74. Рух опору в тилу німецько-фашистських військ у 1942-1944 рр.

Рух опору поділявся на дві течії: радянську та націоналістичну.

Радянська течія.

Від початку війни й до кінця листопада 1942 року радянський партизанський рух був нечисленним і неорганізованим. Лише в другій половині 1942 року, коли було створено координаційний центр - Український штаб партизанського руху на чолі з генералом Т.Строкачем, радянський рух опору значно розширився і активізувався. Відновилась діяльність багатьох підпільних обкомів КП(б)У. Наприкінці 1942 року в Україні діяло вже 800 партизанських загонів і груп. Виникли великі партизанські загони і з’єднання під командуванням С.Ковпака, О.Федорова, О.Сабурова, М.Попудренка, М.Наумова та ін. Партизани здійснювали диверсії на комунікаціях ворога, особливо залізницях, псували лінії зв’язку, підривали мости, поліцейські дільниці і військові комендатури, добували розвіддані для діючої армії.

Перед партизанами стояло завдання активними діями дезорганізувати тил німецько-фашистських військ, сприяти бойовим операціям Червоної армії.

Націоналістична течія.

Складовою частиною руху Опору у фашистському тилу, особливо з 1942 року, стали дії певної частини ОУН та УПА. Ефективність діяльності ОУН знижувалася її розколом у 1941 році на дві частини – помірковане на чолі з Мельником, і радикальне кероване Бандерою. Ці дві частини почали між собою ворогувати. Хоча їх розходження мало лише тактичний характер (ідеологія, курс на підтримку Німеччини, як і головна мета – незалежність України – були спільними). Після гітлерівського нападу на СРСР, ОУН розгорнуло диверсійно-підривні та розвідувальні дії в тилу радянських військ. Похідні групи ОУН діяли в контакті з німецькими окупантами. Але коли оунівці наочно переконалися у справжніх цілях гітлеризму, тоді активніше стали вести боротьбу проти нацистів. Становлення оунівського партизанського руху почалося з середини 1942 року. В жовтні 1942 року ОУН-б створили значні військові формування. В лютому 1943 року бандерівці перейшли до збройної боротьби з німецькими окупантами, а в березні керівник ОУН-б М. Лебедь наказав назвати ці збройні формування Українською повстанською армією. Повстанські загони протидіяли вивозу робочої сили і продовольства Німеччини, нападали на невеликі німецькі військові гарнізони. Німецьке командування неодноразово вдавалося до воєнних каральних операцій із залученням танків і літаків проти повстанців, проте не зуміли ліквідувати УПА, яка нарощувала свої сили.

75. Наступ Червоної армії в 1943-1944 роках і вигнання німецьких агресорів з України. Приєднання Закарпаття до Української рср.

19 листопада 1942 р. — 2 лютого 1943 р. — Сталінградеька битва, яка поклала початок корінному перелому в війні на користь СРСР.

18 грудня 1942 р. — звільнення першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Ворошиловградськрї обл.

5 липня — 23 серпня 1943 р. — Курська битва, в ході якої було визволено Лівобережну Україну та Донбас.

Вересень—листопад 1943 р. — героїчна битва за Дніпро.

6 листопада 1943 р. — визволення Києва.

24 грудня 1943 р. — 29 лютого 1944 р. — Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевчевківська (найбільша, що мала результатом оточення 11 ворожих дивізій чисельністю 80 тис.чол..), Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-криворізька операції.

4 березня — середина квітня 1944 — Проскурово-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігірівська, Одеська операції. У результаті цих наступальних операцій було звільнено Правобережну й Південну Україну.

8 квітня — 12 травня 1944 р. — Кримська наступальна операція, яка завершилася визволенням Криму.

8 жовтня 1944 р. — визволення останнього окупованого фашистами населеного пункту УРСР — с. Лавочне Дрогобицької області.

28 жовтня 1944 р. — завершилося визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з українських земель. Радянські війська розпочали свій похід на захід, який закінчився перемогою у травні 1945 р. Наприкінці війни відбулися події, які мали велике історичне значення. Розпочався процес юридичного оформлення кордонів України, у результаті якого більшість укр. земель були об’єднані в межах однієї держави.

У результаті успішного здійснення Карпато-Ужгородської воєнної операції у жовтні 1944 р. війська Червоної армії зайняли українське Закарпаття, отже, завершили звільнення від німецьких та союзних їм військ усіх етнічних українських земель. 29 червня 1945 р. між Чехословаччиною і СРСР було заключено угоду про вихід Закарпаття із складу Чехословаччини і приєднання його до України. Територія Закарпаття де-факто перебувала у складі СРСР з жовтня 1944 р, часу його звільнення радянськими військами від німецьких загарбників, що було оформлено юридично роком пізніше. Характер діяльності нових органів влади, що їх іменували народними, більшовицькі уповноважені визначали у напрямі радянізації краю. Присутність Червоної армії на Закарпатській Україні створила сприятливі умови для "волевиявлення народу до возз'єднання".