ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВАННЯ І НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ПРОБЛЕМАМИ.
Основні чинники виникнення дитячих відхилень
У розвитку дітей часто виникають проблеми, які виражаються у відхиленні від загальноприйнятих соціальних вікових вимог, освітніх нормативів успішності, встановлених в суспільстві норм поведінки і спілкування.
Ці відхилення (девіації) проявляються у шкільній неуспішності дітей, відсутності інтересу до навчання, праці, організованого дозвілля; недисциплінованості; невиконанні суспільних норм поведінки; порушенні прав оточуючих людей; конфліктності; високої тривожності; наявності небажаних якостей особистості (лінощів, брехливості, егоїстичності, грубощів); гіперактивності (пасивності); немотивованій агресії, жорстокості; вживанні алкоголю і наркотичних речовин; в правопорушеннях.
Причини відхилень.
Проблеми в розвитку виникають під впливом трьох груп факторів:
а) біогенних (несприятлива спадковість, травми при народженні, перенесені хвороби);
б) психогенних (суперечності між фізіологічним ростом і психічним дозріванням (вікові кризи 3, 7, 13, 17 років), рівнем розвитку потреб і реальними можливостями їх задоволення, набутими знаннями і віковими особливостями і т.д.);
в) соціогенних, серед яких необхідно відзначити:
- економічні негаразди певних шарів населення;
- бездоглядність в сім'ї (останнім часом це пов'язано ще й виїздом батьків чи одного з них за кордон на заробітки);
- негативний приклад батьків;
- надмірна любов до дітей;
- авторитарність виховання (примус, образи);
- відсутність трудового виховання в сім'ї (вивільнення від домашньої праці);
- вплив негативних чинників ринкових відносин;
- вплив вуличних елементів, спілкування з асоціальними елементами;
- вплив засобів масової інформації;
- участь у неформальних об'єднаннях молоді;
- відсутність довірливих відносин учителів з учнями;
- перевантаження шкільних програм;
- пасивні методи навчання;
Технології виховання і навчання дітей з проблемами.
Основні чинники виникнення дитячих відхилень
У розвитку дітей часто виникають проблеми, які виражаються у відхиленні від загальноприйнятих соціальних вікових вимог, освітніх нормативів успішності, встановлених в суспільстві норм поведінки і спілкування.
Ці відхилення (девіації) проявляються у шкільній неуспішності дітей, відсутності інтересу до навчання, праці, організованого дозвілля; недисциплінованості; невиконанні суспільних норм поведінки; порушенні прав оточуючих людей; конфліктності; високої тривожності; наявності небажаних якостей особистості (лінощів, брехливості, егоїстичності, грубощів); гіперактивності (пасивності); немотивованій агресії, жорстокості; вживанні алкоголю і наркотичних речовин; в правопорушеннях.
Причини відхилень.
Проблеми в розвитку виникають під впливом трьох груп факторів:
а) біогенних (несприятлива спадковість, травми при народженні, перенесені хвороби);
б) психогенних (суперечності між фізіологічним ростом і психічним дозріванням (вікові кризи 3, 7, 13, 17 років), рівнем розвитку потреб і реальними можливостями їх задоволення, набутими знаннями і віковими особливостями і т.д.);
в) соціогенних, серед яких необхідно відзначити:
- економічні негаразди певних шарів населення;
- бездоглядність в сім'ї (останнім часом це пов'язано ще й виїздом батьків чи одного з них за кордон на заробітки);
- негативний приклад батьків;
- надмірна любов до дітей;
- авторитарність виховання (примус, образи);
- відсутність трудового виховання в сім'ї (вивільнення від домашньої праці);
- вплив негативних чинників ринкових відносин;
- вплив вуличних елементів, спілкування з асоціальними елементами;
- вплив засобів масової інформації;
- участь у неформальних об'єднаннях молоді;
- відсутність довірливих відносин учителів з учнями;
- перевантаження шкільних програм;
- пасивні методи навчання;
з
Враховуючи той факт, що значна частина дітей, які поступають в школу, мають психосоматичні дефекти, це призводить до відставання у навчанні. З цією метою використовують компенсоване навчання.
Характерні риси проблемних дітей.
У масовій школі до категорії проблемних («важких») попадають: а) діти, які важко навчаються і важко виховуються; б) діти зони ризику. Вони відрізняються дисгармонійним розвитком, пониженою працездатністю, мають слабші, ніж ровесники, адаптаційні механізми, схильні до паталогічних реакцій на перевантаження.
Попередження і подолання важковиховуваності - цілісний процес, він передбачає педагогічну діагностику, включення вихованця в соціальні і внутрішньо колективні відносини, в систему відповідальних відносин з суспільством і колективом, залучення «важкого» до соціально цінної діяльності з врахуванням його позитивних якостей, сил і здібностей і регуляцію відносин вихователів і вихованців, використання всіх позитивних можливостей школи, сім'ї, громадськості, створення єдиних педагогічних позицій по відношенню до «важких» дітей, формування об'єктивної самооцінки, навчання методиці само стимуляції позитивної поведінки. Особистісний підхід до дітей з проблемами
Особистісний (особисто орієнтований) підхід учнів у навчально-виховному процесі є провідним напрямком корекційних технологій, він включає:
- ідею розвитку особистості, або особистісної спрямованості у вихованні та навчанні;
- загальнолюдські принципи гуманізму у відносинах з дитиною;
- ідею демократизації педагогічних відносин, як основи формування демократичної особистості;
- поглиблення індивідуального підходу;
- принцип природовідносності навчання і виховання;
- ідею активізації і використання внутрішніх саморегулюючих механізмів розвитку особистості.
У технологічному плані ці положення реалізуються низкою послідовних і варіативних кроків взаємодії вчителя (вихователя) з дитиною:
1. Встановлення психологічного, особистісного контакту з дитиною: а) накопичення згод в мисленні (емпатія, прощення, зняття стресу); б) повага, інтерес до інтересів дитини; в) прийняття самооцінки (доброзичливість); г) ізоляція, ігнорування якостей, небезпечних для взаємодії, для розвитку (оптимізм); д) підкреслювання позитивних якостей (похвала);
2. Запрошення до рефлексії, до вироблення загальних норм поведінки: установлення взаємних довірливих відносин (захист, турбота, порада).
Межі використання особистісного підходу. До важких дітей пропонується застосовувати «оптимально-особистісний» підхід. В положеннях особистісного підходу звучать в основному гуманні мотиви доброти і м'якості, любові і поваги до підлітка. Проте не можна допускати вседозволеність, всепрощення, сюсюкання або панібратство. У педагогіці протипоказані крайнощі виховного стилю.
Таким чином, у шкільному житті необхідно оптимально поєднувати методи примусу і покарання з любов'ю до дітей, гуманізмом, свободою і демократією.
У роботі з учнями для вчителя, як досвідченого, так і початківця стануть корисними запропоновані авторським колективом Н.Є. Щуркової двадцять способів впливу на дитину, з них десять - соціально орієнтовані, ще десять -індивідуально орієнтовані. Вона рекомендує у взаєминах з дітьми поєднувати соціально необхідне та індивідуально вільне.
Соціально орієнтований вплив |
Індивідуально орієнтований вплив |
||
Наказ (розпорядження, команда) |
Прохання |
||
У випадку, якщо постійно при впливі використовується наказ, не виховується самостійність, активність, розвивається невпевненість, дитині важко орієнтуватись в житті, вона швидше може попасти під вплив іншої людини. Для неї характерні такі риси, як тривожність, надмірна виконавська дисципліна, соціальна пасивність. |
Форма, яка закріпилася в загальнолюдській культурі як універсальна, її використовують батьки і адміністратори, друзі і незнайомі, начальники і підлеглі. Така форма розрахована на певний ступінь активності, до кого звертаються. Коли говорять: «Прошу вас...», «Не могли б ви» - то вважається, що людина самостійно вирішує, чи хоче вона виконати прохання, чи відмовити, адже в самій формі закладений шанс на відмову. Наказ такого шансу не дає. |
||
Рішення |
Порада |
||
Як наказ, не допускає прояву дитиною самостійності. Це постанова, яка не припускає іншої думки. (Завтра обов'язково скажи, що...) Воно нерідко при підноситься в категоричній і ультимативній формі. В результаті педагог намагається сформувати звичку бездумного довір'я і чемності. При високій частоті цього способу розвивається несамостійність, залежність, покірність, а іноді й протест. |
- Форма, яка дозволяє педагогу вказати на спосіб поведінки, який видається йому прийнятним в цій ситуації, але яка не зобов'язує учня виконати його досконало. Порада надає дитині можливість бути самостійною і спів ставляти індивідуальний вибір з соціальним розпорядженням. «Я б вам порадив...», «Ось тобі порада досвідченої людини» - ще більше загострюють ситуацію в спонукають вихованця осмислювати кількість варіантів поведінки, що збільшуються. |
||
Допит |
Довірлива бесіда |
||
- Це дія, яка полягає в отриманні від дитини відповідної інформації про відомі їй обставини події. Часто дорослі ставлять запитання, які дитина не могли передбачити. Намагаючись уникнути покарання, учень починає придумувати, складати різні історії. Поступово розвивається брехливість, боязкість і протест проти дріб'язкового нагляду. |
- Обмін думками, побудований на довір'ї. Дозволяє дитині бути відвертою, а педагогу зрозуміти стан душі учня. «Не могли б ви розповісти про причину вашого вчинку, якщо це не таємниця...» |
||
Критика |
Акцент на досягненнях |
||
Передбачає негативне судження, вказування недоліків з метою дати оцінку, породжує в дитини тривожність. Об'єктивна критика важлива, але людина як явище життя змінюється щохвилини. Коли ми не враховуємо, що «людина» і «поведінка» - не ідентичні поняття, і оцінюємо особистість за зовнішніми ознаками, неможливо створити умови для її зміни. |
Протягом спілкування з дитиною підкреслюються позитивні сторони її поведінки. «Ти такий працездатний...», «При твоїй акуратності...» - подібні оцінки педагогів підносять дитину на вершину, тепер їй є що втрачати, і вона прикладає максимум зусиль, щоб не опуститись. |
||
Погроза |
Проекція результату |
||
- Придушення особистості, намір дорослого покарати дитину у випадку нечемності («Якщо ти, то я тебе...»). Постійне використання погрози у виховному впливі розвиває страх в очікуванні неприємності чи біди. В результаті сильні натури стають жорстокими або замкнутими. |
- Описана картина передбачуваних подій, які неодмінно настануть після завершення того, що збирається зробити вихованець, покладає на нього відповідальність за поведінку. «Якщо ти.-., то тебе...». Попередження педагога ставлять вихованця перед вибором, і він вимушений цей вибір зробити. |
||
Ярлик |
Симпатія |
||
- Стандартна, зазвичай негативна, дуже коротка критика. Використання ярликів викликає супротив, відчуження, неадекватну оцінку, а згодом примирення, агресивність. Діти намагаються відповідати тим очікуванням, які з ними пов'язують. Якщо за дитиною закріплюється репутація «ледаря», «боягуза», то із впевненістю можна сказати, що вона такою стане. |
Ініціює доброзичливість вихованця, забарвлює взаємодію з ним в теплі психологічні фарби. «Я радий тебе бачити...», «Я люблю працювати з вашою групою...» - такі слова зміцнюють зв'язки педагога та дітей, заспокоюють їх. Такі слова боїться вимовляти вчитель, що очікує недисциплінованості як реакції на доброту. |
||
Повчання |
Стати на позицію вихованця |
||
- Система поглядів на події, що має моральне значення у даному суспільстві. В усі часи мудра настанова старшого була невід'ємною частиною виховання. Однак повчання і нотації викликають спротив, роздратування. Виховуються скептики, демагоги тощо. |
- Значить зрозуміти рушійні причини його поведінки, відчути його стан. «Мені також доводилося...» - така форма впливу підкреслює єдність людей, спільне в їх долях. У такому випадку звужується дистанція між педагогами та дітьми. |
||
Втеча від вирішення проблеми |
Обговорення як рівних |
||
Відволікаючи увагу дитини від вирішення питань, що виникли, ми заспокоюємо її і відводимо від дитячих труднощів. В результаті дитина залишається наодинці зі своїми проблемами. Розвивається невпевненість у собі, інфантильність, а згодом - відчуження. Дорослі не показують приклад розв'язування складної задачі, а самостійно вирішити неможливо. Звідси розвивається звичка втікати від вирішення складних життєвих проблем. |
Спільне осмислення ситуації, обмін думками про її закінчення допомагають дитині відчути себе захищеною, набути впевненості, що педагог завжди поряд. |
||
Надопіка |
Накладення повноважень |
||
- постійне, дріб'язкове спостереження, допомога, а іноді керівництво дитиною. Дорослі часто використовують такі методи виховного впливу, як підкуп, вмовляння («Я за тебе...», «Ти ж стомився!»). Згодом дитині важко стати самостійною, ініціативною, активною, позаяк все вирішували за неї. |
- надання дитині прав і обов'язків, що з них випливають. «Ви маєте право...» «Скористайтесь своїм правом...» - такі судження викликають у дитини відчуття власної значимості, ролі власного «Я» в способі організації життя. |
||
Акцент на особистому успіху |
Акцент на результаті діяльності |
||
Використовується дорослим, що не відчуває ступеня відповідальності за майбутнє, коли дитині навіюють уявлення про неї як про надзвичайну цінність: «Ти найкраща!». При цьому увага акцентується не на результаті діяльності «Ти найкраще виконала цю роботу», а на особистості дитини. Найменші капризи задовольняються негайно, бажання вгадуються. Дитина не привчається розуміти інтереси інших, не переносить найменших обмежень, агресивно сприймає будь-які перешкоди. Вона зазнайкувата. У класі їй тяжко, позаяк життя і ровесники все ставлять на свої місця. Ніхто не визнає її кумиром, принцесою, вона приречена на крах і самотність. |
- характеристика об'єктивного результату проробленої роботи розвиває ділову орієнтацію, виховує високі вимоги до власної діяльності, а в результаті формується здатність до саморегуляції, самоконтролю, самообмеженню, що важливо для особистості в сучасному світі. |
||