50. Перша хвиля національного відродження на західноукраїнських землях на початку XIX ст. "Руська трійця".

Перші паростки національного відродження

У Західній Україні, що перебувала на початку XIX ст. під австрійським пануванням, на відміну від східного та центрального регіонів, національну інтелігенцію репрезентувало не українське дворянство чи міщанство, а переважно греко-католицьке духовенство — єдина соціальна група, яка мала в той час право на здобуття вищої освіти. Проте духовенство намагалося вживати як у школі, так і в писемній практиці так зване язичіє — штучну книжну мову, що була справжньою мішаниною церковнослов'янських, польських, російських і українських слів. Представники духовенства свідомо уникали вживання народної мови, уважаючи її надто низькою та грубою для літератури. Тому в Галичині фактично панувала польська культура, яку активно підтримували уніатські священики.

Усе ж ідеї національного відродження починають поступово утверджуватися й на західноукраїнських землях. З часом і тут з'явилися передові люди, які стали відверто боронити українські національні інтереси, їх поява була тісно пов'язана з діяльністю культурно-освітнього гуртка в Перемишлі, заснованого в 20-30-х pp. XIX ст. Його учасники цікавилися вітчизняною історією, життям народу, його мовою, фольклором. Серед них особливо виділявся Іван Могильницький, який у своїх «Граматиці» та «Відомостях о руськім язиці» переконливо доводив, що українська мова є окремою, реальною східнослов'янською мовою, поширеною на всіх (східних і західних) українських землях.

Свідомо ставши на національний ґрунт, члени перемишльського гуртка в цілому й далі дотримувалися застарілих мовних традицій, намагаючись «очищувати» народну мову й наближати її до старої книжної.

Їхня діяльність пробудила інтерес передових діячів до національної спадщини та мови не тільки в Галичині, айв інших західноукраїнських краях. Патріотично налаштовані представники духовенства пізніше з'являються на Закарпатті (І. Базилович, М. Лучкай) та Буковині (І. Велігорський).

«Руська трійця»

Справжнє українське національне відродження в Західній Україні почалося в 30-х pp. XIX ст. під впливом ідей романтизму й слов'янського відродження, які в цей час активно поширювалися серед чехів і поляків. Цьому сприяло також ознайомлення галицької молоді з найкращими творами нової української літератури, етнографічними та історичними виданнями, що з'явилися на українських землях, які входили до складу Російської імперії.

Зачинателями національного відродження в Західній Україні стали вихованці львівської духовної семінарії, учасники гуртка «Руська трійця» Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький.

Ще в шкільні роки вони захопилися ідеєю відродження слов'янських народів і під впливом українського письменства в Росії розгорнули активну роботу, спрямовану на формування патріотичного національного руху в Галичині. Засновники «Трійці» вважали своїм головним завданням за допомогою друкованого слова та літературної творчості рідною мовою «підняти дух народний, просвітити народ», відкрити йому світ, допомогти усвідомити «гідність свою і свою силу». Цим вони прагнули підтримати й розвинути на галицькій землі справу, розпочату літературними діячами Наддніпрянської України.

Найбільшим досягненням гуртка «Руська трійця» було видання 1837року в Будапешті альманаху «Русалка Дністровая», яким західні українці фактично вперше в нову добу заявили про свою національну гідність.

Після заборони австрійськими властями «Русалки Дністрової» і виходу М. Шашкевича, І. Вагилевича та Я. Головацького з львівської семінарії «Руська трійця» розпалася. Та її діяльність не була марною, вона започаткувала нову демократичну культуру в Галичині, її патріотичні ідеї все більше оволодівали умами, запалювали серця молодих галичан.