Складові змісту спеціальності "документознавство та інформаційна діяльність": питання методології

Н. М. Кушнаренко

Однією з найважливіших тенденцій суспільства зумовило посилення уваги до неї

розвитку сучасного суспільства є його інфор- з боку і науки, і освіти. Ключова роль доку-

матизація. Саме вона в умовах українського мента як соціального феномена і як елемента

суспільства є одним із основних чинників інформаційної технології зумовила станов-

становлення України як європейської держави, лення та розвиток відповідної освітньої спе-

важливою передумовою її входження до ціальності для підготовки фахівців. По-друге,

світового інформаційного простору. Тому зростання ролі інформаційних процесів у всіх

підготовка документно-інформаційних фахів- видах людської діяльності виявило існуючу

щв є стратегічним державним завданням, спільну основу, притаманну багатьом інтелек-

хке реалізується у межах освітньої спеціаль- туальним видам діяльності - науковій, інже-

ності "Документознавство та інформаційна нерно-конструкторській, управлінській, еко-

діяльність", уведеної на поч. 1990-х рр. у ву- номічній тощо. Цією спільною основою є

зах Ш-ІУ рівнів акредитації України. інформаційна діяльність, суть якої полягає в

Мета статті - окреслення основних ме- пошуку, відборі, згортанні, аналітико-

тодологічних проблем системного розвитку синтетичній обробці і наданні споживачам

спеціальності "Документознавство та інфор- необхідної інформації для задоволення їхніх

маційна діяльність" в освітньому просторі професійних і непрофесійних потреб. У ре-

вищої школи України через локалізацію в на- зультаті подальшого розподілу праці інфор-

прямі "Культура" та змістовне наповнення ос- маційна діяльність виділяється у самостійний

новних її складових. вид і, отже, формує новий напрям підготовки

Своєчасність і перспективність даної фахівців у вищій школі,

спеціальності зумовлена рядом об'єктивних Уведення нової освітньої спеціальності

чинників. По-перше, це виключно важлива "Документознавство та інформаційна діяль-

роль документа в сучасному світі. Документ ність" в Україні ініціювали провідні фахівці

у широкому значенні поняття - це і носій бібліотечно-інформаційного профілю. Уперше

різноманітної інформації, і канал соціальної підготовку кадрів з даної спеціальності

комунікації, і засіб збереження, реєстрації, розпочав у 1995 р. факультет бібліотекознав-

передачі інформації у просторі та часі, і ства та інформатики Харківської державної

об'єкт охорони інтелектуальної власності та академії культури (ХДАК) на базі створеної у

захисту авторських прав. Зростання ролі до- структурі факультету кафедри документо-

кументованої інформації в житті сучасного знавства. Викладачами кафедри розроблені

© Н.М. Кушнаренко

16

Кушнаренко Н.М.

освітньо-професійні програми, кваліфікаційні характеристики бакалаврів, спеціалістів і ма­гістрів, навчальний план, науково-методичні матеріали, підручники, навчальні посібники тощо. В 1998 р. виходить у світ програма та навчально-методичні матеріали з курсу "До­кументознавство", оновлені і перевидані 2003 р. (Н.М. Кушнаренко, А.А. Соляник) [3; 4]. Уперше створюється і видається підручник "Документознавство" (Н.М. Кушнаренко) [8], спочатку на базі ХДАК (отримав першу пре­мію на обласному конкурсі "Освіта Харків­щини - кращі імена" у номінації - "Кращий підручник року"), а згодом - у видавництві "Знання" (м. Київ). Нині підручник витримав четверте перевидання, користується значним попитом не лише в Україні, а й у інших краї­нах СНД, що можна розцінити як успіх україн­ської вищої школи. Згодом, у 2003 р., видавництвом "Вікар" (м. Київ) видано наступ­ний підручник викладачів кафедри - "Наукова Обробка документів" (Н.М. Кушнаренко, В.К. Удалова) [9], який, через значний попит, паралельно перевидає навчально-методичний кабінет Міністерства культури і мистецтв України [10]. Завдяки означеним підручни­кам харківських фахівців забезпечено основу базової підготовки кадрів, які отримують подвійну кваліфікацію - документознавець, спеціаліст з інформації. Названі підручники є також базовими для підготовки в Україні фахівців з іншої, більш давньої, спеціальності - "Книгознавство, бібліотекознавство, бібліо­графія".

Аналіз набутого освітнього досвіду Хар­ківською державною академією культури, а також інших вузів гуманітарного і технічного профілів України, свідчить про об'єктивну необхідність уточнення методологічних основ підготовки фахівців зі спеціальності "Доку­ментознавство та інформаційна діяльність". Це особливо важливо напередодні затверд­ження Освітнього стандарту України з озна­ченої спеціальності.

Перш за все, важливо підкреслити, що спеціальність "Документознавство та інформа­ційна діяльність" включено до освітнього нап­ряму "Культура". Це, по-перше, пояснює знач­ний обсяг гуманітарних дисциплін, які вив­чаються з даної спеціальності. їхня наявність має бути усвідомлена як необхідна умова гу­манізації і гуманітаризації спеціальності, по-

передження щодо спроб її надмірної технізації. По-друге, акцентує важливість да­ної спеціальності для розвитку культури в Україні, оскільки все, що пов'язане з інфор­мацією і документами, так чи інакше відно­ситься до культури у широкому її розумінні. По-третє, свідчить про методологічне зна­чення культури для забезпечення системності знань майбутніх фахівців. Проблема методо­логічного рівня полягає в тому, щоб з великої кількості визначень культури обрати най­більш конструктивне в уточненні культури інформаційної. Поняття "культура" та "інфор­маційна культура" мають відіграти, на наш погляд, роль системоутворюючих, які визна­чають загальнометодологічні принципи, зміст і напрями підготовки кадрів, цілісність спеціальності, системне співвідношення в змісті освіти гуманітарних і технічних знань, що потребує подальшої поглибленої розробки культурологічних засад підготовки докумен-тознавців, спеціалістів у галузі інформації.

ІНШОЮ, не менш важливою методологіч­ною проблемою, що потребує наукової розроб­ки і відповідного консенсусу (узгодження, од­ностайності) провідних фахівців, є досягнення паритету (рівності, однакового статусу) у зміс­ті освіти двох основних її складових - доку-ментознавства та інформаційної діяльності.

Слід зазначити, що започаткована в Україні спеціальність "Документознавство та інформаційна діяльність" відрізняється від існуючої в Росії спеціальності "Документо­знавство і доку*іентаційне забезпечення управління", яка є вужчою за своїм змістом, зорієнтованою на підготовку фахівців для сфери діловодства (документаційного забез­печення управління). На це, зокрема, вказує однозначна кваліфікація випускника - "до­кументознавець". Кваліфікаційною характе­ристикою передбачена готовність фахівця розробляти, впроваджувати і забезпечувати функціонування єдиного технологічного процесу документування і роботи з докумен­тами на основі використання сучасних авто­матизованих технологій, що відповідають складним проблемам, які постають перед ор­ганами всіх гілок влади. Випускник повинен уміти складати й оформляти будь-які ВИДИ документів, розробляти організаційні та нор­мативно-методичні документи з документа­ційного забезпечення управління (ДЗУ),

нкоН.М.

Складові змісту спеціальності.

17

іадмірної шість да-льтури в з інфор-[16 ВІДНО-озумінні. чне зна-ггемності і методо-з великої ати най-культури а "інфор-, на наш кі визна-ринципи, цілісність інення в йх знань, • розробки докумен-

малії.

адологіч-)ї розроб-:ення, од-кягнення у) у зміс-х - доку-ості.

гована в авство та :ться від жументо-

іЗПЄЧЄННЯ

змістом, вців для го забез-іа, вказує :а - "до-характе-фахівця іпечувати логічного докумен­тах авто-ювідають перед ор-; повинен -які види гі та нор-жумента-і (ДЗУ),

аналізувати стан ДЗУ конкретної організації, здійснювати експертизу цінності документів, готувати їх до архівного зберігання або зни­щення. Тобто, бути фахівцем з діловодства, яке в сучасній установі є високотехнологічним виробничим процесом, системою організацій­ного, інформаційного, аналітичного, правового, ретроспективного та прогнозного забезпечення управління, організації документообігу, пере­важно електронного [2].

Вітчизняна спеціальність "Документо-знавство та інформаційна діяльність" - ширша за своїм змістом. Вона містить дві рівноправні змістовні складові освіти - документну (доку­ментознавство) та інформаційну (інформаційну діяльність), спрямовані на підготовку кадрів для документно-інформаційної (документно-квмунікаційної) галузі суспільства, а не лише дня діловодства. У результаті підготовки за ■казаною спеціальністю Україна має отримати фахівця, здатного кваліфіковано виконувати широке коло професійних видів діяльності з документами: від їх створення і стандартизації - до розробки й експлуатації різноманітних автоматизованих систем аналітико-синтетичної обробки документів. У галузі інформаційної дашьності випускник вузу - це інформацій­ний менеджер, референт-аналітик, розробник без даних наукової та ділової інформації і т.д. Цей висновок підтверджується подвійною кваліфікацією випускника - "документозна-■ець", "спеціаліст з інформації^-".

Знання про сутність документа та інфор­маційної діяльності мають велике значення дія суспільства вже протягом кількох сто­літь, однак лише сьогодні, в умовах інформа­тизації, вони набувають статусу ключових практично в усіх сферах людської діяльності.

Для системного сприйняття змісту спе­ціальності базове значення має поняття "до­кумент", до розуміння обсягу і змісту якого людство прийшло двома шляхами. Перший пов'язаний з використанням документів у сфері управління (зокрема, державного), дру­гий - із зародженням і розвитком науки та функціонуванням документів як носіїв нау­кової інформації. І нині ці два основні напря­ми використання документів розвиваються паралельно, взаємозбагачуючи один одного. Однак, з документами пов'язана будь-яка сфера людської діяльності - наука, виробни­цтво, освіта, економіка, культура, управління

тощо. Одні соціальні інститути створюють, виробляють документи, другі - розповсюд­жують, треті - використовують, четверті -здійснюють усі напрями одночасно. Докумен-тознавство дозволяє дослідити еволюцію кож­ного з цих напрямів, виявити те загальне, що об'єднує документи в будь-якій сфері їх функціонування.

Слід зазначити, що завдяки уведенню в освітню діяльність вищої школи України спеціальності "Документознавство та інфор­маційна діяльність", значно активізувалися наукові дослідження суті документознавства як наукової і навчальної дисципліни. Виділи­лися й основні лідери, серед яких: С.Г. Ку­лешов, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник, А.А. Соляник, Г.М. Швецова-Водка. Визна­чилися також прибічники "широкого" і вузько­го" тлумачення базового поняття "документ" і, відповідно, поняття "документознавство" [3; 4; 6; 8; 12; 15], що викликало професійну дискусію, яка спонукає до певних методоло­гічних висновків.

По-перше, об'єктивні процеси диферен­ціації та інтеграції наукової, практичної й освітньої діяльності у галузі створення, роз­повсюдження і використання документів, розширення їх типо-видового розмаїття, а та­кож їх організованих сукупностей (документних потоків, масивів, ресурсів, фондів тощо), ви­кликали потребу в синтезі знань про доку­мент і документно-комунікативну діяльність, які вкрай необхідні інформаційним фахівцям з вищою освітою. Документознавці, референ-ти-аналітики, бібліотекарі, бібліографи тощо повинні мати уявлення про все розмаїття до­кументів, а також їх систем, які функціону­ють у сучасному суспільстві, а не лише про окремі їх різновиди - книгу чи управлінський документ. Це, до речі, розуміють більшість фахівців.

По-друге, нині в науковій та освітній ді­яльності паралельно з однією назвою, але з різним змістом, співіснують і успішно розви­ваються два документознавства. Одне - вив­чає документ у широкому, інше - у вузькому значенні. Полісемічність поняття "докумен­тознавство", як, власне, і поняття "документ',' створює певні незручності. Враховуючи це, Ю.М. Столяров запропонував перейменувати науку і відповідно навчальну дисципліну про документ у широкому його розумінні на до-

18

Кушнаренко КМ.

кументологію [ІЗ]. Підтримуючи пропозицію відомого російського вченого, зазначимо, що для уточнення її назви є не лише суб'єктивні, а й об'єктивні причини. За останні роки до-кументологія сформувалась як якісно нова наукова і навчальна дисципліна, яка суттєво відрізняється від традиційного документо-знавства. Відбувся перехід від накопичення емпіричного матеріалу до розробки власної теоретичної бази: уточнення об'єкта, предмета, відмінного від предмета інших споріднених дисциплін, структури, методів документо-знавчих досліджень, внутрішньодисциплінар-них і міжпредметних зв'язків. Зроблено сут­тєвий ривок у визначенні законів і принципів документології, вивченні її історії. Сформу­валися наукові школи, основні складові час­тини документології, які містять знання не лише про одиничний документ, його функції, властивості, ознаки, види і типи, але й про сукупності документів - документні потоки, масиви, ресурси, фонди тощо. Вивчаються технологічні й організаційні аспекти функці­онування документів та їх сукупностей про­тягом усього "життєвого циклу документа" тощо. Високий теоретичний рівень узагаль­нень виводить науку про документ у широ­кому сенсі - документологію, зі статусу прикладної на рівень фундаментальної нау­кової дисципліни. Існує об'єктивна потреба введення навчальної дисципліни "Документо-логія" в Державні стандарти освіти України для всіх спеціальностей документно-комуніка-ційного профілю, надання їй статусу фунда­ментальної, загальнопрофесійної. У цьому зв'язку, мною, автором підручника "Докумен-товедение", прийнято рішення про його перей­менування на "Документологію". Під такою назвою у видавництві "Знання" (м. Київ) вийде п'яте видання підручника зі змінами і доповненнями, що відбивають найновіші до­сягнення в даній науці і навчальній дисцип­ліні. Слід зазначити, що уточнення, а то й заміна назви наукової дисципліни в процесі її розвитку, не рідкісне явище. Зокрема, О.І.Михайлов, А.І.Чорний і Р.С.Гіляревський, класики вітчизняної інформатики, у 1965 р. видали монографію "Основи наукової інфор­мації", в якій зробили одну з перших спроб викладення російською мовою теорії, мето­дики й організації нової наукової дисципліни, її друге, перероблене і доповнене видання, у

1968 р. вийшло під назвою "Основи інформа­тики", у передмові до якого автори обгрунту­вали об'єктивну необхідність такого кроку [11]. Історія довела правильність цього рішення, яке авторитетні вчені прийняли через розуміння нагальної потреби підняти наукову дисципліну на вищий щабель осмис­лення й узагальнення фактів, накопичених у результаті багаторічної науково-інформацій­ної діяльності, визначення предмета і методів нової наукової дисципліни, її меж, місця в системі інших споріднених наук, а також основних напрямів її розвитку. Завдяки цьо­му, праця "Основи інформатики" не втратила своєї актуальності й в часи інформатизації.

Якщо перша, документна, складова спе­ціальності на сьогодні набула інтенсивного розвитку, є предметом досить суперечливих, обговорень і розробок, то, на жаль, друга -інформаційна компонента освіти, поки що залишається поза наукових та освітніх інте­ресів українських фахівців. Поняття інфор­маційної діяльності, її основні напрями і роль у сучасній науці, виробництві, освіті, управ­лінні, інших сферах життєдіяльності особис­тості й суспільства, а, відповідно, і професійні знання, уміння й навички майбутніх фахівців, мають посісти чільне місце у змісті освіти. Важко погодитися з твердженням тих фахів­ців, які вважають, що друга частина назви спеціальності - "інформаційна діяльність" не викликає запитань, оскільки, мовляв, це до­сить відома сфера науково-практичної діяль­ності [14, ЗО]. Виникає запитання: кому відома? викладачам? студентам спеціальності? На якій підставі? Адже окрім підручника "Наукова обробка документів" (Н.М. Кушна­ренко, В.К. Удалова) [9,* 1С!} та навчального посібника "Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління" (С.П. Кулиць-кий) [7] в Україні не видано навчальних по­сібників, які б розкривали специфіку інформаційної діяльності як виду професійної діяльності в умовах інформатизації. Цей нау­ковий, практичний та освітній напрям потре­бує активнішої розробки вітчизняними науковцями та науково-педагогічними пра­цівниками. Особливо актуалізується вирі­шення даного питання у контексті спеціальності "Документознавство та інфор­маційна діяльність", оскільки існує уперед­жена думка про те, що дві її основні складові

н.м.

Складові змісту спеціальності..

19

інформа-

обґрунту-

кроку

ть цього

прийняли

підняти

ль осмис-

У ормацій-

і методів

, місця в

а також

цьо-

втратила

спе-

, друга -поки що інте-інфор-іроль ', управ-' особис-есійні фахівців, ті освіти, их фахів-назви "не , це до-" діяль-ня: кому ".?

. Кушна-

. Кулиць-по-цифіку офесійної Цей нау-ям потре-изняними йми пра-вирі-контексті та інфор-є уперед-і складові

штучно поєднані в одній спеціальності. У зв'язку з цим, існує об'єктивна потреба вика­зати кілька методологічних зауважень з цього приводу.

Інформаційна діяльність є не менш важ­ливою складовою означеної спеціальності, ніж документознавство. Вона органічно пов'язана з наукою про документ. Однак, як­що документознавство (в широкому розумінні - документологія) має справу з документом як джерелом інформації, то інформаційна ді­яльність - з інформацією, що міститься в до­кументі. Таким чином, ці дві основні складові спеціальності тісно пов'язані між собою. З розвитком сучасних комп'ютерних і телеко­мунікаційних технологій вони набувають усе більшої цілісності завдяки системному роз­питкові предмета діяльності майбутніх фахів-вів - документованої інформації, з якої бе­руться необхідні дані, факти, знання, профе­сійно, на базі первинної інформації сіворюються продукти вторинної інформації.

Інформаційна діяльність - термін, що і'жвився завдяки усвідомленню суспільством суттєвої ролі інформації та інформаційних процесів у всіх сферах людської діяльності -ижробництві, науці, економіці, культурі, управлінні тощо. У своєму первісному вико­ристанні термін мав вужчий, ніж нині, смисл умачився як "науково-інформаційна дія­льність". Означена діяльність сформувалась як реакція людства на проблеми, пов'язані з ■формаційною кризою, яка виявилась у нау­ці через різке зростання потоків наукової ін­формації і виникнення ускладнень у її пошуку, ефективному опрацюванні і викори­станні. Пізніше було усвідомлено, що анало­гічні процеси кризового характеру спостерігаються практично в усіх сферах професійної діяльності людини. Поступово усвідомлюється закономірність - будь-яка сфера людської діяльності потребує інформа­ції, базується на інформації. В міру усвідом-иення людством всеосяжності інформації як фактора виробництва, науки, економіки, со­ціального життя зростає розуміння інформа­ційної діяльності як самостійного, що потребує спеціальної професійної підготовки, виду людської діяльності. Виникає потреба в інформаційних працівниках, які професійно здійснюють процеси створення, пошуку, зби­рання, аналітико-синтетичної обробки, збері-

гання, поширення й організації використання документної і недокументної інформації. Так з'являються інформаційні посередники - ін­формаційні працівники, референти-аналітики та інші фахівці, здатні професійно здійснюва­ти інформаційну діяльність.

Як відомо, інформаційна діяльність - це вид професійної трудової діяльності, спрямо­ваний на пошук, відбір, аналітико-синтетичну обробку, зберігання і надання (поширення, тиражування) необхідної інформації спожи­вачам у найкоротший термін і в зручній для них формі [9, 276]. За іншим визначенням, інформаційна діяльність * сукупність процесів одержання, збору, аналізу, переробки, збері­гання, пошуку та розповсюдження інформації (а також інших, допоміжних, процесів, які забезпечують ці основні процеси), що вико­нуються інформаційними посередниками [5, 24-25]. Як бачимо, різниця у визначеннях ба­зового поняття не є суттєвою. Слід зауважи­ти, що кожна людина, в якій би сфері вона не працювала, послуговуючись документованою інформацією, має володіти основами її пошу­ку, аналізу і використання. Тому в певних випадках інформаційну діяльність виконують фахівці-предметники самостійно, оскільки вона для певних категорій людей стає важли­вою складовою їх професійної діяльності. До їх числа відносяться вчені, інженери, педагоги, журналісти, лікарі, економісти, юристи та інші працівники розумової праці [1, 38-39]. Безумовно, до цієї категорії слід віднести також фахівців, які, здійснюючи наукові дос­лідження, надають, як правило, перевагу са­мостійному пошуку, аналізу й узагальненню інформації, не доручаючи їх інформаційному працівникові. У цьому разі означені процеси є невід'ємною складовою творчого процесу і складають специфічну частину інформацій­ної діяльності [1, 40]. Однак, у зв'язку з по­дальшим процесом поділу праці та спеціалізацією в усіх предметних галузях, інформаційна діяльність доручається фахів­цям саме даної сфери. Особливо це важливо в науковій, освітній, управлінській та інших видах людської діяльності, де інформація (наукова, освітня, управлінська) є одним із головних предметів діяльності. Взагалі, ні­який прогрес у суспільстві без достатньо розви­неної шформацшної діяльності неможливий, причому, останнім часом у зв'язку зі значним

20

Кушнаренко КМ.

прискоренням цього прогресу та зростанням можливостей комп'ютерних і телекомуніка­ційних засобів, роль і місце інформаційної ді­яльності в усіх сферах життєдіяльності особистості й суспільства значно підвищу­ється. Вона об'єктивно виділяється у самос­тійний вид професійної діяльності, передба­чає спеціальну підготовку фахівців, отримує технологічне й організаційне оформлення, вимагає високої кваліфікації кадрів.

Фахова інформаційна діяльність є ефек­тивною лише за умов чіткого усвідомлення її мети, структури та змісту, а для цього пот­рібно вивчати фахову діяльність та вчити май­бутніх спеціалістів тому, що може їм реально знадобитися в процесі цієї діяльності і, відповід­но, оцінювати ступінь розвитку необхідних знань, умінь і навичок. Методологічною базою загальнопрофесійних і спеціальних дисциплін освітньої складової "інформаційна діяльність", на наш погляд, може послужити діяльніший підхід [16, 61-62], який передбачає розуміння кінцевого результату (мети діяльності), інфор­маційної потреби, яка виникає за певних умов і може бути реалізованою завдяки визначеній структурі діяльності, до якої належать: предмет інформаційної діяльності - об'єкти, на які спрямована діяльність і які підлягають транс­формації в продукт діяльності; суб'єкт інфор­маційної діяльності - той, хто її виконує; засіб інформаційної діяльності - об'єкт, що опосередковує вплив суб'єкта на предмет дія­льності (те, що зазвичай називають "знаряддям праці"), і стимули, що використовуються, на­приклад, у діяльності управління; процедура (процеси) інформаційної діяльності - технологія (спосіб, метод) одержання бажаного інформа­ційного ресурсу, продукту чи послуги; умови інформаційної діяльності - характеристика оточення суб'єкта в процесі діяльності (соціаль­ні умови, просторові, часові чинники, особли­вості документних потоків, масивів, ресурсів, фондів); продукт інформаційної діяльності -те, що є результатом трансформації предмета в процесі діяльності (інформаційний ресурс, продукт, послуга, сервіс тощо). Саме проце­суальний або діяльнісний підхід, а не елемент­ний (об'єктний), на наш погляд, має створити методологічну базу для визначення номенк­латури і змісту навчальних дисциплін, які мають забезпечити цілісність знань, умінь і навичок студентів у тій частині спеціальності,

яка пов'язана з інформаційною діяльністю. У цьому разі, предметами інформаційної діяль­ності можуть виступати первинні документи, а її продуктами - вторинні документи (докумен-тографічні, фактографічні, концептографічні, онлайнграфічні тощо). Серед основних нав­чальних дисциплін: Системний аналіз інформа­ційних процесів; Аналітико-синтетична пере­робка інформації; Інформаційно-аналітична діяльність; Організація діяльності інформацій­них установ тощо. Лише поєднання в освіті культурологічного, документознавчого й ін­формаційного складників створить ту методо­логічну базу, яка забезпечить системність підготовки документознавців, спеціалістів у га­лузі інформації.