6 Характеристика процесу самопізнання

Самопізнання – початковий етап самовиховання особистості, вивчення нею своїх властивостей, системи цінностей, життєвих намірів, провідних мотивів і мотивацій, характеру, темпераменту, особливостей процесів пізнання (відчуття, сприйняття, пам'яті, уваги, мислення, мовлення тощо), завдяки якому адхаданеці» може самостійно визначити, яких успіхів він може досягнути в тій чи іншій ДІЯЛЬНОСТІ, а також проаналізувати можливості вдосконалення своєї повсякденної діяльності,

Девіз «Пізнай самого себе» був начертаний на арці Дельфійського храму в Греції в V ст, до н. є. Він означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорися їй. Давньогрецькі мислителі часів Платона трактували цей девіз так: пізнай своє призначення, відкрий свої можливості, передбач свою поведінку.

Отже, основне правило самопізнання – це пошук смислу життя, свого істинного «Я». два шляхи пізнання власного «Я»: перший шлях – уважний аналіз не стільки замислів власних учинків, скільки самих учинків у співвідношенні із замислами. Умовно кажучи, це з'ясування смислу власного життя та його співставлення із суспільними й особистісними цінностями, аналіз власних дій і конкретних учинків з точки зору загальнолюдської, національної та особистісної моралі, професійного й особистісного становлення і діяльності;

другий шлях – звернення до можливостей науки та розпізнавання з її допомогою власних індивідуально-психічних властивостей, життєвих настанов тощо. Цією наукою є психологія особистості.

7 Методи самопізнання

Методи самопізнання визначаються аналогічно методам пізнання, вивчення особистості. Ними забезпечує школярів у відповідній системі класний керівник у співпраці з шкільним психологом. Провідними середних є самоспостереження, самокритика, самоаналіз.

Самоспостереження ґрунтується на загальній спостережливості. Потрібно формувати в учнів здатність бачити переживання людей (як проявляється горе, радість, задумливість, зосередженість, чесність, працьовитість та ін.). Навчившись розуміти інших людей, легше зрозуміти і самого себе.

Щоб самоспостереження школярів було ефективним, слід забезпечити їх відповідними правилами. Наприклад: не намагайтеся спостерігати за собою зразу в усіх відношеннях, фіксуючи всі прояви своєї поведінки. Оберіть спочатку один напрям, який вас пай-більше цікавить; спостерігаючи за собою, не намагайтеся зразу ж поліпшити те, що вам не подобається в собі. Інколи ваші невдачі виникають через втомленість, внаслідок стресового стану, сильних переживань. Самоспостереження найкраще здійснюється в звичайних умовах; насамперед, слід здійснювати ретроспективне самоспостереження, тобто чітко відновлювати в пам'яті події, які тільки відбулися, факти як продовження самопереживання. Однак повнота враження зберігається недовго — 3-4 год., а далі вже починається спотворення пам'яттю пережитого і почутого; під час самоспостереження слід звернути увагу передусім на те, що потім доведеться згадувати і записувати. З метою досягнення чіткості в процесі самоспостереження - використовуються допоміжні засоби: а) самоопитування—людина запитує себе: що відбулося, коли саме, в якій послідовності розвивалися події, що відчувала чи не відчувала вона сама й ін.; б) згадування: порівняння того, що запам'яталось, із записами у своєму щоденнику, спогадами інших; в) самоанкетування, самотестування: відповіді на запитання, які задаєш сам собі; г) порівняння (зіставлення): порівняння того, що говорили і писали інші, із власними спогадами і записами (що відчували інші порівняно зі мною); д) уявне повторення того, що відбулося: людина ставить себе в ситуацію, яка близька тій, при якій відбулася подія, потім відтворює свої дії особисто, а дії інших учасників — на основі уяви і спогадів.

Пит 8 В.О.Сухомлинський про виховання і самовиховання

В.О.Сухомлинський був глибоко переконаний у тому, що юнаків і дівчат необхідно не лише виховувати, але й у значно більшій мірі, ніж підлітків, залучати до самовиховання. Зокрема, велику увагу взаємозв'язку виховання і самовиховання приділяв В.О. Сухомлинський. Він неодноразово зазначав, що всі методи виховання повинні сприяти тому, аби людина подивилась на себе саму, прагнула пізнати свій внутрішній світ, щоб усі сили її душі були спрямовані на те, щоб зробити себе кращою, досконалішою. Великий педагог-гуманіст стверджував, що самовиховання – це не щось допоміжне у вихованні, а міцний його фундамент. Ніхто не зможе виховати людину, якщо вона сама себе не виховає. "Підліток стає справжньою людиною лише тоді, коли він уміє пильно вдивлятись не тільки в навколишній світ, а й у самого себе, коли він прагне пізнати не тільки речі і явища навколо себе, а й свій внутрішній світ, коли сили його душі спрямовані на те, щоб зробити самого себе кращим досконалішим". Він був глибоко переконаний, що тільки те виховання є справжнім, яке спонукає до самовиховання. Водночас педагог визнавав: "Учити самовихованню незмірно важче, ніж організувати недільні розваги; незмірно важче і складніше, ніж схопити підлітка за руку і не випускати його доти, поки він не вийшов із стін школи, поки його не сп'янило повітря, вільне від заборон і регламентацій. Тільки виховання, яке спонукає до самовиховання, може розв'язати цю важку проблему".