5.2. Борці України на міжнародній арені.

Участь спортсменів з всіх видів спорту у змаганнях міжнародного рівня до 1991 року було можливою тільки в складі збірних команд СРСР.

У зв’язку з тим, що керівництвом СРСР результати участі радянських спортсменів на основних змаганнях – Чемпіонатах Європи, Світу, ОІ – розглядались як один із важливих аспектів зовнішньої політики і тому перше місце на Чемпіонатах тодішньої країни незавжди гарантувало спортсменові місце у збірній команді СРСР, разом з тим член збірної при зниженні, на думку керівників команди, спортивних результатів міг бути, заміненим одним із кандидатів в збірну , який на внутрішніх, всесоюзних змаганнях займав нижчі місця, але виступав більш стабільно, або мав перспективу до його зростання, наприклад, завдяки меншого віку.

Але попри все вже на перших офіційних змаганнях міжнародного рівня, а ними стали у 1952 році ХVОІ у столиці Фінляндії м. Гельсінкі у збірній Олімпійській команді СРСР були два представника України з вільної боротьби, перші Чемпіони СРСР 1945 року Арменак Ялтирян у в/к до 67 кг (легкій) і Василь Рибалко у в/к до 73 кг(півсередній), які підтвердили свій клас на Чемпіонатах СРСР 1950, 1951 і 1952 років, перед ОІ.

Їх дебют небув вдалий. Узмаганнях із сильнішимиборцями світу без серйозного досвіду міжнародних змагань, вихованці греко - римського стилю вони зайняли А.Ялтирон – 4 місце і В.Рибалко – 14 місце.

Але вже у 1956 році в складі збірної СРСР з вільної боротьби 4 атлета – половина команди були представниками України, їх учнями. Двоє з них Михайло Шахов (вагова категорія до 57 кг – ІІІ м.), Борис Кулаєв (в/к до 87 кг – ІІ м.) стали першими на “вільникам” – призерами ХVIОлімпійських ігор у далекому австралійському м. Мельбурні. Лінар Салімулін у ваговій категорії до 62 кг та Іван Вихристюк у важкій вазі зайняли 6 – ті місця.

Всі олімпійці кияни : вже чисті “вольники”, нове покоління.

На ХVII Олімпійських іграх в Римі у 1960 році в складі збірної команди вільників знову залишилось два представника з України. Нажаль ветеранові збірної Михайлові Шахову не вдалося повторити свій Мельбурнський результат – він зайняв 6-те місце, але його земляк киянин Вадим Синівський виборов срібну медаль у ваговій категорії до 67 кг, але треба сказати, що ніхто із цієї дружини “вільників” не став чемпіоном ХVIIОлімпійських ігор – такого вже не траплялось ні на одній із наступних Олімпіад.

Винятковими для української вільної боротьби стали наступні ХVIIІ Олімпійські ігри 1964 року в м. Токіо – ні одного представника з України не було в складі збірної СРСР.

На ХХІVОлімпіаді 1988 року через 8 років (у ХХIIІ ОІ м. Сан-Франциско, США) з політичних міркувань керівників СРСР спортсмени країни Рад не приймали участь, також як спортсмени США у Московських ОІ) збірна “вільників” завойовує 4 золотих, 2 срібних і 1 бронзову медалі. Сергій Бєлоглазов у вазі до 57 кг стає дворазовим олімпійським чемпіоном.

На ОІ 1992 року в об’єднаній команді співдружності незалежних держав колишнього Радянського Союзу представників з України не було.

Вперше окремою командою Україна взяла участь в Олімпійських іграх (ХХVIОІ) в м. Атланті, США. Українські “вільники” спромоглися у цьому олімпійському чотирьохріччі вибороти 9 путівок з 10 (окрім в/к до 74 кг).

У ваговій категорії до 62 кг і до 68 кг кияни Ельбрус Тедеєв і Заза Зазіров виграли бронзові нагороди. Найкращим з інших був Тедеєв Джамбула у в/к до 90 кг він зайняв 5 місце.

На Олімпіаді в м. Сіднеї , Австралія 2000 рік дві атлантські нагороди були розміняні на 1 срібну киянином Євгеном Бусловичем.