43. Проблема використання досвіду старшого покоління в соціалізації молоді

Соціальна спадкоємність молоді завжди селективна. Одні цінності, норми, установки засвоюються нею швидко, інші – або змінюються, або взагалі відкидаються. Причому саме сфера соціокультурних орієнтацій та поглядів й відношення до соціально-історичного досвіду зазнають найбільшої розбіжності поколінь. Це пояснюється не лише темпами оновлення і сприйняття цінностей минулого, а й віковими взаємозв’язками. Прагнення молоді до новизни так чи інакше контрастує з орієнтацією на стабільність старшого покоління. І таке явище закономірне, ним не можна нехтувати.

Соціалізація, яка опирається на соціально-історичний досвід поколінь, базується на досить стійких міжособистісних зв’язках і є більш стабільною властивістю особи порівняно з іншими статусними позиціями. З огляду на це виникає запитання, чому ж усе таки порушуються механізми трансформації ціннісних орієнтацій, поглядів, відношення до свого національного історичного минулого. Не останню роль у цьому процесі відіграє руйнування сімейних міжпоколінних зв’язків, унаслідок чого втрачається повноцінне залучення молоді до тих чи інших соціальних і культурних цінностей історичного минулого, прагнення використовувати позитивний соціально-історичний досвід своїх пращурів. Однак тут є свої проблеми. Зокрема, в етнографії склалася думка, що сім’я, будучи мікроосередком соціальних, культурних, суспільних процесів, має всі можливості здійснювати повноцінно міжпоколінну трансмісію етнокультурних і соціальних цінностей. Практика свідчить, що окрема сім’я як соціальний інститут сама по собі не здатна до збереження культурних цінностей та соціального досвіду, які б передавалися від покоління до покоління. Окремі сім’ї можуть зберігати притаманні їм фрагменти культури і відношення до явищ і подій історичного минулого лише завдяки взаємного обміну в рамках певної спільноти, однією з функцій якої є відтворення й передача своєї культури, свого досвіду через систему соціального контролю, що регулює відповідність зразків поведінки й оцінки соціально-історичного досвіду на сучасному етапі.

Темпи соціального життя призводять до зростання дистанції між поколіннями в способі

життя, цінностях, поглядах і т. ін. Це призводить до того, що соціалізація, особливо молодих

людей, не завжди може бути успішною. Соціально-історичний досвід поколінь, його передача і правильне використання сприяють соціалізації студентської молоді. Соціалізація призначена забезпечувати постійний особистісний ріст.

Суспільство неспроможне існувати без певного рівня між поколінної наступності. Перетворення породжують проблему протиріччя спадкоємності і стабільності нових віянь у прийдешніх поколінь. Це спричиняє зіткнення поглядів молодого покоління і старшого, яке має багатий культурний та соціальний досвідом.

44. Мікро-, мезо-, мега- та макрофактори соціалізації

Мікрофактори - соціальні групи, що безпосередньо впливають на конкретних людей (сім’я, сусіди, групи однолітків, виховні організації, різні громадські, державні, релігійні, приватні і контрсоціальні організації, мікросоціуми).

Мікрофактори, як зазначають соціологи, впливають на розвиток людини через так званих агентів соціалізації - осіб, у безпосередній взаємодії з якими проходить її життя.

Головними трансляторами соціальних і культурних цінностей були і залишаються батьки дитини. Сила виховного впливу сім'ї зумовлена характером процесу засвоєння морального досвіду в ній. Цей процес має ряд особливостей: вплив батьків є найпершим впливом дорослих на формування особистості дитини, а перше сприймання, як відомо, є найсильнішим і має тенденцію до збереження; воно здійснюється передусім шляхом реального прикладу життя батьків; торкається багатьох сторін життя дитини, у тому числі і найпотаємніших, що створює особливу психологічну й емоційну атмосферу в сім'ї; спирається на традиції слухняності, що панують у стосунках з батьком і матір'ю.У підлітковому і юнацькому віці збільшується і стає найбільш дієвим вплив груп ровесників, у зрілому віці - членів сім'ї, трудового чи професійного колективу, окремих особистостей.Спілкування з ровесниками є неодмінною умовою соціалізації дитини. Воно створюється у таких малих групах, як групи дитячого садка, шкільні класи, різні неформальні дитячі, підліткові і юнацькі об'єднання.У дитячих і підліткових малих групах психологи виділяють три види відношень між ровесниками: функціонально-рольові, що виникають у специфічних для даної спільності сферах життєдіяльності дітей (навчальної, трудової, художньої) і розгортаються в ході засвоєння дитиною норм і способів дій у групі під керівництвом дорослого; емоційно-оцінні відношення, основною функцією яких є здійснення корекції поведінки ровесників відповідно до прийнятих норм спільної діяльності; їх наслідком є симпатії, антипатії, уподобання тощо; особистісно-смислові відношення - взаємозв'язки в групі, за яких мотив однієї дитини набуває особистісного смислу для інших ровесників, бо, переживаючи інтереси і цінності цієї дитини як свої власні мотиви, ровесники виконують різні соціальні ролі і дії.

Мезофактори дозволяють виділяти групи людей за: місцевістю і типом селища, в яких вони живуть (регіон, село, місто); приналежністю до слухачів тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення тощо); належності до певних субкультур. Важливим мезофактором соціалізації є регіон.Регіон – частина держави, що є цілісною соціально-економічною системою, яка має спільність економічного, політичного і духовного життя, спільне історичне минуле, культурну і соціальну своєрідністьУ регіоні відбувається залучення людини до соціуму, тут формуються, зберігаються і змінюються норми способу життя, а також відбувається розвиток і збереження культурних і природних багатств.Регіональні умови впливають на соціалізацію, маючи при цьому різний характер, в залежності від характерних особливостей регіону.

Мегафактори – космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію всіх жителів Землі.З мегафакторів соціалізації зупинимося на таких. Планета – поняття астрономічне, що означає небесне тіло, близьке за формою до кулі, яке отримує світло і тепло від Сонця і обертається навколо нього по еліпсу. На планеті Земля у процесі історичного розвитку утворилися різні форми соціального життя людей, що її населюють.Світ – поняття в цьому випадку соціолого-політологічне, що означає сукупне людське співтовариство, що живе на нашій планеті.

Органічний взаємозв’язок планети і світу пояснюється тим, що світ виник і почав розвиватися в природно-кліматичних умовах, багато в чому відрізняють Землю від інших планет. Планета поступово змінювалася в міру розвитку світу. У XX ст. вплив світу став яскраво вираженим, відбулися глобальні процеси: екологічні (забруднення атмосфери й ін.), економічні (збільшення розриву в рівні розвитку країн і континентів), демографічні (неконтрольоване зростання населення в одних країнах і зменшення його чисельності в інших), військово-політичні (зростання кількості і небезпеки регіональних конфліктів, розповсюдження ядерної зброї, політична нестабільність).

У результаті розвитку засобів масової комунікації став можливим вплив планети і світу на процес соціалізації, тому що засоби масової інформації дозволяють людині, сидячи вдома, бачити, як живуть люди в будь-якій точці земної кулі. Тим самим розширилися межі дійсності, наслідком чого стала зміна у сприйнятті життя.

Макрофактори, що впливають на соціалізацію країни, етносу, суспільства, держави. До макрофакторів соціалізації відносять країну і етнос.Країна – феномен географічно-культурний. Зазвичай територія, на якій розташована будь-яка країна, що виділяється за географічним положенням, кліматичними умовами і має свої чіткі межі. Країна може мати повний чи обмежений суверенітет, іноді вона перебуває під владою іншої країни.Етнос – історично сформована стійка сукупність людей, що мають спільний менталітет, національну самосвідомість і характер, стабільні особливості культури, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень.Особливості психіки і поведінки, пов'язані з етнічною приналежністю людей, складаються з двох складових: біологічної і соціально-культурної.