2. Звичаї як джерело римського права.

Будь-яке суспільство для нормального існування потребує певного регулювання. Право як сукупність загальнообов’язкових правил поведінки може виражатися у формі звичаю або закону. Звичай – це безпосередній прояв народної правосвідомості, правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу. Звичаєве право являє собою найстарішу форму вираження римського права. Додержання звичаїв забезпечувалося заходами громадського впливу на порушника. Для свого визнання як обов’язкової вимоги, яка дає можливість судового захисту, звичаї мали відповідати певним критеріям: 1) мати тривалий характер (життя більш одного покоління); 2) відображати одноманітну соціальну практику; 3) втілювати розумну потребу в регулюванні життєвими обставинами.

Звичаї поділялися на певні види і позначалися термінами: звичаї предків, звичаєва практика, звичаї, звичаї, що склалися в практиці жерців, звичаї, що склалися в практиці магістратів (преторів). Виникнувши у Римі, публічна влада в міру необхідності починає визнавати звичаї і надавати їм загальнообов’язкового характеру, і таким чином звичаї перетворюються на правові звичаї.

Видатною пам’яткою звичаєвого права римського народу є Закони ХІІ таблиць, прийняті в 450 р. до н.е., які фактично були першим писаним правом і першим записом звичаїв предків (морес майорум). Однією із версій їх створення є наступна. Плебеї були невдоволені патриціями, які здійснювали застосування права, оскільки правові норми були незрозумілими для простого народу і патриції цим користувалися. Тому з метою встановлення діючого права у формі зрозумілого писаного права в 462 році до н. е. плебейський трибун Терентілій Арса вніс проект про призначення комісії для складання кодексу. Впродовж наступних 8 років патриції чинили цьому різні перешкоди, однак в кінцевому рахунку були змушені погодитися. Було направлено комісію із трьох осіб у Грецію для ознайомлення з грецьким правом загалом та із законодавством Солона зокрема. Після цього в 451 році була утворена комісія з 10 осіб, яким на весь рік були передані владні повноваження для впорядкування законів. До кінця року децемвіри виготовили 10 перших таблиць, які були прийняті народними зборами. Для завершення роботи були обрані наступного року нові децемвіри, які виготовили ще 2 дошки, однак по закінченню строку не захотіли скласти з себе повноваження. Це викликало народний протест, децемвіри були усунені від влади, а 2 останні дошки були також прийняті народними зборами. Однак в літературі окремі науковці вважають цю теорію створення Законів ХІІ таблиць спірною. Деякі науковці, наприклад, італійський вчений Є. Пайс в праці «Історія Риму» вважає, що компіляція, відома під назвою Законів ХІІ таблиць, є не чим іншим, як приватним юридичним збірником, складеним на початку ІІІ століття до н.е. Флавієм. Французький вчений Е. Ламбер взагалі вважав, що те, що називається законами ХІІ таблиць, не є законодавчим кодексом, а збіркою юридичних звичаїв, які з’явилися на початку ІІ століття до н.е. Однак ці спроби заперечити існування законів ХІІ таблиць зустріли опір з боку ряду відомих представників науки (проф. Жирар).

Таким чином, заперечувати існування Законів ХІІ таблиць, а також приблизний час їх створення неможливо. Закони ХІІ таблиць до нас не збереглися, вважають, що вони загинули під час галльського нападу в 387 році. Вчені намагалися реконструювати текст законів, зокрема, на основі коментаря Гая, який був у зводі Юстиніана вони прийшли до наступного висновку: на таблицях І та ІІ містилися положення про цивільний процес, на ІІІ провадження проти неплатоспроможного боржника, на ІV положення про батьківську владу, на V та VІ опіка, спадкування, власність, на VІІ та VІІІ зобов’язальні відносини, відносини. Що виникають із реальних сервітутів, на ІХ –Х публічне право, на ХІ-ХІІ різні додаткові статті до попередніх десяти статей.

Відомо, що спочатку закони були записані на дерев’яних таблицях, пізніше, за свідченнями Лівія, консули наказали відлити їх на мідних таблицях, а Цицерон вже згадує про пергаментний варіант децемвірного зводу. Закони ХІІ таблиць відображали ще порівняно низький рівень розвитку римського суспільства і правової техніки. Вони були викладені як короткі окремі думки і заборони, деякі з них несли на собі відбиток релігійних ритуалів. Однак, незважаючи на недоліки, ці Закони відобразили корінні потреби архаїчного періоду, а тому протягом багатьох століть користувалися в Римі величезним авторитетом. Закони ХІІ таблиць мали велике значення для подальшого розвитку римського права, оскільки з одного боку вони виступали синтезом всієї попередньої епохи звичаєвого права, а з іншого боку стали основою для подальшого вдосконалення.