10.Значення спілкування у самовихованні.

Спілкування — невичерпне джерело виховання і самовихо­вання. Виховні його можливості правомірно диференціювати, виділивши три основні шари спілкування і, відповідно, три рівні творення досвіду спілкування

Підліток, на відміну від молодшого школяра, включений у більш широке коло спілкування. У юнака чи дівчини це коло ще ширше. Ще більше кола спілкування у дорослого. Адже йому доводиться мати справу »не тільки з приємними людьми, а й з тими, з якими не хотілося б бути разом ні хвилини. Однак заради своїх більш важливих інтересів ми повинні навчитися спілкуватися не тільки з те-ми, хто нам подобається, але особливо з неприємними людьми. Тому мистецтво спілкування - одне з вищих мистецтв. Втрата контактів з оточенням, емоційні бар'єри до спілкування НЕ прохо-дять безслідно. Вони призводять до деформації особистості, інтроверсії, яка, у свою чергу, відвели-чивает труднощі спілкування. Як і будь-яке мистецтво, спілкування не може бути вдосконалено тільки через читання книг та отримання знання про людину та її спілкуванні. Спілкування швидше грунтується на інтуїції, ніж на ясно усвідомленому знанні. Ми можемо передчувати певний стан партнера, подобається йому щось чи ні, хоче він цього чи ні, чи думає він про це чи ні, за невловимими ознаками. Емоційне життя, що протікає у міжособистісному взаємодії, сприяє формуванню багатьох рис поведінки і характеру. Тому рішення завдань виховання і самовиховання неможливо без врахування соціально-психологічних закономірностей спілкування. Мої рольові очікування і очікування інших склалися в процесі соціалізації, і культура поза-дрила в мене і в інших загалом абстрактні програми поведінки, яке психологи називають рольовим. Воно-то мене і програмує, так як на рольові очікування інших я реагую відповідним узгодженням поведінкою, а інакше поступати мені важко. Мені легше бути з ними згодним, ніж вступати в протиріччя. Однак, крім рольових очікувань і рольових «приписів» (я поставив це слово в лапки, оскільки десь записаних приписів не існує, вони зберігаються в головах людей, з якими я зазвичай маю справу), моя поведінка визначається ще й індивідуальними особливостями цих ін-ших. Цими особливостями можуть бути їхні очікування, що стосуються мене, і їх власні особливо-сті виконання ролей. Строгість начальника може проявлятися по-різному залежно від його індивідуальності. Тому індивідуальний характер носять і його очікування. Вони ніби конкрети-стематизуються на основі загальних шаблонів культури. Моральна підтримка інших людей тим ефективніше, чим більше ми їх поважаємо і любимо. Со-гласие - великий стимул руху вперед, незгоду ж - гальмо. Щоправда, людина може відділень-лити себе від оточення, якщо воно його не задовольняє. Краще не витрачати сил для боротьби зі своїм оточенням. Розумніше перетворити його на союзника, щоб згоду з ним давало додаткову енергію до життя і діяльності, а не на боротьбу з оточенням. Однак іноді існує життєва необхідність відокремити себе від оточення. Але для цього потрібно зусилля. Наші здібності звільнити себе від впливу оточення незначні і зави-сят від того, якою мірою ми керуємо своїми психічними силами, особливо емоціями і під-казу, вміємо мислити саногенним. Той, хто може конструювати світ, наповнений вообра-жаем особами, що надають нашому «фантазеру» підтримку, в кінцевому рахунку може стати в певному сенсі незалежним від свого соціального оточення. Ще краще, якщо він виявить в людях, що оточують його, ті мотиви і цінності, які узгоджуються з його цілями. Сила уяви корисна, якщо вона доповнює вплив (244 :) зовнішнього світу, спирається на нього. Повна ж втрата емоційних контактів і зв'язків з соціальним оточенням веде до хвороби, так як людина - соціальна істота і без суспільства не може нормально існувати. Отже, самовдосконалення без розвитку мистецтва спілкування буде обмеженим. Ми нужда-емся у друзях, нам потрібно діяти спільно в праці, навчанні, і результативність роботи більшою мірою залежить від цього. Рушійними силами будь-якого спілкування є наші потреби, і нам слід отримати перед-уявлення про них.