2.1. Педагогічні умови формування уявлення учнів про закон пропозиції.

В економічному житті суспільства беруть участь усі його члени, в тому числі й учні, хоча вони ще безпосередньо не вступають у виробничі відносини. Свідома й активна участь сучасної учнівської молоді в економічному житті та діяльності в майбутньому вимагає вже на рівні навчання послідовного здійснення її економічного виховання в загальній системі виховної роботи, забезпечення формування в неї економічної культури як результату діяльності людей у сфері економічного життя, нагромадження суспільством економічного досвіду і економічних знань.

Економічні знання, отримані учнями, дозволятимуть аналізувати інформацію, осмислено сприймати сучасні події, орієнтуватися в економічних програмах уряду, вступати у цивілізовані відносини і приймати економічно виважені рішення.

Відповідно до змісту та етапів виробничої праці економічна діяльність учнів охоплює:

• планування роботи, яку слід виконати, вибір технології, розрахунок необхідних матеріалів, вибір інструментів, обладнання та режиму роботи;

• контроль за технологічним процесом, дотримання вимог безпеки праці, технологічної дисципліни;

• пошук резервів зниження матеріальних та трудових затрат на виготовлення продукції;

• обґрунтування шляхів підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці; техніко – економічний аналіз недоліків у роботі;

• обґрунтування виробничого завдання, особистого рахунку еко­номії та бережливості, підвищення продуктивності своєї праці;

• проведення хронометражу робочого часу, фотографії робочого дня.

Педагогічні умови – це структурна оболонка педагогічних технологій чи педагогічних моделей; завдяки педагогічним умовам реалізуються компоненти технології. Отже, педагогічні умови повинні віддзеркалювати структуру готовності до діяльності в умовах профільного навчання і вміщувати передбачені технологією формування готовності компоненти моделі або технології.

У дослідній роботі я розглядала такі педагогічні умови:

4. Визначення основних економічних понять закону пропозиції.

5. Розробка та використання економічних задач і практичних робіт.

6. Поетапна послідовність дій викладача училища щодо використання відповідних методів, форм і прийомів навчання.

Аналіз змісту навчального матеріалу такої дисципліни як основи економіки дозволив визначити такі основні поняття закону пропозиції: пропозиція, величина пропозиції, крива пропозиції, закон пропозиції, нецінові фактори пропозиції, еластичність пропозиції.

Розглянемо граф і специфікацію навчальних елементів курсу з основ економіки «Закон пропозиції».

На схемі 1 навчальні елементи 2, 3, 4, 5, 6 віднесені до елементів першого рівня і розміщені на горизонтальній лінії І « Навчальні елементи». Всі елементи від 6 до 14 об’єднані певною спільністю. Скористуємося графом, щоб визначити раціональну послідовність включення навчального матеріалу в навчальний посібник з основ економіки. Зрозуміло, шо початком має бути поняття про навчальний елемент 1 – учні одержать уяву про поняття «пропозиція» в економіці. Пізніше доцільно виділити окремі блоки І рівня: величина пропозиції – 2; крива пропозиції – 3; крива пропозиції – 4; закон пропозиції – 5; еластичність пропозиції – 6.

1

І. Навчальні елементи

3

4

5

6

2

ІІ. Основні частини

7

8

9

10

11

12

13

14

ІІІ. Види

Навчальні елементи

Пропозиція Величина пропозиції Крива пропозиції Закон пропозиції Нецінові фактори Еластичність пропозиції Технологія Ціни на ресурси Кількість виробників Чинники еластичності Податки Субсидії Дугова еластичність Точкова еластичність

Схема 1. Граф розділу «Закон пропозиції»

Таблиця 1. Специфікація до графа розділу «Закон пропозиції»

В кожний окремо взятий модуль треба відповідно включити навчальні елементи ІІ рівня (7-10). Виділені поняття ІІІ рівня (11-14) визначають зміст та структуру навчальних елементів ІІ рівня і будуть сприяти поглибленому вивченню розділу «Закон пропозиції».

Для оцінки можливості вивчення навчального матеріалу з основ економіки застосовується такий критерій, як рівень успішності.

Успішність - це ступінь засвоєння учнями знань, умінь і навичок.

Рівень успішності ( І ) – це відношення середньої успішності з розділу закон пропозиції експериментальної групи до успішності контрольної групи.

Досвід експериментальної роботи підтвердив можливість використання такого критерію під час розробки змісту навчального матеріалу.

У своїй роботі результати експериментальної роботи я вважала позитивними, якщо рівень успішності убв наближений до одиниці. На початковому етапі побудови нових тем курсу такий рівень успішності виправдовує себе.

На першому етапі експериментальної перевірки доступності основних понять закону пропозиції мною було встановлено, що учні важко встановлюють поняття еластичності пропозиції. З цією метою було запропоновано ввести нові поняття: еластичність пропозиції, чинники еластичності, дугова еластичність та точкова еластичність.

Експериментальна робота проводилась таким чином. Перш за все чітко визначались завдання експерименту, виділялось, що саме буде перевірятись, які результати передбачається одержати і з чим ці результати будуть порівнюватись.

У процесі викладання вирішувались такі завдання:

1. Перевірити доступність навчального матеріалу для учнів.

2. Установити відповідність певного обсягу навчального матеріалу часу, відведеному на його вивчення.

3. Визначити якість засвоєння учнями відомостей, які вивчаються, перевірити вміння застосовувати одержані знання на практиці.

Одним із важливих моментів експериментальної роботи є перевірка знань, умінь і навичок учнів. Аналіз результатів цієї перевірки може бути основою для вирішення всіх завдань, які ставляться перед експериментом. Тому, чим більший арсенал перевірки знань, вмінь і навичок, тим яскравішими і достовірнішими будуть результати експериментальної роботи.

Враховуючи вищесказане, у процесі експериментальної роботи використовувались такі форми перевірки: фронтальне та індивідуальне опитування учнів, контрольні економічні задачі, практичні роботи, індивідуальні бесіди з учнями, спостреження під час виконання лабораторно-практичних робіт.

Усне і письмове опитування учнів, проведення контрольних робіт, спостереження і оцінювання лабораторно-практичних робіт є складовими частинами усього навчального процесу, які використовувались нами систематично протягом усієї експериментальної роботи.

Результати експериментальної перевірки доступності навчального матеріалу про закон пропозиції наведені у таблиці 2.

Таблиця 2. Рівні успішності учнів з розділу «Закон пропозиції» курсу основ економіки.

Назва поняття	Рівень успішності
	Контрольна група	Експериментальна група
Пропозиція Величина пропозиції Крива пропозиції Закон пропозиції Нецінові фактори Еластичність пропозиції Технологія Ціни на ресурси Кількість виробників Чинники еластичності Податки Субсидії Дугова еластичність Точкова еластичність	0,65 0.77 0.81 0.69 0.85 0.53 0.80 0.66 0.74 0.56 0.47 0.50 0.88 0.78	0.93 0.88 1.10 0.98 1.08 1.00 0.87 0.96 1.04 1.01 1.00 0.94 0.86 0.97

У результаті вивчення курсу основ економіки учні мають засвоїти передбачену навчальною програмою систему задач для здобуття певних знань та вмінь.

Розв’язуючи економічні задачі, учні повторюють, закріплюють і одержують нові теоретичні знання, застосовують їх у практичних цілях, оволодівають загальними методами виконання економічних розрахунків. Завдяки цьому досягається більш міцний зв’язок теорії з практикою.

У результаті вивчення курсу основ економіки учні мають засвоїти передбачену навчальною програмою систему задач для здобуття певних знань та

вмінь. Більшість відомих дослідників сходяться на тому, що в основі успішного засвоєння змісту навчального предмета лежить діяльність, пов'язана з розв'язуванням відповідної системи різнорівневих задач. Тому не випадково, що в багатьох дослідженнях, де розглядаються наукові основи навчального процесу, серед необхідних і достатніх умов діяльності учіння зазначається не тільки обґрунтоване визначення змісту, який передбачається для засвоєння, але й створення на його основі відповідної системи різнорівневих задач [13, с.65].

Значну увагу приділено ролі і місцю задач у процесі навчання. Систематика й дослідження механізмів розв'язування задач, побудова їх раціональних моделей і ефективної методики навчання способом розв'язування нерозривно поєднується із визначенням змісту освіти.

У навчанні учнів основ економіки велике значення мають економічні задачі. Вони сприяють більш міцному засвоєнню навчального матеріалу, дають можливість підвищити пізнавальну активність учнів, стають засобом формування в них знань і умінь, розкривати логічне мислення. Розв’язуючи економічні задачі, учні повторюють, закріплюють і одержують нові теоретичні знання, застосовують їх у практичних цілях, оволодівають загальними методами виконання економічних розрахунків. Завдяки цьому досягається більш міцніший зв'язок теорії з практикою. [6, с.7].

Галузь застосування економічних знань в житті людини досить широка. Тому доволі різноманітними є і коло різнорівневих задач, з якими людина зустрічається.

Розв'язуючи економічні задачі, учні повторюють, закріплюють і одержують нові теоретичні знання, застосовують їх у практичних цілях, оволодівають загальними методами виконання економічних розрахунків. Завдяки цьому досягається більш міцний зв'язок теорії з практикою.

Розв'язування економічних задач – важливий засіб розвитку економічного мислення. Тому вчитель під час добору або складання задач повинен врахувати такі вимоги:

1. Задача повинна мати практичну спрямованість.

2. Умови задачі і результати її розв'язування повинні відповідати реальній практичній ситуації.

Розв'язування економічних задач необхідно використовувати для формування в учнів навичок планування своєї діяльності, розвитку в них творчого підходу до виконання завдання, формування умінь застосовувати для розрахунку теоретичні знання і обчислювальні навички.

Окремі задачі потребують додаткового самостійного опрацювання навчального матеріалу. А це означає, що процес розв'язування задач стає джерелом отримання нових знань. Виникає потреба розробити такі різнорівневі задачі з курсу основи економіки, які , з одного боку, органічно вписуватимуться у зміст навчання, а з іншого, на основі певних класифікаційних ознак утворюватимуть цілісну систему [6, с.8].

Під системою різнорівневих задач ми розуміємо таку їх сукупність, яка охоплює увесь зміст курсу основ економіки, відповідає завданням вивчення курсу і спрямована на формування в учнів цілісної сукупності економічних знань.

Важливим є зрозуміти, що створити систему різнорівневих задач, покладених в основу вивчення нового матеріалу з основ економіки, означає встановити основні види цих задач та послідовність їх введення у навчальний процес .

Створення такої системи задач, яку можна було б покласти в основу н, потребує чіткої класифікації і систематизації предметних задач. В основу добору економічних задач найчастіше кладуть лише два критерії: відповідність задач тематиці предмета і їх різноманітність. Але, наявні на перший погляд відмінності у формулюванні завдані, дуже часто приховують однакові розумові операції їх розв'язування. Внаслідок цього створюється ситуація, завдяки якій учні виконують різноманітні завдання, які потребують одного і того ж алгоритму виконання [6, с.10].

Для вивчення курсу основ економіки з окремих тем можна використати ряд наступних різнорівневих задач поданих нижче.

Тема. Пропозиція

Загальні відомості:

Пропозиція – це функція, яка визначає залежність кількості доставлених не ринок товарів або послуг від рівня цін на ці товари або послуги (за незмінності решти умов).

Величиною (обсягом) пропозиції називають конкретну кількість товару, доставленого на ринок за конкретною ціною.

Закон пропозиції: зі збільшенням ціни обсяг пропозиції зростає, зі зниженням її – падає. Величина пропозиції на ринку перебуває в прямій залежності від цін на товари та послуги.

Криві пропозиції мають позитивний нахил. "Рух" уздовж кривої пропозиції з точки до точки визначає зміну обсягу (величини) пропозиції під впливом зміни ціни на даний товар.,

До нецінових чинників, які справляють вплив на пропозицію, належать: ціна на виробничі ресурси, зміни в технології виробництва, державна політика в сфері оподатковування й субсидування, структура ринку, зміна цін на взаємозалежні товари (перелив капіталу), стихійні лиха і соціальні катастрофи.

Якщо нецінові чинники призводять до зростання пропозиції, крива пропозиції зсувається праворуч; зниження пропозиції зсуває криву ліворуч.

Еластичність пропозиції залежить головним чином від чинника часу.

Задачі:

1. Зростання цінна нитки "муліне" призведе до:

а) зсуву кривої попиту на рушники праворуч;

б) зсуву кривої попиту на рушники ліворуч;

в) зсуву кривої пропозиції рушників праворуч;

г) зсуву кривої пропозиції рушників ліворуч.

2. Який із чинників не спричинить переміщення кривої пропозиції учнівських зошитів:

а) зменшення постачання лісу;

б) запровадження нової технології виробництва целюлози;

в) підвищення цін на учнівські зошити;

г) впровадження пільгового оподатковування на виробництво канцтоварів.

3. Еластичність пропозиції здебільшого залежить від:

а) кількості товарів-замінників даного продукту;

б) періоду часу, впродовж якого продавці можуть пристосуватися до зміни цін;

в) того, чи є даний товар предметом першої необхідності чи належить до предметів розкоші;

г) того, чи належить даний товар до предметів тривалого користування чи поточного споживання

Економічний практикум

1. Зміна обсягу пропозиції у залежності від ціни на ринку молока характеризується даними, зведеними у таблицю.

Ціна 1 літра молока, копійок	Обсяг пропозиції (S), тонн
8	10
16	30
24	50
32	70
40	90

Побудуй графік кривої S і дай відповідь на запитання:

1. Яким буде обсяг пропозиції за ціни 12 копійок за літр молока?

2. Яким буде обсяг пропозиції за ціни 36 копійок за літр молока?

2. Визнач величину коефіцієнта цінової еластичності пропозиції, якщо за зростанням ціни від 30 до 40 грн за відеофільм, записаний на відеокасеті, обсяг пропозиції відеокасет зросте від 100 до 200 одиниць.

Якою буде ця пропозиція із точки зору її еластичності?

3. Зміна обсягів попиту і пропозиції в залежності від ціни на ринку молока характеризується даними, заведеними у таблицю.

Ціна 1 літра молока копійок	Обсяг попиту тонн	Обсяг пропозиції тонн
8	70	10
16	60	30
24	50	50
32	40	70
40	30	90

Проаналізуй табличні дані, побудуй графіки кривих попиту і пропозицій і дай відповідь на питання:

1) Якою буде ситуація на ринку молока (його надлишок чи дефіцит) за ринкової ціни 20 копійок за літр? Яким буде надлишок чи дефіцит?

2) Яка ситуація виникне за ціни 36 копійок за літр?

3) Якими будуть ціна рівноваги і рівноважний обсяг попиту і пропозиції на ринку молока?

До педагогічних умов формування уявлень про закон пропозиції доцільно віднести і поетапну послідовність дій викладача училища щодо використання відповідних методів, форм і прийомів навчання.

Методи навчання (в тому числі методами навчання основ економіки) з боку вчителя - це різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти програмний матеріал, сприяють активізації навчального процесу, з боку учнів - це набуття навчальних компетентностей. Це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань.

Метод - мистецтво вчителя спрямувати думки учнів у потрібне русло та організувати роботу за планом. У структуру методу входять зміст навчання, шляхи досягнення мети, активність учнів, методичні прийоми, мета, способи, завдання, інструменти, засоби, правила, педагогічна майстерність учителя.

У методах навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання навчальної функції — викладання; а також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями та навичками — учіння.

У процесі навчання основ економіки застосовують різноманітні методи навчання. Одним із них належить більша роль у досягненні навчально-виховної мети уроку, іншим — менша. Але мета уроку досягається сукупністю методів і прийомів.

Щоб краще характеризувати методи навчання основ економіки, їх можна класифікувати за різними ознаками.

За джерелами передачі знань розрізняють такі методи:

• усний виклад матеріалу - метод впливу викладача на учнів словом (розповідь, пояснення, інструктування, лекція);

• обговорення досліджуваного матеріалу - повторення і вивчення минулого матеріалу, а також отримання нових додаткових знань (бесіда, класно-групове заняття, семінар, співбесіда, конференція, дискусія);

• наочний метод - організація заняття з використанням ілюстративного матеріалу (плакати, картини, таблиці, діаграми, схеми, графіки, слайди, телепередачі);

• практична робота - метод практичних навчальних дій, потребують знань, умінь, навичок, підготовки (вправи, лабораторні роботи, ділові ігри, метод конкретних ситуацій або «кейс-метод», метод навчального проектування);

• самостійна робота (групова або індивідуальна).

• За рівнем участі суб'єктів освітнього процесу у створенні навчального матеріалу:

• академічний - знання, навички передаються від викладача до студентів в готовому вигляді;

• активний - «добування» знань за допомогою самостійної роботи учня;

• інтерактивний - отримання нового навчального знання відбувається за допомогою спільної роботи учасників пізнавального процесу.

• За способом передачі інформації розрізняють:

• пряме навчання - викладач в доступній формі послідовно викладає основні поняття, закони і принципи предмета;

• дослідження - залучення учнів в проблемну ситуацію і самостійний пошук відповідей;

• моделювання - участь у схематичному поданні реальних життєвих ситуацій;

• спільне навчання - робота навчаються в групах над певною частиною навчального матеріалу.

Методи викладу навчального матеріалу: розповідь, пояснення, бесіда.

Зазначені методи характерні тим, що тут використовується усне слово.

Розповідь на заняттях основ економіки застосовується порівняно рідко. Її можна використовувати, коли учням повідомляють про основні завдання навчання, з історії економічної науки, про проблеми економічного зростання в Україні тощо.

Значно частіше застосовують пояснення. Пояснення — це словесне тлумачення понять, явищ, термінів тощо. Пояснювати доводить­ся кожне основне поняття теми.

До розповіді і пояснення ставлять такі вимоги, які треба виконувати, щоб забезпечити досягнення дидактичної мети:

1. Достовірність змісту. Факти, які наводять учням, повинні якнайкраще відповідати змісту навчальної програми і бути науково обгрунтованими. Не слід захоплюватися великою кількістю фактів, бо за ними інколи зникає суть явища або процесу, що вивчається

2. Виклад матеріалу в логічно виправданій послідовності. поняття «просте» і «складне» в науці і навчанні не збігаються. Практикою роботи доведено, що в зв'язку з цим під час пояснення процесів або явищ доцільно вдаватися до аналітико – синтетичного викладання матеріалу, а саме: спочатку ознайомити учнів із явищем в цілому, потім розчленувати (практично або в уяві) явище на складові частини, вивчити їх і знову повернутися до явища у цілому, розглянувши його глибше і докладніше.

3. Емоційність викладу. Якщо вчитель залишається байдужим під час викладання навчального матеріалу, то таке ставлення передається учням. І навпаки, коли вчитель викладає матеріал емоційно, а цьому сприяє правильний добір фактів, то учні краще сприймають нові відомості і добре запам'ятовують їх.

Пояснення і розповідь можна будувати в індуктивній послідовності, починаючи з ознайомлення учнів з конкретними фактами і явищами, поступово переходячи до формулювання загальних понять і висновків. Так, якщо повернутись до наведених вище теорій, що розкривають явище безробіття, і співвіднести чинники попиту і пропозиції на ринку праці з наведеними поясненнями причин безробіття, то можна зробити висновок про те, що все залежить від того, в якій конкретній ситуації виникло безробіття. Якщо йдеться про безробіття в період циклічного спаду виробництва, то воно виникає через невідповідність між пропозицією та попитом, що загрожує ско­роченням виробництва і появою безробіття. Якщо безробіття виникає в період докорінної зміни технології виробництва, то воно виникає через гнучку структуру ринку праці. Якщо йдеться про ймовірні наслідки масового підвищення заробітної плати, то у такому випадку спостерігається зв'язок між рівнем зарплати і рівнем зайнятості.

Застосовується і дедуктивний спосіб усного викладання, коли його починають із роз'яснення загальних понять і положень, які потам ілюструють конкретними прикладами. Так, наприклад, у процесі розгляду проблем економічного зростання в Україні можна спочатку назвати основні чинники економічного зростання, а потім перейти згляду кожного з них

Бесіда — це питально-відповідальний метод навчання. Вчитель повинен керуватися такими вимогами до бесіди: опиратися на раніше засвоєні учнями знання і їх життєвий досвід; детально продумувати систему запитань з теми уроку; послідовно задавати запитання учням, вислуховувати їх відповіді, уточнювати і доповнювати висловлювання.

Для підготовки і побудови бесіди доцільно:

• розбити навчальний матеріал на невеликі логічно закінчені порції;

• розмістити ці порції у строгій логічній послідовності;

• сформулювати стосовно до кожної порції запитання до учнів у такій формі, щоб на нього вони змогли дати, як правило, однозначну відповідь;

• уявити собі передбачувані відповіді учнів;

• намітити необхідні уточнення і доповнення до відповідей учнів і сформулювати висновки.

Бесіда вимагає більшої затрати навчального часу на вивчення одного і того ж матеріалу, ніж розповідь або пояснення. Але ефективність бесіди у формуванні свідомості і міцності засвоєння навчального матеріалу учнями, у розвитку їх самостійності і пізнавальної активності значно вища.

Форми навчального процесу поділяються на:

Загальні, які використовуються усіма навчальними закладами, поділяються на: 1) навчально-планові, що відбиваються в навчальному плані, розкладі (лекції, уроки семінари, практичні заняття, контрольні та самостійні роботи); 2) позапланові (конференції, симпозіуми, екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, факультативи, конкурси, змагання).

Специфічні: робота на комп'ютері, виробнича практика, ділові ігри, робота творчих колективів.

Система форм вищої економічної освіти:

• лекції;

• семінари, практичні заняття;

• робота на комп'ютері;

• індивідуальна співбесіда;

• реферати, контрольні, курсові роботи;

• самостійна робота студентів;

• ділові ігри;

• теоретичні конференції;

• консультації викладачів;

Лекція. Лекція в педагогічній літературі визначається як систематичне послідовне викладання вчителем навчального матеріалу для учнів.

Лекції в школі не можуть бути академічними, строго науковими, як у вищих закладах освіти. їм повинна бути властива висока емоційність, довірчість, наближеність до бесіди з аудиторією тощо.

Лекція, так само як урок, реалізує навчальну, виховну і розвиваючу мету навчання.

У підготовці і проведенні лекції можна виділити такі основні елементи:

1. Визначення тематики лекцій. Теми лекцій визначаються вчителем до початку навчального року під час тематичного планування матеріалу програми предмета основ економіки. Не кожну тему або розділ доцільно вивчати, використовуючи лекцію. Для лекції підходить навчальний матеріал, який вміщує велику кількість інформації і є ключовим

Лекція може бути ввідною (на початку вивчення теми), поточною (у процесі вивчення теми) і оглядовою (підсумковою).

Визначивши тему лекції, вчитель встановлює її місце у системі уроків з відповідного розділу програми. При цьому визначається доцільність проведення семінарського заняття.

2. Добір навчального матеріалу до лекції. Систематизація матеріалу до лекцій здійснюється вчителем заздалегідь. Учитель повинен постійно знайомитись з новими книгами, статтями із журналів, методичними рекомендаціями, передовим педагогічним досвідом. Прочитаний і вивчений матеріал учитель використовує під час підготовки до занять, у тому числі лекційних. Якщо проаналізувати методичну літературу для вчителів, то можна побачити, що вона має різну спрямованість. В одній групі літератури викладено фактичний матеріал, що вивчається на заняттях з основ економіки. Звичайно, викладають його значно ширше і глибше, ніж відображено в шкільних посібниках, бо вчитель повинен знати набагато більше, ніж учні. Для цього вчитель використовує додаткову літературу. Другу групу становить література, в якій вміщено поради щодо проведення лекцій. Такі поради наводяться в журналі «Географія та основи економіки в школі» та ін.

3. Складання плану лекції. Під час планування визначається мета лекції, виділяються основні питання, враховується рівень готовності учнів до сприймання матеріалу. При цьому вчитель визначає і діяльність учнів, тобто розробляє методичний хід лекції. В загальному вигляді вона виглядає так:

1.Тема лекції.

2. Мета: навчальна, виховна, розвиваюча.

3. Хід лекції:

• підготовка учнів до сприймання матеріалу (оголошення теми, мети і основних питань, які будуть розглядатися на лекції та зміст самостійної роботи учнів тощо);

• виклад учителем матеріалу лекції;

• формулювання висновку, підбиття підсумків лекції;

- визначення подальшої роботи учнів за темою лекції.

4. Організація самостійної роботи учнів на лекції, керівництво нею (записування основних положень лекції у вигляді пунктів, тез, конспекту; підготовка повідомлень за окремими питаннями теми тощо).

5. Використання наочних посібників і засобів навчання.

6. Підготовка учнів до подальшої роботи над темою

4. Методичні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на лекції.

Лекція – це усний твір, який народжується в аудиторії, і вчителю ніяк не можна читати текст лекції з листка, адже перед ним знаходяться підлітки, а встановити з ними необхідний діловий контакт, дивлячись у конспект, неможливо. У зв'язку з цим учителю доцільно записати зміст лекції у вигляді розгорнутого плану і сформулювати проблеми, наміти­вши таким чином напрям самостійного пошуку учнів.

Відомо ряд традиційних прийомів збудження інтересу учнів до лекцій:

• «апеляція до особистості лектора» (наведення вчителем при­кладів із власного життя);

• «апеляція до безпосередніх інтересів учнів» (місце і роль на­бутих учнями знань на лекції у подальшому їхньому навчанні);

• «освіжаючий відступ». На лекції учні найбільше втомлюють­ся на десятій і тридцятій хвилинах. У цьому випадку вчитель може сказати деякий жарт, каламбур, щоб викликати сміх в аудиторії;

• «аплікація» (підготовка 2-3 учнів, які виступають перед ауди­торією з деякими повідомленнями за темою лекції").

На лекції має відбуватися взаємодія учнів із навчальним матері­алом на рівні ознайомлення. Щоб учні змогли розширити набуті знання, уміли застосовувати їх на практиці, потрібні семінарські і практичні роботи. У зв'язку з цим доцільно завершувати кожну лек­цію коротким роз'ясненням про порядок подальшого вивчення теми на уроці, семінарі або під час практичної роботи

Семінарське заняття визначається в методиці як форма навчального процесу, яка являє собою колективне обговорення учнями теми під керівництвом учителя. На семінарському занятті учні набувають умінь самостійної роботи з книгою (читання, конспектування, складання тез, плану тощо), підготовки виступів, висловлювання своїх суджень з приводу відповідей інших учнів. Як правило, семінар — це продовження роботи над темою, яка розглядалась на лекції.

Підготовка до семінару починається за 1,5-2 тижні до його проведення. Вчитель знайомить учнів із темою семінару, називає питання, які будуть розглядатись, і визначає список основної і допоміжної літератури.

Структура семінарського заняття охоплює вступне слово вчителя, обговорення учнями теми семінару, заключне слово вчителя.

У вступному слові вчитель виділяє головну ідею заняття. Ця ідея повинна спрямовувати колективну роботу учнів, має бути орієнтиром у їх виступах, повідомленнях. Після вступного слова вчителя семінар може бути побудований у формі бесіди всієї групи учнів або обговорення раніше підготовлених доповідей за визначеною темою.

У заключному слові вчитель підбиває підсумок заняття, чітко формулює всі висновки і оцінює виступи учнів.

До наочних методів навчання відносять навчальне ілюстрування і демонстрування. Зазначені методи знаходять досить широке застосування у процесі вивчення різних дисциплін. У процесі навчання основ економіки більшою мірою застосовують ілюстрування і демонстрування кінофільмів (діафільмів).

Метод ілюстрування передбачає показ учням ілюстративних по­сібників: плакатів, таблиць, графіків, блок − схем, моделювання ситуацій з використанням комп'ютерних засобів тощо. На уроках основ економіки найчастіше доводиться ілюструвати таблиці і графіки

Підвищенню ефективності засвоєння знань сприяє також вико­ристання на уроках основ економіки блок – схем. Блок – схема може бути використана уже на першому уроці під час вивчення нового матеріалу, а також під час повторення чи закріплення вивченого матеріалу.

У процесі вивчення окремих тем курсу основ економіки дово­диться демонструвати кінофільми. Так, програмою передбачено ознайомлення учнів зі змістом виробництва та його основними елементами, продуктивністю та інтенсивністю праці тощо. Вивчення цих питань за допомогою плакатів чи блок – схем не створює в учнів повного уявлення про виробництво. Провести екскурсію на виробництво мають змогу далеко не всі школи. На допомогу приходить кіно

Застосуванню кінофільму на уроці передує підготовка вчителя, який проглядає його і, виходячи з поставленої дидактичної мети, вирішує, як найкраще вписати кінострічку в канву уроку.

В одних випадках фільм стає джерелом нових знань, в інших допомагає учням зрозуміти матеріал, викладений учителем, або узагальнити його. У зв'язку з цим можуть бути різні форми поєднання слова вчителя з демонструванням кінофільму:

1. Пояснення перед демонструванням (настанова на сприймання). Якщо у фільмі розглядати досить складні питання, а в кадрахзустрічаються дрібні деталі, учнів треба готувати до сприймання навчального матеріалу.

2. Демонстрування фрагмента фільму, а потім пояснення (бесіда) за змістом фільму і навчальним матеріалом.

3. Демонстрування супроводжується поясненням (синхронним коментуванням фільму вчителем, яке виникає у зв’язку з тим, що дикторський текст не завжди буває задовільним для конкретної аудиторії)

Також на уроках основ економіки можна використовувати і проблемне навчання. Одним із дійових шляхів розвитку мислення учнів є зближення процесів пізнання й навчання. Процеси пізнання й навчання мають багато спільного. Як і при науковому пізнанні, так і під час навчання людина вступає в контакт з об'єктами пізнання і вивчення, використовує багаті можливості свого мислення тощо. Але результатом наукового дослідження є відкриття нового для суспільства, а результатом навчання – «відкриття для себе» в процесі засвоєння навчального матеріалу. Отже, між процесами навчання й пізнання можна проводити тільки аналогію. Однією із важливих систем пізнання можна вважати проблемність у навчанні.

Проблемність базується на протиріччях, що виникають у про­цесі вивчення навколишніх предметів, явищ тощо. Вчений, винахідник це протиріччя виявляє сам, спираючись на глибокі знання, досвід тощо. Протиріччя викликає в нього певний психологічний стан, пов'язаний з бажанням установити причини наявної невідповідності – проблемну ситуацію. Виникає задум, проблема, розв'язуючи яку, вчений відкриває нові закономірності, закони та ін.

Помітити такі протиріччя в навчальному матеріалі учень не зможе. Йому треба допомогти. Найкращим засобом для цього служить завдання, яке викликає в учнів теоретичне або практичне за-труднення, пов'язане з певними протиріччями. Таке завдання називають проблемним. Воно може бути подане у формі запитання, задачі або практичного завдання.

Процес навчання, який моделює у своїх суттєвих рисах процес продуктивного мислення і спрямований на відкриття учнями нових знань і способів дій, називають проблемним. Його сутність полягає у постановці перед учнями системи проблемних завдань, усвідомленні, сприйнятті і розв'язанні їх у ході спільної діяльності учнів і вчителя.

Наука довела, що джерелом виникнення проблемних ситуацій і рушійною силою їх розв'язання є протиріччя. Психологи встановили, що найсприятливіші умови для творчого мислення складаються тоді, коли людина стикається з протиріччями, які вона не в змозі пояснити на основі наявних знань і досвіду, коли перед нею виникає проблема, яку необхідно розв'язати. Розумове затруднення переборюється напруженою роботою мислення, активними пошуками виходу із ситуації. Мислення активізується під час зіставлення наявних знань із новими обставинами, при бажанні зрозуміти причини і суть нових фактів і явищ, пояснити протиріччя.

Отже, проблемні ситуації в процесі навчання виникають, коли учні стикаються з суперечливими факторами, закладеними в предметах і явищах природи, або з невідповідністю між відомими знаннями чи способами дії і невідомими, тобто тими, які потрібно здобути в процесі пізнання [13, с.68].

Окрім основних методів навчання на уроках основ економіки доцільно використовувати інтерактивні методики викладання такі як: проективна та моделююча технологія навчання.

Проективна технологія навчання.

В основу проективної технології навчання покладена ідея, яка охоплює сутність поняття "проект", його прагматичну спрямованість на вирішення як теоретичної, так і практичної проблеми. Результат вирішення відповідної проблеми можна побачити, усвідомити і застосувати у реальній практичній діяльності. Щоб досягти такого результату, необхідно навчити учнів самостійно думати, знаходити і вирішувати проблеми, уміти прогнозувати результати і можливі наслідки різних варіантів її вирішення.

Проективна технологія включає в себе сукупність дослідницьких, пошукових, частково – пошукових і проблемних методів навчання.

Основні вимоги до проективної технології навчання:

1. Наявність проблеми (задачі), яка вимагає інтегрованих знань, пошукової діяльності для її вирішення (наприклад, визначення основних мотивів інтеграції України у світову економіку, дослідження причин безробіття, проблема подолання екологічної кризи тощо).

2. Пізнавальна, теоретична і практична значущість передбачуваних результатів.

3. Самостійна індивідуальна або групова робота учнів над проектом.

4. Використання дослідницьких методів, які передбачають певну послідовність дій:

а) визначення проблеми і завдань дослідження;

б) висунення гіпотези її вирішення;

в) обговорення методів дослідження;

г) обговорення способів оформлення кінцевих результатів (захисту, творчих звітів, переглядів тощо);

ґ) збір, систематизація і аналіз одержаних даних;

д) підведення підсумків, оформлення результатів, їх презентація.

Розрізняють такі типи проектів: дослідницькі, ігрові, інформаційні, монопроекти та ін.

Дослідницькі проекти повністю підпорядковані логіці дослідження і мають структуру, наближену до справжніх наукових досліджень. Цей тип проектів передбачає обґрунтування актуальності визначеної для дослідження теми, формулювання проблеми дослідження, його об'єкту, предмету і мети, визначення завдань і методів дослідження, розробку шляхів її вирішення, обговорення одержаних результатів, висновки, оформлення результатів дослідження.

В ігрових (ролевих) проектах учасники беруть на себе певні ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Результати цих проектів або намічаються на початку їх виконання, або проявляються лише на завершальному етапі виконання проекту. Як і в дослідницьких проектах, ступінь творчості тут дуже високий, але домінуючим видом діяльності все-таки є ролево – ігрова.

Інформаційний тип проекту спрямований на систематизацію інформації про той чи інший об'єкт, явище.

Структура дослідницької діяльності з метою інформаційного пошуку може бути такою: визначення предмета інформаційного пошуку; виділення етапів пошуку з позначенням проміжних результатів; аналітична робота над зібраними фактами; формулювання висновків; оформлення результатів (обговорення, презентація, оцінка).

Монопроекти, як правило, проводяться у межах одного навчального предмета. Для цього вибираються найбільш складні для вивчення розділи або теми курсу. Такі проекти вимагають визначення не тільки мети і завдань дослідження, але й тих знань і вмінь, які учні повинні набути у процесі роботи над проектом. З цією метою заздалегідь планується логіка роботи на кожному уроці. У багатьох випадках робота над такими проектами продовжується у позанавчальний час, і, зокрема, у наукових товариствах учнів.

Усі названі вище типи проектів потребують правильного струк-турування, передбачення необхідних етапів, можливість збору та обробки даних, узагальнення і формулювання висновків. Під час підготовки проекту дуже корисною є технологія співробітництва, яка дозволяє всім учасникам проекту повноцінно усвідомлювати і засвоювати навчальний матеріал, додаткову інформацію і головне – навчитися працювати разом і самостійно.

Метод проектів – це один із видів педагогічних технологій. Як і інші методи, він може бути реалізований за допомогою різних засобів навчання, в тому числі нових інформаційних технологій. Це можуть бути комп'ютери, електронні бази даних, відеозаписи, а також книги, довідники тощо.

Моделююча технологія навчання основ економіки передбачає залучення учнів до ділових ігор та моделюючих вправ.

Ділова гра - це імітаційний процес систем, явищ і процесів, тобто процес аналізу, оцінки, вироблення і прийняття рішення для конкретної навчальної ситуації в умовах, максимально наближених до реальних.

Традиційно назву «ділові ігри» відносять до ігор, які відображають економічні процеси. Перша ділова гра була розроблена у Великобританії ще у 1912 році. Вона була спрямована на вивчення проблеми коливання збуту в умовах жорсткої конкуренції. У вітчизняній педагогіці ділові ігри почали застосовуватись у 30-х роках XX ст. їхні назви і форми дещо відрізнялись від сучасних, але основні концепції у них уже спостерігались. Вони називалися диспетчер­ськими іграми або організаційно-виробничими випробуваннями і мали багато спільного з військовими іграми на картах.

Однією з найважливіших ознак ділової гри є наявність в ігровому колективі загальної мети. її досягнення забезпечується певним порядком діяльності та взаємодії учасників гри, підведення їх до однієї мети, вирішення конфліктних ситуацій, що виникають під час проведення гри. Правильне формулювання спільної мети ігрового колективу дозволяє якісно побудувати структуру гри, раціонально сформулювати рольову мету учасників, намітити конфліктні ситуації, які необхідні для активізації ділової гри.

Для ділової гри обов'язкова наявність ролей, які учасники виконують згідно з правилами, встановленими для даної гри. Рольова мета учасникам визначається умовами гри. Для активізації ділової гри до неї вводять додаткову ігрову, рольову мету, яка стимулює певні конфліктні ситуації [13, с.81].

Будь – які ігри передбачають наявність таких основних етапів:

1. Вступна частина (мета гри).

2. Підготовча частина (правила гри).

3. Визначення ролей і ресурсів для кожної ролі.

4. Проведення ділової гри.

5. Аналіз результатів, підбиття підсумків гри.

Обов'язковими елементами ділової гри мають бути: об'єкт імітації, мета і завдання гри, галузь застосування, суть проблемної (конфліктної) ситуації, комплект ролей та функцій гравців, правила й умови гри, система ігрових оцінок.

Важливою умовою ефективного впровадження ігрових технологій є формування високого педагогічного професіоналізму. Саме викладач повинен володіти міцними професійними знаннями, високою психологічною культурою, бути інтелігентним і уважним. З цією метою в училищі проходять семінари, тренінги, засідання круглого столу, працює школа молодого педагога, методичне об’єднання класних керівників та майстерня педагогічного досвіду.

Мета роботи школи молодого педагога полягає в систематизації та узагальненні досвіду роботи з впровадження новітніх педагогічних технологій.

Саме викладачі спецдисциплін навчального закладу забезпечують формування професійних навичок майбутніх кваліфікованих робітників. Вони працюють над розвитком творчого працівника, що є не лише носієм певної суми знань, а й здатний вирішувати виробничі завдання на достатньому науково-технічному рівні і з відповідним ступенем ризику.

Під час проведення ділових ігор ми ставимо перед собою ряд таких завдань заняття, як розвиток логічного мислення в учнів, активізація розумової діяльності, формування у них потреби в навчанні, оскільки демонструється можливість застосування набутих знань, що, в свою чергу, сприяє розвитку інтересу до обраної професії.

Сучасний ринок праці потребує творчо мислячих кваліфікованих робітників. Сьогоднішньому учню недостатньо лише поглинання "готової” інформації[4, с.36]. .

Викладачі навчального закладу під час проведення ділових ігор намагаються навчити учня самостійно шукати способи розв’язання проблем, пов’язаних з реальними ситуаціями у житті, з майбутньою діяльністю.

Впроваджуючи ділові ігри у навчальний процес викладачами навчального закладу переслідувалася певна мета. Вона полягає в тому, щоб систематизувати та узагальнити досвід роботи в напрямку ігрових технологій, показати ефективність застосування ділових ігор піл час проведення занять та доречність впровадження їх в навчальний процес ПТНЗ.

Ділова гра в контексті сучасних педагогічних реалій належить до інноваційних форм. Особливість цього методу полягає в імпровізованому розігруванні учасниками гри різних ролей у заданій проблемній ситуації .

Викладачі спецдисциплін мають досвід розробки та впровадження в навчальний процес ділових ігор. Вибір такої технології навчання не випадковий, адже забезпечує навчання учнів в діяльності, сприяє організації колективної діяльності мислення та використання групи як засобу розвитку індивідуальності, розвиває у учнів вміння спілкуватися, мислити, здатність до практичної дії.

Педагоги навчального закладу практикують ділові ігри при проведенні узагальнюючих занять по темах, на яких учні систематизують та використовують знання з даної теми або розділу. Ділова гра дає можливість не лише сформувати, розвинути й поглибити професійні здобутки, але й виявити фонові знання, їх міжпредметні зв'язки, діапазон фахового використання. Прикладом є розробка ділової гри «Естафета» з предмету «Економіка» по темі «Попит, пропозиція та ціна рівноваги» (Додаток1).

В діловій грі синтезуються ознаки методу аналізу конкретних ситуацій і рольових ігор[3, с.19]. Викладач під час ділової гри моделює діяльність підприємства. Учні знайомляться з об’єктом ігрового моделювання, вхідними даними, ігровою ситуацією, функціями учасників гри, правилами і методикою її проведення, а також з системою оцінювання, функціями експертної групи.

Далі учням повідомляється порядок проведення гри:

- провести загальний аналіз виробничої ситуації;

- встановити причини, які призвели до летального наслідку з урахуванням усіх обставин ситуації;

- підготувати варіанти обґрунтування колективного рішення виробничої ситуації;

- запропонувати свій варіант заходів, який виключив би повторення подібних ситуацій в майбутньому;- обговорити варіанти прийнятих рішень.

Викладач є керівником гри, який приймає або не приймає запропоновані рішення. Комплексне використання проблемних, імітаційних, модульних технологій навчання сприяє формуванню в учнів вмінь осмислено аналізувати технологічні процеси, виявляти причини випуску нестандартної продукції та розробляти заходи щодо їх усунення, творчо підходити до виконання роботи.

Принциповою особливістю ділової гри є її проблемно-ситуативний характер, бо вона передбачає визначення певних професійних завдань і спонукає до пошуку правильних варіантів їх виконання. Саме таким чином, через гру, відбувається включення майбутніх фахівців у сферу їхньої професійної діяльності.

Використовуючи ігрові технології під час занять викладачі навчального закладу постійно доводять факт, що ділова гра – це засіб формування професійних навичок і вмінь, розвитку і вдосконалення здібностей учнів, етики спілкування. Використання ділових ігор забезпечує процес формування і розвитку людини, як освіченої, творчої особистості, яка здатна не тільки побудувати суспільство, але і ефективно функціонувати в ньому.

Ефективність роботи в напрямку використання ігрових технологій залежить від тісної співпраці викладача та учня. Перспективою роботи ми бачимо не тільки участь учнів у ділових іграх, а й залучення їх до розробок та проведення ділових ігор у навчальних групах. Ця робота буде сприяти творчому розвитку учнів, формування у них самостійності, відповідальності, креативного мислення.

Використання методів ігрового навчання в процесі професійної освіти є досить актуальним, так-як воно допомагає зорієнтуватися в теперішній соціально-економічній ситуації, яка існує в нашій країні.

Будь – які ігри передбачають наявність таких основних етапів:

1. Вступна частина (мета гри).

2. Підготовча частина (правила гри).

3. Визначення ролей і ресурсів для кожної ролі.

4. Проведення ділової гри.

5. Аналіз результатів, підбиття підсумків гри.

Обов'язковими елементами ділової гри мають бути: об'єкт імітації, мета і завдання гри, галузь застосування, суть проблемної (конфліктної) ситуації, комплект ролей та функцій гравців, правила й умови гри, система ігрових оцінок.

Наведемо приклад організації і проведення ділової гри «Ринок пшениці» на уроці «Взаємодія попиту і пропозиції», запропонованої авторами Л.П. Крупською та ін.

З цією метою доцільно поділити учнів класу на дві однакові за кількістю групи: продавці та покупці.

Кожен учень під час всієї гри виконує одну й ту ж роль (продавця або покупця). Всім продавцям і покупцям видаються картки різних кольорів. Учень має здійснити операцію з контрагентом за умовою, відображеною на картці. Наприклад, якщо продавець має картку, в якій сказано, що він повинен продати пшеницю не нижче, ніж по 25,5 грн., то він може продавати по 25,5 грн., 26,0 грн. тощо.

Якщо покупець має картку, в якій сказано, що він повинен купити пшеницю не дорожче, ніж за 25,5 грн., тоді він змушений шукати того продавця, котрий продасть йому за 25,5 грн., 26,0 грн. тощо.

Учитель організовує перший раунд гри, в якому кожен учень має здійснити першу угоду і занотувати дані у свою облікову картку. Після цього підходить до вчителя і замінює цю картку на нову того самого зразка (покупець – продавець). Далі він проводить другу угоду, щоразу замінюючи картку, здійснюючи якнайбільше угод упродовж раунду (10 хвилин). Аналогічно можна провести другий раунд. Після кожного раунду вчитель проводить підсумки, відзначає найу – даліших продавців і покупців.

З метою визначення рівноважної ціни на умовному ринку вчитель організовує третій раунд. Для цього під час гри він заповнює облікову відомість класу, занотовує кількість угод. При цьому робить позначку вертикальною рискою кожної угоди за певною ціною. Для полегшення цієї роботи вчитель пропонує учням, щоб вони під час зміни картки голосно називали ціну здійсненої угоди. У цьому раунді особистий рахунок не потрібний. Після закінчення раунду вчитель визначає ціну, за якою здійснено найбільшу кількість угод [13, с.82].

Це і є фактична рівноважна ціна.

На закінчення вчитель визначає переможців (покупців або продавців) гри. Якщо кількість угод за ціною, вище рівноважної, перевищує кількість угод за ціною, нижче рівноважної, тоді перемогли продавці. У противному разі переможцями виявляться покупці.

Моделюючі вправи — це комплексний вид пізнавальної діяльності. Вони відрізняються від навчальних ігор тим що в них учні виконують роль реальних персонажів: власників магазинів, покупців, виробників тощо. Перед учнями ставиться кінцева мета, яку вони мають досягти, наприклад одержання прибутку.

Основною перевагою моделюючих вправ є те, що вони викликають зміну внутрішніх настанов учнів, сприяють формуванню позитивного ставлення до навчального предмету і його цілям. Добре розроблені моделюючі вправи дають учням можливість набути практичних навичок у прийнятті рішень з важливих проблем, познайомитись із теоретичною моделлю реального життя, наприклад, як на ринках встановлюються ціни.

Одним із методів інтенсивного навчання є "мозковий штурм''' чи "мозкова атака". Цей метод полягає в колективній творчості з вирішення якоїсь проблеми. В пошуках істини учасники зустрічі думають над певною проблемою чи гіпотезою, доповнюють один одного, підхоплюють і розвивають корисні ідеї, виявляють свої творчі здібності, розвивають творче мислення. Від дискусії метод «мозкового штурму» відрізняється новизною проблеми і відсутністю готових рішень, більшою самостійністю і творчою активністю учасників, комплексним підходом до вирішення проблеми.

Учителю можна запропонувати такий порядок проведення «мозкового штурму»:

1. Визначте основні правила.

2. Ознайомте учнів із проблемою, яку треба розв'язати.

3. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.

4. Записуйте їх у міру надходження. Не вносьте в ідеї жодних коректив.

5. Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої власні.

6. Намагайтеся уникати глузування, коментарів або висміювання будь-яких ідей.

7. Продовжуйте доти, доки надходитимуть нові ідеї.

8. Наостанок обговоріть та оцініть запропоновані ідеї [13, с.83].

У процесі проведення «мозкового штурму» враховуйте такі поради:

• під час «висування ідей» не пропускайте жодної. (Якщо ви будете оцінювати їх під час висловлювання, учасники зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові й досконаліші);

• необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кількості ідей.

Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї. (Якщо під час «мозкового штурму» не вдасться отримати низки ідей, це можна пояснити тим, що учасники й учасниці піддають свої ідеї самоцензурі – двічі подумають, перш ніж висловляться);

• потрібно якомога більше ідей. Зрештою, кількість породжує якість (У разі висування великої кількості ідей учасники зможуть дати простір своїй уяві);

• спонукайте всіх учасників розвивати та змінювати ідеї інших; об'єднання або зміна раніше висунутих ідей часто зумовлює висування нових, які перевершують попередні.

Запропонуйте учням:

• Кажіть усе, що спадає вам на думку.

• Не обговорюйте й не критикуйте висловлювань інших.

• Можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким.

• Розширюйте запропоновані ідеї.

Виправдовує себе застосування на уроках основ економіки кооперовапого навчання. Щоб навчання за цією формою було більш ефективним, учителі-новатори залучають учнів до роботи на уроці групами (командами). В кожній команді (5-6 осіб) мають бути учні з різними рівнями успішності: відмінники, "середняки", відстаючі.

Весь навчальний матеріал уроку розподіляють на 5-6 модулів. Спочатку кожний член команди закріплюється за виконанням завдання одного модуля, а потім всією командою розглядається навчальний матеріал усіх модулів. Відповідальність за вивчення навчального матеріалу уроку покладається на кожного учня.

Досвід роботи кращих вчителів показує, що правильне використання такого підходу до організації навчального процесу дозволяє значно краще підвищити якість навчання у порівнянні з традиційними методами навчання [13, с.85].

Щоб розглянути одну із педагогічних умов, а саме – поетапна послідовність дій викладача училища щодо використання відповідних методів, форм і прийомів навчання, пропонується розглянути конспекти уроків із даних тем, практичнуну роботу та ділову гру. Слід зазначити, що дана тематика уроків підібрана відповідно до навчальної програми.

Конспект уроку

Тема: Пропозиція.Закон пропозиції.

Мета:1. Формувати в учнів поняття про зміст пропозиції;,

2.Розвивати пізнавальні інтереси в учнів, логічне мислення, продовжувати формувати вміння працювати з різними джерелами знань, порівнювати, узагальнювати, робити висновки.

3.Виховувати творчу активність, самостійність у формуванні нових знань, сприяти професійній орієнтації учнів.

Обладнання матеріали та інструменти: комп’ютер, мультимедійний проектор,

Дидактичні засоби:

• робочий зошит;

• мультимедійна презентація «Пропозиція, закон пропозиції»;

Методи навчання:

розповідь, пояснення, бесіда, демонстрація.

Ключові слова : Пропозиція, величина пропозиції., ринок, витрати. ціна. прибуток.

Тип заняття:урок засвоєння нових знань

Клас : 10

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

І.Організаційна частина

ІІ.Перевірка опорних знань (актуалізація)

ІІІ.Мотивація навчальної діяльності учнів.

ІV.Оголошення теми, мети, завдань уроку.

V.Засвоєння нових знань.

VI.Узагальнення і систематизація знань.

VII.Підсумок уроку.

Хід уроку

І. Організаційний момент

1. запрошення учнів в клас (час – до дзвінка;);

2. привітання;

3. перевірка присутності учнів за рапортом чергового; заповнення вчителем класного журналу;

4. перевірка готовності учнів до заняття (наявність зошита,підручника);

5. організація робочих місць учнів;

6. призначення чергових вчителем.

ІІ. Актуалізація опорних знань та життєвого досвіду учнів

Епіграф:

« Хто швидко виносить рішення, може швидко пожалкувати.»

П. Сір

«Купувати – означає продавати»

Франсуа Кене

«Якщо в тебе є щось краще – запропонуй, якщо ні – скорись.»

Латинська приказка

Бесіда.

Люди та фірми в економіці грають різні ролі: покупці і споживачі, виробники та продавці.

Поясніть, в чому різниця між покупцем і споживачем?

Що ми називаємо попитом?

Поясніть термін “ величина попиту ”.

Що впливає на величину попиту?

Від чого змінюється попит?

Фірма зацікавлена в отриманні прибутку. Яка формула прибутку?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Бесіда.

На попередньому уроці ми говорили про вплив цін на вашу поведінку, як покупців. Але для того, щоб угода відбулася, необхідні два ринкових суб’єкта: покупець і продавець. Якщо покупець уособлює в економіці попит, то продавець – пропозицію.

ІV.Оголошення теми, мети, завдань уроку

Використовуючи мультимедійний проектор, проектую на екран тему та мету уроку та оголошую її, учні в робочих зошитах здійснюють відповідні записи.