- •1. Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України
- •2. Кіммерійці, скіфи та сармати на території України.
- •3. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •4. Зародження класів і держави на Русі. Норманська теорія походження Київської Русі.
- •5. Київська Русь в X ст.
- •6. Київська Русь в хі – на початку хіі ст.
- •7. Культура Київської Русі
- •8. Причини роздробленості Русі. Утворення князівств.
- •9. Утворення Галицького князівства та його розвиток.
- •10. Утворення Галицько – Волинського князівства та його політичний розвиток в хііі-1 пол. Хіv ст.
- •11. Боротьба Русі проти монголо – татарських завойовників.
- •12. Захоплення українських земель іноземними поневолювачами в XIV ст.. Кревська унія.
- •13. Виникнення українського козацтва. Утворення Запорізької Січі.
- •14. Люблінська унія та її наслідки.
- •15. Боротьба запорізького козацтва проти татарсько – турецької агресії в 2 пол. XVI - на поч. XVII ст.
- •16.Козацько – селянські повстання в Україні кінця XVI – 30-х рр. Xviі ст.
- •17. Брестська церковна унія (1596) та її наслідки.
- •18. Причини, характер і рушійні сили визвольної війни укр. Народу середини xviі ст.
- •19. Розгром польсько – шляхетських військ в Україні весною – восени 1648 р.
- •20.Утворення Української державності в період визвольної війни та формування нового адміністративного апарату в Україні. Внутрішня і зовнішня політика б. Хмельницького.
- •21.Облога Збаража. Зборівська битва та укладення Зборівської угоди.
- •22.Берестецька битва і укладення Білоцерківського перемир’я.
- •23. Переговори України з Росією у ході визвольної війни. Переяславська Рада.
- •24. Розвиток подій в Україні в 1654 – 1657 роках. Віленське перемир’я та смерть б. Хмельницького.
- •25. Становище України після визвольної війни середини XVII ст. Політика і. Виговського. Гадяцький договір.
- •26.Боротьба козацько – старшинських угрупувань за владу в 50-60-х рр. XVII ст. В Україні.
- •27.Боротьба проти Туреччини і Кримського ханства в 50-70-х рр. Xviі ст.
- •28.Соціально – економічне становище і суспільно – політичний лад Лівобережної України в 2 пол. XVII ст.
- •29.Андрусівське перемиря та гетьманування п. Дорошенка.
- •30. Обмеження автономії України російським царизмом за Переяславськими (1659), Московськими(1665), Глухівськими(1667), Коломацькими(1687), статтями – договорами.
- •31. Становище Правобережжя і західноукраїнських земель під владою Речі Посполитої в другій половині XVII ст.
- •32. Культура України XVII – XVII ст.
- •33. Україна в період Північної війни. Полтавська битва. Особа і. Мазепи в оцінці істориків XVII – XX ст.
- •35. Соціально – економічні відносини на Лівобережжі і Слобожанщині у першій половині XVIII ст.
- •36. Лівобережна Україна в період правління гетьмана і. Скоропадського, п. Полуботка, д. Апостола та к. Розумовського.
- •37. Заснування Нової Січі та її адміністративний та військовий устрій.
- •38. Правобережжя і західноукраїнські землі в першій половині XVIII ст.
- •39.Антифеодальна боротьба на правобережній Україні в першій половині XVIII ст..
- •40. Посилення опришківського руху на Галичині в першій половині XVIII ст. Олекса Довбуш.
- •41.Ліквідація гетьманщини як результат посилення колоніальної політики російського царизму в Україні.
- •42. Селянські повстання в Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст.
- •43. Піднесення гайдамацького руху в 60-х рр. XVIII ст. Коліївщина.
- •44. Запорізька Січ в 60-70-х рр. XVIII ст. Та її ліквідація царизмом.
- •45. Культура України у XVIII ст.
- •46. Політичне становище українських земель в Російській імперії в першій половині XIX ст.
- •47. Економічне становище Наддніпрянської України в першій половині XIX ст..
- •48. Селянські рухи та виступи робітників в Україні в першій половині XIX ст. Устим Кармелюк.
- •49.Діяльність декабристів.Таємні товариства.
- •50. Кирило-Мефодіївське братство. Т. Г. Шевченко.
- •51. Західноукраїнські землі в складі Австрійської монархії в 1 половині 19 ст.
- •52. Західноукраїнські землі під час революції 1848—1849 pp.
- •53. Розвиток культури в Україні в першій половині XIX ст.
- •54. Скасування кріпосного права в Україні. Реформи 60-70-х рр. XIX ст. Та їх значення.
- •55. Посилення національного гніту в Україні в другій половині XIX ст. Валуєвський циркуляр та Емський указ.
- •56. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини в другій пол. XIX ст.
- •58. Національно – визвольний рух в Україні в другій половині 19 ст.
- •59. Народницький рух в Україні в другій половині 19 ст.
- •60. Культура України другої половини хіх ст.
- •61. Політичне становище українських земель наприкінці XIX – на поч. XX ст.
- •62.Економічне становище України на поч.. Хх ст.
- •63. Революційні події 1905 – 1907 рр. В Україні.
- •64.Україна в 1907 – 1914 рр. Столипінська аграрна реформа в Україні.
- •65. Україна в роки Першої світової війни.
- •66. Події Лютневої революції в Україні.
- •67. Виникнення та конституювання уцр.
- •68. Перший та Другий універсали цр. Відносини цр з тимчасовим урядом.
- •69. Проголошення унр. Ііі, іv Універсали цр.
- •70. Перший Всеукраїнський з’їзд Рад. Війна Радянської Росії проти унр.
- •71.Гетьманський переворот в Україні 1918 р. Внутрішня і зовнішня політика п. Скоропадського.
- •72. Західноукраїнські землі в 1918 – 1919 рр. Проголошення зунр, її внутрішня і зовнішня політика.
- •73. Створення Директорії та її внутрішня та зовнішня політика. Злука унр та зунр.
- •74. Воєнна інтервенція в Україну буржуазно – поміщицької Польщі та її крах.
- •75.Україна в період нової економічної політики (неПу).
- •76. Суспільно–політичне життя урср в 20–30–рр.: формування командно-адміністративного апарату.
- •77. Індустріалізація в Україні: уроки і досвід.
- •78. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні: репресії та політичні процеси 30-х рр.
- •79. Насильницька колективізація в Україні. Голодомор 1932 – 1933 рр. Та його наслідки.
- •80. Здійснення культурної революції в Україні. Політика українізації.
- •81. Західноукраїнські землі в міжвоєнний період. Вступ радянських військ в Західну Україну.
- •82. Оборонні бої в Україні влітку і восени 1941 р. Причини невдач Червоної армії.
- •83. Німецько – фашистський окупаційний режим в Україні. Народна боротьба на окупованій території.
- •84. Національно визвольний рух на західноукраїнських землях в роки Другої світової війни. Дії оун-упа
- •85. Звільнення Лівобережної України та Донбасу від фашистських окупантів. Битва за Дніпро. Визволення Києва.
- •86. Звільнення правобережної та Західної України від фашистських загарбників.
- •87. Україна у відбудовний період (1945 – і половина 50-х рр. ).
- •88. Соціально – економічні процеси в Україні в іі пол. 50-х середині 60-х рр.
- •89. Суспільно – політичне життя України в іі пол. 50-х середині 60-х рр.
- •90. Економічне та суспільно – політичне становище України в іі пол. 60-х – середині 80-х рр. Дисидентський рух.
- •91. Україна в умовах перебудови. Декларація про державний суверенітет України і Закон про економічну самостійність України.
- •92. Проголошення і розбудова Української незалежної держави, Конституція України.
- •93. Україна в міжнародних відносинах на сучасному етапі.
- •95. Суспільно-політичне становище України на сучасному етапі.
- •96. Культурне життя України на сучасному етапі
45. Культура України у XVIII ст.
Розвиток української культури XVIII ст. мав певні особливості. Вона продовжувала розвиватися в умовах іноземного панування. На Лівобережжі вона розвивалася в умовах русифікації. 1720 р. вийшла заборона друкувати українські книжки рідною мовою. Продовжувався відтік української культурної еліти в Росію. Вихідці з України досягли в російських культурних установах визначних успіхів. У XVIII ст. почав слабнути релігійний вплив на наукові уявлення. Розвивалися медицина, фізика, хімія, астрономія. З'явились перші підручники з цих дисциплін, почалося їх викладання в навчальних закладах. Великим здобутком математичної науки став підручник І. Фальковського.
На більш високий щабель піднялася українська філософія, найвідомішим представником якої був Г. Сковорода. Почала формуватися історична наука. У XVIII ст. вийшли літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки, анонімна праця «Історія русів», у яких доводилась самобутність української історії і необхідність збереження автономії України. Під впливом усної народної творчості, російської і світової літератури розвивалася українська література. Значну роль в її розвитку відігравав Г. Сковорода, що написав збірки віршів «Сад божественних пісень», «Байки Харківські» та багато літературно-філософських творів. Значним явищем в українській літературі кінця XVIII ст. стала поема І. Котляревського «Енеїда», яка поклала початок формуванню української літературної мови. Була високо піднесена освітня справа. У першій половині XVIII ст. в Гетьманщині діяло 866 початкових шкіл, колегіуми в Харкові, Чернігові, Переяславі. 1701 р. Київський колегіум був перетворений на Києво-Могилянську академію. Серед її викладачів були такі вчені, як Ф. Прокопович і С. Яворський. Зросла професійна майстерність діячів мистецтва. Всесвітньо відомі були вихідці України — художник Д. Левицький, В. Боровиковський, які були майстрами портретного живопису, композитор Д. Бортнянський, автор опер, хорових і духовних концертів.
В архітектурі подальшого розвитку набув стиль бароко. За проектами відомого архітектора Растреллі в Києві побудовані Андріївська церква і Маріїнський палац, пам'яткою архітектури цього стилю є Собор у Новомосковську. У другій половині XVIII ст. значно поширився стиль класицизм, що відзначався строгими, вишуканими формами. Архітектурна забудова багатьох міст в Україні в кінці XVIII ст. відбувалася саме в цьому стилі.
46. Політичне становище українських земель в Російській імперії в першій половині XIX ст.
В першій половині XIX ст., коли в ряді країн Західної Європи після перемоги буржуазних революцій на зміну феодалізму прийшла капіталістична епоха, в Російській державі панівною залишалася феодально-кріпосницька система. Царський уряд, відображаючи інтереси дворянства, всіма силами й засобами намагався зберегти самодержавний лад і кріпосництво, не допустити розповсюдження передових, прогресивних ідей, зміцнити клас феодалів-кріпосників і посилити їхню владу над народними масами. Такою самою була політика царизму й в Україні, з тією відміною, що тут царський уряд одночасно з соціальним, поліцейсько-бюрократичним посилював і національний гніт, люто придушував національно-визвольний рух, проводив насильственну політику русифікації, перешкоджав розвиткові української мови й культури. Царський уряд всіляко сприяв поміщикам у посиленні експлуатації селян. Дедалі сильнішою ставала панщина, збільшувалися грошові й натуральні податки. Надзвичайно тяжкою для селян була рекрутська повинність. У рекрути брали переважно найбідніших селян, козаків, міщан. За 25 років підневільної служби солдати зазнавали тяжкої муштри, знущання, побоїв офіцерів-дворян. Великих тягот зазнавало населення України в час численних воєн, що їх вела на початку XIX ст. Російська держава. Україна в російсько-турецькій війні1806—1812 pp. Російський царизм брав участь у коаліціях європейських держав (Англія, Австрія, Швеція, Пруссія), спрямованих проти Франції, його армії воювали проти наполеонівських військ. Він вів війни і з Іраном (1804—1813 pp.), зі Швецією (1808—1809 pp.) і Туреччиною (1806—1812 p.). У цій російсько-турецькій війні Україна була найближчим тилом російської армії. У Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківській, Херсонській і Катеринославській губерніях (по Росії в цілому —в 31 губернії) було проведено набір земського ополчення. Селяни мусили давати для армії велику кількість волів, коней, возів, погоничів, фураж, провіант. Лише з Лівобережної України до армії було відправлено 6 тис. возів, 7 тис. пар волів, понад тисячу коней, близько 4 тис. погоничів.
Російські війська, якими командував М. Кутузов, здобули на Дунаї ряд перемог. Унаслідок цього 16 травня 1812 р. у Бухаресті між Росією і Туреччиною був укладений мирний договір, за яким до Росії відійшла частина Молдови (між Дністром і Прутом), яка стала називатися Бессарабією. Багато українських козаків, селян і міщан прагнули зі зброєю в руках взяти участь у боротьбі проти ненависного ворога. Оскільки наполеонівські війська мали велику чисельну перевагу, а рекрутська система не могла швидке дати необхідних поповнень регулярній армії, царський уряд змушений був піти назустріч народній ініціативі і дозволити в ряді губерній, у тому числі й українських, створення ополчень. В Україні ополчення було козацьке й селянське. До кінних козацьких полків, які за своєю структурою були подібними до кавалерійських частин регулярної армії, закликалися люди козацького стану і не на основі рекрутського набору, а на вільну козацьку службу. За короткий час влітку 1812 р. в Україні було сформовано 22 козацьких полки загальною чисельністю близько 24500 чол. Лівобережна Україна дала 15 полків (9 полтавських і 6 чернігівських), які налічували 18 тис. чол., Правобережна Україна — 4 полки (3 київських і 1 подільський), що мали 4800 чол. З Бузьких козаків було сформовано три кінні козацькі полки кількістю 1650 чол. Одночасно з козацькими полками на Україні було сформовано 20 піших і кінних ополченських полків, які майже повністю складалися з селян. На Чернігівщині в ополчення пішло 26 тис, на Полтавщині — 16 тис. чол., із них 6500 кінних. В числі цих ополченців-захисників було близько 32 тис. поміщицьких і 10 тис. державних селян. Отже, в цілому для боротьби проти наполеонівських загарбників Україна виставила, крім солдатів регулярної армії, 70 тис. чол. 26 серпня під селом Бородіно, за 12 кілометрів на захід від Можайська, сталася вирішальна битва, в ході якої наполеонівські війська зазнали величезних втрат і не змогли здобути перемогу. І хоч Кутузов наказав своїм військам відступати, сили французьких військ були підірвані. У Бородінській битві, разом з російськими солдатами, героїчно билися з ворогом і воїни-українці (понад 10 тис. чол.). 7 жовтня Наполеон змушений був із своєю стотисячною армією залишити Москву й почати відступ, який під ударами регулярних російських військ, ополченців і партизанів незабаром переріс у безладну втечу. У спільній боротьбі проти наполеонівської навали спільно з російським, білоруським та іншими народами український народ вніс і свій вклад у захист Російської держави. Після нелегкої перемоги у війні 1812 року і остаточного розгрому наполеонівських армій у 1813—1814 pp. дворянсько-аристократичні уряди Європи, в першу чергу Росії, Австрії і Пруссії, у 1815 р. створили «Священний союз» монархів Європи для боротьби проти революційних ідей і народних рухів. Російський царизм, який став жандармом Європи, вів реакційну як зовнішню, так і внутрішню політику, спрямовану на збереження кріпосництва, зміцнення самодержавно-поліцейського апарату, придушення визвольного руху, вільнолюбства, утисків преси, освіти, насадження казарменого режиму і військової муштри. У другій чверті XIX ст. в ряді країн Європи прокотилася хвиля революцій. У Росії наростала боротьба селянських мас, поширювалися визвольні ідеї, поглиблювалася криза феодально-кріпосницької системи. В Україні царський уряд Миколи І посилав своїх чиновників зі свого бюрократичного державного апарату. Разом з тим, не визнаючи українського народу окремим народом, царизм здійснював в Україні політику національного гноблення. Особливо ця політика посилилася на Правобережжі після поразки польського повстання 1830—1831 pp., яке частково охопило й Правобережну Україну.Царизм намагався ліквідувати навіть назви «Україна» і «Малоросія». З цією метою Слобідсько-Українська губернія була перейменована в Харківську (1835), а Малоросійське генерал-губернаторство — в губернаторство Полтавське і Чернігівське. Для посилення своєї влади й гніту в Україні Микола І збільшував кількість розташованих там військ.В 1840—1843 pp. в Україні було ліквідовано чинність Литовського статуту і в судах запроваджено загальноім-перські закони. 1839 р. на Правобережжі було ліквідовано церковну унію і царським указом силою обернено 130 тис. уніатів у православ'я. У 1862—1864 pp. 1000 сімей азовських козаків за наказом царських властей насильно були переселені на Північний Кавказ в станиці Анапського округу та Закубанської області. Азовці підняли повстання, яке було придушено. В 1865 р. за царським указом Азовське козацьке військо ліквідовано. Старшини-офіцери були включені до складу дворянства, а рядові козаки перетворені в селян.