46.Франко та Кримський

Духовний та людський, наскільки виявилось можливим його реконструювати, образ Івана Вишенського посідає особливе місце в літературознавчій спадщині І. Франка. У статті “Іван Вишенський, його час і письменська діяльність” дослідник зазначав, що саме “постать Івана Вишенського була першою літературною появою, що збудила в ньому охоту до наукового оброблення його літературної спадщини. Франкове формулювання “першої появи” (явища) вказує на безперечно чільне за рангом значення, що його дослідник відвів Іванові Вишенському серед діячів української давнини. І хоча не Франкові належить пріоритет відкриття цього письменника, проте саме він увійшов до нечисленної когорти перших дослідників, чиїми зусиллями було закладено основу видання і дослідження спадщини І. Вишенського. 

47.Поема Іван франка Іван Вишенський

Поема Івана Франка «Іван Вишенський» — це твір на історичній основі, але твір насамперед філософський: автор ставить непросту проблему вибору, співвіднесення індивідуального та суспільного, самопожертви та саморозвитку. Іван Вишенський — реальна історична постать, відомий нам письменник, громадський діяч, який у своїх творах боровся за православну віру, за право української нації на вибір власної віри та мови. Близько сорока років свого життя Іван Вишенський присвятив служінню Богові: він жив у монастирі на горі Афон.

Поема Франка описує усамітнення Вишенського в печері, в якій старець і провів останні роки свого життя. За молитвою та роздумами Вишенський намагався знайти істину, зрозуміти основи буття, знайти свій шлях до Бога. Мені запам’ятався епізод, у якому головний герой спостерігає за павучком, що плете свої тенета у його печері. Вишенський не сміє підняти руку на павучка, щоб звільнити його здобич: все в світі влаштоване за волею Божою, тож аскет не втручається у перебіг події, не сміє порушити порядок, що діє у природі. Навіть така дрібничка викликає у старця глибокі філософські роздуми про світобудову, про місце Бога в житті людини…

Аж ось до Вишенського приходять посланці з України, які просять його повернутися до них, щоб очолити боротьбу за православ’я, але він відмовляє їм, бо хоче шукати істину, служити Богові, жити в усамітненні. Коли човен відпливає із затоки, Івана Вишенського вражає гірке прозріння, він кричить: «Стійте! Стійте! Заверніться!», — хоче повернутися на Батьківщину, щоб служити їй, проте його вже не чують. Гіркі думки з’являються у головного героя, він кляне власний вибір, звертаючись до самого себе:

-І яке ж ти маєш право, черепино недобита, про своє спасення дбати там, де гине міліон?

-Чи забув слова Христові: «Хто рече: кохаю Бога, а не порятує брата, — той брехню на душу взяв»?

Мені непросто сформулювати власне ставлення до вибору Івана Вишенського. Я вважаю, що кожна людина має право на свій свідомий вільний вибір, а інші не повинні її засуджувати. Іван Вишенський достатньо зробив для захисту православної віри та соціальної справедливості вже своїми творами. Насправді, його постать стала символом цього періоду, цієї боротьби. Чи повинен він був повернутися до України на прохання посланців? На жаль, ми ніколи не дізнаємось, що насправді відчував тоді Гван Вишенський: чи відчував він себе достатньо сильним для того, щоб очолити рух на Батьківщині, чи він вважав, що його молитви за рідну землю, послані з афонської печери, не менше допоможуть Україні? Саме відповідь на ці питання допомогла б нам повніше зрозуміти цю ситуацію.