2. Параплегія тазових кінцівок.

Хвороба виникає здебільше як ускладнення некрозу хвоста і проявляється двостороннім паралічем тазових кінцівок. Зустрічається серед статевозрілих відгодівельних бичків у господарствах, при незбалансованій годівлі та безприв’язному їх утриманні на щілинній підлозі.

Клінічні ознаки. Розміжжені рани в середній ділянці хвоста стають холодними, неболючими, їх краї набряклими; вище рани відкриваються нориці, з яких виділяється гнійний ексудат сірого кольору з неприємним запахом. Процес поширюється догори, у параректальний простір і проявляється ознаками параректальної флегмони, з часом втрачається тонус хвоста та виникає мимовільне виділення сечі. Через 2-3 дні тварина залежується, неохоче піднімається, її рухи стають хиткими, настає інтоксикація, втрачається вгодованість, тварина не може вставати. У тварини виникає жовтушність слизових оболонок, втрата чутливості задньої ділянки тулуба та підвищення температури тіла.

Лікування на ранніх стадіях оперативне – ампутація хвоста в межах здорових тканин за допомогою щипців Занда і ампутаційного ножа. При кровотечі накладають лігатуру на культю, яку знімають на 2-3 день. За годину до операції застосовують транквілізатори – 2,5%-ний аміназин 3-4 мл, ромпун 0,4 мл, 2%-ний комбістрес 0,25 мл на 100 кг ваги тіла тощо.

Профілактика – збалансована годівля, або каудотомія в 10-15-ному віці, після введення транквілізаторів.

3. Переломи великої і малогомілкової кісток.

Переломи великої і малогомілкової кісток зустрічаються часто у дрібних домашніх тварин (котів, собак), вони бувають закритими і відкритими, найчастіше діафізарними; у молодих собак зустрічаються переломи та надломи гребня великогомілкової кістки. Переважно зустрічаються переломи обох кісток, рідко тільки малогомілкової.

Етіологія – механічні ушкодження.

Клінічні ознаки залежать від характеру пошкодження, при повному переломі великогомілкової кістки тварина в стані спокою та під час руху на пошкоджену кінцівку не опирається. При неповних переломах опирання можливе, але під час руху спостерігається кульгавість опорного типу другого ступеня. Пальпацією на місці перелому знаходять болюче припухання тканин, крепітація і ненормальна рухомість кістки при згинанні чи розгинанні суглоба. При тріщинах болюча припухлість спочатку виявляється лише вздовж лінії перелому, а пальпація в цьому місці сильно болюча.

При переломі лише малогомілкової кістки відмічають кульгавість змішаного типу, мало болюче припухання із зовнішнього боку у верхній ділянці гомілки.

Діагноз за клінічними ознаками, рентгенологічні дослідження.

Прогноз у великих несприятливий, у дрібних обережний.

Лікування. Тварині надають спокій. При закритих переломах без зміщення уламків, надломах гребня великогомілкової кістки накладають іммобілізуючи пов’язку. При косих, гвинтоподібних, осколкових переломах із зміщенням уламків, при подвійних переломах велико- і малогомілкової кісток проводять оперативне лікування методами інтрамедулярного (у легких тварин) чи екстракорпорального (у крупних) остеосинтезу.

4. Флегмона гомілки.

Зустрічається у сільськогосподарських та домашніх тварин, серед відгодівельних бичків при їх утримання на короткій прив’язі, у корів при випадкових глибоких ранах.

Етіологія. Механічні ушкодження тканин та їх інфікуванні при ушибах, колотих та ушиблених ранах, я ускладнення дерматиту, остеомієліту гомілки при переломі, особливо відкритих.

Клінічні ознаки у підшкірній клітковині виявляють припухлість тканин – гарячу, болючу, грушоподібної форми; тварина пригнічена, підвищюється температура тіла. Після розрізу чи прориву гнійника виділяється велика кількість гнійного ексудату жовтувато-білого кольору, сметаноподібної консистенції з домішками фібрину.

При глибоких ранах розвивається міжм’язова, або підфасціальна флегмона. Припухлість слабо виражена, виникає слабо виражена кульгавість, при пальпації в нижній частині виявляють ондуляція; при пункції виділяється велика кількість гнійного ексудату бурого кольору (до 10л), часто неприємного запаху з домішками фібрину.

Анаеробна флегмона швидко поширюється, виникає сильна інтоксикація, температура тіла до 41-41,5ºС. При пальпації виявляють крепітуючу припухлість в наслідок накопичення газу, пізніше крепітація поширюється на підшкірну клітковину. Змертвілі м’язи набувають сірого кольору і не кровоточать (тромбоз судин). Просякнуті газами м’язи випинаються і легко роз’єднуються. Згодом припухлість стає холодною і неболючою. При її розрізі виділяється серозно-геморагічний ексудат з іхорозний запах.

Лікування. На ранніх стадіях (серозна флегмона) для обмеження поширення процесу використовують спиртові, спирт-іхтіоловікомпреси, тепле укутування, внутрішньоаортальні ін’єкції антибіотиків з новокаїном. При появі вогнищ нагноєння їх розрізають, видаляють гнійний ексудат і мертві тканини, промивають теплими антисептичними розчинами, порожнину дренують рідиною Костко, йод-димексидом, гіпертонічними розчинами середніх солей. З припиненням виділення ексудату для прискорення регенерації застосовують рідку мазь Вишневського, гіперосмолярні мазі (левоміколь). При глибоких флегмонах лікування оперативне, з послідуючою ревізією та промиванням антисептичними розчинами, після чого зрошують 10%-ним розчином йодоформу ефірного. За прояву припухання в місці апоневрозу роблять невеликий розріз для видалення гною та промиванням порожнини антисептичними розчинами; краї рани змащують вазеліном чи вазеліновим маслом, для попередження її передчасного закриття.

При газовій і гнильній флегмоні чим раніше виконують широкі та глибокі розрізи пошкоджених тканин, максимально видаляють ексудат і мертві тканини, промивають порожнину рідиною Костко.

Хворим тваринам надають спокій, покращують годівлю, проводять курс протисептичної терапії.