43.Твір г.Смотрицького «Ключ царства небесного»

У 1585 р. ректор єзуїтського колегіуму в Ярославі – Бенедикт Гербест видав у Кракові книгу: «Виводи віри Римського костелу», у якій в критичному тоні висловлювався про східних слов’ян, їх віру та традиції. Цим він порушив угоду, укладену між католиками та православними у 1585 р. в присутності короля, церковних ієрархів та магнатів про припинення взаємних виступів. У відповідь на книгу Гербеста ректор Острозької академії Герасим Данилович Смотрицький написав у 1587 р. полемічний збірник «Ключ царства небесного». Назва твору була взята Г. Смотрицьким з Євангелія від Матфея». Коли Христос запитав у своїх учнів, за кого вони його вважають, Петро відповів: «Ти Христос – син Бога Живого». Христос сказав у відповідь, що на цьому віровизнанні Петра Він побудує Свою Церкву і дасть Петру ключі Царства Небесного. «І дам тобі ключі Царства Небесного: і що зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небесах» (Мф.16,19). Спираючись на цей євангельський епізод, католицькі автори намагались довести, Христос на особі Петра закладав підвалини християнської церкви, і тому римські папи, як спадкоємці влади Петра, повинні одноосібно управляти всіма християнами. Проти цього і виступив Смотрицький у своєму збірнику.

44.Образ Матері-Вітчизни у «Треносі»

Міф Церкви-Матері: проекція ідеального світу. У підрозділі розглядаються різні інтерпретації образу Церкви та його художнього переосмислення в українській релігійній літературі. Дисертант відстежує семантичну еволюцію образу від біблійної, патристичної традиції (Св. Кіпріан (Тасцій Цецілій) до переосмислення образу сучасниками Смотрицького – Герасимом Смотрицьким ("Ключ Царства Небесного") та Кліриком Острозьким ("Отписи"). Відзначається багатоплановість, динамічність та своєрідність образу Церкви-Матері у версії Смотрицького. Проводиться аналогія ляментації Церкви-Матері Смотрицького з циклом політичних віршів польських поетів Рокошу Зебжидовського, які також звертаються до марійного культу та універсальної метафори Матері-Вітчизни.

45.Творчість і.Вишенського

Твори Вишенського визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише вийнятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. Вишенський користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри.

У своїх творах малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських (Петра Скарги, Миколая Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю» (Д. Чижевський).