.

Адекватними називають ті подразники, до сприймання яких певний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло - для ока, звукові коливання - для вуха).

Неадекватними (невідповідними) називають такі подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які, звичайно, його не збуджують (наприклад, світло - для вуха, механічна дія - для ока і т.д.).

31. Види відчуттів: 1) Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові).

2) Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).

3) Кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і поло¬ження нашого тіла.

4) Проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, рівноваги, прискорення, больові відчуття.

Основною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфіка, визначена фізико-хімічними властивостями подразників, адекватних для відповідних аналізаторів, є якість.

 

Якість — особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів.. Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю.

 

Інтенсивність — кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання.

 

 

Тривалість — часова характеристика відчуття. Вона за¬лежить від часу дії подразника, його інтенсивності й функціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття.

 

Адаптація (лат. adapto — пристосовую) — зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної си¬ли, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у зниженні чутливості за великої сили подразників і підвищенні — за малої.

 

Сенсибілізація — підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ. При сенсибілізації спостерігається тимчасове зни¬ження нижнього порогу відчуттів.

 

Синестезія - виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора.

32.

Властивості відчуттів

Загальними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і локалізація.

Якість - це та властивість відчуття, яка відрізняє його від інших. Якісно відрізняються відчуття одного виду від іншого, а також різні відчуття в межах

одного і того ж виду. Прикладами якостей відчуттів є різні кольорові тони і відтінки, звуки різної висоти, різні запахи, смаки і т. ін. Якість кожного відчуття визначається властивістю того об'єкта, який його викликає. Кожний аналізатор відображає великий діапазон якостей. Образ сприймання відображає предметну визначеність світу. Якості відчуттів входять як складова до предметної характеристики сприймань.

Інтенсивність відчуттів - це їхня кількісна характеристика. Відчуття однієї й тієї ж якості завжди бувають сильнішими чи слабшими. Інтенсивність визначається силою подразника. Кількісна і якісна характеристика подразника тісно пов'язані між собою, про що будемо говорити, розглядаючи основні закономірності відчуттів.

Для кожного відчуття характерна також тривалість, що являє собою його часову характеристику. Тривалість відчуття залежить від тривалості дії подразника.

Відчуттям характерна локалізованість. Це означає, що будь-який образ відчуття має елементи просторового розташування подразника. Колір, світло, звук співвідносяться з джерелом. Тактильні, больові, температурні відчуття - з тією частиною тіла, яка викликає це відчуття. При цьому локалізація больових відчуттів буває більш розмитою і менш точною.

Загальні закономірності відчуттів. Є такі закономірності відчуттів: пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контраст, синестезія.

Пороги чутливості

Не всяка сила подразника, діючи на аналізатор, може викликати відчуття. Доторкання пушинки до тіла можна не відчути. При дії дуже сильного подразника може наступити момент, коли перестають виникати відчуття. Звуки з частотою 20 тисяч герц ми не чуємо. Надто сильний подразник може викликати біль. Отже, відчуття виникають при дії подразника певної інтенсивності.

Психологічну характеристику залежності між інтенсивністю відчуттів і силою подразника виражає поняття порога чутливості.

Є такі пороги чутливості: нижній абсолютний поріг чутливості, верхній абсолютний поріг чутливості та поріг чутливості до розрізнення.

Найменша сила подразника, яка, діючи на аналізатор, викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості.

Нижній поріг характеризує гостроту чутливості аналізатора. Між абсолютною чутливістю і величиною порога існує обернене відношення: що нижчий поріг, то чутливість вища і навпаки. Наші аналізатори є дуже чутливими органами, вони збуджуються малою силою енергії відповідних їм подразників. Це стосується передусім вуха, ока, а також нюху. Поріг однієї нюхової клітини людини для відповідних пахучих речовин не перевищує 8 молекул. А для того, щоб викликати смакові відчуття, необхідно принаймні в 25 000 разів більше молекул, ніж для створення нюхового відчуття.

Найбільша сила подразника, при якій ще існують відчуття певного виду, називається верхнім абсолютним порогом чутливості.

Пороги чутливості індивідуальні для кожної людини. Цю психологічну закономірність повинен передбачити вчитель, особливо початкових класів. Деякі діти мають понижену слухову і зорову чутливість. Для того, щоб вони добре бачили і чули, необхідно створювати умови для найкращого відображення мови вчителя і записів на дошці.

За допомогою органів чуття ми можемо не лише констатувати наявність того чи іншого подразника, але й розрізняти подразники за їхньою силою, інтенсивністю і якістю. Найменше збільшення сили подразника, яке викликає ледве помітну різницю відчуттів, називається порогом чутливості до розрізнення.

У житті ми постійно помічаємо зміну в освітленості, збільшенні або зменшенні звуку. Це і є прояви порога розрізнення, або диференційного порога. Якщо попросити двох-трьох людей розділити навпіл лінію довжиною біля метра, то побачимо, що в кожного буде своя точка. Коли зміряти міліметровою лінійкою, хто розділить більш точно, то у того піддослідного і буде краща чутливість до розрізнення.

Відношення певної групи відчуттів до збільшення величини початкового подразника є постійною величиною. Це встановив німецький фізіолог Е. Вебер (1795-1878). На основі вчення Вебера, німецький фізик Г. Фехнер (1801-1887) експериментально показав, що зростання інтенсивності відчуття не прямо пропорційне зростанню сили подразника, а повільніше. Якщо сила подразника зростає в геометричній прогресії, то інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії. Це положення формулюється ще так: інтенсивність відчуття пропорційна логарифму сили подразника. Воно дістало назву закону Вебера-Фехнера.

33.У новонародженої дитини всі аналізаторні системи морфологічно готові до відображення. Однак вони повинні пройти значний шлях свого функціонального розвитку.

Найпершим органом пізнання дитини є рот, тому смакові відчуття виникають раніше за інші. На 3-4 тижні життя дитини з'являється слухове і зорове зосередження, що говорить про готовність її до зорових і слухових відчуттів. На третьому місяці життя вона починає володіти моторикою очей. З координацією рухів очей пов'язана фіксація об'єкта, що діє на аналізатор.

Ще до вступу в школу у дитини швидко розвивається зоровий аналізатор. Особливо розвиток чутливості до кольорів спектра, гострота зору, загальна чутливість до світлового подразника. Bідчуття виникають і розвиваються протягом життя людини і становлять її сенсорну організацію.