- •Джерела філософії, концепції її походження.
- •Предмет філософії, її призначення і роль у суспільстві.
- •Предмет філософії, її призначення, функції та місце в системі наукових знань.
- •Основні історичні типи філософії.
- •Філософія та її роль у методологічній і світоглядній культурі військового фахівця.
- •Основні форми наукового пізнання і їх характеристика.
- •Сутність і специфіка соціального пізнання.
- •Діалектика чуттєвого і раціонального пізнання у теоретичній і практичній діяльності військових фахівців.
- •Практика - основа, ціль і кінцевий результат пізнання.
- •Основні принципи сучасної наукової гносеології.
- •Основні функції практики.
- •Методологія і логіка військово-наукового пізнання.
- •Військова практика, її види та особливості.
- •Характеристика основних методів наукового і військово-наукового пізнання.
- •Проблема критеріїв істини у сучасній філософії.
- •Поняття суспільства, витоки його походження в історії філософії.
- •Філософія про сутність природи.
- •Роль геополітики в захисті національних інтересів держави.
- •Поняття коеволюції людини і природи, Ідеї в.І. Вернадського про ноосферу.
- •Науково-технічний прогрес і екологія.
- •Екологічна проблема, її наукові, соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти.
- •Проблема людини в історії філософії.
- •Антропосоціогенез і його комплексний характер.
- •Діалектика біологічного і соціального у людині.
- •Народонаселення, демографічний фактор і його роль у розвитку суспільства.
- •Проблема життя і смерті людини і людства.
- •Пізнання як вид духовної діяльності і феномен культури.
- •Основні форми суспільної свідомості та їх функціонування.
- •Суспільна свідомість, її сутність і структура.
- •Поняття духовного життя суспільства.
- •Матеріальне і духовне у розвитку суспільства.
- •Суспільний прогрес: сутність, основні критерії та історичні типи.
- •Сутність цивілізації та її історичні типи.
- •Особливості і протиріччя сучасної цивілізації. Цивілізаційні основи людства.
- •Взаємозв’язок культури та цивілізації.
- •Філософія про систему життєвих цінностей людини.
- •Ціннісні орієнтації особистості сучасного суспільства.
- •Проблеми насильства у історії.
- •Філософські основи аналізу війн та воєнних конфліктів сучасної епохи.
- •Проблема істини у філософії. Абсолютна і відносна істина, їх діалектика.
- •Просторово-часовий фактор і військова справа.
- •Форми і види соціального насильства, соціальна безпека.
- •Соціально-філософські проблеми миру, безпеки і війни.
- •Наукове передбачення та творчість.
- •Класифікація війн і воєнних конфліктів.
-
Філософія та її роль у методологічній і світоглядній культурі військового фахівця.
Сьогодні в умовах модернізації й глобалізації суспільства особливої актуальності набуває унікальність особи, а значної ваги – питання, як сформувати колективну особу, котра, з одного боку, збереже відповідальність за колектив, з іншого – свою унікальну особливість. Це повною мірою стосується військових фахівців. Армія, як і держава, – це перш за все люди, а не тільки боєприпаси та озброєння. Які люди – така і держава, яка держава – така і армія. Але можна стверджувати і протилежне: яка армія – така й держава, бо армія об’єднує в собі людей, які відрізняються волею, цілеспрямованістю та дисциплінованістю, а тому суттєво впливає на дух держави за всіх часів військова перемога в першу чергу залежала від результату духовної битви. Трагічні обставини воєнного часу, коли доводиться щогодини вибирати між життям і смертю, роблять цю істину гранично наочною.
Духовний фактор – це специфічний прояв суспільної свідомості, що виражає ступінь готовності й здатності мас вирішувати конкретні соціальні, економічні, політичні й військові завдання. Відомо, що вплив духовного фактора в армії досить високий. Тому для глибокої характеристики духовного фактора армії в мирний або воєнний час важливо бачити його реальний стан. Під станом духовного фактора розуміється сукупність конкретних ідей, поглядів, почуттів, які домінують у свідомості в цей момент, які зумовлюють певний якісний рівень духовних можливостей людей. У конкретному стані духовного фактора виражений ступінь його ефективності й активності в рішенні соціальних, економічних, політичних і бойових завдань. У роботі щодо зміцнення військової дисципліни головними повинні бути моральні аспекти, насамперед патріотизм, колективні установки та традиції, самодисципліна військовослужбовців, однак саме їх майже повністю виключено з армійського повсякденного життя. Релігія завжди виступала своєрідною духовно моральною опорою суспільства, і тому на сучасному етапі може стати важливим фактором цілісного духовного і культурного самовідтворення нації і української армії зокрема.
-
Основні форми наукового пізнання і їх характеристика.
Наукове пізнання як відносно самостійна, цілеспрямована пізнавальна діяльність — складний багатокомпонентний процес, що охоплює: пізнавальну діяльність спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки щодо своєї професійної діяльності; об'єкти пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об'єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому; предмета пізнання, який детермінується об'єктом пізнання й проявляється в певних логічних формах. Наукове пізнання вирішує чітко окреслені завдання, що визначаються цілями пізнання і, в свою чергу, детермінуються практичними потребами суспільства й потребами розвитку самої науки. Факти не лише живлять, стимулюють, а й рухають пізнавальний процес. Факт — це не лише чуттєво-дане у відчуттях, сприйняттях і переживаннях суб'єкта, як стверджують суб'єктивні ідеалісти.. Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності й суб'єктивну мету її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує цілий ряд функцій, основними з яких є: під сумування досвіду попереднього розвитку знання; синтезування знання в цілісну систему; виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем.
Проблема — це форма й засіб наукового пізнання, яка поєднує в собі два змістові елементи: знання про незнання й передбачення можливості наукового відкриття. Гіпотеза — це форма й засіб наукового пізнання, за допомогою якого формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Концепція— це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії. Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність. Вона має чітку логічну структуру, дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності й суттєві характеристики об'єкта